Призначення російського посла як провокація

У п'ятницю, 29 липня, о 16 годині за Москвою, комітет з міжнародних справ Держдуми Росії погодив кандидатуру Михайла Бабича на цю посаду, а вже ввечері прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков повідомив, що у Києва офіційно запросили згоду на призначення Бабича. Чого так поспішають?

Гра Кремля навколо кандидатури нового посла у Києві

Про те, хто такий Бабич і що означатиме його призначення - трохи далі. Спочатку відзначимо очевидну, на наш погляд, вигоду Росії від всієї цієї офіційної церемонії - відкликання одного посла, пропозиція іншого, роздумування України, чи погоджуватися, її згода або незгода, вручення, в разі згоди, вірчих грамот Президенту України, що передбачає обов'язкову публічність цієї процедури. Для будь-якого європейського чи американського політика (та й обивателя, який цікавиться політикою), для всіх, хто не знає деталей, а тільки має загальне уявлення про війну на Сході України, це - свідчення, що між Україною та Росією ніякої війни нема. Яка війна, коли призначають нового посла? Отже, на Донбасі - війна громадянська. Безвідмовний аргумент для російської пропаганди за кордоном.

Хоч дипломатичні стосунки між Україною та Росією і не розірвано, сьогодні фактично послів нема - ні українського в Москві, ні російського у Києві. Україну така ситуація влаштовує, бо є хоч якимсь виправданням в умовах реальної війни. Тому дуже й дуже ймовірно, що Україна максимально затягуватиме надання згоди на приїзд нового посла. Тоді від неї вимагатимуть пояснень: а чому, власне? Війни ж нема, ви ж її не оголосили, дипломатичні стосунки не припинені - чому не приймаєте посла? Не подобається Бабич? Ось вам інший. Знову не подобається? Ось ще один... Відмовляти нескінченно багато разів не прийнято у міждержавних стосунках.

Аби швидше реалізувати цей пропагандистський сценарій Кремль і поспішає з процедурою призначення нового посла, і в такому випадку, зрозуміло, що для Кремля не має якогось особливого інтересу, кого саме пропонується Києву прийняти як посла, хоч манекена з магазину одягу пропонуй.

На жаль, в Україні одразу почали - свідомо чи невільно - підігрувати Кремлю. Тобто, почали всерйоз обговорювати, чому забрали Зурабова, чому пропонують Бабича, хто він такий, а головне - які зміни російської політики очікуються у зв'язку з усім цим. Ось у цьому наша найбільша помилка, що за зміною посла ми готові розгледіти, чи, точніше - сфантазувати, якісь значущі зміни у російській політиці щодо України. Ми все ламаємо голову, дошукуючись відповіді: а що це означає!?

Тим часом це означає лише одне: ні-чо-го!

Російському дипломату нема роботи в Києві

Подобається нам це чи ні (не подобається, звісно), але Кремль знає всю нашу еліту - політичну, бізнесову, інтелектуальну, бюрократичну - як облуплену. Кремль не має проблем з інформацією, хто і на що впливає в Україні, від кого і як саме залежить ухвалення рішень, який механізм таких ухвалень, хто й чим саме володіє, які ЗМІ та журналісти персонально найпопулярніші, хто є авторитетом для суспільства, тощо. Кремль має серед нашої еліти сотні й тисячі "агентів впливу" у всіх, без винятку, сферах державного, бізнесового і суспільного життя, солідна (це ще м'яко кажучи) частка яких перебуває на державній українській службі. Кремль не тільки все знає, але й має безліч інструментів впливу на ухвалення нами рішень, і активно ці інструменти задіює. Ці знання та інструменти накопичувалися сотні років, з дня Переяславської ради. Питання: що суттєвого до цієї картини може додати фаховий дипломат у Києві?

Уся попередня практика показує, що російський посол у Києві виконував які завгодно завдання, але тільки не налагодження політичних стосунків між двома державами. Російські посли максимум стерегли інтереси російського бізнесу. Зурабов після Майдану практично не бував у Києві, але хіба це завадило Путіну у комунікаціях з Порошенко? Нема посла - можна, на крайній випадок, через Меркель з Оландом. Чи, може, це завадило зустрічам Суркова з Ложкіним? Чи Путін взагалі мав проблему, як йому донести ту чи іншу свою "мислю" до вух Порошенка? А якщо Кремлю треба обговорити якусь проблему з котримсь з українських олігархів, приміром - Ахметовим чи Коломойським, то без посла він не знайде до них дорогу?

Однак ми не хочемо бачити і робити висновки з цієї практики. Нам хочеться бачити зміни і ми радо готові повірити у будь-які, навіть фальшиві, ознаки таких змін.

Операція "прикриття"

Це Кремль намагається нам накинути думку, що його політика щодо України готова змінюватися. І цією можливістю зміни вона одних в Україні обнадіює (а раптом Кремль готовий у чомусь поступитися?), а других лякає - посиленням "силової" лінії, бо, бачте, новим послом нібито буде "силовик". Ніби коли послом був екс-міністр культури, то Росія була мирною-мирною. На "чекістському жаргоні" це називається операція прикриття. Поки ми, роззявивши рота, гадаємо, що б це значило - відкликання Зурабова і призначення Бабича (чи когось іншого), Кремль, цілком ймовірно, готує удар зовсім з іншого боку, від якого відволікає нашу увагу церемонією обговорення і представлення свого нового посла. Логіка тут елементарна: якщо ми вважаємо, що Росія щось змінює чи готується змінювати, то вважаємо, що вона зараз нічого активного робити в іншій, приміром - військовій, сфері робити не буде. Типу, у них там зараз у верхах щодо України "перебудова", "ремонт", "перезавантаження", "переосмислення", "переформатування" (підходящих метафор сила-силенна), і поки цей період невизначеності не закінчиться, Кремль природно уникатиме активних цілеспрямованих дій щодо України. Варто нам увірувати у це, розслабитися або спробувати "контратакувати", поки ворог зайнятий "перебудовою" своєї української політики, ось тут нас і вдарять - жорстоко, несподівано і з усією силою. Як кажуть у подібних випадках, класика жанру. Російського жанру.

Москві у Києві не потрібен фаховий і досвідчений дипломат. Якщо хочете, то особливістю нинішньої російської політики щодо України є те, що послом у Київ можуть з однаковою ймовірністю призначити: 1) бюрократа-початківця, щоб урізноманітнив свій досвід і анкету; 2) бюрократа передпенсійного віку, якого нагороджують спокійною високооплачуваною роботою з розряду "не бий лежачого" за багатолітню і вірну службу державі; 3) бюрократа, який програв в апаратних кремлівських інтригах, і його відправляють подалі "от светлых очей батюшки царя" на заслання за кордон; 4) професійного розвідника, завдання якого - координація і дипломатичне прикриття легальної та нелегальної розвідувальної діяльності.

Щодо Бабича

Бабич - не кадровий "чекіст", як спочатку всі подумали, він кадровий військовий. Служба "у військах КГБ" означає, що він, найймовірніше, служив офіцером-зв'язківцем у військовій частині, яка перебувала під оперативним керуванням "КГБ", а не Генерального штабу Збройних сил СРСР. Такі частини, охороняли найбільш важливі об'єкти, приміром - таємні командні пункти, де на випадок війни мало ховатися і звідти керувати найвище керівництво держави. Кадровий "чекіст" - це зовсім інше, це той, хто закінчив спеціальну школу, має спеціальне офіцерське звання цієї спецслужби. Бабич не з таких.

Але якщо навіть Бабич входить до клану "чекістів" у керівництві Росії (просто ми не можемо напевне про це стверджувати на підставі офіційної біографії), то, знову ж таки, це не означає абсолютно нічого. Бабич, хоч би у якому відомстві він не починав свою службову кар'єру, всього лише типовий російський бюрократ високого рівня, єдина спеціалізація і компетентність якого - керувати. Чим завгодно. Хоч урядом Чечні, хоч федеральним округом, хоч крайовим управлінням сільського господарства, хоч банним комплексом у провінційному райцентрі, якщо його клан витурили з влади. Це основоположна риса і основна державна функція російського бюрократа усіх часів - від Петра І до Путіна. Інша справа, що з приходом до влади кадрового "чекіста" Путіна до професійного середовища бюрократів валом повалили його колеги по відомству - відставні і невідставні майори, полковники, генерали з ФСБ та, меншою мірою, з інших силових структур. Новий президент цілком закономірно притягнув за собою свою "чекістську" команду, яка поступово, але впевнено витіснила з влади "компартійну" номенклатуру кадрового компартійного чиновника Бориса Єльцина. Величезна кількість "силовиків" серед бюрократів - це така історична особливість нинішньої Росії, раніше їх так багато там не було, завжди переважали "цивільні" бюрократи. Бо ніколи раніше кадровий представник спецслужб не очолював російську державу.

У біографії Бабича для нас важливіше відзначити три моменти: 1) не має найменшого дипломатичного досвіду; 2) "засвітився" у численних корупційних скандалах; 3) не є кадровим "чекістом". Взявши це до уваги, а також з огляду на те, що останні кадрові звільнення і призначення, зроблені Путіним, російські експерти називають посиленням впливу "чекістського" угрупування у Кремлі, можна припустити, що Бабич належить до третьої окресленої нами категорії бюрократів, яких можуть зробити послом у Києві. А саме: його хочуть відправити у Київ як на заслання, як представника тієї владної групи, яку потіснили з Кремля конкуренти.

Відзначимо і таку очевидну обставину. Бабич втратив дуже значиму посаду представника президента у Приволзькому федеральному окрузі. Грубо кажучи, його усунули від солідного корита. Натомість пропонують посольство у Києві. Є сенс підраховувати і порівнювати бюджет посольства з обсягом грошей, який "крутиться" в межах цілого федерального округу?

Нарешті, повторимо те, що було сказано спочатку: жодних гарантій, що Україна прийме першу кандидатуру посла, запропоновану Кремлем, нема. У такому разі Бабич взагалі може опинитися "на вулиці".

Юрій Сандул, Укрінформ

* * *

"Там де Бабич - там і гроші"

Таку от приказку про себе "заробив" Михайло Бабич - претендент на посаду посла РФ в Україні - за 20 років в російських "верхах"

Щодо людини, яку Кремль хоче призначити послом в Україну, можна точно сказати: пан Бабич жодного дня не вчився на дипломата і жодного дня дипломатом не працював. Зате ознайомившись з досьє Михайла Бабича, можна без сумніву сказати, що він є типовим представником, по влучному визначенню Алєксєя Навального, "партии воров и жуликов" - "Единой Росии".

Покинувши у 25-річному віці кар'єру військового у скромному званні капітана, він уже в 1995 році стає топ-менеджером немаленького ЗАТ "Корпорація "Антей". Отже основне питання: хто і за які заслуги забезпечив перший поштовх, хто вивів Михайла Бабича на орбіту російської чиновної номенклатури? Поки що нам не вдалося знайти відповіді на нього, але подальша кар'єрна драбина, шлейф скандалів і компромату свідчить однозначно: відставний капітан став достойним сином своєї вищеназваної партії. От лише деякі віхи цього "славного шляху":

-У 1998 році Бабич працює відразу на двох посадах - віце-президента компанії "Росмясомолторг" і одночасно голови наглядової ради ВАТ "Шуйские ситцы". Два роки по тому, у 2000-у, проти Бабича було порушено кримінальну справу. Його підозрювали у розпродажі отриманої з США і Європи гуманітарної допомоги. За версією слідчих, гуманітарні продукти відвантажувалися неофіційно не фірмам-операторам, а посередницьким комерційним структурам, у числі яких, до речі, фігурував і недавно покинутий Бабичем "Антей". Слідство вважало, що в результаті компанія привласнила до 2 млрд рублів! Проте, все минулося: незадовго до порушення кримінальної справи Бабич перейшов на роботу в Федеральне агентство з регулювання продовольчого ринку, а в тюрму відправився його наступник - топ-менеджер "Антея" Дмитро Ілясов.

- Практично паралельною сходинкою в кар'єрі колишнього зв'язківця-десантника стала робота на посаді заступника голови уряду Московської області під прапорами підмосковного губернатора Бориса Громова. До того Бабич керував виборчою компанією генерала Громова (тоді губернаторів в Росії ще обирали, а не призначали). Півроку знадобилося Бабичу, щоб підім'яти під себе всю фінансову частину Підмосков'я. Між Громовим і Бабичем виник конфлікт, в якому остаточна перемога залишилася на боці губернатора. Віце-губернатора з фінансових та економічних питань було звільнено з неприємним формулюванням - "за однократне грубе порушення трудових обов'язків...". Однак, Бабич зумів і тут викрутитися, скасувавши наказ про звільнення через суд і в кінцевому підсумку піти у відставку "за власним бажанням".

- Дещо про Бабича і ВАТ "Шуйские ситцы". В листопаді 2002 року "Радіо Свобода" розповідало, як формувався контрольний пакет Іванівської швейної фабрики. Його тупо вибивали в прямому сенсі цього слова. Жорстоко побитим керівникам фабрики дзвонив з Москви особисто Бабич і запитував: "Ну що, продаєш акції?" Виконавці побиття отримали по чотири роки ув'язнення, замовник - залишився на свободі.

- В Іванівській області (2001 рік) Бабич знову зайняв відразу два крісла - першого заступника керівника адміністрації та представника обладміністрації у Москві.  Деякі джерела стверджують, що місце для Бабича пригрів тодішній Іванівський губернатор Тихонов, якому десантник незабаром відплатив чорною невдячністю. Будучи на той час представником області у столиці Бабич затіяв євроремонт у представницькому офісі на Новому Арбаті, який обійшовся в 5 млн рублів. Слід зазначити, що рівно така ж сума була виділена в Іванівській області на сферу охорони здоров'я. "Компетентні органи" провели обшук у приміщенні представництва. На Бабича був виписали ордер на арешт, але чиновник вчасно зумів покинути столицю. Справу закрили з настільки "туманним" формулюваннями, що Москвою ходили чутки, ніби Бабича прикрив всесильний на той час олігарх Борис Березовський.

- Главою уряду Чечні Михайло Бабич трудився неповні три місяці (листопад 2002-лютий 2003) і "погорів" теж через гроші. Він намагався контролювати "розпил" 3,5 мільярдів рублів, виділених на відбудову Чечні. Ахмад Кадиров, тодішній чеченський очільник, такого нахабства не стерпів, поскаржився Путіну - і Бабича вимусили написати прохання про відставку.

У підсумку таких от напружених трудів Михайла Бабича було "нагороджено" приказкою, що ходила по Москві: "Там де Бабич -там і гроші" і почесним званням-погонялом "Мясник".

...Таку от людину хоче Москва бачити своїм поважним представником у Києві.

Мирослав Ліскович, Укрінформ

* * *

Досьє

Бабич Михайло Вікторович народився 28 травня 1969 року в м. Рязань, Росія. Одружений, має трьох дітей.

Освіта

У 1990 році він закінчив Рязанське вище військове командне училище зв'язку ім. М.В. Захарова. У 1998 році закінчив юрфак Московського інституту економіки, менеджменту і права, а у 2000 році - Державну академію управління. У 2005 році Михайло Бабич закінчив навчання на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації Військової академії Генерального Штабу Збройних Сил РФ. Кандидат економічних наук.

Кар'єра

З 1990 по 1995 рік Михайло Бабич служив в Повітряно-десантних військах і військах КДБ СРСР, брав участь у бойових діях.

У 1995 році стає топ-менеджером ЗАТ "Корпорація "Антей", Москва.

У 1998 році обійняв посаду першого віце-президента ВАТ "Російська торгово-промислова компанія "Росмясомолторг".

У 1999 році став першим заступником гендиректора ГУП "Федеральне агентство з регулювання продовольчого ринку" при Мінсільгосппроді Росії.

З січня по грудень 2000 був заступником голови уряду Московської області.

У січні 2001 року обійняв посаду першого заступника глави адміністрації Іванівської області, керівника представництва Адміністрації Іванівській області при уряді РФ.

З листопада 2002 року по лютий 2003 року Михайла Бабич був головою уряду Чеченської Республіки.

У лютому по грудень 2003 року - помічник Директора прикордонної служби ФСБ Росії, помічник міністра економічного розвитку і торгівлі РФ.

У 2003 році Михайло Бабич був обраний депутатом Держдуми. Був членом фракції "Единая Россия", заступником голови комітету по обороні.

У грудні 2011 року був призначений повноважним представником президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі.

Є дійсним державним радником Російської Федерації 1 класу.

Михайло Бабич нагороджений орденом "За заслуги перед Вітчизною IV ступеня", орденом Дружби, медалями "За відвагу", "За відзнаку у військовій службі", "За зміцнення бойової співдружності", "В пам'ять 850-річчя Москви", почесною грамотою президента РФ, почесною грамотою уряду РФ, іменною зброєю.