«Нормандський» саміт: краще, аніж очікувалося
Зустріч лідерів «Нормандського формату» у Берліні ще до того, як остаточно стало зрозуміло, що вона все ж таки відбудеться, викликала справжній ажіотаж. Ще б пак, адже це перше засідання «четвірки» за півтора роки і перший візит Путіна до Німеччини після анексії Криму і початку агресії проти України, та й, взагалі, перший за чотири роки.
Додавало інтересу й те, що, користуючись нагодою, Меркель та Олланд серйозно поговорили з хазяїном Кремля про Сирію. Тим паче, що французькому президентові не вдалося зробити це у Парижі. Сирійська тема, будемо відвертими, є для західного суспільства на даний момент значно більш гострою, аніж тривалий конфлікт на сході України.
«МІНСЬК» СПИСУВАТИ ЩЕ ЗАРАНО
Не те, щоб від зустрічі багато чого очікували (та й самі лідери постаралися ще напередодні охолодити запал), але все ж таки на щось сподівалися. На хоч якісь посування у процесі, який багато хто вже встиг «поховати». Зарано, – дружно сказали лідери, – Мінськ – безальтернативний.
Потрібно визнати, зустріч виявилася навіть більш результативною, аніж варто було очікувати. Звичайно ж, жодних документів підписано не було. Але це і не передбачалося. Проте зближення позицій, причому з ключових питань, мало місце. Вже судячи із заяв основних парламентерів та непримиренних раніше опонентів – України та Росії. Звичайно, було б дивно, якби сталася повна одностайність з усіх питань, але навіть оцінка від Порошенка та Путіна за «гарячими слідами» вже сама по собі доволі обнадійлива.
Взяти хоч би питання озброєної поліцейської місії на Донбасі, яку Київ намагається проштовхувати вже не перший місяць. Якщо на попередніх зустрічах (на рівні керівників МЗС) позиції були абсолютно непримиренні, Росія категорично виступала проти такої місії, то тут раптом не виступила проти. Це дав зрозуміти журналістам Порошенко на своїй завершальній прес-конференції і підтвердив Путін – на своїй. Для України це питання принципове. Поки що, правда, незрозуміло, чи вдасться реалізувати ідею. Київ чекає від свого партнера, Німеччини, що та, будучи до кінця року головою в ОБСЄ (а саме під її егідою бачиться така місія), подасть пропозицію до Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Домовилися, нібито, і про те, що буквально найближчими днями до трьох точок, на яких спеціальна моніторингова місія ОБСЄ вже підтверджує відведення озброєнь, додадуться ще чотири. Причому, як вказав Петро Порошенко, українська сторона наполягає, щоб у списку було Дебальцеве.
Деяким «проривом», хоча і документально не зафіксованим, можна назвати досягнення згоди прийняти Дорожню карту дій з виконання Мінських домовленостей. Взагалі-то, це пропозиція країн-медіаторів – Німеччини та Франції, але, схоже, вона не викликала відторгнення. Принаймні, Петро Порошенко велику частину своєї прес-конференції, що відбулася близько опівночі, присвятив саме цьому питанню. «Карту», яка включатиме як момент безпеки, так і політичний та гуманітарний блоки, повинні схвалити чотири керівники МЗС відповідних країн (після підготовки експертами) вже буквально у листопаді, після чого її зможуть підписати вищі керівники. «Ще півроку тому ніхто й чути не хотів про таку Дорожню карту», – сказав Петро Порошенко.
Він, що кинулося в очі, був вочевидь задоволений переговорами і навіть пожартував спочатку, що єдиною сумною новиною середи був програш київського «Динамо». Слід зазначити, що нечасто нам вдавалося чути стільки оптимізму у словах політиків щодо перспектив врегулювання останнім часом.
Хочеться лише вірити, що надії ці не виявляться порожнім звуком...
БЕЗПЕКА ДЛЯ ОДНИХ, ПОЦІЛУНКИ – ДЛЯ ІНШИХ
Але усе це було вже поночі. Хотілося б сказати кілька слів про початок переговорів і про те, що їм передувало.
Заходи безпеки, які були організовані у центрі німецької столиці, без перебільшення можна назвати безпрецедентними. Хоча й на досить обмеженій території з огляду на короткостроковість заходу. Причиною перекривання вулиць, баражування у небі вертольота, перевірки каналізаційних люків та прочісування річки Шпреє водолазами стала персона російського президента. Як розповіли співробітники поліції, такі заходи здійснюються лише у зв'язку з приїздом ну дуже невеликого кола лідерів, серед яких – президент США, прем'єр Ізраїлю, ну і ось – президент Росії. Є усвідомлення реальної загрози життю. До речі, як розповіли ті, кому довелося бути присутніми на вечері, яка була частиною переговорного процесу, Путін відмовився від напоїв, які сервірувала приймаюча сторона. І замість цього задовольнявся привезеним з собою пивом.
До приїзду Путіна підготувалася не лише господиня зустрічі Ангела Меркель, але й місцеві активісти. Потужне скандування сирійських громадян, котрі закликали Путіна забиратися із Сирії, та Гімн України чутно були навіть у відомстві канцлера, хоча близько півтисячі демонстрантів стояли за декілька десятків метрів, неподалік бундестагу. Сирійці влаштували справжню інсталяцію: разом з фотографіями поранених дітей вони завалили вулицю понівеченими іграшками. Наша громада проявила рідкісну, потрібно відзначити, організованість цього разу, прийшла з прапорами, транспарантами та чималою кількістю. Протестувальники об'єднали зусилля. Вийшло потужно. Не знаю, щоправда, чи бачив це Путін зі свого лімузина (найдовшого та найбільш броньованого серед тих, на яких під'їхали перемовники).
Путін на зустріч спізнився. За традицією. Втім, не надто. І дав можливість трьом іншим учасникам формату обговорити ситуацію поміж себе.
Канцлер виходила і зустрічала гостей. Розцілувалася лише з Олландом. Привітно посміхалася усім. Репортери намагалися окликнути всіх прибулих і почути хоча б кілька слів щодо їхніх очікувань. Але ті мовчали.
Пресу не пустили майже нікуди. Лише на самому початку дали можливість провести протокольну зйомку єдиному телеканалу – німецькому ARD. Обмежений пул міг зняти коротенькі церемонії зустрічі на червоній доріжці перед входом до відомства канцлера. Інші журналісти вимушені були задовольнятися прямою трансляцією того, що відбувається на вулиці і перших митей загальної зустрічі, у прес-центрі, який знаходився хвилинах за 15 від місця переговорів.
Було зрозуміло відразу – швидко все не закінчиться. Не Мінськ зразка лютого 2015 року, звичайно, але зустріч, все ж таки, знакова. Так і вийшло. Переговори у чотиристоронньому форматі тривали майже п'ять годин. Після чого пішла Сирія, але це вже без нас.
Виходили до преси окремо: Меркель та Олланд разом у відомстві канцлера, Порошенко у Посольстві України у ФРН, Путін – в аеропорту. До речі, прилетіла (і, відповідно, відлетіла) російська делегація на... шести літаках. Чи не замало буде!
А Петро Порошенко відправився до Брюсселю, де на нього очікує насичений переговорний день.
Ми ж усі очікуватимемо, що політична воля лідерів дасть практичний результат. І наблизить довгожданий мир на Донбасі.
Ольга Танасійчук, Берлін.
