Блок Пекла. Як діють нинішні «блокадники»?
Авдіївська криза настільки притлумила інтерес до «рейкової блокади», що її куратор Семен Семенченко (у минулому - Костянтин Грішин - ред.) впав у розпач.
«Ситуация в Авдеевке полностью связана с блокадой торговли на крови. И с поездкой Порошенко к Меркель... Это очередное давление на украинский народ. Причем с трех сторон. РФ, Запада и Банковой», – записав він у себе в ФБ.
Уявляєте? Цілий «Священний союз» у боротьбі з Семеном. Востаннє, як відомо, Захід об’єднувався з Росією для боротьби з Наполеоном. Як на мене, таке могла написати людина в стані, скажемо м’яко, дуже сильного… хвилювання.
До речі, про Наполеона. 21 листопада 1806 року їхня величність видали так званий Берлінський декрет про континентальну блокаду. Цим вікопомним документом заборонялась, у будь-якому вигляді, торгівля із Великою Британією контрольованої його військами Європи. Як наслідок, до наполеонівської митниці записувались представники найкращих «фамілій» Франції, а решта претендентів платили фантастичні хабарі, щоб туди потрапити. Легенда свідчить, що приватне «розмитнення» одного-єдиного судна з англійською вовною у якійсь із затишних бухт робило даний конкретний митний наряд казково багатими людьми. А вся «заблокована» Європа носила одяг з англійської шерсті.
Почитайте “Континентальну блокаду” того ж Євгена Тарле (написану, що суттєво, задовго до більшовицького перевороту): Наполеон своїх корупціонерів стріляв ледь не дивізіями – а черга бажаючих їх замістити аж ніяк не зменшувалась. Очевидно, Семенченко, Парасюк & Co вважають себе розумнішими за першого імператора Франції. Хоча, скоріш за все, вони не те що не читали Тарле чи, там, Тьєра – вони просто прогуляли відповідні уроки історії в школі.
Найбільше дивує організаційний бік гучно розрекламованої акції. Припустимо, хтось замислив блокувати – звісно, з найблагороднішою метою – торговельні шляхи на межі Львівської та Рівненської областей, і в цього діяча під рукою є... ну, скажімо, батальйон рішуче налаштованих бійців. Як вони мають діяти? Перш за все, потрібна глибинна розвідка. Після отримання достовірних відомостей про те, по яких дорогах які вантажі спрямовані, на кожну з цих доріг блискавично перекидаються мобільні групи. Плюс дві-три групи нишпорять путівцями, аби виключити прорив окремих спритних водіїв. Далі – за обставинами.
Далі 10 днів – тиша, і тільки 26 грудня Семенченко раптом схвилювався: термін ультиматуму давно минув, а нічого не відбувається. І ще раз урочисто зробив заяву про початок блокади. Але до 15 січня, коли в Лисичанську висадилась невеличка група «блокувальників», ніякими подіями акція не відзначилась. Ну, але ж після цієї дати!..
Угу. 16 січня лідери акції зібрали в Сєверодонецьку прес-конференцію. Найбільше здивував своєю розповіддю Анатолій Виногродський – як він сам себе позиціонує, «2-й командир батальйону «Донбас»:
– Всі думали, що ми почнемо перекривати дороги. Ні... Ми почали вивчати, що відбувається в цьому напрямку. Ми вступили в контакти з представниками різних регіонів цієї країни, яким теж набридло дивитися на це свавілля…
Він і бойові операції так планував? Спочатку оголошував наступ, і тільки після того неспішно починав вивчати обстановку? За місяць, що минув з першої прес-конференції того ж Виногродського і його побратимів Валентина Лихоліта та Сергія Акимовича, контрабандисти разів десять встигли опрацювати контрзаходи, заслати в штаб блокади своїх козачків – а може, й полюбовно домовитися з кимось у самому штабі акції. І потім: а якби в результаті такого «вивчення» з’ясувалось, що жодної контрабанди немає? Забрав би своє воїнство і поїхав би геть? Вивчати ситуацію в іншому місці.
Скільки я не слухав ораторів – спочатку наживо, потім у диктофонному записі – так і не зрозумів, у чому саме полягає та контрабанда, з якою зібрались боротися добровольці. Обсяги, суми, підприємства, персоналії? Теревенили про якісь «ліві» мільярди, однак окрім голослівних звинувачень вищих посадових осіб, включаючи Президента власної країни, у державній зраді нічого виразного сформульовано так і не було.
Хоча ні. Начальник штабу «блокади» Сергій Акимович довго розмахував роздруківкою реєстру дозволів на перевезення через лінію фронту вантажів, який хлопці героїчно скачали з ОФІЦІЙНОГО сайту СБУ. Можливо, я був трохи неуважний, однак нічого кримінального в цьому переліку моє вухо не вловило. З чого роблю висновок: «штабісти» так і не усвідомили, що й на окупованій території працюють заводи і шахти, ЗАРЕЄСТРОВАНІ на українській території. Нічого не скажу про хабарі, а от до держбюджету дані підприємства перерахували: у 2015-у більше 19,5 млрд, у 2016 – вже 31,6 млрд. Скільки там країна виділила на оборону? 100 мільярдів? От надходження третини цієї суми й замислили заблокувати Семенченко, Парасюк та іже з ними.
А Виногродському, очевидно, не дають спати спокійно лаври Зої Космодем’янської. Та відчайдушно палила хати селян у селі Петрищево, аби німецько-фашистські окупанти вимерзли. Цей… товариш хоче виморозити дітей і жінок половини Луганщини. Бо ж він мріє повністю заблокувати постачання вугілля на Луганську ТЕС (м. Щастя), щоб ані кіловата ворогу не дісталося. Правда, тут у нього виникають серйозні розбіжності з Семенченком. Останній у прямому ефірі телеканалу ZIK запевнив схвильованих журналістів (і екс-губернатора Луганщини Туку), що, принаймні, вугілля на ТЕС «блокадники» пропускатимуть у повному обсязі.
Не такий підполковник Виногродський! «Блокувальники будуть блокувати усі вантажі, які йдуть на окуповану територію. А коли кількість людей, що беруть участь в акціях, буде дозволяти, то і всі перевезення із країною-агресором», – написав він у себе в Фейсбуці.
От тільки, коли нарешті почались реальні кроки в реалізації задуму, його бійці спочатку «осідлали» – за їхніми ж словами – станцію Гірське, а слідом за нею – станцію Світланове. Заблокувавши, таким чином, лінію, за якою вугілля йде з… абсолютно української шахти «Гірська». Шахта видає вугілля марок Г та ДГ, тобто побутове й енергетичне. По той бік лінії розмежування воно мало кому потрібне – електростанцій немає, села газифіковані.
27 січня Виногродський з Акимовичем (і ще Дмитром Івановим, представленим як юрист акції) знову давали прес-конференцію в Сєверодонецьку. Нічого сутнісного вони знову не сказали, але можна було прослідкувати зміну риторики. Якщо 16 грудня з пафосом говорилось про страждання наших полонених і про те, що головною метою блокади є їхнє звільнення, то 16 січня про них згадували остільки-оскільки, а 27-го – не згадували взагалі.
Днями зателефонував Сергієві Акимовичу. Як справи, питаю. Нічого, каже, у нас все по плану, готуємось блокувати інші перегони.
– Ви, – продовжую, – 16 грудня оголошували ультиматум бойовикам. Якась реакція була з їхнього боку?
– Ні. Нікого з наших хлопців не відпустили.
– Ну, хоч щось вони вам відповіли – прямо чи опосередковано?
– Ні, нічого.
– Бойовики проігнорували, то давайте тероризувати своїх? Маячня якась…
Тут саме час підпустити трохи конспірології. Блокаду гучно підтримали п’ять нардепів, з яких четверо – члени фракції «Самопомочі». П’ятий – Володимир Парасюк. Позафракційний, але – мешканець Львова. Міста, яке очолює лідер партії Андрій Садовий. Можливо, це збіг, але про акцію було оголошено два дні потому, як прокуратура подала до суду першу справу щодо Грибовицького сміттєзвалища. А після того, як блокадники таки висадилися на рейках, прем’єр поїхав до Львова і вперше видав якісь там розпорядження з цього приводу. Далі – знов тиша, яку час від часу переривають істеричні заяви. На кшталт тої, що пролунала в неділю, 28-го: «Їдуть силовики, готуймося до партизанки!» Ну, точно, як Болотов, який, сидячи в будівлі УСБУ, періодично виходив до натовпу і лякав його практично тими самими словами.
Між тим, вищезгадані народні обранці, задля вирішення проблеми нелегального переміщення вантажів цілком могли б скористатись своїми повноваженнями. Аби бути зовсім об’єктивним, зазначу, що в секретаріаті Ради лежить аж три їхніх законопроекти на цю тему. От тільки активності в їхньому просуванні я тут, у далекій провінції, якось не помічав. Той же Грішин-Семенченко половину сесійних засідань просто пропустив, а коли траплялося ощасливити колег своєю присутністю – чомусь запитами не турбував ані Президента, ані прем’єра, ані навіть генпрокурора.
Точніше, один запит він таки зробив (причому, відразу в дві інстанції) – щодо поїзда «Львів-Харків». Це все, що слід знати про даного конкретного нардепа. А також про інших його колег по кураторству «блокади», яких ця тема якось не хвилювала. Аж до останнього часу.
* * *
Уже зовсім скоро, в березні, ми будемо відзначати сторіччя української революції. Починалася вона барвисто, а закінчилася... Тоді Україну згубила отаманщина. Цікаво, кого «блокадники» беруть собі за взірець? Нестора Махна? Отамана Григор’єва? Полковника Болбочана? Чи, може, Марусю Никифорову? Хоча, думаю, все набагато простіше. Дехто вже готує собі репутацію безкомпромісного борця з корупцією, щоб вибороти… місце у Верховній Раді.
Хоча проблеми отаманщини це ніяк не знімає.
Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото автора (всередині тексту)
реклама