Вороненков не просто «багато знав» - він знав про Путіна…
Серед численних відгуків та версій щодо замовників та інтересантів вбивства екс-депутата Держдуми, а віднедавна громадянина України Дениса Вороненкова якось загубилися такі факти: а хто ж такий був сам Вороненков у російський політиці та чи міг він грати самостійну чи хоча б серйозну роль? Співставлення деяких фактів створює грунт для однієї дуже цікавої версії цього вбивства.
Справа «Трьох китів»
Ще 2000 року на усю Росію прогриміла так звана справа «Трьох китів»: контрабанда меблів із Італії та їх збут через мережі магазинів у Москві та інших містах РФ. Розслідування вів Державний митний комітет, але дуже швидко у нього були інтегровані значні сили МВС, Генпрокуратури та ФСБ. ЗМІ теж приділяли справі неабияку увагу. Втім, закінчилося все майже нічим: у 2001 році справу запросила на перевірку Генпрокуратура та закрила її. Пізніше вона була поновлена і у 2006 році за контрабанду був засуджений власник «Трьох китів». Але у сучасній історії Росії ця справа стала однією із перших «ластівок» протистояння митників та силовиків, з виграшем останніх та встановленням їхнього контролю над прибутковим бізнесом.
При чому тут Денис Вороненков? Він був одним із слідчих. А на слідчих - сильно тиснули. І саме керівництву ФСБ цей тиск приписували. І все скінчилося просто: переходом прибуткового бізнесу під «кришу» ФСБ. Особисто зацікавленим в справі ЗМІ називали тодішнього заступника директора ФСБ Юрія Заостровцева, нібито закриття справи було ініційовано саме під його тиском.
Вороненков після цієї історії перейшов на роботу заступником мера міста Нарьян-Мар у Ненецькому автономному окрузі (і це схоже на банальне бажання «заховатися» десь подалі від Москви), а потім повернувся до столиці у Федеральну службу по контролю за незаконним обігом наркотиків (ФСКН).
Ху із містер Черкесов?
І тут у нашій розповіді з’являється ще один персонаж – Віктор Черкесов, який у радянські часи зробив кар’єру у КДБ і був близько знайомий з Путіним. Мало того, народився він також у Ленінграді і закінчив той самий «путінсько-медведєвський» юридичний факультет. У 90-ті Черкесов керував управлінням ФСБ у Петербурзі та Ленінградській області, а Путін - був заступником мера міста Анатолія Собчака. Коли в 1998 році Путін очолив ФСБ, Черкесов став його першим заступником. При Путіні-президенті Черкесова призначили постійним представником президента у Північно-Західному федеральному окрузі з центром у Петербурзі, якщо говорити простіше – «смотрящим» за «другою столицею» з обов’язком надавати інформацію про всяке-різне на «малій батьківщині» - безпосередньо на стіл Путіна. У 2003 році Черкесов - знову у Москві – на посаді голови вже згаданого ФСКН. Звернемо увагу: Вороненков після участі у справі «Трьох китів» працював у Нарьян-Марі, саме на «околиці» того самого Північно-Західного федерального округу, а потім одночасно з Черкесовим перейшов і до ФСКН. Більше того, вже у лютому 2008-го Вороненков отримав нагороду за службу у ФСКН саме із рук Черкесова – іменну зброю.
2008 рік став останнім у ФСКН - і для Черкесова, і для Вороненкова. Восени 2007-го Черкесов опублікував критичну статтю, лейтмотивом якої стала теза про те, що співробітники спецслужб не мають морального права збагачуватись, бо саме вони зобов’язані узяти на себе роль рятівників держави від корупційної катастрофи. Стаття наробила багато галасу та засвідчила конфлікт всередині «силових» відомств – конкретно між ФСБ та ФСКН. У підсумку – Віктор Черкесов програв: є інформація, що особисто Путін порадив йому викинути свої підозри на помийку (не зважаючи на те, що Черкесов старший за віком та має звання генерала, на відміну від Путіна. В травні 2008-го вже президент Дмитро Медвєдєв відправив Черкесова на посаду голови новоствореної дещо дивної установи - Федеральної агенції з поставок озброєння, що за масштабом не могла зрівнятися із повноваженнями ФСКН бо лише «бюрократично» дублювала реальну комерційну діяльність державного монстру «Рособоронекспорт».
Влітку 2010 року, коли Черкесова тихо звільнили з посади і в новій агенції, деякі російські ЗМІ відмітили, що це перший близький соратник Путіна, який йде в нікуди без «почесної пенсії». Зараз, через свою дружину Наталію він контролює інформаційну агенцію «Росбалт» у Петербурзі, що у 2013-2014 роках мала проблеми із ліцензією та вважається обережно опозиційною до влади.
Дружба по-депутатськи. Сім’ями…
Перед виборами до Держдуми 2011 року до цього підкреслено непублічний Віктор Черкесов неочікувано «виплив» у федеральній десятці виборчого списку КПРФ (№ 8). Можна зробити два припущення. По-перше, Черкесову дали шанс «іскупіть віну», а по-друге, це було деталлю компромісу між зюганівцями та Кремлем.
І саме тоді, одночасно із Черкесовим, мандат «депутата-комуніста» отримав і Вороненков. Більше того: це фото із зали засідань Держдуми засвідчує: чоловіки сиділи поруч, та ще й з депутатом Максаковою, в сімейному, так би мовити, колі. Звісно, враховуючи їхню співпрацю в минулому, то не дивно, але в людей із «контори» нічого не буває просто так. У 2014-му обидва голосували за анексію Криму, а от на виборах 2016-го їм у списках комуністів більше місця не знайшлося: Черкесов взагалі не брав участі у виборах, а Вороненков їх програв на мажоритарному окрузі.
Потім – історія із виїздом до України та загибель Вороненкова у центрі Києва вчора.
Що все це може означати?
Звичайно, для остаточних тверджень у цієї версії бракує фактів. Але припустити певну схему – можна й треба.
Не буде перебільшенням сказати, що Черкесов знає про Путіна і його оточення дуже багато та є людиною реально ображеною і відсунутою. Якщо говорити персоніфіковано, то Черкесов програв не лише особисто Путіну як главі бізнесово-владного клану, а й Сечіну, Міллеру, Бортнікову, які були йому рівні, а стали….
Чи можна припустити, що Віктор Черкесов вирішив, що прийшов час використати свій ексклюзив та передати «куди треба» певні факти про Путіна, а Вороненков грав роль публічного фронтмена цієї акції? Такого собі майора Мельниченка «кремлівського розливу»? Цілком можливо. Ну справді, не втік же він, ризикуючи життям, до України, щоб свідчити проти Януковича?
Щоб там не було, постріли в Києві – це знак того, що напруження навколо Путіна в умовах звуження економічної «кормової бази» та санкцій зростає. Росія - в глухому куті. І не всі хочуть розбиватися лобом об його стінку.
Петро Голіков, Київ
