Як не стати «корисними ідіотами» Кремля: стратегія медіавоєн
Як самим же не лити воду на млин кремлівської пропаганди? Як не опинитися в ролі «корисного ідіота», якого банально використовують? Ця проблема актуальна і для України, і для Північної Європи.
Про вільно-мимовільне підігравання російським пропагандистам, а також про чергові викриття кремлівських інформаційних фейків говорили учасники дискусії під назвою «Роль засобів масової інформації у зміцненні державної стійкості». Відбулася дискусія минулого тижня в столиці Естонії Таллінні. Організатори – Центр стратегічних комунікацій НАТО (StratCom COE NATO; штаб-квартира в Ризі) та естонський Міжнародний центр оборони і безпеки (ICDS), до речі, добре відомий в Україні, постійно контактує з українськими колегами з інформбезпеки.
Виконували соло на зустрічі Фінляндія та Україна. Почнемо, однак, із яскравої роботи латвійського StratCom COE NATO – викриття інформаційного вкидання Кремля про так звану російську «електронну бомбу», що наробила галасу в квітні 2017 року.
ЧИ БУЛА БОМБА, АБО ХТО ПІДСТАВИВ «ДОНАЛЬДА КУКА»
Це дуже важлива історія. Показова у багатьох відношеннях. Яка вкотре демонструє! – безпардонність кремлівських маніпуляторів. Показує, наскільки важливими є (завжди, але в умовах інформаційної війни особливо) пильність і професіоналізм працівників ЗМІ. Нарешті, просто гарна – з літературної точки зору – історія, справжній роман!
Отже, навесні нинішнього року світ напружила дуже неприємна звістка: Росія ставить на свої винищувачі найпотужніше радіоелектронне обладнання, що, нібито, здатне блокувати всі системи противника, повергати у повну безпорадність тощо. Обдарував цим повідомленням телеканал «Росія 1», прозвучало воно в програмі «Вести», а за два дні сюжет було прекладено тим самим телеканалом англійською.
Як доказ стверджувалося, що російський винищувач Су-24 у квітні 2014 року зміг вивести з ладу есмінець ВМС США «Дональд Кук», що знаходився у Чорному морі шляхом радіоелектронного заглушування всієї його системи. Дуже швидко історія розійшлася світом – про неї повідомили такі британські таблоїди, як The Sun і the Daily Express, а також американські засоби масової інформації, включаючи Fox News. Слідом за ними фальшивку підхопили сотні різнопланових видань, сайтів, соціальні мережі. Всі строчили про російську «електронну бомбу», здатну привести до перемоги над супротивником без єдиного удару. У деяких статтях звучали скепсис, недовіра, проте інформація поширювалася...
Чого не було – того не було! Провівши скрупульозну поетапну роботу, співробітники StratCom COE NATO викрили цей фейк від і до. З результатами цієї роботи учасників талліннської дискусії познайомила спеціаліст з цифрової криміналістики StratCom Ніка Алексєєва.
Так, есмінець «Дональд Кук», оснащений системою ППО «Іджіс» (Aegis), знаходився у Чорному морі у квітні 2014 року. І над ним дійсно літав Су-24. Після цього офіційний представник Пентагону полковник Стів Уоррен ще звинуватив російського пілота у «провокаційній та непрофесійній» поведінці. А кремлівський телеканал RT негайно кинувся на захист російського винищувача, звинувативши американський есмінець у перевищенні кількості часу, протягом якого іноземні військові кораблі можуть знаходитися у Чорному морі. При цьому жодна із сторін не згадувала про радіоелектронну боротьбу, про якусь реальну небезпеку.
Так звідки ж взявся фейк? З літературного опусу на сайті fondsk.ru! У рубриці «Думка» один з авторів цього сайту виклав свій погляд на подію у Чорному морі у формі листа від члена екіпажу «Кука» на ім'я «Джонні» до його коханої «Мері». І чого там тільки немає! Ось лише один уривок: «...Ми вели російської локатором до його підходу до зони ураження, щоб потім його накрити. Однак, коли він увійшов у цю чортову зону, почалася містика. Першими згасли наші локатори, потім вимкнулося цілевказування «Фаланксів», і весь «Іджіс» вийшов з ладу. Наш чудовий «Дональд Кук» гойдався на хвилях, як дохла черепаха. Виявляється, цей проклятий російський металобрухт, СУ-24, увімкнув апаратуру електронного заглушування, і гордість нашого флоту перетворилася на нашу ганьбу!.. Мері, я завжди любив нашу Америку і хотів, щоб зоряно-смугастий прапор ніс свободу всьому світу. Але після цього випадку думка про звільнення стала переслідувати мене...».
Зауважимо, що ще у 2014 році кремлівські ЗМІ – Sputnik, «Российская газета» – дуже намагалися надати цій фантазії риси реальності. Але тоді, у 2014-му, фейк не отримав великого розголосу. Відлежався три роки – і знову його висмикнув з короба телеканал «Росія 1». Цього разу кремлівським пропагандистам вдалося досягти успіху – фальшивка про російську «електронну бомбу», що обеззброїла американського противника, отримала широку аудиторію.
Найбільш прикро, що у поширенні цієї «дези» взяли участь ті, хто мав би її викрити, – представники західних ЗМІ. Вони дозволили себе використовувати просто тому, що не провели нормальну професійну роботу, перевірку фактів. Купилися на свідому брехню – і самі стали її частиною. На жаль, таке трапляється нерідко. Справжні журналісти знають про це, бояться цього. Порада одна – будемо пильними!
ПОЯВЛЕННЯ «БЕЗСМЕРТНИХ» У ГЕЛЬСІНКІ
Представниками Фінляндії, «країни тисячі озер», на талліннській зустрічі стали політаналітик, письменник ІйвІ Анна Масо і авторитетний публіцист Петрі Корхонен. Виступаючи, обидва підкреслювали, як важливо журналістам пам'ятати про імідж своєї країни – це не означає, що журналісти не повинні займатися розслідуваннями, розкривати проблеми, смикати владу, критикувати, вимагати відповідей. Йдеться про інше. Іноді в гонитві за сенсаціями публікуються неперевірені або погано перевірені факти, які згодом доводиться спростовувати. А часом пишуться зовсім відверті небилиці... Ось цього бути не повинно.
«І ще – як тільки стикаєшся з брехливою інформацією, у кожному конкретному випадку треба невпинно викривати: «брехня! брехня! брехня!». Це дуже клопітно, однак, ніякої іншої можливості боротися з фальсифікаціями немає», – вважає Ійві Анна Масо.
У процесі дискусії був наведений приклад трагедії, що сталася у грудні 2016 року у фінському місті Іматра – тоді біля одного з місцевих ресторанів злочинець убив з мисливської гвинтівки трьох жінок, голову міської ради та двох журналісток. Зрозуміло, подія вразила як мирну, спокійну Іматру, так і всю Фінляндію. Між тим, дуже швидко у соцмережах почали ширитися повідомлення про расистські мотиви злочину і про те, що жертвами стали російські жінки – мовляв, посольство РФ і ФСБ вимагають розслідувати обставини. Поліція Фінляндії негайно внесла ясність. В офіційному повідомленні відомства було сказано, що і жертви, і стрілець – вроджені громадяни Фінляндії, які проживали в Іматрі. Крім того, не чекаючи подальшого поширення чуток, спеціаліст з інформаційного впливу з Сил оборони Сара Янтунен написала у своєму мікроблозі в «Твіттері» буквально наступне: «Анонімний проросійський аккаунт @ImatranUutiset поширює неправдиву інформацію про стрілянину в #Іматра». Виступ чиновниці став дуже важливим, своєчасним – у тому числі і він допоміг запобігти, по-перше, паніці, по-друге, необґрунтованим вигадкам про расизм.
Соцмережі стали важливим, а можливо, навіть найважливішим «плацдармом» інформаційної війни. Це очевидно для всіх. І, зрозуміло, на талліннській дискусії не могло не йтися про соцмережі. Тим більше – в світлі недавньої заборони в Україні «Однокласників», «ВКонтакті», «Яндекса» та «Мейл.ру».
«Я вважаю, що Україна абсолютно права, заборонивши мережі, які базуються в Росії, – заявив, виступаючи, заступник керівника StratCom COE NATO, полковник Айвар Яескі. – Нещодавно під час теракту в Манчестері загинули 23 людини, і скільки уваги було приділено цій трагедії, але під час неоголошеної війни в Україні загинуло в сотні разів більше. Це справжня війна. І те, що в Україні заблоковані мережі, які контролюються країною-агресором, це абсолютно нормально в умовах війни. І це не має жодного відношення до свободи слова».
Втім, з думкою полковника були солідарні далеко не всі. Так, фінські гості наполягали на неефективності подібних заборон та пропонували принципово іншу стратегію: нічого не забороняти, але розвивати у громадян критичне мислення. На контраргумент – «війна ж!» - відповідали – «все одно! тільки медійна освіта, тільки усвідомлений вибір!». «Їм важко зрозуміти наші реалії. Співчувають, але повністю перейнятися не можуть. Дорікати в цьому не можна, це просто треба прийняти як даність», – прокоментував відомий український політолог Євген Магда, який також брав участь у дискусії. Євген представив присутнім свою нову книгу, але про це трохи пізніше. А зараз – знову про Фінляндію.
Особисто мене вразила одна деталь з доповіді Петрі Корхонена – виявляється, цього року, 9 травня, російськомовні жителі Фінляндії вперше відсвяткували в Гельсінкі та Порккала День перемоги. Порккала – фінський півострів, прихоплений СРСР після Другої світової, там ще десять років після війни розташовувалася радянська військово-морська база, тільки у 1956-му півострів був повернутий Фінляндії. Так от, у Гельсінкі та Порккала пройшли «Безсмертні полки», невеликі, чоловік 70, але тим не менш. Це в країні, яка воювала проти СРСР, яка втратила за підсумками війни 10 відсотків своєї території. Організували святкування та ходу посольство РФ у Фінляндії та фінсько-російське товариство RUFI. яке виникло нещодавно.
На уїдливе запитання із залу: «А 100-річчя Жовтневої революції ви теж будете святкувати?» пан Корхонен відповідав з очевидною розгубленістю: «Вони» – напевно будуть».
Як все схоже, все ж таки. Україна, Естонія, Латвія, Фінляндія. Одні питання вирішуємо. В інформполі – так точно.
ПРО ХОРОШУ КНИГУ І ПОГАНЕ РАДІО
Згадався на талліннській зустрічі старий анекдот. Сидить естонський дід в селі на призьбі у 1961 році, підбігають до нього діточки, кричать: «Дідусю, росіяни в космос полетіли!» Дід з надією дивиться на них: «Всі полетіли?..» Ось так само мрійливо вимовив при підведенні підсумків дискусії виконавчий директор ICDS Дмитро Теперик: «Місце «Супутника» – де? У космосі! І летів би туди, залишивши нас у спокої!» Мається на увазі, зрозуміло, радіо «Супутник», відомий кремлівський засланець, провідник російських інтересів на всій території свого мовлення, в тому числі – в країнах Балтії.
Естонію, зокрема, «Супутник» дістав настільки, що Поліція безпеки Естонії дала рекомендації держслужбовцям країни не спілкуватися з журналістами цього радіо. Нещодавно спалахнув неабиякий скандал: 9 травня член естонського парламенту, представник Центристської партії, депутат Ольга Іванова дала інтерв'ю «Супутнику», та ще на тлі Бронзового солдата. Голова центристів, прем'єр-міністр Юрі Ратас піддав Іванову жорсткій критиці, заявивши: «Супутник» – не ЗМІ!»
Зрозуміло, не ЗМІ. Це знаряддя ведення інформаційної війни. В умовах гібридної агресії такими знаряддями стають і радіо, і телебачення, і література.
Власне, про це – нова книга українського політолога Євгена Магди «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи», презентація якої (до речі, перша закордонна презентація) відбулася в Таллінні. І книга, і виступ українського політолога викликали великий інтерес: робота Євгена Магди - не збірка гасел, але фактично аналіз помилок, допущених українськими політичними елітами, які недооцінили плани і цілі Російської Федерації. А небезпека недооцінити Росію актуальна зараз для багатьох.
Книга Магди – об'ємна ґрунтовна праця про сучасну Україну з екскурсами в історію світових конфліктів, однак основні її положення виявилися абсолютно співзвучними головним посилам талліннської дискусії про ЗМІ та державну стійкість.
«Не дозволяйте себе дискредитувати, маніпулювати собою, нав'язувати собі порядок денний! – сказав під час виступу український політолог. – Сенс гібридної агресії не у воєнних діях, точніше, не тільки в них. Вона ведеться через хакерські атаки, бої за історію, за енергетичний вплив, через російськомовну діаспору. Не можна недооцінювати ні один з цих моментів».
За визначенням Магди, Україна перетворилася на полігон гібридної агресії, на якому Кремль обкатує технології залякування Європи. Це було б занадто просто, якби Росія хотіла захопити Україну, і все. Її завдання – викинути на узбіччя розвитку весь Європейський Союз, скористатися «Брекзітом», відцентровими тенденціями в європейських країнах і повернути ситуацію на свою користь. А головний важіль впливу – інформаційна війна, прийоми якої є простими, але, як показує досвід, цілком дієвими: огульне паплюження Заходу, приниження досягнень європейських держав, власне звеличення.
Євген Магда переконаний: Європа може і повинна вчитися на помилках, досвіді України.
Уточнимо: в такому навчанні важлива взаємність, вчитися треба всім – один у одного. Благо, є чому. Тоді й толку буде більше.
Рита Болотська, Таллінн
Фото автора
Перше фото: EPA
