Укрінформ продовжує проект, у рамках якого знайомить українців з новими обличчями Верховного Суду, розповідає про тих, хто вперше надягне суддівські мантії, хто прийшов до вищого судового органу країни з наукових і навчальних закладів, з адвокатури й інших сфер суспільної діяльності.

До того, як стати новим обличчям Верховного Суду, Костянтин Пільков попрацював у 5-ти різних напрямах – був молодшим науковим співробітником Міжнародного центру космічного права, юристом у відомих  компаніях, мав власну юридичну фірму, захистив кандидатську і викладав у виші. Останні 9 років він також виступав арбітром, зокрема у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України.

Тобто, претендуючи на посаду судді Верховного Суду, у свої 33 роки Костянтин Пільков уже мав досвід і професійний кругозір, якому могли б позаздрити багато старших колег, тим більше – він стане наймолодшим суддею Верховного Суду.

Перемога у відкритому конкурсі для таких як він – очевидне підтвердження того, що судова система України таки взяла курс на глибокі зміни. Наскільки ж цей курс готові підтримувати нові служителі верховної української Феміди, як вони збираються підтримувати у собі антикорупційний імунітет – Укрінформ дізнавався у відвертій розмові з Костянтином Пільковим. 

Про мотивацію стати суддею Верховного Суду

- Мабуть, такої глибини самоаналізу, якому я піддав себе, починаючи з вересня минулого року, в моєму житті ніколи не було. І глибоко в серці я відповів собі, що маю гідні мотиви.

На посаді судді Верховного Суду є можливість працювати для швидшої трансформації судової й у цілому правової системи України у напрямку до цінностей правової держави, які вже 200 років «сповідують» країни Заходу. Робота в міжнародному арбітражі якраз і дозволила мені заглибитися в них трішки раніше, і зараз маю можливість привнести цей досвід в українську правову систему через практику Верховного Суду.

Про час, коли стануть відчутні перші зміни 

Юридична професійна спільнота має відчути зміни упродовж року, коли побачить, які рішення приймаються. Через те, що вже є певний шлейф недовіри, довіра до Верховного Суду відновлюватиметься дуже повільно. Суспільство років через 5 зможе оцінити і відчути ці зміни, коли судді й їхні рішення переживуть перші політичні скандали, коли українці побачать, що рішення приймаються, незважаючи на різні форми тиску, зокрема і політичного.

Про комунікацію між суддями Верховного Суду та суспільством

Є прагнення, щоб Верховний Суд у своїй роботі перейшов на нові стандарти відкритості в інформуванні сторін і громадськості про справи, які розглядаються у суді. Те саме скажу і щодо спілкування з трьома ключовими чинниками, яких стосується нова філософія Верховного Суду, – суспільством у цілому, професійною спільнотою і медіа. Верховний Суд має задати такі стандарти не на рівні якихось інструкцій, а на рівні власного прикладу.

Судді визнають, що вони мають бути відкритішими, але водночас вони знаходяться між молотом і ковадлом: з одного боку – відкритість, а з іншого – треба до часу тримати власну думку при собі, щоб забезпечити незалежність і неупередженість суду. Дуже сподіваюся, що спілкування між суддями відбуватиметься не лише у форматі пленуму, який дещо формалізований, а й у іншому форматі, приміром, конференції, щоб забезпечити повноцінний обмін думками щодо нової філософії у роботі Верховного Суду. 

Про справжню присягу судді

Взагалі, таке інтерв'ю мали б дати ледь не всі судді – оце справжня публічна присяга. Присяга народу України, звісно, теж необхідна, але у ЗМІ кандидат мав би висловити своє кредо, свої принципи, щоб потім йому було психологічно в сто разів важче від того відійти. Співбесіда під час конкурсу була швидше обтяжена спробою показати себе якнайкраще. Зараз такого немає, настав час виявити свої принципи, від яких не можна відступати, щоб уся судова система, суди і першої, і апеляційної інстанції повірили у зміни. А також у те, що ті рішення, які судді першої інстанції, апеляційної інстанції будуть приймати, повіривши у новизну підходів Верховного Суду, далі не будуть скасовані у цьому ж таки Верховному Суді. Інакше це стане найбільшим фіаско судової реформи.

Про першочергову місію Верховного Суду 

Для арбітражу характерне те, що арбітри приймають остаточне рішення, не сподіваючись на те, що помилки можна буде виправити як, приміром, в апеляційному суді. На кону стоїть їхня репутація як арбітрів, і тому рішення Міжнародного комерційного арбітражу дуже детально обгрунтовані, а позиції сторін і мотиви, з яких арбітражний суд приймає певне рішення, викладені дуже конкретно і зрозуміло. Так само й у Верховному Суді прийняте рішення має бути остаточним, крапкою у спорі чи в розгляді справи.  Одним з дефектів сучасної судової системи вважається часте повернення справ на новий розгляд. Саме це потрібно змінювати в першу чергу. 

Про антикорупційний імунітет

Упродовж останнього року я намагався вирішити свої житлові, майнові, інші питання, щоб коли я обійму цю посаду, навіть думки не виникало про те, щоб одержувати від суспільства якісь преференції, пов'язані з особистим побутом, особливо в такий складний для держави час. Про такі речі, як службове житло, авто тощо, мені, як людині з приватного сектора, навіть дивно питати. Як на мене, це якийсь пережиток попередньої епохи. У мотиваційному листі я написав, що винагороди судді, визначеної в законі, цілком достатньо для потреб судді Верховного Суду.

Про готовність до посади і корисний сумнів

Можливо, на думку старших колег, для такої посади я не маю достатнього життєвого досвіду, який набувається тільки з роками. Але для себе я його компенсував другою освітою – психологічною та науковим підходом. Я дуже сподіваюся, що ці знання мені допоможуть долати ті підсвідомі механізми, які часто заважають суддям сприймати аргументи сторін аж до останнього моменту – ухвалення судового рішення. Адже сумнів для судді – критично важлива якість. Якщо суддя з першого документу, що потрапив йому на стіл, складає остаточне враження про те, як він вирішить справу, то це упередженість, якої суддя не має права собі дозволяти.

Про викладацьку діяльність

Викладаю студентам міжнародний комерційний арбітраж та міжнародне торговельне право. Читання лекцій, ведення семінарів, на яких видно ефект від навчання, – це завжди надихає. Викладання – це моя «віддушина». Це також і нова практика публічних виступів, адже одна річ виступати перед уже зацікавленим професійним середовищем, а інша – з нуля зацікавити студентів, які в більшості не налаштовані щось сприймати. Це додає драйву. 

Подобається, як у західних вишах студенти приходять на лекції уже підготовленими, і для них це не перше сприйняття інформації, а можливість дізнатися погляд лектора на проблему, навіть подискутувати з ним. У нас же студент іде на навчання як чистий лист...

Про основні меседжі для студентів

Основне послання, яке доношу студентам, – дивитися на право не як на певний набір інструментів, а ширше. Своїх студентів ніколи не муштрую, не вимагаю «завчання». Радію, коли студенти бачать, який принцип стоїть за певною нормою. Вони мають зрозуміти, яка була ціль у законодавця чи творця норми.

Для студентів я передусім практик і той, хто намагається виштовхнути їх у міжнародну площину. Зараз вся практика стала настільки міжнародною, що коли юрист самостійно себе усуває від цього, то втрачає багато у своєму розвитку як фахівця, у запозиченні нових підходів. Це також зменшує внесок у розвиток українського права.

Дуже приємно, що мені доручили викладати англійською мовою, тому я одразу попередив студентів, що на парах все спілкування, а не лише відповідь, має бути англійською – бо знання іноземної мови на часі.

Про улюблене місце в Києві 

Костел святого Миколая. Мене тягне до таких місць, оскільки відношу себе до «західників». Вважаю, що нам потрібно переймати досвід західних демократій, там все ж таки не товклися на місці 200-300 років, і нам є чому в них повчитися. Цей костел нагадує про західну Європу – колиску того, що ми зараз намагаємося впровадити у себе: всі концепції правової держави, верховенства права не на наших землях винайдені й опрацьовані. Іноді навіть фізично хочеться побути поблизу того, що нагадує про те, як розвивалася цивілізація, до якої ми прагнемо. 

Про спорт для тіла та розуму 

В студентські роки всерйоз займався спортивним бадмінтоном. Потім на певний час захопився фітнесом, також трішки практикував рукопашний бій. Але зараз за браком часу сталої практики в чомусь конкретно не маю – можу просто пробігтися в лісі або позайматися в залі. 

Позаминулого тижня грав у юридичній лізі клубу знавців «Що? Де? Коли?», до цього грав у загальній лізі. Це дозволяє урівноважити думку про себе – такі ігри вказують на те, що поруч є набагато розумніші люди, й це повертає до критичної оцінки самого себе. До гри спеціально не готуюся, для мене це швидше як хобі, яке дозволяє розворушити мізки. 

Про фільми і книги, які справили враження

Багатотомну працю Бертрана Рассела «Історія західної філософії» я перечитував кілька разів, тому що, по-перше, отримував від неї насолоду, по-друге, навіть намагався запозичувати певний стиль, коли писав дві власні книги. У цій праці були викладені думки, яких, на мій погляд, не вистачало для вирішення конкретних юридичних проблем нинішньої України. Наприклад, характеризуючи філософію Гегеля, Бертран Рассел писав, що можна виправдати людину, яку її власна логіка приводить до висновків і рішень, які є негативними. Але не можна виправдати людину, яка всім своїм нутром лине назустріч злочину. Це додало розуміння того, а що ж таке, наприклад, неправосудне рішення, чи мають судді нести відповідальність за скасовані рішення або за рішення, які піддаються критиці. Завдяки цій думці я є прихильником того, щоб критикувалися саме обгрунтування, мотиви, логіку рішення. 

Інша моя віддушина – науково-психологічна література, зосереджена на психології прийняття суддівських рішень. Зараз я взявся саме за таку літературу, щоб забезпечити перш за все свою незалежність у судженнях.

Популярні зараз серіали не дивлюся, тому що не маю на це часу та і вважаю, що час визначить їхню художню цінність. Зараз набагато більше мене захоплюють фільми, які правдиво передають людські емоції, або про те, як обставини впливають на людську поведінку. У кінотеатрі ж я востаннє був десь півтора року тому, коли дивився фільм «Суддя» – про те, як літній суддя, який все життя контролював ситуацію, поступово втрачає контроль не тільки над ситуацією, над собою і власним тілом, і як він опирається цьому. А в студентські роки мене б більше зацікавив якийсь екшн, спецефекти. 

Про значення мантії для судді

З одного боку мантію судді можна вважати якимось атавізмом, але з іншого боку це певний символ, який має впливати на суспільство психологічно. Як на мене, мантія не має бути якось прикрашеною, що вказувало б на привілейований статус. Мантія для судді це як інструмент, вона знеособлює суддю. Адже рішення, яке виноситься, не є рішенням якоїсь конкретної людини, це – рішення судової влади в цілому, яка говорить зараз конкретно устами оцієї людини в мантії.

Про нього викладач 

Про майбутнього суддю Верховного Суду розповіла викладач Костянтина Пількова – Ольга Бакалінська, завідувач кафедри міжнародного приватного, комерційного та цивільного права КНТЕУ: «Костянтин Пільков – глибоко освічена і дуже інтелігентна людина, яка має свій чіткий кодекс честі, власне усвідомлення обставин, і вміє слухати. Думаю, що саме таких людей зараз нам не вистачає. Його талант у юриспруденції був помітний ще зі студентських часів. Він був найкращим студентом у групі. Але його розум і особистість найкраще розкривається у безпосередньому спілкуванні. Те, що він неординарна особистість, було помітно, ще коли йому було 17 років. На другому курсі ми разом з ним вже працювали у центрі космічного права над програмою щодо запуску наших літальних апаратів і супутників у Бразилії».

Про наукову і юридичну діяльність

Костянтин Пільков – кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного приватного, комерційного і цивільного права Київського національного торговельно-економічного універститету, адвокат. Він – партнер-керівник практик міжнародної  торгівлі й арбітражу, митного і податкового права ЮФ «Кай і Ленард» (Cai & Lenard Law firm) (2010-2017).Арбітр МКАС при ТПП України, Німецького інституту арбітражу (DIS), член Президії Третейської палати України.

Народився 8 грудня 1983 р. в Києві. Трудова діяльність: 07/2003 - 10/2003 – спеціаліст, Державна компанія «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України, Київ. 10/2003 - 06/2004 –  начальник відділу претензійної і договірної роботи державного підприємства Міністерства промислової політики України, Київська область. 06/2004 - 02/2006 – старший юрист ЮФ «Європейский Альянс», Київ. 02/2006 - 07/2010 – юрист, старший юрист, асоційований партнер ЮФ «Лавринович і Партнери», Київ. 08/2010 -  10/2017 – партнер-керівник практик міжнародної  торгівлі й арбітражу, митного і податкового права ЮФ «Кай і Ленард» (Cai & Lenard Law firm), Київ.

Наукова діяльність: 07/2004 -  12/2009 – молодший науковий співробітник Центру космічного права Інституту держави і права НАН України, Київ. 07/2011 – лектор курсу міжнародного арбітражу у Літній школі міжнародного права Маріупольського державного університету. З 09/2016 по нинішній час – доцент кафедри міжнародного приватного, комерційного і цивільного права Київського національного торговельно-економічного університету, Київ.

Юлія Горбань, Київ

Фото Володимира Тарасова

Попередня публікація проекту «Нові обличчя Верховного Суду» – Олена Кібенко.