Для кого грали спектакль Путін і Медведчук

Учора Медведчук зустрівся з Путіним і в присутності Гундяєва та Медвєдєва попросив його посприяти обміну заручниками між Україною та «ДНР/ЛНР». Путін погодився і пообіцяв переговорити з цього питання з лідерами «республік» Захарченком і Плотницьким. Зателефонував того ж вечора. За словами Пєскова, Путін сказав, що підтримує пропозицію Медведчука, а Захарченко з Плотницьким у цілому теж підтримали.

Ось такий недовгий і простенький, якщо не сказати – примітивненький, спектакль на дві дії нам показали. Утім, загальний фінал його, цілком ймовірно, буде справді позитивний: Ірина Геращенко заявила сьогодні, що бойовики підтвердили готовність звільнити 88 наших полонених-заручників, а Україна готова звільнити більше 300 осіб, яких затребували «ДНР/ЛНР» і яких можна звільнити без порушення українського законодавства. «Ми сподіваємося, що до Нового року будуть позитивні результати» - сказала Геращенко.

Але питання – навіщо спектакль? – залишається.

Обміну не було вже 14 місяців. Зрозуміло, що просто так заручників Росія не віддасть, тільки за певну плату, на те вони й заручники. І все-таки ситуація, коли обміни зовсім припинилися, Росії невигідна. У світовій практиці, коли йдеться про залагодження якогось складного військового конфлікту, обмін полоненими – найпростіша процедура, тут найлегше сторонам дійти згоди, найлегше проявити добру волю, гуманізм, тобто – підтвердити іншим (чи обдурити їх), що ти хочеш миру. Росія настільки затято поводиться у всьому, що стосується Донбасу, настільки не хоче визнавати своєї агресії і своєї відповідальності, що саме це вже починає дратувати Захід. Від Путіна хочуть хоч якоїсь поступки, хоча б звільнення тих кількох сотень людей, яких утримують росіяни у полоні.

Схоже, у Кремлі зрозуміли, що далі блокувати процес обміну вже небезпечно. Треба трішки попустити. А раз так, то навіщо це робити просто так? Треба обов’язково отримати хоч мінімальний пропагандистський ефект. Тому з’являється Медведчук (котрому потрібно демонструвати в Україні результати своєї роботи по звільненню українців), з’являється Путін, котрий, звісно ж, одразу зрушив справу з мертвої точки, з’являються Захарченко й Плотницький, з котрими, виявляється, можна домовитися, якщо ставитися до них з повагою і не обзивати терористами. Попутно Медведчук примудрився особливим чином звинуватити Україну в тому, що 14 місяців не було обмінів: «В України на сьогоднішній день виникли складності виконання цього принципу («всіх на всіх» - ред.), вони полягають в тому, що об'єктивно згідно з чинним законодавством в цей час не можна реалізувати цей принцип по відношенню до всіх, в першу чергу по відношенню до тих, хто притягнений за особливо тяжкі злочини». Тобто, обмінів не було через об’єктивні причини в самій Україні, а не через небажання Росії відпускати заручників.

Наскільки ефективним виявиться цей пропагандистський спектакль Путіна та його кума з України, то окреме питання. Очевидно, що на серйозних людей на Заході і в Україні він не справить жодного враження. Однак серед, як-то кажуть, простого люду, в тому числі (і насамперед) в Україні, де, зрозуміло, найбільше переймаються долею наших полонених, реакція може бути зовсім різною.

Юрій Сандул. Київ

На запитання Укрінформу – як Ви оцінюєте ініціативу Медведчука і Путіна щодо обміну полоненими, і чи не є платою України за обмін відкладення голосування за закон про деокупацію? – відповідають:

Володимир Фесенко, політолог:

«Той, хто минулого року заблокував процес обміну полонених, сьогодні намагається його розблокувати»

Вважаю, що перенесення голосування законопроекту про деокупацію не пов’язано з обміном полоненими. Просто законопроект потрібно узгодити між різними групами інтересів, у тому числі опозицією.

В ініціативі Путіна - Медвечука насамперед слід звернути увагу на те, що саме той, хто минулого року заблокував процес обміну полонених, сьогодні намагається його розблокувати. І якщо раніше блокуванням Путін намагався шантажувати, примушував українську владу до різноманітних поступок, то зараз у нього зовсім інші цілі.

Перша мета - переконати Захід, що Путін не агресор, а миротворець-гуманіст, який готовий виконувати «мінські угоди». Справа в тому, що ситуація з угодами знову зависла, і потрібно продемонструвати хоч якийсь прогрес. І це потрібно як для продовження політико-дипломатичної гри з Заходом, яка дуже важлива для Путіна, а також для того, щоб надати тонну аргументів європейським політикам якщо не для скасування, то хоча б для послаблення санкцій, бо Росія, бачте, хоче миру і готова домовлятися.

Друга мета пов’язана з тим, що Путін зараз починає виборчу кампанію, і йому потрібно шукати нові іміджі для себе. Тобто, потрібно оновити образ. А оскільки російське суспільство теж втомилося від війн, від агресій (про що свідчить соціологія), то Путіну, можливо, порадили виступити в ролі миротворця. Не даремно ж процес обміну зробили видовищем: звернення Віктора Медведчука, підтримка патріарха Кирила... Все це виглядає дуже гуманно. Тому, думаю, що тут присутні елементи пропагандистської передвиборчої гри Володимира Путіна. Крім того, як додаток, використання в ролі асистента Медведчука - це чергова спроба розкрутити останнього як головного українського миротворця. Все це зайвий раз свідчить про те, що Медведчук грає за путінськими правилами, і фактично представляє в переговорах самого Путіна.

Третя мета - підняти статус самопроголошених республік, які є маріонетками Москви, і про це всі добре знають. Але Путін намагається продемонструвати їх як самостійних гравців. Тому й звернення до них, нібито для переговорів - це спроба підняти їхній статус. А це вже пов’язано з переговорами про миротворців, оскільки Путін намагається переконати Захід, що Україна повинна напряму домовлятися з самопроголошеними республіками. Тобто, це основні цілі, які виконує Путін в межах цієї комбінації.

Але є одне але... На превеликий жаль, є ймовірність ще однієї прихованої мети - четвертої. Путін запропонував, нібито дуже гуманну річ - обмін полоненими, розблокування цього процесу, але неформально, в закритому режимі можуть висунути умови, неприйнятні для української сторони. І про це вже вчора сказала пані Ірина Геращенко. В Мінську сепаратисти заявили про те, що в групу для обміну мають бути включені колишні «беркутівці», яких звинувачують у вбивствах на Майдані. А яке вони мають відношення до конфлікту на Донбасі? Тому включення цих осіб в пакет для обміну означатиме ту саму неприйнятну умову. І таким чином вони можуть зірвати процес обміну заручниками, звинувативши в цьому Україну. Таку підступну тактику Росія використовувала і раніше, коли на словах одне, на практиці зовсім інше, а потім - звинувачують українську сторону в зриві «мінських домовленостей».

Олександр Доній, політолог:

«Обмін полонених - це піар Путіна, так звана демонстрація доброї волі»

Процеси, які сьогодні відбуваються навколо окупованих територій Донбасу - виконання «мінських угод», залучення миротворців, обмін полоненими, тощо - відбуваються, на мою думку, в рамках довгострокової стратегії Москви. На жаль, свого часу Україна не спромоглася висунути власний план, тому й змушена вже три з половиною роки йти на повідку у Путіна. І тому нас не повинно дивувати (а так і буде), коли закон про деокупацію Верховна Рада проголосує лише після попереднього узгодження з Москвою. Як це відбуватиметься? На зустрічі Волкера з Сурковим, чи в якийсь інший непублічний спосіб - не знаю. Тим не менш, я не думаю, що варто об’єднувати перенесення голосування на 5 грудня з обміном полонених. Обмін - це піар Путіна, так звана демонстрація доброї волі. У Путіна, який фактично займається работоргівлею, є можливість здійснювати обмін, коли заманеться, незалежно від того, чи робить він це своїми руками чи руками маріонеткових режимів «ЛНР/ДНР». Тим не менш, подібна ініціатива виходить не з українського боку. В цьому процесі Україна не суб’єкт, лише - об’єкт».

Мирослав Ліскович. Київ