В'ячеслав Чорновіл – одна з найяскравіших постатей в українському політикумі 90-х років –український політик, журналіст, публіцист, учасник дисидентського руху. Нещодавно країна відзначила 80-річчя з дня його народження, а 25 березня виповниться 19 років від дня його загибелі в автокатастрофі. Про неприйняття Чорноволом несправедливості, взаємини з дружиною та редакторську діяльність – у спогадах прес-секретаря В'ячеслава Чорновола Дмитра Понамарчука.
- При першому знайомстві з В'ячеславом Чорноволом – яке найяскравіше враження?
- Мені пригадується 1989 рік, засідання в Товаристві української мови імені Тараса Шевченка, яке тепер носить назву "Просвіта". Я дізнався, що там збереться виконком Української Гельсінської спілки. Ми ж читали лише комуністичні газети. А УГС вважалась антирадянською, антикомуністичною організацією радикалів – більших ворогів, аніж вони, комуністам годі було шукати. От і цікаво було подивитися, хто ж вони такі – діячі УГС. Я прийшов, за дверима ще тривало засідання, яке добігало кінця. І от почали виходити учасники. Пам'ятаю, першим вийшов Левко Лук'яненко. Тоді – Олесь Шевченко, В'ячеслав Чорновіл... Кожному я тицяю мікрофон, ставлю "зайоложені запитання" – що відбулося, з якою метою. Лише В'ячеслав Чорновіл блискавично, за хвилину, розказав – яка була мета зібрання і його завдання. Тоді ще подумав – нівроку, людина за хвилину мені пояснила все так, що я ладен миттєво написати репортаж на радіо. Я тоді працював на Іномовленні Держтелерадіо.
- В'ячеслав Максимович був відкритою людиною? Швидко зав'язував дружні стосунки?
- Якось, повертаючись із Верховної Ради ввечері, кажу: "В'ячеславе Максимовичу, вам тут прийшло запрошення на відкриття виставки". Він запитує: "А що, цікаво буде?", я читаю назву – і він умить змінює свої плани. Вже на виставці бачу зворушливе ставлення митців до В'ячеслава Чорновола, а він вливається в коло художників і митців, наче знає їх по сто років. Не те, що легко спілкувався, а можна сказати так – якби кинув якийсь заклик, то люди охоче пішли би за ним.
- Як він вибудовував взаємини з рідними?
- Пригадую такий кумедний випадок. Була перша партійна конференція Народного Руху України, присвячена розробці та ухваленню програми Народного Руху про боротьбу з бідністю, це – 96-й рік. В'ячеслав Максимович мав дати прес-конференцію за підсумками. Стіл скляний. Бачу, що шкарпетки у голови різні – бо дехто з дипломатів і журналістів усміхається, поглядаючи під стіл, який стояв упритул до лав із гостями. По закінченні заходу у вузькому колі В'ячеслав Чорновіл каже: "Знаєте, о 4-й ранку вставав, дружина спить, не хотів вмикати світло, щоби вона ще поспала. Намацав у темряві одну шкарпетку, намацав другу, а виявилось – одна червона, друга – синя".
Розумієте, так турбувався про спокій дружини, що вдягався всліпу.
Цікаві стосунки були – наче вони молодята. Враження складалося, що у них все на початку. Знаєте, є такі перші стадії кохання. От я, мабуть, і застав те.
- А як редактор – вимогливим був?
- В'ячеслав Чорновіл відчував талановитих журналістів. З першого погляду. Тому кожна людина в редакції знала свою персональну відповідальність: що за той матеріал, який здав редакторові, сам даєш відповідь.
- Якісь розбори польотів влаштовував?
- В'ячеслав Максимович щотижня проводив творчі наради. Зауваження робив у дуже лагідній формі. Візьме чиюсь статтю, попідкреслює окремі рядки й каже: "Ну, це ж ленінська спадщина". Журналісти, які закінчували виші комуністичної системи, використовували трафарети "марксизму-ленінізму", "наукового комунізму". Журналіст наче й хоче щось новеньке розказати, але мимоволі виходило ленінськими штампами. Вячеслав Чорновіл навіть називав конкретний ленінський штамп і вказував, з якого це тому Леніна. Пише, наприклад, журналіст у тексті "дзеркало революції", а це поняття з роботи Леніна «Лев Толстой як дзеркало російської революції». В ув'язненні В'ячеслав Чорновіл прочитав 55 томів Леніна і добре розумів, що це за чорт лисий.
- А як складалися стосунки з політичними опонентами?
- Політичні опоненти? Це вся посткомуністична система. В усіх випадках, коли ми бачимо його на трибуні Верховної Ради, він завжди принципово давав відповідь. Особливо напрошувався на такі відповіді голова Верховної Ради – соціаліст Олександр Мороз.
А якось сказав Борисові Олійнику: "Що ж ви все ходите філією КПСС та КПСС, зробіть собі нарешті УКП – Українську комуністичну партію. Зрештою, ми ж, демократи, за багатопартійність. Хочете, допоможемо вам організаційно?".
Водночас В'ячеслав Чорновіл міг переконати в силі національної демократії як ідеології. Бо він щиро її сповідував і, на відміну від інших, ніколи не вагався у своїх ідейних переконаннях.
- Чи були у нього якісь конфлікти, і як часто його намагалися спровокувати?
- Ідеологічним опонентам не вдавалося, бо це було – мов на скелю наскочити. Були такі депутати, які, коли голові Руху виповнилося 60 років, казали: "В'ячеслав Чорновіл – старий, час дати дорогу молодим". А він на те мовив: "Ви не рахуйте, що мені 60. Я 15 років сидів у радянських таборах. Це – як у банці законсервований, тому мені 45".
- До речі, він часто згадував той період, таборовий?
- Лиш як приклад спілкування з людьми. Не розказував – як карався, мучився і не каявся, а згадував поіменно – з якими видатними постатями сидів.
Запам'ятав одну історію про російського націоналіста. Був такий Осіпов у мордовських таборах. Так наглядачі саджали В'ячеслава Чорновола з Осіповим в одну камеру для того, щоби поспостерігати, як вони між собою почубляться. Мовляв, той російський шовініст, а цей – український націоналіст. А вони виходили, домовившись про спільні акції – "стати на статус", тобто вимагати прав як в'язні сумління. Наприклад, домовлялися, що голодуватимуть разом і агітуватимуть приєднатися тих, хто потрапив на зону за політику, щоби разом домагатися політичного статусу.
- Які життєві принципи і підходи для себе ви виокремили за роки роботи з Чорноволом?
- Я знав: якщо тепер-от не зроблю те, про що сказав В'ячеслав Максимович – він сам це зробить. Він просто мовчки робив те, що мав зробити я, але не встиг. І це було найгіршим докором сумління. Слава Богу, що дуже рідко.
В'ячеслав Максимович до всіх на «ви» звертався – і навіть до студентів. Усіх поважав.
- Чому можна повчитися, що було яскравого у Чорновола?
- Я вам скажу: неперевершена риса – самому придумати ідею і самому втілити. Радий був, що хтось допомагає, але якщо нікого нема, хто би міг зарадити, – сам усе втілював. Це такий талант. Я був свідком, наприклад, таких історій: приходять народні депутати і палко висувають ідею: "В'ячеславе Максимовичу, треба зробити так..." І розказують голові – що треба зробити. Послухавши, голова Руху каже: "Слушна думка, радий допомогти, втілюйте – допоможемо, чим зможемо". Кожному хотілося дати завдання самому голові Руху, а В'ячеслав Чорновіл не декламував, а просто робив... сам робив.
- А чого можна у Чорновола повчитися сучасним політикам?
- Нікого двічі просити не варто. Ну, В'ячеслав Чорновіл узагалі не просив. Окреслював лише проблему. Аби стати сучасним політиком, я думаю, довго треба вчитись або ним треба народитися. Найкраще цю рису визначив Едуард Гурвіц, двічі міський голова Одеси: "золотий стандарт моральності" – абсолютна непідкупність, абсолютна безкорисливість. Вячеслав Максимович навіть казав: "Будь ласка, не знайомте мене з тими, кому я завтра не подам руки".
А зараз... Ви знайдіть депутата, який би задарма втрутився у вирішення якоїсь справи або, навпаки, – відмовився би від втручання, коли світить зиск. Якщо порушувалася справедливість, В'ячеслава Чорновола не треба було переконувати в необхідності долучитися і поборотися за правду. Були, скажімо, випадки утисків місцевого підприємництва. Приміром, у Миколаєві чи Одесі якийсь молодий бізнесмен хоче відкрити приватну справу, а на нього тиснуть то санінспекція, то пожежники. І податківці не дають заробляти чесно, бо хочуть присмоктатися і жити з його прибутків, вимагаючи, щоби платив за те, що вони його типу "кришують". Отут В'ячеслава Чорновола було не зупинити. Всі знали, що не підкупний, і Рух цього не попустить.
Народний Рух часів В'ячеслава Чорновола рішуче стояв за реформи. У некомуністичному світі людина має сама визначати – куди вкласти, скільки вкласти і який прибуток із цього мати. Але потрібна незалежність від будь-яких державних, а тим більше фіскальних служб. У посткомуністичній системі багато хто здобував владу саме тому, щоби жирувати коштом приватного бізнесу, що народжувався.
Це призвело до тотальної корупції – використовувати владні повноваження в особистих цілях.
- Аналізуючи події (вже скільки років сплинуло), зараз – чи могли б ви сказати, що були якісь передумови до автокатастрофи?
- ...До вбивства. Я давно зробив висновок, що ті, хто через непохитну принциповість В'ячеслава Чорновола не міг здобути собі політичних, бізнесових зисків, насамперед були зацікавлені в його вбивстві. Чому? Коли голова Руху дізнавався або бачив, що хтось на найвищому рівні влади вдається до афери, то калатав у дзвони – через пресу, прес-конференції, збурював громадську думку, домагався, аби втрутився президент, уже не кажу про прем'єрів, міністрів, голів держадміністрацій. Після рішучих дій і заяв В'ячеслава Чорновола багато що ставало на свої місця, а для аферистів – догори дригом.
- У 2014 році поновили справу, вас викликали дати свідчення?
- Тоді один раз мене, як потерпілого, допитував слідчий 35 років.
- Як це пройшло?
- Ніяк. Він не те, що не в темі, він передусім – співробітник Управління по боротьбі з організованою злочинністю (було таке у структурі столичної міліції, не прокуратури). Він розглядає це фактично так: погодьтеся, що це ДТП – і край...
За 19 років після вбивства так і нема в Україні бодай трохи подібного до В'ячеслава Чорновола. Постать виявилася настільки величною, що думаю, ще років 100 треба чекати.
Олександра Жаркова, Київ
Фото: Павло Багмут