Боялися дратувати Росію? Ото з барлоги й вилізло — стримуйте тепер гуртом
Навіть стримані британці зрозуміли, що домовлятися з Росією не можна, бо ніякий це не партнер, а навпаки, ворог біснуватий. Тому Велика Британія найближчим часом планує використати низку міжнародних самітів, аби зорганізувати своїх потенційних союзників у боротьбі із загрозами, що йдуть від Росії. Головні напрямки роботи такого блоку – кібербезпека, політика НАТО щодо російської загрози, санкції проти російських олігархів і вироблення спільної стратегії протистояння російській дезінформації та переосмислення традиційного дипломатичного діалогу з Москвою. Про це йдеться в публікації The Guardian. Здається, у геополітиці назріває щось серйозне і дуже неприємне для Росії...
Колективна оборона як ціна геополітичних ілюзій
Очевидно, для пересічної людини ця новина виглядає як лише бажання Великої Британії “помститися” Росії за нахабний теракт у Солсбері на початку цього року, - коли хімічну зброю було використано проти колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля та його доньки Юлії, на той час громадян Великобританії. Але, на нашу думку, “справа Скрипаля” - це не єдиний фактор. Насправді ж йдеться про набагато глибшу і важливішу тенденцію у світовій політиці — вперше за десятки років після закінчення II Світової війни проти окремої країни — Росії — створюється фактично колективна система оборони. Дехто таки догрався...
За словами авторів публікації, колишні співробітники Форин-офісу визнають, що у минулому спостерігалося інституційне небажання “дратувати” Росію, “Однак ця позиція зникає”, - цитує The Guardian неназваного представника британського уряду. Тобто, сьогодні вже не йдеться про ситуативну реакцію на терористичний акт, а про принципову зміну старої (традиційної) моделі взаємовідносин на концептуально іншу. В чому ж вона полягає?
А в тому, що політики Заходу, попри “інституційне небажання “дратувати” Росію, припиняють сприймати ядерного “гопника” як суб’єкта міжнародної політики, з яким, попри ідеологічні розбіжності та агресивну риторику, можна вести справи та домовлятися шляхом компромісів і поступок. Ціна, яку Заходу довелося сплатити за цю геополітичну ілюзію, сьогодні всім відома: окупація української території Криму та частини Донбасу, втручання у вибори в Сполучених Штатах, фінансування праворадикальних сил у країнах Європи, спроба компрометації Еммануеля Макрона під час передвиборчих перегонів у Франції, спроба державного перевороту у Чорногорії напередодні її вступу до НАТО, кампанія дезінформації населення перед нідерландським та каталонським референдумами, хакерські атаки на Бундестаг та Національний демократичний комітет у США, тотальне засмічення пропагандою та фейками соцмереж... А далі — остання краплина, яка переповнила чашу терпіння - хімічний теракт в Солсбері та атаки в сирійському місті Дума.
Але ж як важко вирватися із зачарованого кола “друзів”!
На Заході нарешті зрозуміли, що вижити в старих системах координат вже неможливо. Домовитися із Росією не вдасться. Росія - не партнер, як це вважалося раніше, а ворог. Ворог підступний, з яким віднині слід говорити зрозумілою йому мовою примусу та сили. Реакція на “справу Скрипаля” (висилка понад 100 російських дипломатів) та консолідована відповідь на події в Сирії (спільний ракетний удар США, Франції та Британії по трьох основних сирійських об’єктах хімічної зброї) цьому підтвердження.
Попри те, покладатися на різке і консолідоване переосмислення реальності усіма країнами Заходу одночасно не варто. Дехто з європейських лідерів досі вважає Росію “великим гравцем”, а безпосередньо Владіміра Путіна - “своїм другом”. Про це в інтерв'ю виданню Politico нещодавно заявив голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, додавши, що “європейська політика безпеки неможлива без Росії”. Ба більше, прихильників Москви достатньо і серед країн-членів-партнерів НАТО - Греція, Австрія, Італія, котрі досі відмовлялися від запровадження жорсткіших заходів проти Кремля. Пропутінців вистачає також і у “Великій двадцятці”, наприклад, ті ж Бразилія чи Індія. Незрозумілою залишається позиція Туреччини.
Звідси маємо два запитання. Перше — чи зможе Британія зорганізувати своїх потенційних союзників для ефективної боротьби з російською агресією? Друге - зважаючи на те, що на сьогодні не всі країни-учасниці ЄС та НАТО підтримують антиросійський дискурс, узагалі які шанси створення такого альянсу?
Не ООНом єдиним...
На думку українського дипломата, експерта-міжнародника ГО “Майдан закордонних справ” Олега Бєлоколоса, однодумців у Британії чимало — як мінімум, група країн, що вже прийняли “акт Магнітського”, вислали російських дипломатів, завдали спільного удару по хімічних базах в Сирії. Саме вони можуть скласти кістяк майбутнього об’єднання, але за умови, що всі матимуть рівний статус.
Бєлоколос: “Ви правильно вловили світові тенденції щодо формування антиросійського альянсу. Ідея створення такого союзу вже давно висить у повітрі. Ще торік улітку міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, виступаючи в тамтешньому парламенті, говорила про необхідність об’єднання країн-однодумців (like-minded countries). Причому країни в такому альянсі мають усі керуватися спільними цінностями і баченнями потенційних загроз та бути в рівному статусі. Шанси створити такий союз цілком реальні. Яким він буде? Можливо, щось на зразок нинішнього ГУАМу - регіонального об'єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови, який саме і створювався для протистояння впливу Росії в регіоні. Власне, це може бути і тимчасове об’єднання, яке матиме неформальний характер, але буде ефективним, оскільки рішення прийматимуться на національному рівні, а відтак - матимуть ефект на міжнародній арені. І взагалі, на тлі падіння дієвості, ефективності та авторитету Організації Об’єднаних Націй (ООН) майбутнє світової політики саме за об'єднаннями такого типу”.
Мирослав Ліскович, Київ
