Звільнити Сенцова: на заяви і заклики Путін не зважатиме. Він хоче, щоб йому заплатили

68 днів. Сенцов. Виправна колонія №8 “Білий ведмідь” в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ). Голодування. Безстрокове. Щоденне перегортання листків у календарі стало вже звичною справою. Травень, червень, липень... Страшно? Ми часто повторюємо собі про необмежені можливості людини. “#FreeSentsov! Олег, тримайся, вся Україна з тобою! Разом - і до кінця”, - пишемо на “фейсбуках”, заспокоюючи себе думками про вже відомі випадки багатомісячних голодувань. Колишній український політв'язень Мустафа Джемілєв, приміром, голодував 10 місяців, російський правозахисник Анатолій Марченко - 4 місяці, кубинський дисидент Гільєрмо Фаріньяс - 4,5 місяця. Утім, всі згадані випадки супроводжувалися примусовим годуванням через зонд поживними сумішами. По суті, тієї ж їжею, але насильно. У випадку з Олегом Сенцовим цього немає. Рахунок життя йде на години...

На жаль, мусимо констатувати: численні заяви європейських політиків і голлівудських зірок, акції на підтримку Сенцова в різних країнах, чемпіонат світу з футболу, саміт Трамп-Путін в Гельсінкі не дали бажаного результату. Путін не збирається просто так випускати Сенцова на волю. Сенцов – заручник, і за його свободу треба заплатити. І якщо Україна або Європа Путіну заплатять – Сенцова звільнять. Але, що Путін вважає гідною платою за звільнення Сенцова, які в нього апетити, логіка рішень? Не виключено, що легалізація світом військової перемоги в українському Криму і на Донбасі.

А що про це думають експерти: як маємо діяти і що потрібно робити далі?

Ярослав Грицак, історик:

“Нам конче потрібні реформи, бо ми слабкі, а зі слабкими ніхто не рахуватиметься і кількість “сенцових” тільки зростатиме”

“Це питання короткої політичної дії. Але, вважаю, що зараз на короткий термін ми не маємо що зробити. Тому що ми не зробили важливих речей на довшу дію – реформи. І тому зараз змушені за це розплачуватися. Адже тільки реформи могли зробити з України сильну державу, сильне суспільство, дати сильний політичний поштовх. Зрозумійте, що ні з одною державою не рахуватимуться, якщо вона слабка. Зокрема, якщо вона економічно слабка, то це означає, що вона слабка і в політично-військовому плані. В народі кажуть, що на похилу вербу і коза скаче. Так от, ми є тією похилою вербою. І тому залишається вирішити одне з найважливіших питань: як зробити ключові політичні реформи, які перевели б Україну на іншу траєкторію розвитку. І поки цього не станеться – кількість “сенцових” тільки зростатиме. Ба більше, відбуватимуться речі набагато гірші, ніж Сенцов.

Що ж тоді з усім цим робити? Я не лікар, тому конкретної поради дати не можу. Утім, навіть якби й ним був, то все одно б не відповів, як полікувати поранений палець, якщо організм хворий, якщо імунітет дуже низький. Разом з тим, я не закликаю припиняти діяти. Тому що дія, а тим більше зараз, нам конче потрібна. Підтримувати Сенцова треба за кожної обставини: політичної, моральної, релігійної... Тому що Сенцов перетворився на справжній символ боротьби з режимом Путіна не лише в Україні, але і у всьому світі. Але, знову повторюся, підтримуючи його, нам не можна забувати й про найбільшу мету - зробити Україну великою і сильною. Бо зараз ми слабка країна. Можливо, не повністю, певні речі нам таки вдаються, але кардинально так воно і є. То ж давайте нарешті в цьому зізнаємося”.

Павло Казарін, журналіст:

“Ключі для звільнення Сенцова знаходяться не в Києві”

“Маємо розуміти, що сучасна Росія – це держава, яка живе не скільки по правилах, стільки “по поняттях”. І тому вона не збирається йти на поступки в ситуації прямого тиску. Ми ж пам’ятаємо, наскільки масово тиснули у справі Надії Савченко, перед тим, як вона опинилася на волі. Тому долю Олега Сенцова значною мірою визначатиме те, наскільки його ім’я звучатиме на найвищому дипломатичному рівні. Але я не впевнений, що в цьому сенсі ключі від свободи Олега Сенцова знаходяться в руках у Києва. На мій погляд, його подальшу долю визначатимуть люди, які в Брюсселі, Вашингтоні, Берліні і так далі. А те, що в силах українських громадян і держави – й надалі займатися подібним лобізмом і не забувати, що список українських політичних в’язнів нараховує кілька десятків прізвищ, а не одне”.

Мирослав Ліскович, Київ