Ердоган—Путін: чи стане БРІКС БРІКСТом і до чого тут Томос
Саміт БРІКС, що проходив 25-27 липня в Йоганнесбурзі (ПАР), хоча й був ювілейним, десятим, проте важливим, доленосним не став. Йому навіть «не пощастило» щодо висвітлення роспропом, оскільки на РосТБ зараз час відпусток. Дмитро Кисельов відпочиває. Володимир Соловйов перейшов на необтяжливий для нього щотижневий графік, деякі з менш відомих пропагандистів — теж у відпустках. Тож на цю подію взагалі, ймовірно, не варто було б звертати уваги, якби не постфактумна заява президента Туреччини Ердогана про бажання приєднається до об'єднання п'яти країн, щоб БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) став БРІКСТом.
І ось уже цей поворот подій, а також реакція на нього в Росії зробила весь цей комплекс тим цікавим і корисним для розгляду в Україні.
АНОНС ЗУСТРІЧІ ПУТІНА З ЕРДОГАНОМ: МАРНІ ОЧІКУВАННЯ
На південноафриканському саміті БРІКС були присутні багато країн «великої двадцятки», у тому числі Туреччина. Але у Реджепа Тайіпа Ердогана був цього разу особливий статус— чинного голови Організації ісламського співробітництва. Себто вага побільше...
У російських інформаційних анонсах програма зустрічей та переговорів Путіна в Йоганнесбурзі докладно не розписувалася. За одним винятком — точно вказувалося, що запланована зустріч Путіна з Ердоганом (26 або 27 липня). Який же натяк був у настільки точній вказівці? Зрозуміти нескладно, якщо згадати, що 28-29 липня відзначалося 1030-річчя Хрещення Русі.
Тобто тут Кремль отак злегка підморгував зацікавленим особам: мовляв, чекайте зміни позиції Константинопольського патріархату щодо надання українського Томосу... Що поробиш, російська пропаганда працює так щільно, що іноді і сама себе вводить в оману. Схоже, так сталося і цього разу. Російські аналітики всіх спектрів так часто повторювали слова про повну несамостійність патріарха Варфоломія, що, здається, і самі повірили в це.
Як і в те, що про все можна домовитися і все можна купити. Думка нескладна: мовляв, досить дати Туреччини знижки по газу, ще якісь фінансові преференції, і Ердоган натисне на Фанар, а Фанар відмовиться від підтримки України. Але дійсність, як зазвичай буває, набагато складніша. Та й взаємовідносини президента Туреччини зі Вселенським патріархом теж, звичайно, не такі прості й однозначні.
Ердоган, безумовно, лідер авторитарного типу, але він не дурний і вміє рахувати далі, ніж на один хід. Спори Константинопольського і Московського патріархатів тривають не перший рік. Тому не в інтересах Ердогана як прагматичного політика посилювати позицію МП і послаблювати позиції Фанару, що розташований на території Туреччини. А майбутня автокефалія Української церкви взагалі докорінно змінить ситуацію в світовому православ'ї, зробить Константинопольської патріархат, якщо так можна висловитися, ще більш Вселенським.
Але це все теорія. А що ж реально на практиці принесла зустріч Ердогана з Путіним? Судячи зі звітів на Кремлін.ру, небагато. Знаючи, як для ВВП важливі зовнішні прояви поваги, статусності, турецький президент в цьому розщедрився: звернення «Мій дорогий друг», а також слово «Спасибо», сказане російською. Йому — нічого не варто, а для Кремля і його самолюбного володаря це дорогого коштує. Далі по тексту стенограми була несмішний путінський жарт (у сенсі підготовки яскравих «експромтів» путінських креативників останні роки — як відрізало) про те, що він приїде в турецький ресторан, тільки коли там з'явиться м'ясо російського виробництва.
... Все, на цьому стенограма обривається. Так завжди стається, коли у російської дипломатії «щось пішло не так» і розповідати нема про що. Іншими словами, Ердоган м'яко стелив, але коли зайшлося про можливий тиск на Фанар у питанні надання Україні Томосу, схоже, жорстко відмовив.
Тому до днів святкування 1030-річчя Хрещення роспропу не залишалося нічого іншого, як засвічувати на своїх телеекранах «агента Новинського», який після організованої ним хресної ходи розповідав – як саме буде організовуватися в Україні «громадянська війна» після оголошення автокефалії: у разі появи в Києво-Печерській або Почаївській лаврах представників Української церкви відбудеться жорстке протистояння, що переростає у війну. (Втім, у цій тезі, за великим рахунком, немає нічого нового. Це лише розвиток слів голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Іларіона (Алфєєва) з інтерв'ю місячної давності: «А уявіть собі, що станеться, якщо розкольники почнуть захоплювати Лаври. Тисячі людей зберуться, будуть захищати ці обителі; проллється кров. На кому буде відповідальність за кровопролиття?»).
ПРАГМАТИЗМ БРІКСТА Й ГЕОПОЛІТИЧНА РОЗПАЛЬЦЬОВКА
Після такого першого прикладу сюжет з пропозицією Ердогана, щоб Туреччина вступила в БРІКС, тим самим перетворивши його на БРІКСТ, розбирати простіше.
Реакція російського інформполя на цю пропозицію була надзвичайно кумедною — зовні захопленою, внутрішньо стриманою. Тобто, приблизно так. Це чудова пропозиція, яка абсолютно природно випливає з логіки розвитку події. Так, звичайно, БРІКС, що довів свою ефективність, буде розвиватися і міцніти! І коли всякі лузери, на зразок США, Євросоюзу, Заходу в цілому, зазнають остаточного краху, саме це нове об'єднання стане головним у світі!
Стривайте, так, а що по суті — які шанси, що Туреччина найближчим часом стане членом БРІКС? Ну... пропозиція, звичайно чудова, але... не зараз, якось пізніше, потім, коли-небудь. А чому? Ну, бачте, немає механізму взаємодії всередині вже наявного об'єднання, незрозуміла процедура прийому та відбору учасників і все таке.
Тобто, всі компліменти БРІКС, висловлені раніше, при переході до суті відлущилися і відпали.
Чому ж Москва, на словах вихваляючи нову ідею Ердогана, реально підтримувати її не хоче? Щоб зрозуміти це, потрібно подивитися на геополітику і економічні показники країн БРІКС. Ця структура явно не рівноважна. ВВП Китаю — понад 12 трлн доларів. Далі йдуть Індія — 2,6 трлн, Бразилія — більше 2 трлн і тільки потім Росія з її 1,5 трлн. Ось тому для Росії було вигідний вступ у БРІК Південної Африки (після чого об'єднання стало БРІКС). ПАР з її показником ВВП 295 млрд доларів стала однозначно молодшою сестрою в цій групі. А, з іншого боку, при цьому дала всьому об'єднанню якусь геополітичну закінченість: один представник Африки, один Америки, два азіатських гіганта, а також Росія, яка розташувалася на двох частинах світу. І цей багато в чому естетичний факт став для російської пропаганди безцінним, що дозволяє їй кричати про велику силу БРІКС як противаги «великій сімці» і всьому Заходу в цілому.
В реальності ж від такого об'єднання найбільше виграє найбільший його учасник — Китай, отримавши майданчик для свого економічного проникнення, для збілшення ваги своєї позиції і так вельми вагомої. А якби БРІКС став розширюватися далі, то питома вага Китаю в об'єднанні все одно залишався б значною. Питома ж вага Росії розчинялася б, гублячись у приплюсованих ВВП нових учасників. Саме тому Росія буде проти подальшого розширення групи, заявляючи, що достатньо і формули співпраці «БРІКС плюс». Саме тому пропозиція Аргентини, висловлена раніше, увійти в групу, вже кілька років не почута і не реалізована.
Але повернімося до Туреччини. Її ВВП менше російського, однак співставний з нею — 848 млрд доларів. Туреччина, розташована, як у Росії, і в Азії, і в Європі, ніякої додаткової геополітичної краси в конструкцію БРІКС не вносить. Більш того, як друга євразійська країна в групі, вона в певному сенсі стала б конкурентом Росії, пропагандистськи відволікаючи на себе увагу.
І ось тут корисно подивитися на аргументацію Ердогана, коли він говорить про бажання його країни вступити в об'єднання. За його словами, нинішні члени БРІКС в основному не проти цього і ось, увага: «Особливо Китай говорить, що він виступає за розширення. Я бачив, що вони (члени БРІКС в цілому — Авт.) розглядають можливість участі інших країн у цій платформі. Вони не проти».
Що тут скажеш... Якісь розпливчасті «вони», може, й не проти, однак конкретна Росія з її геополітичною розпальцівкою саме навіть дуже протестує. Однак економічно прагматичний Ердоган відкрито апелює до однозначного лідера групи — прагматичного Китаю. Тому якщо за деякий час йому все ж таки вдасться домогтися входження в БРІКС, це буде поразкою Росії, і відповідно перемогою Туреччини та Китаю.
Втім, Ердоган і тоді легко нівелює цю сумну для Москви обставину, змінивши звернення до Путіна на «Мій дорогий дорогоцінний друг», а в додаток до слова «...спасибо» російською мовою вивчить ще епітет «Великий...». І роспроп, можете бути впевнені, знову буде в захваті: «Путін знову переграв всіх!», «Нас так поважають!», «Ми — світові лідери!».
Що стосується власне українського інтересу, то деяке посилення Туреччини, відповідне послаблення Росії, нам, швидше, вигідне. Однак цей фактор для нас не настільки вагомий, оскільки не варто так уже сильно розраховувати на допомогу Туреччини в різних ситуаціях, і наявна там кримськотатарська діаспора теж аж ніяк не всесильна.
Україні куди важливіше нарощувати власну силу, спочатку в рамках відновлювального росту і далі — по висхідній.
Олег Кудрін, Рига.
Перше фото: AA
