Україна між 26-м і 27-м роками Незалежності: поступ чи тупцювання на місці?
Можливо, ця спроба аналізу допоможе з’ясувати (чи пригадати), якими були наші очікування тоді і якими стали за рік, як змінилися суспільні настрої і чи справдилися «вангування» політиків та експертів.
Українській Незалежності – 27. Для людини 27 років – початок розквіту, коли вона сповнена фізичних сил, душевної (та й інтимної) енергії, вже обрала свій шлях у житті, має освіту і певний досвід, у багатьох випадках – створила родину і народила дітей…
А багато чи мало 27 років для країни? Оцінювати можна по-різному. З одного боку, історики говорять про цілі століття, упродовж яких у житті людства фактично нічого не мінялося. З іншого – пам'ятаємо досвід другої половини XX сторіччя, коли приблизно за два-три десятки років величезний стрибок у розвитку зробили Сінгапур, Південна Корея, Ізраїль, повоєнні Японія і Німеччина…
Певно, саме про такий стрімкий розвиток мріяли і ми з вами у далекому (чи не дуже далекому?) 1991-му. Але з різних – об’єктивних, а, здебільшого, суб’єктивних причин – нашій країні поки що не вдалося повторити шлях «азійських тигрів» чи, навіть. деяких більш успішних сусідів – «колег» по пострадянському табору.
Черговою перепоною на цьому шляху стала російська агресія. 23-ю, 24-у, 25-у, 26-у та 27-у річницю Незалежності ми зустрічаємо в умовах війни. Тож головний подарунок, на який кожен із нас очікує до свята – це, безумовно, встановлення миру на всій українській землі. Ми хочемо, щоб повернулись анексований Крим і тимчасово окуповані райони Донбасу, а головне – щоб північно-східний сусід через сторіччя втручання у чужі справи нарешті, «відчепився», щоби нам – так, як ми самі хочемо «панувати на своїй землі».
Тож і не дивно, що тема протистояння агресії була (й залишається) лейтмотивом торішніх і нинішніх виступів, публікацій, блогів, постів, роздумів та інтерв’ю…
Віра у перемогу
Виступаючи на урочистостях з нагоди Дня Незалежності-2017, Президент Петро Порошенко заявив, що на 26-му році свого існування Україна вийшла з глибокого шоку, який спричинила для її економіки російська гібридна агресія, відновилося зростання ВВП, і подальші прогнози вселяють оптимізм.
"Про те, що найгірше й найболісніше вже позаду, можна говорити доволі впевнено. З одним лише застереженням: ми не знаємо, що в голові в того, хто сидить «за поребриком» і посилає до нас тих, про кого сам каже "іх там нєт". Найменше, чого хоче Росія – це успішної України. Хоча вона взагалі ніякої України не сприймає", – сказав глава держави.
За рік після тієї заяви мусимо констатувати: незважаючи на санкційний тиск, який чинить на агресора міжнародна спільнота, нам так і не вдалося суттєво наблизитися до миру. У грудні минулого року відбувся наймасовіший обмін полоненими. Але Олег Сенцов досі голодує і десятки українців, за чию волю він готовий віддати життя, залишаються в російських тюрмах і таборах.
Доволі обнадійливим був прогноз, зроблений до 26-ї річниці Незалежної України заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Юрієм Гримчаком: «За розрахунками, у 2018 році Росія піде (з Донбасу – ред.) . Єдине що, на наш погляд, цей процес трошечки відтермінувала блокада (ОРДЛО – ред.)». Такий оптимізм посадовець пояснив тим, що Росія не витримає міжнародного економічного й політичного тиску.
На жаль, цього не сталося. Те, що його прогноз не справдився (чи – обережніше – «може не справдитися») Юрій Гримчак кілька днів тому пояснив так: «Україна не зможе повернути Донбас цього року, оскільки в країні фактично почалася передвиборча кампанія, і низка політиків почали просити росіян про підтримку».
А ось директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, доктор політичних наук Григорій Перепелиця торік у серпні прогнозував, що Україна навпаки могла утратити Донбас: «Українців готують до капітуляції», – заявив він в інтерв’ю Politeka. І пояснив це «беззубими» діями вищого військового командування.
Цей прогноз також не справдився. І то вже – на щастя.
Про перспективи врегулювання ситуації на Донбасі розмірковував у програмній статті до 26-ї річниці Незалежності перший Президент незалежної України Леонід Кравчук.
Він активно розкритикував мінські домовленості і назвав переговори у білоруській столиці «нескінченною дорогою до миру»: "Ми повинні забрати у Росії мінське правове поле, яке вона використовує для звинувачень України у війні на Донбасі, для різних політичних, дипломатичних маневрів, з якими і Заходу нелегко боротися", – написав патріарх української політики. Він закликав також не оголошувати мінський процес безальтернативним.
Утім, судячи із постійного апелювання наших міжнародних партнерів до досягнутих у 2014-2015 роках домовленостей, Україні не вдалося переконати їх в існуванні альтернативи «Мінську». Тож – подобається це комусь чи ні – мусимо сприймати домовленості як реальність, відкидаючи при цьому безглузду послідовність їх виконання, яку нам і міжнародній спільноті нав’язує Кремль. На саме такому підході наголошував рік тому і Леонід Кравчук:
"Якщо і триматися за "Мінськ", то його слід удосконалювати з метою вирішення Україною головних завдань, привівши його у відповідність до міжнародної політичної логіки".
Внутрішні зміни України та українців
Щодо розв’язання внутрішніх українських проблем. 23 серпня 2017-ого можна назвати знаковим днем для однієї з найважливіших реформ – медичної. Саме тоді прем’єр Володимир Гройсман спрогнозував дату її впровадження.
І, в принципі, глава Уряду мав рацію: необхідне для старту реформи законодавство було ухвалене торік восени. А вже із початку цього року реформа, яка, як і все нове, має й прибічників і непримиренних критиків, стартувала. Зрозуміло, що до цьогорічного свята звітувати про її результати зарано. Хіба що – про перші кроки.
Про кроки, які зробила за 26 років незалежна Україна, у коментарі для видання «Дивись.info» розмірковував доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома.
За висновками науковця, усі ті 26 років Україна «перемагала УРСР». Але остаточно так і не перемогла.
Не треба бути великим аналітиком, аби констатувати: не перемогла і за 27… Натомість українці послідовно перемагають у собі «космополітів» та «громадян однієї шостої земної суші». 22 серпня 2017-го оприлюднено результати соцопитування, які засвідчили, що переважна більшість наших співвітчизників на той момент вважали себе патріотами України: «Три чверті українців вважають себе патріотами своєї держави.
Про такі результати опитування, проведеного в серпні, повідомляє Соціологічна група «Рейтинг». 83% опитаних громадян вважали себе патріотами. На Заході кількість патріотично налаштованих українців склала 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%».
Цікаво, що таке ж дослідження група «Рейтинг» провела й цьогоріч: «82% громадян України вважають себе патріотами своєї країни. Лише 13% заявили, що не вважають себе патріотами, ще 5% не змогли відповісти. "У всіх макрорегіонах України загальна кількість патріотично налаштованих громадян перевищує 75%: на Заході таких 85%, у Центрі – 84%, на Півдні – 79%, на Сході – 76%», – зазначають соціологи.
Отже, за рік ситуація фактично не змінилася. Утім, якщо «прискіпатися» до окремих цифр, то маємо констатувати: загальний рівень «патріотичності» наших співвітчизників – хоча й на один відсоток (у межах статистичної похибки) – та все ж знизився. При цьому у регіональному розрізі «минулорічні» показники збереглися лише для Центру (84%). У решті макрорегіонів країни вони змінилися: на Заході – знизилися із 88 до 85%, на Сході – із 83 до 76. Зате на Півдні помічаємо позитивну динаміку (патріотів побільшало із 77 до 79 відсотків).
Серед позитивів – також і зміни у ставленні наших співвітчизників до Незалежності: «За період досліджень зафіксовано найбільшу кількість тих, хто підтримав би проголошення Незалежності України. Якби такий вибір постав сьогодні, то незалежність підтримали б майже 80% (у 2012 році таких було 62%), і лише 13% не підтримали б», – наголошують автори дослідження.
У передчутті свята
Що ж до соціальних мереж, то серпневими днями 2017-го люди активно обговорювали флешмоб, учасники якого підняли Український прапор у Севастополі, та виконання національного гімну України в окупованому Донецьку.
А ще – так би мовити, «історію протилежного змісту» – коли у далеких від тимчасово окупованих і зазомбованих кремлем територій, у пристоличних Броварах, під час святкування Дня Незалежності перед будівлею міськради вивісили карту України… без анексованого Росією Криму…
І звісно ж, багатьох тоді розчулило оригінальне привітання на адресу українців від Посольства Сполучених штатів Америки в Києві. Співробітники дипустанови записали святкове відео, виконавши пісню українського рок-гурту "Нумер 482" зі словами «Добрий ранок, Україно. Прокидайся вже, мала. Я несу тобі, єдина, чашку кави й молока».
Привітала Україну і посол США Марі Йованович. «Кращі побажання від американських друзів. Миру вам і процвітання», – сказала дипломат. Від імені американського народу Марі Йованович та співробітники посольства побажали українцям щасливого Дня Незалежності…
Такі ж щирі й доволі часто – оригінальні та креативні – привітання Україна приймає і цими днями – до 27-ї річниці своєї Незалежності.
До усіх віншувань приєднується й колектив Укрінформу. Вірмо в себе, дорогі УКРАЇНЦІ. Завдяки спільним зусиллям ми обов’язково переможемо і у протистоянні з агресором, і у внутрішній війні – з корупцією, кумівством, круговою порукою та окозамилюванням. Переможемо, бо змінилися. Українці – уже не ті, хто цілував руку пану чи підгинав плечі перед партійним бонзою. Саме в цьому – у суспільній Самоповазі, відчутті та прагненні Свободи, Вірі у Силу права та у торжество Правди – головний поки що здобуток української Незалежності. І це немало. Нехай і знадобилося нам, щоб досягти цього, довгих (чи не довгих?) 27 років… Зі святом Вас, друзі! Із Днем Незалежності!
Владислав Обух, Київ
