Договір з РФ щодо Азовського моря: поки що невизначеність

Протягом двох останніх днів від українського МЗС і Глави держави пролунало кілька важливих повідомлень. Перше – про денонсацію договору з Російською Федерацією щодо Азовського моря. За словами заступника міністра закордонних справ Олени Зеркаль, про це не може бути й мови. “Це дасть можливість РФ заявити про територіальний спір. Для нас це безпекове питання…”, – написала представник нашого МЗС у Twitter. Друге – про підготовку до розриву Договору про дружбу з РФ. Президент України Петро Порошенко заявив, що МЗС вже отримав відповідне доручення, і ближчим часом Україна здійснить необхідні кроки. “Сьогодні ми підійшли достатньо підготовленими і юридично захищеними до наступного кроку – припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ, який з вини Москви вже давно став анахронізмом”, – заявив президент.

Почнемо з останнього – Договору про дружбу, який набув чинності 1 квітня 1999 року.

Так от, у статті 40 документу йдеться: “Цей Договір укладається терміном на десять років. Його дія буде потім автоматично продовжуватися на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Високих Договірних Сторін не заявить іншій Високій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду”.

Це означає, що черговий десятирічний період дії Договору закінчується 31 березня 2019 року, а тому одна із Високих Договірних Сторін повинна заявити іншій такій же Стороні «про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення» у разі наявності такої волі до 1 жовтня 2018 року, тобто для відповідних дій України крайнім терміном є 30 вересня 2018 року.

Наступне – навіщо його розривати? Оцініть самі наскільки цинічно звучать окремі статті документу на тлі чотирьох років війни і одразу все зрозумієте.

Стаття 1: “Високі Договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві...”

Стаття 2: “Високі Договірні Сторони... поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів”

Стаття 3: “Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску...”

То про яку там “дружбу” йдеться та, власне, чому розірвання договору не відбулося раніше - у кінці лютого — початку березня 2014-го, коли РФ окупувала Кримський півострів?!

За словами дипломата, колишнього представника України в мінській контактній групі Романа Безсмертного, заява про припинення дії Договору про дружбу з Росією – не більше ніж звичайний політичний піар-хід, адже неможливо припинити те, що й так уже припинене:

"Насправді цей Договір припинив дію уже давно. Рівно з того моменту, коли Росія порушила територіальну цілісність України. Все, крапка - з цього часу він не діє. Він автоматично був розірваний з того дня, коли сусідня держава порушила зміст цього документу. І сама Росія одноосібно несе за це відповідальність. Це не просто моє вільне трактування, а юридичний факт. Є міжнародне право, зокрема Віденська конвенція про право міжнародних договорів. Достатньо прочитати всього кілька статей цієї Конвенції – ст. 60-64".

Тепер, щодо “за” і “проти” розірвання Договору між Україною та Російською Федерацією щодо Азовського моря. Думки з цього приводу різні. Приміром, експерт “Майдану закордонних справ” Андрій Клименко вважає, що денонсація угоди жодним чином Україні не нашкодить: 

“Її (угоду. Ред) використовує МЗС в позовах до міжнародного суду в якості аргументу проти будівництва Керченського мосту. І, мовляв, якщо зараз денонсувати цю Угоду, у нас розвалиться вся стратегія позову. Та не розвалиться! Адже Угода не має зворотної сили – Керченський міст будували в умовах, коли договір був чинний, відтак якщо його денонсувати зараз, факт його наявності в той час нікуди не зникне”.

А тут заява Олена Зеркаль: “Про денонсацію не може бути й мови”. Що, власне, мається на увазі? – не зрозуміло. Ми звернулися за більш детальними поясненнями до заступника міністра, але у відповідь отримали таке: “невдовзі буде детальний коментар”. Ну, ми почекаємо.

А поки що просимо прокоментувати це питання експерта-міжнародника, заступника Інституту світової політики Миколу Бєлєскова.

Бєлєсков: “У Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року йдеться, що коли одна з сторін (Росія, в даному випадку) порушує по суті фундаментальні приписи іншої сторони (України), то можна вважати цей договір не чинним. Формально це так. Але є одне “але”. Нам це може вилізти боком. Чому? Тому що в договорі з РФ щодо Азовського моря зафіксовано державний кордон. Там чітко сказано, що Крим — це частина України, а не Росії. Більше того, в цьому документі йдеться не просто про саме українську приналежність Криму, там є карти, додатки, розмежування. І якщо зараз піти шляхом денонсування договору, то Москва намагатиметься вивести з дії цього договору Крим, заявивши, що це їх територія: “Розриваєте угоду? Ну, тоді ми вважаємо положення про державний кордон недійсним, а отже Крим — це частина РФ”. Власне, про це й каже пані Зеркаль, заявляючи про можливий територіальний спір з боку РФ”.

Про договірно-правове оформлення державного кордону: чи справді договір з РФ по Азовському морю – це єдиний документ, де все чітко зафіксовано? – питаємо в експерта.

Бєлєсков: “Так, наскільки мені про це відомо. Згадана угода, крім усього іншого, передбачала, що лінія кордону по Азовському морю буде визначена окремо. 10 років йшли перемовини, 3-4 рази на рік збиралась спеціальна група, і позиція України була така: встановити цей кордон по межі колишнього адміністративного кордону між Українською РСР та Російською РФСР. Утім, ці перемовини ніякого результату не дали. Але винна тут не Україна, а Росія. Всі пропозиції української сторони щодо визначення кордону в Азовському морі та Керченській протоці не були нею прийняті. Останній раунд перемовин відбувся у 2012 році, де Росія також відхилила пропозиції української сторони щодо визначення державного кордону в Азовському морі й Керченській протоці. Відтак, повторюся, розривати договір, де чітко прописано приналежність Криму, статус Азовського моря, де є карти, додатки, розмежування – це собі на шкоду. До речі, нагадаю схожий випадок із затягуванням РФ переговорного процесу. В серпні цього року 5 країн: Росія, Казахстан, Іран, Азербайджан і Туркменістан, – підписали Конвенцію про правовий статус Каспійського моря. Погодження цього документа тривало понад 20 років. Чому так довго не підписували? Тут все просто. В Росії досі вважають, що як розбіглися після розпаду Радянського Союзу, так швиденько знову збіжаться. Можливо, не в складі однієї держави, а в якихось інтеграційних об’єднаннях”.

Як бачимо, експерти дають діаметрально протилежні відповіді. Відтак ми вирішили залучити третю сторону, – міністра закордонних справ України з 2007 по 2009 рік, керівника Центру дослідження Росії Володимира Огризка, – аби нарешті з’ясувати, що Україні робити з цим договором: розривати чи ні?

Огризко: “Почну з того, що Україні слід провести фахову інвентаризацію всієї міжнародно-правової бази відносин, відмовившись від більшості договорів, які сьогодні не працюють. Це також стосується і договору щодо Азовського моря. Раджу його прочитати. Там усього лиш дві сторінки. Можливо, тільки після цього стане зрозуміло, що жодного слова про якісь карти, додатки, розмежування там нема. Після цього – гляньте на договір про демаркацію українсько-російського кордону, в якому, звісно, є якісь схеми, але, і це, мабуть, найголовніше, цей договір будується на основі Конвенції ООН з морського права 1982 року, де чітко і зрозуміло прописано, яким чином все має діяти. Тобто, якщо між Україною і Росією не буде внутрішнього договору, тобто, його розірвуть – діятиме міжнародне право. Все. Це аксіома”.

Опитав Мирослав Ліскович. Київ