А що буде, якщо «УПЦ МП» не схоче перейменуватися?

Верховна Рада внесла зміни до Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Зокрема, розділ ІІ документа доповнено статтею 12, згідно з якою релігійна організація, яка входить до структури із центром управління за межами України – в державі, що на законодавчому рівні визнана агресором, зобов'язана відображати таку підпорядкованість у своїй назві. Це має бути закріплено у статуті (положенні) цієї організації і, відповідно, в офіційних документах про її реєстрацію органами державної влади (Мін'юстом). Статутні зміни мають бути внесені упродовж чотирьох місяців після набрання чинності новим Законом.

 "Йдеться про те, що релігійна організація, яка підпорядкована російській церкві, повинна називатися не “українською”, а “російською”. Церкві пропонується самій обирати назву. Вона може вибрати будь-який варіант, припустімо, “Російська православна церква в Україні”, “Російська православна церква в Харкові чи Києві”, – пояснив, презентуючи законопроект, народний депутат Олександр Бригинець. Окрім вимоги щодо зміни назви, закон містить положення про обмеження доступу священнослужителів таких релігійних організацій (об’єднань) до частин, з’єднань Збройних сил та інших військових формувань України.

Натомість представники Російської православної церкви неодноразово заявляли про категоричну відмову від перейменування своєї дочірньої структури у нашій країні. Говорили про це і місцеві представники промосковського духовенства. Зокрема, голова синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП Климент (Вечеря) в інтерв’ю радіо “Свобода” заявив: “Ніхто не може примусити нас змінювати статути, які зареєстровані у встановленому державою порядку. Наша церква ще раніше, ніж сама Україна як незалежна держава, отримала свою назву. Ми одержали томос від патріарха Олексія, отримали всі необхідні атрибути незалежності дуже давно. Все, що може бути пов’язано з посяганням на нашу назву, – ніщо інше, як рейдерське захоплення”.

Отже, представники УПЦ МП чітко дають зрозуміти: до компромісів вони не готові. Натомість планують і надалі “каламутити воду”, аби догодити Кремлю. Чи ж є механізми, які б дозволили змусити емісарів московського патріархату виконати вимогу закону і при цьому уникнути ймовірних провокацій, покликаних збурити суспільство й дати “поживу” російській пропагандистській машині в її гібридній боротьбі проти українства? Цікавимося у експертів.

Юридичної війни не уникнути. Але перемога буде за нами

“Ухвалений у четвер Закон, насамперед, покликаний забезпечити право кожної людини на отримання неспотвореної інформації про релігійні організації і структури, які діють у нашій країні, – наголошує в коментарі Укрінформу старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького Микола Сірий. – При цьому документ жодним чином не обмежує свободу віросповідання і участі громадян в діяльності релігійних організацій. Це стосується як парафіян, так і церковнослужителів. Закон, з-поміж іншого, враховує реальні обставини перебування України у війні з Росією. Адже ситуація, пов’язана із зовнішньою агресією, вимагає використання комплексу засобів захисту і вжиття запобіжних заходів, які стосуються, зокрема, й гуманітарної сфери. В умовах сучасної гібридної війни це – важливий елемент захисту національної безпеки. І такі кроки повністю відповідають як духу та букві вітчизняного законодавства, так і нормам міжнародного права”, – констатує експерт.

Правник також нагадує, що противники документа мають кілька передбачених законодавством механізмів оскарження цього рішення. Насамперед, частина “незгодних” депутатів може зареєструвати в парламенті постанову про скасування ухвали як такої, що, на їхню думку, була затверджена не у належний спосіб. Окрім того можливе звернення групи народних обранців до Президента з проханням не підписувати і ветувати цей документ. (Мабуть, саме тому буквально за дві години після голосування голова Верховної Ради Андрій Парубій підписав закон. – Ред.). А після набрання законодавчим актом чинності з’явиться можливість звернення до Конституційного суду щодо його відповідності Основному закону.

При цьому Микола Сірий переконаний: закон діятиме і, як і кожен законодавчий акт України, буде обов’язковим до виконання. Але йдеться, за словами юриста, лише про перший крок в системі регулювання у цій сфері.

“Зазвичай, перша стадія реалізації будь-якого регуляторного акта розрахована на добровільне виконання передбачених ним вимог. Отже, якщо релігійні організації, на які поширюється дія закону, добровільно внесуть зміни до статутних документів, жодні примусові заходи щодо них не знадобляться. Водночас треба розробити механізм випливу на організації, які виявлятимуть категоричну незгоду із рішенням Верховної Ради”, – пояснює правник. Додаткові механізми, за його словами, можуть бути передбачені новими законодавчими актами, що ухвалюватимуться “у розвиток” змін, внесених парламентаріями в четвер. Але врегулювати питання можна і на підставі чинного законодавства. Адже воно передбачає, що невиправлені дані у статутних документах є підставою для припинення дії реєстрації. Відповідно, організація, реєстрацію якої анульовано, має відновлювати свій статус. При цьому під старою назвою її вже не зареєструють...

“Безумовно, це може стати приводом для так би мовити масштабної юридичної війни довкола інтересів представництва російської церкви в Україні, – прогнозує політолог Володимир Фесенко, – можна очікувати не лише на звернення противників цього рішення до Конституційного Суду, а й на численні позови до судів загальної юрисдикції від окремих релігійних громад. Хоча перспектив у такому оскарженні, вочевидь, небагато. Адже, відповідно до Конституції, Верховна Рада має виняткове право визначати правила реєстрації усіх юридичних осіб. Це стосується і так би мовити “світських” організацій, і релігійних громад та конфесій”.

При цьому експерт не відкидає ймовірності значного посилення рівня суспільної напруженості, на чому, як і завжди, намагатимуться зіграти в Кремлі. Але Володимир Фесенко переконаний: до фізичного протистояння не дійде. Адже йдеться про суто юридичні процедури, а не про, приміром, захоплення храмів чи майна.

Водночас експерти вкотре закликають співвітчизників до стриманості та обережності. Адже кожна провокація може коштувати Україні і українцям дуже дорого. Недарма ж Почесний патріарх Православної Церкви України Філарет застеріг: "Москва готує ґрунт для того, щоб втрутитися військовою силою. Як це сталося на Донбасі під приводом захисту місцевого населення. Зараз вони хочуть нову причину придумати – захист російської церкви, захист православних. Але, знаючи наміри Москви, ми не допустимо ніякого насильства і не дамо жодних підстав для цього, не дамо втрутитися в наше українське життя".

Отже, залишаймося пильними.

Владислав Обух, Київ