Висунення Тимошенко: старі друзі, знайомі пісні й новий курс

Цього року тут виразно пахло великими грошима. Ну як, пахло? – Попахувало, скажімо так. Порівняно з попередніми виборами. Не зрозумійте неправильно. Наявність спонсора і дорожнеча передвиборчих і ось таких "висувальницьких" з'їздів – один з маркерів, за яким можна судити, чи вкладаються багаті люди в цього кандидата, чи вірять у його перемогу і, відповідно, вклавшись, – чи захочуть повернути інвестицію. Машини преміум-класу біля будинків, де проходять партійні з'їзди, – це вже частина нашого чи то деформованої, чи то постфеодальної політичної культури.

Біля Палацу спорту, де сьогодні висували кандидатом у президенти Юлію Тимошенко, не було мерседесів. Але з'їзд був організований з розмахом. Арена, світло, сцена, тисячі людей. У гардеробі мені видали пакет, в ньому, крім блокнота і ручки, – футболка і кепка. Я взяла (розраховувала, що там є текст програми «Нового курсу»), але оскільки не виявилося, то залишила пакет у холі.

Після гардеробу ходжу другим поверхом і вишукую знайомих. Поки що бачу експертів з числа тих, які давно відстоюють переваги російського газу, ну, або тезу про те, що без нього Україні не обійтися. Це Валентин Землянський і Юрій Корольчук.

- Молоді люди, а це ви – автори енергетичних тез Юлії Володимирівни про, наприклад, зниження ціни на газ?

- На жаль, ні, – суворо відповів Землянський.

Трохи далі дає коментарі координатор військового кабінету Юлії Тимошенко Андрій Сенченко. Підходжу послухати. Він говорить про те, що країна не позбулася олігархів, а Юлія Тимошенко говорить з нею однією мовою.

Потім я побачила мера Сум Андрія Лисенка, нещодавно йому вручили майорські погони за те, що він допомагав підрозділам територіальної оборони міста Сум. Він говорив, що органи місцевого самоврядування підтримують Юлію Володимирівну.

Пробираюся безпосередньо до зали Палацу спорту. Дівчина-організатор, побачивши, що я з блокнотом, підскакує до мене і пропонує сісти поруч із львівською делегацією "Батьківщини". Я з задоволенням приєднуюся до львів'ян. Помічаю, що молоді дуже багато, всупереч сформованій думці, що електорат Тимошенко – це бабусі.

- Скажіть, – цікавлюся в одного хлопчини, – ви член "Батьківщини"?

- Так, – відповідає він.

- А де у Львові знаходиться штаб вашої партії?

- Що? – спантеличено перепитує він.

- Штаб вашої партії у Львові де розміщується? Ви знаєте це?

- Спитайте в начальника делегації, – помовчавши, відповів він.

До честі начальника делегації, він мені відповів, сказав адреси штабів і запевнив, що вони легко збирають студентів на зустрічі.

Визираю ВІП-гостей. Бачу першого президента Леоніда Кравчука, колишнього міністра ЖКГ Олексія Кучеренка... Та, може, на партію і жертвують, але личка жертводавці явно не показують. Чомусь віддають перевагу робити це інкогніто.

Нарешті відкривається з'їзд. Зауважу, що Юлія Тимошенко вміє обзаводитися вірними соратниками. З'їзд вів один з них – Іван Кириленко. Він був з нею під час її перемог, поразок, забуття і нинішнього політичного ренесансу. Іноді я думаю, що надмірність такого людсько-політичного кохання грає з ним злий жарт. Він по ходу дійства заявив, що якби ЮВТ виграла вибори у 2010-му, то війни б не було. І, не давши розвинутися моїй фантазії, чому саме не було б, пояснив: серед іншого тим, що ніхто б не посмів напасти на жінку.

Після того, як пролунав гімн України, на сцену запросили патріарха Філарета. Ситуація виглядала пікантно. Відомо, що на амбіціях почесного предстоятеля намагаються зіграти багато політичних гравців. Точно і не знаємо, скільки політичних ходоків прийшло до нього в покої з фразою: «Святійший, от ви творець нової церкви, а вас відсунули». І тому недосвідчений спостерігач міг напружитися. Знаючи, скільки разів почесний предстоятель таких доброзичливців відправляв ні з чим, я спокійно чекала привітання почесного патріарха. Святіший сказав, що ми зібралися в день Соборності, що Україні завжди бракувало єдності, що ми були миролюбною країною, показником нашої миролюбності стало те, що ми віддали ядерну зброю і нас обдурили, забравши Крим. Сказав про Томос, висловив упевненість, що буде єдина церква і... ось він – незручний момент. Філарет подякував усім попереднім президентам України, які працювали над створенням церкви, і особливо президенту Порошенку. Я розцінила ці слова не як патріарший тролінг (прийти на висунення одного кандидата, а похвалити іншого), а як щирість. Він не міг відмовити Юлії Тимошенко, звільнення якої з в'язниці добивався особисто. Але він не виділяє нікого з кандидатів. Потім він прочитав Отченаш, зал мовчки молився з ним, благословив з'їзд – і поїхав за зіркою Героя до Порошенка.

З'їзд проходив динамічно. Леонід Кравчук давно має сентимент до Юлії Володимирівни. Тому, розсипаючись у компліментах до «кращого людинознавця» країни, виглядав органічно. Він похвалив ідею перезаснування країни, сказав, яким важливим є запропонований нею новий курс. Але чітко не пояснив, як нова конституція допоможе поліпшити життя. Багато раз, записуючи інтерв'ю з конституціоналістами, я чула від них, що змінюватися повинні еліти, а не Конституція. Але Юлія Володимирівна не єдина, хто почав кампанію з ідеї ревізії Основного закону.

Потім вийшов ще один член команди – Григорій Немиря. Він нагадав, скільки видатних діячів рятували Юлію Володимирівну з в'язниці, і далі заявив, що Україні треба не плентатися доріжкою, а прокладати шлях, що не треба віддавати дипломатію на аутсорсинг, а повернути її в Україну, що успішна зовнішня політика починається з внутрішньої.

Взагалі, ЮВТ і її спікери активно використовували професійне і особисте досьє Тимошенко. В'язницю, ліквідацію бартеру наприкінці 90-х, боротьбу проти РУЕ – їй є що згадати. Правда, колишні заслуги звучали дисонансом з нинішніми пропозиціями, наприклад, про ліквідацію НАКу і негайне зниження ціни на газ.

Наступною виступила Женя Тимошенко. Вона розповіла, як боролася за маму під час її тюремного терміну. Розповіла, що у них в сім'ї з'явилася маленька Єва, онука Тимошенко. І розповіла, що коли маленька Єва захворіла, вони кинулися в просту лікарню і побачили жах і розруху. Необхідна хороша медицина і для бідних, і для багатих, запевнила Женя і сказала, що мама все знає.

Потім звучало вітання від Європейської народної партії, трохи пізніше підключився (у запису) Міхеїл Саакашвілі (хвалив Тимошенко і лаяв олігархів). Ще був запис чоловіка ЮВТ, він на камеру розповів давню історію знайомства зі своєю дружиною: як телефонував другу, переплутав номер, але не переплутав людину. Ну і сказав, що пишається дружиною.

Нарешті з'явилася сама Юлія Володимирівна. Перед оголошенням своєї програми вона подякувала сім'ї: мамі, доньці та чоловіку за те, що підтримують її у боротьбі.

Доречним ліричним відступом було згадати членів партії, які стояли під дверима лікарень і в'язниць і кричали їй у загратовані вікна вітання, а також вартували перед Печерським судом. Потім на сцену вийшли учасники бойових дій. Політично непідготовлені, воїни висловлювали своє захоплення Юлією Володимирівною, а один з них прочитав вірша, де назвав її неопалимою купиною і єдиним політичним кіборгом України. Як би підсумовуючи і прогнозуючи своє майбутнє, ветерани заявляли: «Говорити я не вмію. Поки що я не в політиці. Поки що...»

Далі Юлія Володимирівна оголосила план: збільшення середньої заробітної плати в 3,5 рази, мікрокредитування для молоді та середнього класу, нова та сучасна реформа медичної галузі та доступне житло. За її правління через 5 років доходи людей збільшаться в 3,5 рази.

«Після того, як ми втілимо Новий курс в життя, не тільки українці повернуться до свого рідного дому, але і люди з інших країн приїдуть до нас зі своїм інтелектом, технологіями, ідеями. Тільки так може стати успішною країна в сучасному світі», – зазначила ЮВТ.

З'їзд одноголосно підтримав висунення Юлії Тимошенко. Вона зі свого боку пообіцяла прийти з новим курсом в кожен дім. Я вибралася в кулуари. Там жінки розфарбовували карту України – різні області в різні орнаменти й кольори. Це була така активність для розваги членів з'їзду. Україна виглядала яскравою, але кольори були настільки різними, що будь-якому художнику довелося б докласти чимало зусиль, щоб привести карту до гармонії...

Лана Самохвалова, Київ

Фото Володимира Тарасова