Це був той рідкісний випадок, коли поява нового міністерства не викликала у суспільства жодних сумнівів чи спротиву. Напевно тому, що цю ідею – створення Міністерства ветеранів, фокус уваги якого буде зосереджено на ветеранах російсько-української війни, озвучили і громадськість в особі «Юридичної сотні», і влада. Можливо, цьому сприяла і не надто блискуча «ділова» репутація старих профільних відомств. Можливо тому, що цьому передувала публікація статей про аналогічну структуру в США, яка є дуже успішною. Втім, запитання до нього є і будуть. Як будуватиме свою роботу Міністерство у справах ветеранів? Про це ми говоримо із його очільницею Іриною Фріз.

Взагалі, нового міністра у інформаційному просторі – багато, враховуючи, що сама структура лише юридично створена наприкінці 2018 року. Дзвониш в Ветерано-Хаб, – тобі відмовляють у якихось івентах-посиденьках («вибачте, це тільки для ветеранів»), проте запрошують на зустріч ветеранів із міністром («приходьте, тут завжди дуже жваво»). Щойно письменники-ветерани заявляють, що їх не пускають на Мистецький арсенал, як Ірина Фріз зустрічається з організаторами книжкової виставки і військовим-авторам виділяють не стенд, а цілий військовий намет. («Не варто це драматизувати та коментувати, – каже міністр. – Маленька дискомунікація»). Та й короткі «міністерські» пости в соцмережах із її недавньої поїздки по США, запам'ятовуються, бо – виявляється, що така потужна країна теж може у нас повчитися в певних питаннях (їх зацікавила в першу чергу ідея створення Реєстру).

ЧИННИЙ ЗАКОН ВКЛЮЧАЄ У ПЕРЕЛІК ВЕТЕРАНІВ УЧАСНИКІВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

-  Пані Ірино, як ви оцінюєте на даний момент стан законодавства, яким  керуватиметься ваше міністерство? Чи задовольняє воно потреби нової структури?

- Безумовно, нам необхідне нове законодавство. Чинний закон щодо статусу ветеранів та соціальних гарантій – еклектичний, переобтяжений кількістю нормотворчих ініціатив, важкий в адмініструванні та використанні. Цей закон – пострадянський спадок, «динозавр» в нашому законодавстві. Він був вперше ухвалений ще в 1993-му році і потім частково видозмінювався – окремо додавалися якісь нові норми. Ми ж пропонуємо розробити новий закон про статус ветеранів, вже створили робочу групу. У нас відбулися два засідання з представниками сімей загиблих. Їхні зауваження мають бути віддзеркалені в новому законі окремо, без будь-яких посилань.

Ми плануємо широке обговорення нового закону, тому що розуміємо, наскільки він сенситивний (чутливий – ред.). Під статус ветерана сьогодні, згідно з чинним законодавством, підпадають учасники Революції Гідності, учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, родини загиблих. Необхідним є чітке визначення статусу ветерана. Потрібно зробити аудит пільг, які передбачені чинним законом. Наприклад, зараз ще існує пільга з першочерговим забезпеченням продовольчими товарами поліпшеного асортименту або інші недоречності.  Наприклад, закон передбачає пільги для ветеранів (на хвилиночку!) громадянської війни. Зрозуміло, що у нас є ветерани Другої Світової, але громадянської?

- Їм має бути мінімум років по 118...

- Чи є такі довгожителі? Чинний закон важкий у використанні, в адмініструванні, містить пільги, які жодним чином не підкріплені механізмами їх реалізації. Нібито пільга є, ветеран хоче її отримати, але можливості реалізувати немає і відповіді на питання що робити в такому випадку також немає. Саме через це на місцях і виникають жахливі відносини між державними установами та ветеранами. Тому, інвентаризація пільг, створення прозорої та зрозумілої системи адміністрування – одна з головних задач міністерства. Наступний важливий напрямок нашої діяльності – створення Єдиного державного реєстру ветеранів війни. В лютому цього року Верховна Рада України ухвалила відповідний закон. Його підписав Президент. Ми сьогодні займаємось розробкою плану адміністрування на виконання Закону про Реєстр ветеранів.

Коли ми в США почали презентувати наш реєстр, розповіли, яку інформацію він має містити, яка мета його створення, які завдання і які функціональні спроможності реєстру ми зможемо якісно використати для  ветеранів, міністр у справах ветеранів Сполучених Штатів Роберт Вілкі сказав: «Слухайте, це класна річ, давайте ви це зробите, у вас вийде, і ми вивчимо ваш досвід…». Тому що у них також немає загального реєстру ветеранів – є окремі реєстри в структурі міністерства у справах ветеранів: Реєстр осіб, які отримали інвалідність, реєстр загиблих, реєстр з надання медичних послуг тощо.

(Законом від 7 лютого 2019 року (№9508) встановлюється, що Єдиний державний реєстр ветеранів війни – єдина державна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, захисту і знеособлення інформації про ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції гідності, членів сімей таких осіб та інших осіб, на яких поширюється чинність закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Реєстр створюється для забезпечення обліку таких осіб, реалізації ними пільг та інших соціальних гарантій; адміністрування потреб цих осіб – ред.).

- Так, єдиний реєстр – це унікальний інструмент прозорості.

- Абсолютно. По-перше – прозорість та запобіжник від зловживання ветеранськими коштами, по-друге – для всіх наших міжнародних партнерів це можливість чітко зрозуміти, по яких напрямках краще допомагати ветеранам. У цьому питанні ані наші ветерани, ані міністерство, не залишаються наодинці. І Сполучені Штати, і Британія, і Канада, і країни Європи дуже активно долучилися і готові підтримувати як на експертному рівні, так і на політичному. І, я сподіваюся, що і на фінансовому.

- Для реалізації цієї мети потрібні сучасні ІТ-розробки і чималі кошти. Ви обговорювали це під час візиту у США? Можете розказати про результати поїздки?

- Так, ми повернулися зі Сполучених Штатів Америки, де презентували створення ІТ-продуктів, які ми хочемо розробити в проектному офісі. Єдиний державний реєстр – це не лише облік ветеранів, це також можливість отримати всю інформацію про наших ветеранів, щоб міністерство знало в обличчя кожного з них. Ми хочемо володіти інформацією про його освіту, соціальний стан, фах, працевлаштування або необхідність працевлаштування, бажання отримати знання чи навички або отримати першу чи другу вищу освіту. Зараз дуже важливо мати розуміння: які питання для наших ветеранів є пріоритетними. Ми проведемо соціологічні дослідження як серед ветеранів, так і серед суспільства. Саме на цьому хочемо базувати розробку програми з формування нового образу ветерана. Суспільство має бути готовим приймати своїх захисників, вшановувати їх за те, що вони були готові віддати життя за нашу Батьківщину. Суспільство має бути готовим спілкуватись з ветеранами на якісно новому рівні.

Знаєте, що мене надзвичайно вразило у Сполучених Штатах? Їхня культура волонтерства!

Я не говорю зараз про те волонтерство, яке у 2014-15-му фактично втримувало, озброювало, одягало і годувало добровольців, армію України. Фактично створювало та зміцнювало наш захист. Багато наших ветеранів пішли на фронт прямо з Майдану. Вони не мали ані військового досвіду, ані військових спеціальностей, ані будь-яких інших знань для того, щоб вести війну, не мали озброєння, обладнання тощо. Вони все це здобували під час 1-ї, 2-ї та інших хвиль (мобілізації) власним досвідом і власним життям. Це жахлива річ, з якою зіткнулися, але завдяки саме їм ми змогли вистояти. І тому зараз, повернувшись з фронту, ветерани мають відчувати себе гідно, не принижуючись, наприклад, в транспорті стосовно безоплатного проїзду... Ветерани мають відчувати свій великий статус і велику вагу статусу ветерана має відчувати суспільство.

І цьому має сприяти інше волонтерство, соціальне, – те, що дуже розвинуто в США, де присвячувати свій час корисній послузі суспільству є абсолютною нормою кожного громадянина. У старшій школі не видають атестат, якщо не має відповідної кількості годин, що були присвячені суспільній   справі. Не чекаючи жодного зиску від держави, ти надаєш свій час, вміння та зусилля державі. Це не громадське зобов’язання, це моральний обов’язок кожного громадянина – бути волонтером для суспільства, в якому він живе. Бути волонтером для ветеранів, як суспільна норма діє в США, і це вражає. Спробуємо збільшити фокус уваги до такого волонтерства в Україні.

Ми хочемо зробити це окремою інформаційною кампанією. Нам дуже потрібно спочатку сфокусувати увагу на тому, що зробили ветерани для нашої держави, підняти їх вагу в очах суспільства, тому що це люди, які заслуговують на шану і повагу, тому що вони найвідданіші нашій державі. Друга хвиля має бути зосереджена на волонтерстві для ветеранів і третя – ми будемо виходити вже на конкретні проекти – ветеранів для ветеранів або ветеранів для суспільства. Ця інформаційна кампанія має бути дуже широка, тому що скільки би ми тут не намагалися працювати 24х7, якщо ми не будемо інформаційно супроводжувати діяльність – не міністерства, а саме ветеранів, – ми будемо топтатися на місці.

МИ ПРАЦЮЄМО НАД “ЄДИНИМ ВІКНОМ” ПІЛЬГ ТА ПОСЛУГ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ

- Зараз, наскільки ми розуміємо, всі ветеранські пільги розкидані по різних відомствах…

- Двадцять дві установи в той чи інший спосіб надавали послуги ветеранам, починаючи від оформлення відповідної пільги через отримання належної довідки і завершуючи безпосередньо послугами. Зараз ми намагаємося створювати Міністерство у справах ветеранів, яке має функціонувати за принципом «єдиного вікна». У планах, коли будуть зроблені наші ІТ-програми, у кожного ветерана має бути міністерство у власному гаджеті. Тобто, ми прагнемо наблизити ветерана до нас максимально, прибравши посередників, можливу корупцію чи якісь інші перешкоди.

- Хочете позбавити ветерана травм від спілкування з чиновниками?

- Так. Ти заповнюєш форму або пишеш звернення до міністерства в електронній формі і отримуєш відповідь або відповідну довідку з електронним підписом. І тобі не потрібно ходити по 5-6-ти інстанціях для того, щоб врегулювати питання. Навіть поновлення посвідчення УБД потребує декількох  інстанцій. На моє переконання, все це має бути в одній установі.

- Ви розглядаєте питання монетизації цих пільг? Дати ветерану реальні кошти, а не пільгу на безкоштовний проїзд чи якісь комунальні послуги?

- У стратегічній перспективі – так. Але я виступаю за те, щоб держава могла як монетизувати пільгу, так і залишити її в іншому форматі, щоб ветеран мав право вибору. Зараз пільга на проїзд починає монетизовуватися в окремих регіонах, що призводить до обурення, бо монетизація, наприклад, не покриває проїзду протягом місяця. А, за законом, ветеран має право на повністю безкоштовний проїзд. Відповідно, потрібно зробити так, щоб сам ветеран міг вирішувати: чи отримати пільгу коштами, з огляду на те, що він, наприклад, має власний транспорт і не користується громадським, та хоче спрямувати ці гроші на курси з вивчення нової мови. Чи, все ж таки, користуватися правом на безоплатний проїзд.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ БУДУТЬ ЗВІТУВАТИ НЕ ЛИШЕ ПЕРЕД МІНІСТЕРСТВОМ, А Й ПЕРЕД ГРОМАДОЮ ВЕТЕРАНІВ

- Запитання про ветеранські організації.  Раніше, за радянської влади, вони були чимось на кшталт профспілок при підприємствах, отримували серйозний бюджет фінансування, їхні керівники підтримували чинну владу. Що плануєте робити зі старими організаціями,  чи не будуть нові претендувати на те ж саме – на шмат бюджетного фінансування? Як тут навести лад, і, в принципі, чи повинна громадська організація, яка діє як волонтер, мати бюджетні кошти?

- Я нічого не буду робити з громадськими організаціями – ані новими, ані старими – це не моя справа. Моя справа як менеджера органу виконавчої влади – закласти базові цінності в процес співпраці державної установи з громадським сектором і громадськими організаціями взагалі. І я впевнена, що виключно проектний формат на конкурсній основі є гарантією реалізації таких цінностей. Коли на сайті Мінветеранів будуть представлені проекти з конкретного конкурсного завдання або тематики для того, щоб кожен ветеран або інший представник громадського сектора мав можливість ознайомитися з проектом та оцінити, чи не є він профанацією, – це стане запорукою якості такої співпраці. І тоді вже громадська організація, яка пройшла за конкурсом і виграла, може отримати державну підтримку на реалізацію проекту, а не на фінансування статутної діяльності. Тоді ця громадська організація  звітуватиме не лише перед міністерством (а міністерство – перед Рахунковою палатою за ефективне або неефективне використання грошей держави), а й перед громадою, перед ветеранами.

Ми взагалі хочемо, щоб ветерани, які будуть в державному реєстрі, через власний онлайн-кабінет голосували за проекти. Таким же чином визначатимуться теми, за якими будуть оголошуватися конкурси. Тому що формувати при міністерстві свій фан-клуб з громадських організацій, які вважатимуться кишеньковими, я не збираюся.  Я вважаю, що потрібно одразу закладати систему, яка є апріорі сприйнятною для міжнародних партнерів, які також будуть підтримувати окремі проекти. Тому що співпрацю міжнародних партнерів, державного та громадського секторів можна і необхідно будувати на якісно новому рівні, який буде ефективним.

- Розкажіть, як ви розробляєте напрямок психологічної реабілітації ветеранів?

- Була утворена експертна рада з питань психосоціальної адаптації, до якої увійшли українські науковці, представники громадських організацій, які працюють у сфері надання послуг з психологічної реабілітації та соціальної адаптації, представники ветеранських організацій.

Ми  хочемо долучити до роботи цієї експертної ради наших міжнародних партнерів, зокрема професора Юрія Яськіва. Він має українське коріння і налаштований на допомогу, готовий бути експертом-радником в цій групі. Водночас, експертна рада поділилася на дві робочі групи. Одна займається аудитом чинного законодавства та напрацюванням рекомендацій і змін до законодавства щодо впорядкування діяльності з психологічної реабілітації ветеранів та членів їх родин. Адже, знаєте, зараз у нас психологи не мають сертифікації. Тому цим питанням опікується МОЗ на чолі з Уляною Супрун. Вона має своє бачення щодо обов’язкової сертифікації психологів та обов’язкового реєстру психологів. Ми  підтримуємо її ініціативу.

Також вважаємо, що надавати психологічні послуги мають фахівці, які мають відповідну освіту або відповідну сертифікацію, тому що зараз ми стикалися з ситуацією, коли а-ля-психологи, працюючи з ветеранами, швидше, руйнують їхній стан, ніж здійснюють реальну психологічну підтримку. Тому тут потрібно наводити лад, щоб не було жодних «кашпіровських».

Друга група буде опрацьовувати програму за міжнародним досвідом. Вже є можливість залучення фахівців з Центру вивчення ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) Єльського університету в США, який є одним з найбільших центрів з вивчення цього питання. Також ведемо переговори з канадською і британською сторонами. Прагнемо залучити їх фахівців до розробки програми Національного центру психічного здоров’я, який обов’язково потрібно створювати в Україні.

- Що це за установа? Яка її мета?

- Національний центр психічного здоров’я має об’єднати фахівців –  науковців і лікарів-практиків. Саме за таким принципом побудована система шпиталів для ветеранів війни в Штатах, коли найбільші шпиталі для ветеранів війни поєднані в співпраці або розташовані там, де є найбільші вищі навчальні медичні заклади. Таким чином науковці у тісній співпраці з практиками-лікарями мають можливість і вивчати, і коригувати програми та спрямовувати їх відповідним чином на покращення результатів лікування і психологічного супроводу ветеранів.

- За вашими оцінками, чи вистачає в Україні фахівців з цього напрямку медицини? Адже за п’ять років війни сотні тисяч осіб були в зоні бойових дій, і багатьом із них потрібна допомога. Можливо, Мінветеранів  робитиме для вишів держзамовлення на підготовку психологів?

- Зараз в Україні психологів готують виключно у вузах гуманітарного спрямування. І там – дуже невеликий набір, тому Міністерство у справах ветеранів має почати говорити про необхідність більш широкого набору на факультет психологів, психологів-реабілітологів. Але треба розрізняти  медичну реабілітацію і реабілітацію, що надається не медичними засобами.

- Скажіть, будь ласка, чи існує зараз якась загальноукраїнська «гаряча лінія», куди б ветеран, у разі виникнення проблем зі здоров’ям,  міг подзвонити?

- При державній службі у справах ветеранів діє «гаряча лінія», але  в урізаному форматі, не цілодобова.

- З 9-ти до 6-ти?

- Так. Але вже є домовленість із кол-центром Кабміну, що, як тільки ми сформуємо штатну структуру, нам там буде виділено певну кількість операторів, які працюватимуть у форматі 24х7. Це на початковому етапі. Далі необхідно створити «гарячу лінію» з психологічної підтримки ветеранів. Важливим також є окремий напрямок, який веде Уляна Супрун, – створення «гарячої лінії» – «Life-line» – для запобігання суїцидів. Адже на даний момент жодної статистики не ведеться і немає жодного розуміння щодо кількості суїцидів саме серед ветеранів. Тому проблем багато, завдань багато, але головне, що і енергії багато для того, щоб щось зробити.

-  Запитання про гроші. Зараз іде трирічне формування державного бюджету і , очевидно, ви вже робили певні розрахунки. В яку суму ви оцінюєте річний бюджет Міністерства у справах ветеранів?

- Ми ще не подавали свій проект в Міністерство фінансів. Готуємо свої пропозиції до Бюджетної резолюції, яку подадуть у травні. Зазначу лише, що на поточний рік Міністерство у справах ветеранів не має навіть окремої статті в законі про державний бюджет – будемо вносити відповідні зміни за підсумками першого півріччя.

Зараз опрацьовуємо з Міністерством фінансів, які програми ми перебираємо на себе, окрім тих, що вже адмініструються через Державну службу у справах ветеранів. Ми є правонаступниками її діяльності в бюджетній сфері з другого півріччя, але передбачені на Державну службу у справах ветеранів 161 млн грн. на рік, які переходять на діяльність Міністерства у справах ветеранів з другого півріччя, це не просто недостатня сума, це ні про що.

Коли я нашим міжнародним партнерам говорю про те, що ми зможемо оперувати фінансами, які на друге півріччя становитимуть трохи більше ніж 2 млн. доларів (те що лишиться від загальної річної суми в 161 млн грн, це викликає посмішку, співчуття, але – і бажання допомагати. Тому я спробую в цей перший рік зробити максимум з тим, що ми маємо, додавши, можливо, деякі державні програми з відповідним фінансуванням, а вже на наступний рік ми будемо закладати більш широкий формат фінансування. Також за цей рік розробимо і внесемо Стратегію державної політики для ветеранів, на якій базуватиметься діяльність міністерства, і план дій. Зокрема, вони включатимуть державні програми з психо-соціальної адаптації наших ветеранів, і підтримку державою бізнесу ветеранів – як на рівні стартапів, так і на рівні отримання пільгових  кредитів. Ветерани – це горді люди, які не люблять просити про допомогу. Але вони дуже ініціативні – і вже є цікаві бізнеси, започатковані ветеранами. Держава зобов’язана це підтримувати.

- Як Міністерство у справах ветеранів перевірятиме, кому надано статус учасника бойових дій, чи правомірно наданий статус? Чи будете ви стежити за ліквідацією схем надання інвалідності за гроші, або ненадання інвалідності реальному ветерану через очікування хабара?

- Ми спробуємо закласти механізми контролю під час верифікації, коли будемо робити Єдиний держреєстр ветеранів. Міністерство планує робити це через широку роз’яснювальну інформаційну кампанію, щоб всі розуміли, як і для чого будуть здійснюватися наші кроки.

- Ви маєте останні дані – скільки в Україні ветеранів українсько-російської війни?

- 354 тисячі 977 осіб. Це дані Державної служби у справах ветеранів станом на 1 січня 2019 року. Зараз вже трохи більше.

- Очевидно, що, готуючи стратегію і план дій з підтримки ветеранів, міністерство вже визначило найбільш пріоритетні проблеми і питання. Що найбільше потрібно нашим ветеранам?

- Мінветеранів планує запустити пілотний проект по одній з областей, який спрямовано на створення психофізіологічного профілю ветерана. Нам це вдасться, я впевнена, і через три місяці ми матимемо достатньо інформації, яка дозволить говорити, які саме програми потрібні для ветеранів цього регіону.

Цей профіль буде оновлюватись. Якщо перший скрінінг інформації ми будемо робити протягом трьох місяців, то потім це достатньо буде робити раз на рік. Створивши цей профіль, ми будемо мати можливість оперувати даними щодо працевлаштування, освіти ветерана, щодо програм та пільг, якими ветеран користується: починаючи від санаторно-курортного лікування і завершуючи медичною реабілітацією, яка раз на рік має бути надана йому за законом.

Було б надто сміливо казати, що ми вирішимо всі проблеми швидко, – ні, але пріоритетність проблем для ветеранів ми можемо визначити.

Ми будемо будувати дуже тісну співпрацю з органами місцевого самоврядування, тому що в рамках децентралізації дуже багато зараз грошей знаходиться на місцях, а не в центрі, і вже є дуже гарні приклади підтримки ветеранів з боку органів місцевого самоврядування.

- Наприклад?

- Наприклад, обласна державна адміністрація в Миколаєві минулого року виділила 1 млн гривень на розвиток стартапів  ветеранів. 20 стартапів отримали по 50 тисяч гривень.

Але вони не лише виділили кошти на створення підприємства, вони їх потім супроводжують. Виділили кошти – отримали – запустилися – прийшли перевірили – поговорили з ними – поговорили з клієнтами, які користуються послугами того чи іншого стартапу. І у них із 20-ти стартапів, створених, наскільки я розумію, за рік, 18 залишилися і почали розвиватися,

Наступний їх приклад – з обласного бюджету в минулому році виділили 10 млн. гривень на житлову програму для ветеранів. Підтягнули з районних бюджетів ще 6 млн, і на 16 млн гривень дали можливість ветеранам, які стоять в черзі на поліпшення житлових умов, обирати житло як на первинному, так і на вторинному ринку. Багато хто з них обрав вторинний, а не первинний ринок, і за ті гроші змогли купити не дво -, а трикімнатну квартиру. У цій області за минулий рік видали 32 квартири ветеранам, і це – не очікуючи державного фінансування, це була самостійна ініціатива, яку варто наслідувати в інших областях.

Дуже добрий приклад Києва, який в тісній співпраці з Радою ветеранів при Київській міській державній адміністрації займається працевлаштуванням ветеранів.  Муніципальна варта – це фактично підрозділ, який сформований з ветеранів. І компенсація за житло, і свій формат співпраці по землі вони знайшли.

Спираючись на ці приклади, ми працюємо над стратегічною комунікацією як з органами місцевого самоврядування, у тому числі з обласними державними адміністраціями, так і з ветеранською спільнотою. Будемо розбудовувати це й надалі.

- Для того, щоб це розбудовувати – потрібна команда. Але поки що в Мінветеранів ви лише одна…

- О, у мене вже є держсекретар (6 лютого Кабінет міністрів України призначив на посаду державного секретаря Міністерства у справах ветеранів Людмилу Дараган – ред.). Ще є голова Ради ветеранів і Рада ветеранів є, завершилися установчі збори по Громадській раді і вже затверджені її члени. Тобто ми пішли від зворотного – багато міністерств жахається створення громадських рад, а ми одразу вирішили будувати стратегічну комунікацію з громадськістю. За місяць після ухвалення постанови Уряду про створення Міністерства, ми запустили офіційний сайт, тому що саме з офіційного сайту має бути дано старт створенню Громадської ради при Міністерстві. 30 грудня ми запустили інформацію про створення ГР, створили ініціативну групу, запустили конкурс. Вчора його було завершено. Крім того вже є експертна рада з психосоціальної адаптації ветеранів. І є вже подання на призначення заступників міністра, і, я сподіваюся, що можливо на наступному тижні їх вже буде призначено (13 березня Кабінет міністрів призначив Олександра Терещенка та Оксану Гаврилюк заступниками міністра у справах ветеранів – ред.).

- Заступників ви самі обирали, чи це – результат коаліційних домовленостей, як це зазвичай буває при створенні міністерств?

- Обирала сама. Хоча щодо налаштування роботи Міністерства мені насправді всі намагаються допомогти: і на рівні прем’єра, і на рівні Президента, і на рівні Кабміну, і голови та членів профільного Комітету. Зараз назву прізвища, а ви потім шукайте біографії цих людей, перший – Григорій Галаган, УБД, генерал-майор Служби безпеки України, перший заступник начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, також до того служив у Збройних Силах України, Олександр Терещенко – старший солдат 79-ої аеромобільної бригади, кіборг, захисник  Донецького аеропорту. Третя – Оксана Гаврилюк, полковник запасу, УБД, навіть якийсь час була заступником командувача АТО, громадській діяч

- А перших двох не лякає міністерська робота і те, що ними керуватиме жінка?

- Всі мають амбіції для того, щоб міністерство відбулося, всі мають бажання бути на етапі створення якісної структури для підтримки ветеранів, на етапі закладення якісного  фундаменту, тому що від цього залежить багато.

Ще буде четвертий заступник, поки що немає кандидата, зараз ще шукаю, – на напрямок європейської інтеграції, міжнародного партнерства.

- Що, теж ветеран буде?

- Знаєте, бажано, щоб Міністерство у справах ветеранів очолювали ветерани, щоб ветерани працювали для ветеранів, це сприятиме формуванню довіри до діяльності міністерства.

- Про Держслужбу у справах ветеранів… Ви будете їхній штат перебирати чи ні?

- Мусимо за законом, ми – правонаступники.

- І скільки у вас буде тоді людей – стільки ж, скільки в Держслужбі?

- Я не знаю, чи всі вони захочуть працювати, у нас графік 24х7. Зазначу лише, що всі, хто хочуть обіймати керівні посади, мають обов’язково пройти співбесіду з HR-ми  та поліграф, і лише після цього будемо визначатися щодо їх призначення, ніхто не буде автоматом переведений.

МЕНЕ БУДУТЬ ЗГАДУВАТИ НЕ ПРОСТО ЯК ПЕРШОГО МІНІСТРА У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ, А Й «НЕ ЗЛИМ, ТИХИМ СЛОВОМ»

- Коли вас призначили, у Фейсбуці було багато відгуків різних блогерів, що, мовляв, Президент призначив чергового члена своєї команди, працевлаштував сопартійницю… Можете сказати, чому обрали саме вашу кандидатуру?

- Досвід діяльності – законодавчої, менеджерської, проектної – у мене достатньо великий, і говорити, чому саме мене призначили… Ну, для мене це також було несподіванкою, якщо говорити чесно.

Як я дізналася пізніше, вперше моє ім’я як імовірного міністра назвала Леся Василенко, керівник «Юридичної сотні». (Л.Василенко – український юрист, правозахисник, громадська діячка, засновниця та голова правління громадської організації "Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня», яка щомісяця надає допомогу не менше 1200 військовослужбовцям та ветеранам – Укрінформ).

Чому виникла ця ідея? Можу лише припускати. До того в мене була дуже якісна праця в парламенті. Я була керівником робочої групи з розробки закону про Сили спеціальних операцій (ССО). Ініціатор закону про «прилеглу зону», який розширює можливості наших ВМС та прикордонників і надає право здійснювати огляд суден не в 12-мильній морській зоні, а в 24-мильній. Я співавторка закону про протимінну діяльність і, спільно з Іриною Сусловою та колегами – про розширення можливостей для наших жінок військовослужбовців – №6109.

Також була діяльність у Парламентській асамблеї НАТО, якою я пишаюся, тому що саме під час цієї діяльності протягом останніх двох років нашою командою було зроблено шість доповідей, присвячених механізмам, які використовує Росія в гібридній війні не лише проти України, а й проти всіх демократичних держав світу. Я впевнена, що саме наша діяльність в Парламентській асамблеї НАТО за останні два роки дозволила вийти на більш жорсткі формулювання в резолюціях Парламентської асамблеї, більш жорсткі доповіді. В України є беззаперечна підтримка ПА НАТО.

Разом з тим, більшість з того, що я перелічила, хоча й це лише частина, відома вузькому колу. Саме тому, після того, як було озвучено моє ім’я в засобах масової інформації, було непросто отримати якусь підтримку або довіру від ветеранської спільноти, адже я – не ветеран, не військовослужбовець…

Тому зараз намагаюся зробити максимально з того, що я проголосила під час презентації діяльності Міністерства. Насамперед – це нормативно-правова база, розробка інформаційних систем – створення єдиного державного реєстру ветеранів, он-лайн платформи Е-Ветеран, організація управління міністерством в такий спосіб і з такою системою запобіжників, щоб жоден наступний міністр, незважаючи на його стать, не міг використовувати це міністерство у власних політичних, іміджевих або фінансових цілях.

Марина Сингаївська, Лана Самохвалова, Київ
Фото – Геннадія Мінченка