Два роки тому генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш оголосив про початок реформування організації. Зміни, зокрема, мають торкнутися і комунікацій ООН, донесення її повідомлень у світі. Водночас на посаді, яка має безпосередній вплив на впровадження нової інформаційної політики, працюватиме український дипломат: наприкінці квітня віце-головою комітету з інформації ООН було обрано речника Постійного представництва України Олега Ніколенка. Ми зустрічаємося з ним на другому поверсі будівлі Генеральної асамблеї у штаб-квартирі організації, аби поміркувати, як ООН має говорити зі світом, щоб бути почутою, про проблеми та виклики, які нині перед нею стоять, про способи комунікації в еру фейкових новин, перенасичення інформацією та боротьби за увагу читачів.

НА ПОСАДІ ВІЦЕ-ГОЛОВИ МОЖНА ФОРМУВАТИ ПОРЯДОК ДЕННИЙ

- Нині щойно завершилася чергова робоча сесія комітету ООН з інформації. Чи можемо розкрити, що обговорювалося та які рішення ухвалили?

- Робота сесії тривала приблизно два тижні і завершилася схваленням проектів двох резолюцій. Спочатку хочу пояснити читачам Укрінформу, як формується інформаційна політика ООН.

Є комітет з інформації, а є департамент глобальних комунікацій. Якщо говорити простою мовою, перший є законодавчою владою, а другий - виконавчою. Комітет є первинною ланкою у визначенні пріоритетів політики ООН на інформаційному напрямі. Він ухвалює проекти резолюцій, прописує, що має бути зроблено впродовж року. Потім ці проекти передаються на розгляд четвертого комітету Генеральної Асамблеї, який проводить свою сесію у жовтні. Вже після розгляду в четвертому комітеті всі ці проекти резолюцій передаються на схвалення Генеральної Асамблеї у грудні. Після ухвалення на Генеральній Асамблеї вони стають, умовно кажучи, законами. Департамент глобальних комунікацій, з огляду на них, знає, що йому далі робити: яким питанням він має приділяти увагу, якими ресурсами він має оперувати, які сучасні тренди варті уваги. Нинішня сесія - перший етап цього процесу, який триватиме до грудня.

Особливістю нових резолюцій, які ми схвалили на сесії, є те, що зараз має приділятися більша увага інформаційним кампаніям про гуманітарні кризи та гуманітарні потреби у світі. Для України це становить безпосередній інтерес. Ми знаємо, що план гуманітарного реагування ООН в Україні в минулому році був профінансований лише на 38 відсотків. Цього року він профінансований лише на 11 відсотків. Ми не говоримо про те, що в нашій країні гуманітарна катастрофа, але розуміємо, що для покриття існуючих потреб потрібні внески донорів. І для того, щоб донори виділяли кошти, критичним є проведення якісних публічних кампаній. Триває боротьба за увагу, оскільки ООН має справу з багатьма конфліктами та кризами - не лише в Україні, а й Сирії, Ємені, Південному Судані тощо.

Також члени комітету вирішили, що має бути більше розкрита тема участі держав в операціях з підтримання миру, особливо тих національних контингентів, які демонструють високі стандарти служби. Україна – серед лідерів на Європейському континенті. Українські військові та поліцейські відігравали важливу роль у відновленні миру в різних куточках світу - від Балкан до Ліберії. Вже не говоримо про те, що зараз без українського вертолітного загону місія ООН у Демократичній Республіці Конго не зможе ефективно виконувати свої завдання.

Чим більше таких історій ширитиметься світом, тим краще для іміджу держави.     

- Наскільки впливова посада віце-голови комітету з інформації ООН? Чи дає вона важелі для того, щоб формувати порядок денний?

- Мене було обрано на посаду віце-голови від східноєвропейської регіональної групи на дворічний термін. Посада передбачає сприяння роботі комітету і його голові, а у разі його відсутності - виконання функцій голови. Окрім цього, мені також випала честь бути доповідачем комітету. Це – більш креативна робота. Головне завдання – представити звіт про роботу комітету перед широким загалом Генеральної Асамблеї. До комітету з інформації входять 116 членів і шість спостерігачів. Всього ж до Генасамблеї входять 193 країни. Важливо, аби те, що обговорюється та робиться у комітеті з інформації, знали також й інші члени, які до нього не входять.

Формувати порядок денний на цій посаді можна. Інструментів багато. Все залежить лише від креативності та бажання щось дійсно робити. У нас таке бажання є, тому всі дискусії, напрями роботи можна спрямовувати у русло, цікаве для України та решти держав-членів. Саме у цьому я і бачу свою роль.

Два роки тому розпочалася реформа ООН, яку ініціював генеральний секретар Антоніу Гутерріш. Реформуються майже всі сфери діяльності. Реформа інформаційного напряму є одним з елементів цього загального процесу. Основним пріоритетом є глобальне охоплення. До речі, за цією реформою профільний департамент теж змінив свою назву: до цього він був департаментом публічної інформації, а нині став департаментом глобальних комунікацій. Але одна справа - змінити назву, інша - реалізувати нову політику. Сигнали, які надсилає ООН, мають стати глобальними, аби вони охоплювали різні аудиторії у всьому світі.

ПРІОРИТЕТ УКРАЇНИ - ЧІТКА І ЗРОЗУМІЛА МОВА ООН

- Як ви плануєте цього досягти?

- Світ стрімко змінюється. Інформація скрізь. Не можна сказати, що нині її бракує - навпаки, є надлишок інформації. Але питання в іншому: як ми її подаємо? Які меседжі прагнемо донести і кому? Тому нині головна увага приділяється виробництву контенту, який зачіпає. Такий контент має бути якісним. Потрібно говорити з людьми мовою, яку вони розуміють, на тих платформах, які вони використовують, а сигнали, які надсилаються, мають бути чіткими. Нині в ООН не завжди відбувається саме так. І це один із пріоритетів України: зробити інформаційну політику ООН такою, яка транслює загальну лінію організації чіткою і зрозумілою мовою.

Нині ООН приділяє окрему увагу «діджиталу» - цифровим  інформаційним технологіям. Адже сьогодні майже всі сфери нашого життя переходять у «цифру». У світі нині є 63 інформаційні центри ООН. Вони відповідають за розповсюдження історій та меседжів ООН у світі. Ми бачимо, що не всі з них є ефективними. Чому? Тому що в умовах скорочення фінансування ООН вони часто недофінансовані, а їхня робота, можливо, є недостатньо продуктивною через застарілі алгоритми роботи. З іншого боку, сучасні технології дають змогу з меншими ресурсами охоплювати у десятки і десятки разів ширші аудиторії. В ООН є розуміння цього процесу, і над цим ведеться робота, однак вона потребує більшої системності. Організація має розвивати партнерство з найпопулярнішими соціальними медіа-платформами та компаніями, які виробляють графічний та відеоконтент.

- Власне, генеральний секретар, здається, лише минулого тижня зареєструвався в Instagram?

- Так, його не було в Instagram, і це, в принципі, одна з ознак, що ООН має бути активнішою у сучасних трендах. Нині йдеться не лише про Instagram, але й про інші ресурси, що набувають популярності. ООН має бути там у першу чергу. Згідно з останньою інформацією, 50% населення Землі складають люди до 30 років, молодь. Якщо не говорити з ними зрозумілою для них мовою, тоді взагалі втрачається значимість цієї організації, того, що вона робить. А робить вона багато. Можна ставитися до ООН по-різному, але я особисто вважаю, що вона дуже важлива. Якщо б її не було, ми, мабуть, створили би щось аналогічне. Питання до її авторитету та ефективності, які іноді виникають, частково є результатом того, як ООН комунікує свою роботу.

Інша сторона проблеми технологічного прогресу полягає в тому, що деякі країни добре до нього адаптувалися, деякі не дуже, а деякі, можливо, наразі навіть про нього не чули. «Оцифровування» сфер нашого життя, звісно, неминуче. Але тут важливо зберігати баланс. Ми не повинні забувати і про традиційні медіа. ООН продовжує працювати в Африці, деяких країнах Латинської Америки, де радіо, телебачення і друковані матеріали досі відіграють, мабуть, більшу роль, ніж цифрові ЗМІ. Наприклад, в одній із центральноафриканських країн нещодавно було підписано мирну угоду, але люди в регіонах ще тиждень жили і не знали, що у столиці був підписаний такий документ. Тому що до певних районів і селищ інформація про це просто не дійшла.

ЯК ООН МОЖЕ ПРОТИДІЯТИ ФЕЙКАМ І ДЕЗІНФОРМАЦІЇ?

- Нині перед світом постав виклик “фейкових” новин і великих обсягів дезінформації. Чи стикається з цими проблемами ООН?

- Проблема «фейкових» новин та дезінформації - дуже актуальна для ООН. Для України, можливо, якнайбільше. Ми регулярно розповідаємо про свій досвід і потребу протидії. Про це говорять інші держави-члени, в тому числі на сесіях комітету з інформації.

До речі, у своєму звіті перед комітетом я говорив саме про те, що нам потрібен глобальний, системний підхід для того, щоби боротися з цими явищами. Глобально, ми вже на стадії визнання існування проблеми, але ми якось маємо перейти до того, як її вирішувати. На мою думку, ООН може відігравати тут важливу роль, спрямовувати держави-члени на пошуки спільних знаменників.

Водночас, є розуміння того, що це питання не таке просте, як видається. У цих дебатах присутній як державний інтерес, так і інтерес корпорацій, приватного сектору. Завдання полягає у тому, щоб пов’язати ці різні полюси. Одні не хочуть втрачати прибутки, інші кажуть, що регуляція буде обмеженням свободи слова. Треті наголошують, що загроза потребує достатньо рішучої відповіді.

- Які кроки ООН на протидію цим явищам були би ефективними?

- Я вважаю, що ООН може відігравати важливу роль у вихованні і популяризації медійної грамотності серед населення. Створення навчальних програм - не лише для ЗМІ, а й для широкого загалу. ООН може навчати, як відрізняти «фейкові» новини від справжніх, як перевіряти джерела. Ці програми вже є, але вони досі не набули належного поширення, і я вважаю, що ООН могла би взяти цю виховну функцію на себе. Якщо ми навчимо людей, як відрізняти факти від суджень, це вже буде великим досягненням. У мене, наприклад, зараз син навчається у другому класі тут в американській школі, і їх там вже вчать, що таке факт, а що таке судження, і як відрізняти одне від іншого. Мені здається, для медійної гігієни це ключові навички.

- Це у них курс медіаграмотності?

- Це елемент загальної програми. В їхні сім років дітей вже вчать відрізняти факти від суджень, звертати увагу на те, на чому вони базують свою думку. Що факт є фактом, а судження - судженням. Що судження можна приймати або ні, а з фактом не посперечаєшся.

- А з якими випадками дезінформації доводиться найчастіше стикатися у вашій роботі як речника української місії в ООН?

- Традиційний набір: перекручування фактів, маніпуляції, відверта неправда.

- В українських ЗМІ чи закордонних?

- Якщо говорити загально, тут є кілька проблем. У західних ЗМІ зазвичай проблема полягає у тому, що іноді ми бачимо підхід, коли створюється, начебто, фактологічна рівність. Подання двох точок зору просто, мовляв, “Одні говорять це, інші говорять те”. І все це якось прирівнюється, така собі порівняльна “об’єктивність”. Часто це відіграє досить негативну роль, коли жертва і агресор ставляться на один рівень. Ми про це говоримо зі ЗМІ та з редакційними радами. Пояснюємо, що такий підхід небезпечний. Завдання журналіста розібратися у правді, а не лише показати дві точки зору.

Частина проблеми полягає у тому, що багато потужних західних ЗМІ не мають своїх постійних кореспондентів в Україні. Більшість із них працюють з Москви. Ми розуміємо, що матеріали пишуть люди. Навіть якщо це фахові журналісти, і таких багато, хто має високі стандарти, фактор середовища та оточення все одно присутній. Якщо люди пишуть про Україну, перебуваючи у московському бюро, для них бути об’єктивними і обізнаними з місцевими реаліями складно. Це проблема. Нам потрібно працювати із західними ЗМІ, закликати їх максимально бути присутніми на місцях. Максимально спрощувати їм роботу і допомагати у цій роботі. Це має бути пріоритетом.

ПОШУК БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ НЕ МАЄ ПРИЗВОДИТИ ДО БАЙДУЖОСТІ

- У нещодавній статті у Washington Post мій колега Джош Рогін пише про колосальний вплив, формальний і неформальний, який росіяни мають у міжнародних організаціях і, зокрема, в ООН. Як би ви охарактеризували цей вплив?

- Кожна держава намагається просувати свій вплив на міжнародній арені. Це завдання дипломатії. Хто має більше ресурсів, той має більше впливу. Росія має ресурси, і їхній вплив відчутний, особливо в Раді Безпеки, де є право вето. Але, крім Росії, в ООН є вплив й інших держав.

Україна також намагається впливати на процеси, які відбуваються у міжнародних організаціях, різними способами. Якщо говорити про ООН, то зараз, наприклад, Україна обирається до багатьох комітетів та допоміжних органів. Таким чином ми можемо не лише реагувати на тенденції, але й задавати їх, знаходити нові важелі для просування національних інтересів.

- А у комітеті з інформації Росія присутня?

- Ні, в бюро комітету ні. Голова комітету нині представник Марокко. Один віце-голова з Лівану, й інший, я, з України.

- Як зробити так, щоб при слові «ООН» у редакціях не позіхали?

- На мою думку, це дуже залежить від вищого керівництва. Всі очікують, що вище керівництво Організації Об’єднаних Націй займатиме проактивну позицію з міжнародного порядку денного. ООН має багато інструментів, які дозволяють це робити. Звісно, це може не всім подобатися. Ключові гравці, “постійна п’ятірка” (постійні члени Радбезу ООН: США, Франція, Великобританія, Росія та Китай - ред.)  мають свої інтереси. Але якщо на це постійно зважати, то можна взагалі нічого не робити.

Наприклад, на українському напрямі ми хотіли би, щоби ООН була більш активною у політичному врегулюванні. Звісно, є гуманітарний, культурний, соціальний, освітній напрями, за якими ООН робить дуже багато. Ми це цінуємо. Але у політичній площині ми хотіли би, щоб ООН відігравала більш активну роль.

Ми також не завжди згодні з тим, як ООН публічно реагує на події російської агресії. Ми бачимо, що вище керівництво Секретаріату ООН дуже активно висловлюється щодо повеней в Африці чи інших катаклізмів. І ми не говоримо, що це неважливо. Це – важливо. Водночас, ми не спостерігаємо такої оперативної реакції на незаконні вибори у Луганську і Донецьку, або ж на рішення Кремля про спрощення видачі паспортів на окупованих територіях. Нам все-таки хотілося би, щоб такі комунікації були більш проактивними. Я не стверджую, що Секретаріат ООН не висловлює розуміння того, що відбувається в тимчасово окупованому Криму чи на сході України. У нас є повне розуміння. Але нам хотілося би, щоб і в публічній площині організація також мала своє слово.

Це й має стати частиною стратегії нової інформаційної політики – вчасні і чіткі меседжі.

- А чому вони так часто ігнорують українське питання, в чому причина? Вплив Росії? Небажання зайняти чітку позицію?

- Частково це можна пояснити пошуком балансу інтересів. Але тут головне, щоби через цей пошук вони не ставали байдужими.

МАЙЖЕ ВСІ УКРАЇНСЬКІ ПОСЛИ МАЮТЬ СТОРІНКИ У ТВІТТЕРІ

- В Україні ми нині бачимо деякі вельми успішні приклади ультра-сучасних державних комунікацій, таких як, наприклад, офіційна твіттер-сторінка нашої держави “Україна”, яка минулого року лише однією влучною gif-картинкою із “Сімпсонів” досягла величезного резонансу, охоплення, донесення меседжу України. Чи доживемо до моменту, коли й ООН буде достатньо сміливою, аби так комунікувати?

- В ООН є два підходи щодо цього питання. Підхід “старої школи” - “дипломатія для дипломатів”. Інший - більш сучасний, відкритий підхід. Я, загалом, є прихильником другого. Інформація потрібна тут і зараз. Вона не потрібна через три дні після події. Іноді вона потрібна ще до того, як подія відбудеться. Ефективна комунікація полягає у здатності бачити ширшу картину, задавати їй тональність. Це надає значні переваги.

“Гіфки” та інші сучасні креативні методи комунікації справді дають змогу привертати увагу. Але варто також не загубити сенс і не спростити деякі речі, які можуть бути не такими вже й легкими для розуміння. Тобто має бути здоровий баланс. До речі, українська дипломатія подає приклад у цій сфері. Майже всі наші посли мають твіттер-сторінки і є активними і на них, і у фейсбуці.

- У Нью-Йорку дуже активна українська громада. Іноді від деяких її членів лунає критика на адресу місії, мовляв, недостатньо співпраці, залучення громади до подій в ООН, або ці події недостатньо добре організовані. Чи є у планах збільшити залучення громади, особливо молодої частини, до роботи в ООН?

-  Ми відкриті до такої роботи. Пропозиції, які до нас надходять, ми намагаємося підтримувати, обговорювати, що можливо, а що неможливо організувати в ООН. Звісно, не всі проекти відповідають формату і аудиторії, а на деякі бракує ресурсів. Але, принаймні з нашого боку, є відкритість до діалогу. І якщо ми бачимо, що можемо щось зробити разом із громадою, ми це лише вітаємо і долучаємося.

- Хочу окремо подякувати за підтримку нашого журналіста Романа Сущенка, який перебуває у російській в’язниці - як у виступах, так і у комунікаціях, в інформаційному плані. Які методи привернення уваги до ситуації його та інших політв’язнів ви вважаєте ефективними?

- Одна справа - говорити про проблему, інша справа - знаходити точки інтересу тієї аудиторії, яка споживатиме цю інформацію. Мені здається, що у комунікаціях завжди треба виходити не від себе, а від аудиторії. Що цікавить аудиторію? Намагатися намацати ці точки.

Ми говоримо про Романа на платформах, де обговорюються питання порушення прав людини. Ну от, наприклад, та ж сама свіжа ситуація з кореспондентами агентства “Рейтер” (двоє репортерів були арештовані у М’янмі з політичних мотивів наприкінці 2017 року і звільнені у травні 2019 року - ред.). В ООН до цієї ситуації була прикута велика увага. Тепер їх щойно звільнили. Звільнення стало можливим завдяки міжнародному тиску, підключилися багато відомих осіб. У цьому інформаційному потоці можна говорити і про наші проблеми. Якщо журналісти в ООН працювали над кампанією за звільнення колег із “Рейтеру” , то можна говорити і про те, що так само український журналіст з Укрінформу також перебуває у схожій ситуації. І їхня підтримка у цьому теж важлива.

- Нині в Україні політичні зміни, зміна влади. Зовнішня політика відноситься саме до президентської вертикалі. Будуть, певно, зміни на дипломатичних посадах. Які зміни ви очікуєте у роботі місії?

-  Хочу запевнити, що Постійне представництво України при ООН працює у штатному режимі. Політичні зміни в країні відбуваються, це процес конституційний, але виклики не закінчуються. Дипломати - це ж саме ті люди, які тримають руку на пульсі. Реалізовують зовнішню політику, реагують, рекомендують. Життя після виборів триває. Ми будемо й далі робити свою роботу.

Георгій Тихий, Нью-Йорк.

Фото автора.