Тиждень перший дипломатії Зеленського: плюси та мінуси
Тиждень тому, 20 травня, після урочистої інавгурації Володимир Зеленський став новим Президентом України, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил нашої держави та її головним дипломатом.
У зовнішньополітичній сфері новообраному Главі держави варто не гаяти часу і активніше перебирати спадок Президента Порошенка у частині міцної проукраїнської міжнародної коаліції, санкційного тиску на агресора, високого рівня міжнародної підтримки та довіри, виплеканої роками напруженої особистої дипломатичної роботи.
Поки що ж позиції Володимира Зеленського з ключових питань міжнародного порядку денного, якщо дозволити собі певні порівняння, все ще перебувають в стані ранкового туману. На питання зовнішньої політики у кандидата Зеленського не завжди вистачало часу у поодиноких публічних заявах або передвиборчих роликах. І багатьом з наших справжніх друзів абсолютно небайдуже, а інколи і критично важливо переконатись у незмінності зовнішньополітичних та безпекових пріоритетів України за нового керівництва.
Під час численних зустрічей після інавгурації високі закордонні гості почули від Президента України те, "що хотіли почути", – сильна демократична Україна, знищення корупції, російська агресія на Донбасі та в Криму, важливість виконання Мінських домовленостей, посилення санкцій та протидія Північному потоку-2, пріоритетність відносин з ЄС та НАТО. Ця дипломатична ввічливість Президента поки не заспокоїла міжнародних партнерів. У наших друзів з Європи та США, як і у мільйонів українців, ще досі гостро болить від згадок «солодких заспокійливих запевнень» Януковича перед Вільнюським Самітом «Східного партнерства». «Зеленський – нова і приємна людина, гарно говорить, має значний мандат довіри українців, декларує прозахідні підходи», – ці сигнали пішли у західні столиці з важливим уточненням про «брак розуміння конкретики, …а що далі?...з ким спілкуватись на зовнішньополітичні теми? наскільки можна довіряти його словам?». Без чіткої позиції наші партнери і далі будуть ставити собі ці питання. А розпуск парламенту, відставка уряду та призначення своїх бізнес-партнерів на ключові державні посади лише посилило занепокоєння міжнародних друзів. Відповіді на всі ці запитання, як і власне розуміння конкретних зовнішньополітичних підходів, мав принести перший тиждень діяльності президента Зеленського.
Спробую об’єктивно підсумувати результати перших семи днів діяльності Володимира (так він попросив його називати) як головного дипломата країни.
«ПЛЮСИ» ТИЖНЯ 1:
● безперечно, новий глава української держави змусив світ придивитися до «що там діється в Україні?» і зафіксувати її на певний час в світовому інформаційному та політичному фокусі. Тривалість «моменту слави» та використання вікна можливостей напряму залежатиме від активності власне президента та його зовнішньополітичної команди;
● призначення кадрового професійного дипломата Вадима Пристайка дипломатичним радником — логічний крок для того, хто прагне виглядати як політик, налаштований на зближення з Заходом;
● проведення за ініціативою президента комплексної наради щодо ситуації на Донбасі та стану реалізації Мінських домовленостей, а також проблематики звільнення заручників Кремля – це зрозумілий та логічний крок для підтвердження щирості прагнення Володимира Зеленського розібратись в ситуації та спробувати дати поштовх мирному процесу. Як результат, телефонна розмова з Канцлером Ангелою Меркель та перспектива контакту з Президентом Франції Еммануелем Макроном. Водночас, про факт таких важливих перемовин ми повинні дізнаватися швидше не від прес-служб партнерів, а передусім від прес-служби президента;
● встановлення контактів та початок конструктивної співпраці зі Світовим конгресом українців, а через нього з чисельною впливовою українською діаспорою;
● винесення рішення Міжнародним трибуналом ООН з морського права у справі ініційованої президентом Порошенком про застосування тимчасових заходів щодо звільнення українських військовополонених моряків та суден стало виграшним пасом та бонусом президентові Зеленському. Це може дати якісно новий імпульс не лише звільненню моряків, але й відновленню безпеки та свободи судноплавства Керченською протокою та Азовським морем. На мій погляд, рішення трибуналу відкриває можливість Кремлю "зберегти обличчя", повернувши моряків додому в Україну. Особливо напередодні можливої зустрічі Путін-Трамп у рамках Саміту "Двадцятки" в Японії вже наприкінці червня. Відтак, необхідно не знижувати обертів і далі тиснути всією міжнародною коаліцією, в тому числі через посилення санкцій.
Разом з тим, ці перші організаційні, ознайомчі та інерційні позитивні результати першого тижня роботи так і не змогли розвіяти існуючий туман навколо справжніх зовнішньополітичних підходів президента Зеленського.
«МІНУСИ» ТИЖНЯ 1:
● розпуск парламенту та відставка уряду, що не сприятиме ефективній співпраці з Міжнародним валютним фондом у найближчій перспективі, а відтак стримуватиме отримання чергового траншу МВФ, макрофінансової допомоги ЄС (500 мільйонів євро, які очікувалися вже у травні), кредитів Світового банку та інших міжнародних фінансових організацій. Крім всього іншого, загострення конфронтації з урядом потенційно нестиме загрозу зриву належної підготовки до третьої міжнародної конференції з питань реформ в Україні на початку липня в Торонто, які за президентства Порошенка вже стали традиційними щорічними заходами для консолідації проукраїнської коаліції на підтримку нашої держави;
● призначення людей з «токсичного» для Заходу (передусім, Вашингтону) оточення на ключові посади в новій президентській адміністрації не могло не пройти непоміченим для наших міжнародних партнерів, що, безперечно, прямо впливатиме на рівень особистої довіри західних лідерів до Володимира Зеленського, сприйняття його суб’єктності та самостійності у процесі прийняття стратегічних рішень;
● триваюча невизначеність з керівництвом Міністерства закордонних справ України та хаотичні емоційні рухи під час призначення дипломатичного радника Глави держави залишають актуальним питання щодо драйверів зовнішньої політики України у часи Зеленського;
● потенційно вкрай небезпечна заява очільника Адміністрації Президента, а пізніше підтверджена і самим президентом Зеленським про намір провести референдум/опитування щодо мирних угод з Росією. Такі провокаційні ініціативи не можуть сприйматися з розумінням, оскільки тлумачаться як готовність до «миру будь-якою ціною», включаючи на умовах Москви, а отже «капітуляції», без Криму, відмови від курсу на членство в ЄС, НАТО та відповідно від будь-яких реформ та надій на краще життя, згоди на нові кабальні енергетичні контракти та корупційні схеми, інтеграцію до Євразійської економічної співдружності. І такі побоювання лише посилилися пізнішими поясненнями про необхідність зондування громадської думки, адже для цього достатньо традиційних соціологічних замірів, які, до речі, не потребуватимуть щедрих видатків з і без того невеликого бюджету. Як і уже недостатньою виглядає відсилка до попередніх заяв Зеленського, «що ні людьми, ні територіями торгувати не буде», адже з цієї формули – сподіваюсь, що неумисно – випав такий життєво важливий критерій як суверенітет України;
● відсутність чіткої програми конкретних зовнішньополітичних кроків, включаючи перші закордонні візити Глави держави.
ПОРАДИ «НЕБАЙДУЖОГО»
По-перше, всі ми і наші партнери чекаємо на чіткі роз’яснення і позиції щодо міжнародних поглядів, підходів, стратегії, цілей та програми президента Зеленського. Розумію, що мені дорікнуть суб`єктивністю, але, гадаю, всі погодяться, що президент Порошенко реально завжди відзначався активною комунікацією з міжнародними партнерами у різних форматах, включаючи Велику Сімку, послів держав-членів ЄС та НАТО, впливовими міжнародними інформаційними агентствами. Тому наполегливо рекомендував би провести вже на Тижні 2 змістовну зустріч президента з послами Великої Сімки та країн ЄС. Якщо класичні методи комунікації не в тренді, можна спробувати і програмний відеоролик з окресленням організаційно-змістовного наповнення перших 100 днів зовнішньополітичної діяльності нового президента. Буде цікаво.
По-друге, не можна забувати про динаміку контактів з лідерами іноземних країн, особливо ЄС та НАТО. Якщо про себе не буде говорити Україна, то точно знайдуться голоси, які говоритимуть за неї. Один для всіх відеоролик у цій ситуації може і не спрацювати, і можливо більш ефективними виявляться класичні послання до ключових міжнародних партнерів із викладенням пріоритетів зовнішньої політики президента Зеленського.
По-третє, продовження співпраці з МВФ є критично важливим для макрофінансової стабільності України. Радив би президентові Зеленському жорстко відкинути «добрі поради» його натхненників щодо припинення співпраці та дефолту, інакше «кінець епохи зубожіння» стане початком економічного краху держави.
По-четверте, доцільно невідкладно активізувати консультації з міжнародними партнерами у форматі «Нормандської трійки» (Україна, Німеччина, Франція) та Вашингтоном щодо мирного процесу на Донбасі, зокрема на рівні політичних директорів та дипломатичних радників. Це допоможе скоординувати позиції України та наших партнерів і сформувати порядок денний на наступних переговорах у рамках «Нормандської четвірки», засіданні Європейської Ради у червні та Саміті Великої Двадцятки наприкінці червня в Японії.
І останнє, не можна провалити участь України у міжнародній конференції з підтримки України 2 липня у Торонто та саміті Україна-ЄС 8 липня у Києві. Так, домовлявся про них ще Президент Порошенко, як і про багато інших заходів у цьому році. Але ж це не має стати на заваді справжньому лідеру бути активним учасником ключових міжнародних заходів заради збереження та зміцнення проукраїнської трансатлантичної коаліції для відсічі російської агресії, відновлення територіальної цілісності України, підтримки реформ. І готуватися до цих заходів треба почати вже зараз!
Незалежно від політичних уподобань та кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги.
Сподіваюсь на Тиждень 2.
Костянтин Єлісєєв, зовнішньополітичний радник п`ятого Президента України
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама