Парламент 8 скликання “йде на дембель”. Чим він запам’ятається?
У п'ятницю Верховна Рада України 8 скликання востаннє зібралась на пленарне засідання. Країна - а з нею й парламентарії - йде на дочасні вибори. Причому, у різних виборчих списках фігурують і сотні нині чинних народних обранців. Багато депутатів прагнуть знову “увійти в законодавчу річку”, балотуючись по “мажоритарці”. І в українських реаліях їхні виборчі перспективи залежать не стільки від попередніх здобутків, ефективності роботи у складі цієї Ради, скільки від кількості грошей, які вони готові витратити на вибори, а також від того, чи вдалося їм потрапити до переліку кандидатів від “записних фаворитів” нинішніх перегонів. За таких обставин популярну сентенцію “нехай їм дадуть оцінку виборці” можна вважати цілком умовною або занадто ідеалістичною. Що ж до “індивідуального доробку” українських парламентаріїв, то він доволі різний. Хтось став автором сотень законопроектів, брав участь у обговоренні ледь не усіх рішень Верховної ради, а дехто за всю каденцію відвідав менше десятка пленарних засідань і жодного разу не виступив із парламентської трибуни. Хтось активно “кнопкодавив”, когось журналісти ловили в сесійній залі за “інтимним” листуванням чи захопленою грою на планшетах, когось звинувачували у хабарництві та в “зацікавленому” лобіюванні чужих інтересів, хтось був фігурантом майнових і корупційних скандалів та “жертвою” прокурорських подань... Всього було. Так само, як і в роботі найвищого законодавчого органу країни загалом: ухвалювались “проривні” рішення і “провалювались” не менш важливі, порушувався регламент, вносилися деструктивні зміни до законодавства, долалися вето президента... За таких обставин оцінка роботи нинішнього парламенту не може бути однозначною. Деякі експерти говорять, що в екстремальних умовах, в яких уже понад п’ять років живе країна, на більш продуктивну роботу найвищого законодавчого органу годі було й сподіватися: ВР — не завжди оперативно — та все ж адекватно реагувала на виклики, з якими стикалося наше суспільство, і разом із виконавчою гілкою влади була гарантом стабільності, рятуючи країну від колапсу і роздраю, а дехто з аналітиків парламентарів критикує.
Спробуймо узагальнити експертні думки і зробити неупереджені висновки стосовно того, що парламент 8-ого скликання може записати собі в актив, а чим “нашкодив” і які його помилки й прорахунки доведеться виправляти наступникам...
2014-ий — 2019-ий: особливості законотворчості
За неповні п’ять років роботи поки що чинна Верховна рада розглянула понад 2,5 тисячі важливих для країни питань, ухвалила майже тисячу Законів і Кодексів. Різних за значенням, суттю та якістю. Зокрема, серед головних здобутків “старту” цієї каденції експерти називають пакет євроінтеграційних документів. Завдяки чому було імплементовано Угоду про асоціацію з ЄС і досягнуто домовленостей про безвізовий режим. Одним із рішень завершального (умовно) етапу діяльності ВР 8 скликання стало закріплення в Конституції курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Звісно ж, цей крок є, швидше, символічним, аніж практичним. Але для значної частини суспільства він став знаковою перемогою. Натомість для декого — кісткою в горлі... Як і інший документ, що був одним із головних здобутків перших місяців роботи цієї Верховної ради — Закон України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, ухвалений у квітні 2015-ого. На жаль, як свідчать останні події, багато кому хотілося б переглянути ці рішення, як і один із останніх “у доробку” цієї ВР Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та низку ухвалених парламентом документів, що дали старт важливим структурним реформам — медичній, освітній, пенсійній, децетралізації...
Не всім до вподоби і ухвалений — хоча, на думку експертів, і запізно, - Закон “Про національну безпеку України”, в якому вперше у вітчизняному законодавстві міститься визначення Росії як держави-агресора. У цьому зв’язку аналітики згадують і символічне, і практичне значення розірвання низки двосторонніх угод із Москвою — зокрема, так званого “великого договору” - “Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією” від 1997 року. Хоча і ці кроки, вочевидь, були зроблені із запізненням — на п’ятому році війни...
У своїй роботі народні обранці і справді не завжди керувалися принципом “дорога ложка до обіду”. Ухвалення багатьох потрібних країні законів із тих чи інших причин затягувалося. Відповідно, ми втратили час, зручний для втілення важливих реформ. Стосується це, приміром, змін до податкового законодавства, реформування митних органів, створення Антикорупційного суду та інших структур, покликаних боротися із корупцією.
Та й ухвалений “під завісу” каденції Виборчий кодекс, на думку керівника проектів громадської організації “Центр UA” Андрія Андрушківа, - парламент мав би затвердити ще у 2015, максимум — у 2016 році, оскільки зміни до законодавства про вибори були одним із пунктів коаліційної угоди. Як і питання судової реформи, що зупинилася на півдорозі, наслідки чого ми й “пожинаємо” зараз.
Загалом звичка “працювати з-під палиці”, певно, притаманна усім складам українського парламенту. Дуже часто ухвалення документів відкладають до останнього — аж доки неврегульована проблема вже загрожує руйнівними наслідками чи ось-ось може урватися терпець у Президента, наших міжнародних донорів і партнерів, або ж у суспільства. При цьому жоден громадський тиск так і не вплинув на виконання низки передвиборчих обіцянок, частина з яких були підтверджені в коаліційній угоді — зокрема щодо скасування депутатської недоторканості, імпічменту президента, реформування парламенту.
Якість парламентської роботи: законодавчий “спам” і мотивація рішень
Водночас, за підрахунками руху “Чесно”, чинним українським парламентаріям, вочевидь, належить світовий рекорд за кількістю законодавчих ініціатив: за неповні п’ять років у парламенті зареєстровано майже 13 тисяч законопроєктів. Аналітики також називають цей склад Верховної ради рекордсменом за кількістю правок, що вносилися при розгляді законодавчих актів. Що також вело до затягування процесу законотворчості. З одного боку це, здавалося б, - свідчення активності й небайдужості парламентаріїв, які начебто так стараються вдосконалити проєкти. З іншого — з огляду на те, що, за приблизними оцінками, понад 90% поправок так і не були підтримані ні профільними комітетами, що відповідали за розгляд документів, ні при голосуванні в сесійній залі, - це справляло враження такого собі законодавчого “спаму”, який забирав час і відвертав увагу від важливих та принципових речей. Приміром, 3, 4, 5 тисяч поправок до одного документа - для нинішньої каденції народних обранців не дивина. І стосується це не лише таких об’ємних (на кілька сотень cторінок) документів, як ухвалений 11 липня 2019 року Виборчий кодекс. Траплялося, при розгляді законопроєктів обсягом 10-20 сторінок, перелік правок був у десятки разів довшим. На думку експертів, це, з-поміж іншого, свідчить про непідготовленість документів, хоча перед розглядом у сесійній залі над ними працюють не лише народні обранці та їхні помічники, а й профільні департаменти і експертні групи апарату Верховної ради. Водночас, були випадки нехтування рекомендаціями та висновками експертів, зокрема і юридичного департаменту ВР. Іноді це призводило до ветування ухвалених рішень президентом чи критики з боку громадськості, медіа та експертного середовища. І головне: дуже часто, ухвалюючи ті чи інші законопроєкти, народні обранці керувалися принципом політичної доцільності, а не аналізом їх ймовірного впливу на життя країни. Але й такий підхід однозначно оцінювати як негативний не можна. Адже завдяки цьому затверджено низку рішень на вимогу суспільства та окремих категорій і груп громадян — зокрема, як реакція на протестні акції біля парламенту (як, приміром, рішення про можливість легалізації авто на єврономерах — після неодноразових мітингів так званих “євробляхерів”). З одного боку, вміння “тримати руку на пульсі” й реагувати на нові виклики та вимоги — річ дуже важлива. З іншого, це заважало системній роботі Верховної ради, - наголосив у коментарі “Німецькій хвилі” генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель: "Коаліційної угоди як дорожньої карти дотримувалися лише в перші місяці роботи".
Погоджується із ним і голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. Водночас він нагадує, що ці проблеми не завадили ВР 8 скликання ухвалити сотні важливих для країни стратегічних рішень. “Навіть із формальної точки зору у нинішніх народних обранців багато досягнень. Скажімо, далеко не кожне скликання українського парламенту ухвалювало конституційні зміни, - каже експерт, - А чинні депутати двічі вносили зміни до Основного закону: щодо закріплення європейського та євроатлантичного курсу країни і щодо реформування судової системи. Щоправда, остання реформа, на жаль, так і не спрацювала…"
Певним здобутком цього парламенту Володимир Фесенко вважає і те, що Верховна рада пропрацювала майже усю каденцію, оскільки (цитата) “з 2015 року фактично перебувала у напівкризі”.
“А я на морі...”. Чому не всі парламентарії “горіли” на роботі
А ось основним ґанджем діяльності нинішньої Верховної ради політолог Володимир Фесенко називає халатне ставлення значної частини народних обранців до виконання своїх обов’язків. При цьому, за його словами, упродовж останніх чотирьох років “хвороби”, характерні для українського парламентаризму загалом - лише загострилися: “Перш за все, стало набагато більше, аніж раніше, депутатських прогулів і випадків порушення дисципліни. І це при тому, що формально рада нібито серйозно оновилася. Насправді ж усі старі “недуги” залишилися: кнопкодавство, з яким спочатку начебто так активно боролися, грубі порушення регламенту (тут пряма провина керівництва Верховної ради). А це питання доволі принципове: якщо депутати й очільники ВР не дотримуються “власноруч” ухваленого законодавства, то як же вони можуть вимагати законослухняності від “пересічних” громадян?”, - наголошує експерт. Іще одна суттєва проблема, за його словами, - “кругова порука” депутатів. Адже саме народні обранці ініціювали скасування статті про незаконне збагачення. Також вони жодного разу не підтримали зняття депутатської недоторканості із колег, яких звинувачували у “не зовсім законному” збагаченні...
Словом, Верховній раді 8 скликання є за що подякувати. Маємо за що її й критикувати. Тому експерти застерігають від однозначних оцінок. Період новітньої історії України, за який “відповідав” цей парламент, не можна назвати ні повністю “чорним”, ні лише “білим”... Швидше, йдеться про напівтони та відтінки. І їх набагато більше, аніж 50...
Владислав Обух, Київ
