Повернення українських суден: про крапку в цій справі говорити ще рано
Захоплені Росією українських кораблі передаються Києву згідно з досягнутими домовленостями. Про це в понеділок вранці, 18 листопада, повідомили у прикордонному управлінні ФСБ в окупованому Криму. Згодом підтвердження надійшло від наших ВМС: “Судна розпочали рух у напрямку материкової України”. А точніше – в напрямку Одеси. Розрахунковий час прибуття – 20 листопада. “Приблизно о 13-40 (кч) 18.11.2019 буксири вирушили в зворотному напрямку, швидкість близько 7 вузлів (і більше не буде). Відстань до Одеси близько 300 миль, отже 300:7=42,8 години, майже 2 доби. Погода вздовж Південного берега Кримського півострова: температура повітря +12+13, вітер 4-6 м/с, висота хвиль 0,4-0,6 м. Завтра приблизно такий же прогноз, вітер на підході до Одеси пориви до 9 м/с. Звичайно, що стан катерів наразі відомий тільки ВМСУ, розрахунковий час прибуття до Одеси приблизно 08-00 післязавтра 20.11.2019 за нормальних умов”, – йдеться в спільному повідомленні Моніторингової групи “Інституту Чорноморських стратегічних досліджень”, редакції BlackSeaNews та “Майдану закордонних справ”.
А тим часом користувачі українського сегменту соцмережі Фейсбук запитують: Добре, тільки-но судна пришвартуються в Одеському порту – Україна отримає по факту все, чого вимагала згідно рішення Міжнародного трибуналу з морського права? Ні, про крапку в цій справі наразі точно не йдеться. Україна продовжить судитися з РФ: 21 листопада відбудуться перші слухання у справі щодо порушення імунітету трьох українських військово-морських суден та 24 членів їхніх екіпажів за Конвенцією ООН з морського права. Про це повідомила заступниця глави МЗС України Олена Зеркаль на своїй сторінці у Facebook. “Поки наші судна прямують додому в Одесу, команда Міністерства закордонних справ прямує в Гаагу”, – пише пані Зеркаль. І додає, що наказ Міжнародного трибуналу не був і не є самоціллю: “Наша мета – встановлення порушення права, відновлення його і отримання належної компенсації (заступниця міністра в даному разі провела паралель з відомою справою щодо грінпісівського судна “Арктік Санрайз” (Нідерланди проти РФ), у якій арбітражний трибунал визнав порушення Росією Конвенції ООН з морського права та зобов’язав сплатити компенсацію на користь королівства Нідерланди. – Ред.). Ми також збираємося пройти цей шлях і довести всьому світу і арбітражному трибуналу, що прохід 25 листопада 2018 року був мирним і законним, а дії Російської Федерації – порушення норм міжнародного права”.
Однак попри заяву пані Зеркаль, декілька питань все ж залишилося.
По-перше, це робиться РФ виключно “з доброї волі”, чи все це хитро розіграна карта "quid pro quo", тобто Кремль хотітиме “послугу за послугу”?
По-друге, як подібні кроки з боку РФ сприймуть в міжнародному суді ООН? Власне, які прогнози, як ця правова суперечка розвиватиметься надалі?
По-третє, чи втрачає Україна внаслідок цього якісь геополітичні позиції, чи вплине це якимось чином на градус переговорів, зокрема під час зустрічі “нормандської четвірки”, яка запланована на 9 грудня?
Укрінформу відповідають:
Борис Бабін, юрист-міжнародник, науковий консультант адвокатського об'єднання “Barristers”:
“РФ послідовно декларує необов’язковість та несправедливість щодо неї рішень Міжнародного трибуналу з морського права, але при цьому такі рішення фактично виконувала, виконує та, скоріше за усе, виконуватиме й надалі”
– 21 листопада почнеться розгляд справи арбітражем по суті вимог України, й вочевидь саме тому росіяни нарешті змушені наразі виконати наказ Міжнародного трибуналу. Адже РФ буде братиме участь в гаазькому арбітражі, та навіть має бажання виграти його, насамперед, апелюючи до певних формальних процедурних питань, щоб відхилити вимоги України. Звісно, саме для цього росіяни, з піврічною затримкою, нарешті змушені демонструвати «добросовісність» та виконати рішення Міжнародного трибуналу в частині передачі кораблів. Адже будь-які компенсації, включно з моральною шкодою, арбітраж буде присуджувати, враховуючи поводження РФ з кораблями.
Я упевнений, що росіяни не були б собою, якщо не намагалися б щось цінне виторгувати в обмін на кораблі, віддати які мали б, насправді, беззастережно. Можливо, саме тому повернення кораблів так затягувалося, але наразі я не знаю про якісь поступки, що ми надали (надамо) РФ. Адже росіяни могли вимагати «обміняти» кораблі ВМС на якість затримані нами за порушення заборони на заходження в кримські порти судна, на якісь поступки загальнополітичного характеру тощо. Поки єдиною поступкою росіянам, яку хоч якось можна співвіднести із видачею ними кораблів, є проведення минулого тижня в Бердянську, в рамках сумнозвісної україно-російської комісії з рибальства на Азові, «сесії» із перспективою підписання вигідного тільки росіянам та їх «риболовній агентурі» протоколу на 2020 рік. Звісно, це могло бути й співпадінням.
Для перемоги по суті в арбітражі у справі з захоплення кораблів ми маємо там насамперед відкинути процедурні заперечення росіян, які стверджують, що кораблі захоплені в рамках військової операції і тому, нібито, ця ситуація не підпадає під юрисдикцію арбітражу. Але, насправді, належно обґрунтована, на мою думку, позиція американських юристів фірми «Covington & Burling», які власне й представляють Україну у цій справі в арбітражі, полягає у тому, що під час захоплення кораблів росіянами відбулася не військова, а «правоохоронна», поліцейська силова операція. Адже кораблі ВМС України та їх екіпажі були затримані суднами прикордонної служби ФСБ РФ, які не входять до російських збройних сил, ці кораблі та їх екіпажі у наступному неправомірно стали предметом розгляду «цивільної» кримінальної справи та утримувалися не як, відповідно, полонені чи трофеї, а як «підозрювані» та «речові докази».
Це буде важливий та цікавий спір, які ми скоро усі будемо мати нагоду спостерігати.
Щодо нинішніх та минулих заяв російського МЗС та тамтешніх політиків – їх слід сприймати зі здоровим скепсисом. РФ послідовно декларує необов’язковість та несправедливість щодо неї рішень Міжнародного трибуналу з морського права, але при цьому такі рішення фактично виконувала, виконує та скоріш за усе – буде виконувати надалі. Морська галузь РФ занадто вразлива для того, щоб дозволити собі зневагу до захисних механізмів Конвенції 1982 року. Тому наразі усі ці тези про «речові докази» та «відповідальне зберігання», про «українських громадян, яких наражали на небезпеку» є голою пропагандою й нічим більше. Звісно вона буде лунати від росіян й надалі, зокрема й у Нормандському форматі, але політичного чи правового значення вона не матиме”.
Андрій Мартинов, політичний експерт, провідний науковий співробітник Інститут історії України НАН України:
“У цій справі рано ставити крапку, адже не врегульовано головне питання: порядок безперешкодного проходження українських військових кораблів Керченською протокою в Азовське море”
– Перше. До 16 листопада 2019 р. з Кремля натякали, що передумовою передання бронекатерів може бути тільки визнання Україною своєї "провини" у збройному конфлікті 25 листопада 2018 року поблизу Керченської протоки. Тобто Кремль інформаційно подає ситуацію так, що РФ виконує не рішення Міжнародного трибуналу з морського права, а нібито демонструє власну добру волю, мотивуючи Київ до подальших конструктивних переговорів, включно з нормандським форматом. Передачу катерів не випадково "підгадали" до візиту в Київ міністра закордонних справ ФРН Гайко Мааса. Росія, таким чином, демонструє свою готовність йти на компроміси.
Звичайно, у цій справі рано ставити крапку, адже не врегульовано головне питання: порядок безперешкодного проходження українських військових кораблів Керченською протокою в Азовське море. Не менш гострим залишається питання рибної ловлі в акваторії Азовського моря. Нарешті, "зависає" стратегічне питання статусу Азовського моря з точки зору чинних норм Міжнародного морського права.
Друге. Метою Кремля є демонстрація "нікчемності" рішень Міжнародних трибуналів, якщо Росія не реалізовуватиме ці рішення за власним алгоритмом дій і у своєму розумінні суті компромісу. Така постановка питання може бути прецедентом для стимулювання України до відкликання із Стокгольмського арбітражу позовів проти "Газпрому" та мотивування України до укладання прямого контракту на постачання газу. В ідеалі РФ зацікавлена у "нульовому варіанті" щодо усіх позовів України проти Росії до міжнародних судів.
Третє. Недавно у Міжнародному суді ООН визнали свою правочинність за розглядом позову України щодо визнання РФ винною у фінансуванні міжнародного тероризму на Донбасі. Причому в РФ лунають голоси на користь відмови від "горбачовщини", тобто від визнання правочинності рішень міжнародних судів та арбітражів щодо РФ, якщо ці рішення явно не користь РФ. Міжнародна правова система діє ще більш інерційно, аніж будь-яка внутрішня, тому навряд чи варто чекати на швидку реакцію з боку ООН.
Четверте. Поверненням Україні бронекатерів у якості "акту доброї волі " РФ удає, що сторони "заграли" збройний інцидент 25 листопада 2018 р. Жодна проблема, великій набір яких спровокував цей інцидент, не вирішена. Градус напруги на переговорах 9 грудня неодмінно буде високим з приводу алгоритму повернення під контроль збройних сил України усього периметру державного кордону з РФ, суміжного з ОРДЛО. Але такий же державний кордон є у акваторії Азовського моря, а статус Керченської протоки взагалі є каменем спотикання. Тому поки що не варто очікувати прориву у вирішенні цих конфліктних питань.
Юрій Подорожній, політолог:
“Сподіватимемося, що нашому МЗС не заважатимуть продовжити цю справу і справедливо вимагати від росіян фінансової компенсації ”
– Здавалося б, справа із захопленням українських кораблів у Керченській протоці мала б завершуватись. Відбувся суд і Міжнародний трибунал з морського права встав на бік України, додому повернулися моряки, тепер і судна йдуть, як люблять говорити росіяни, в «родную гавань». Навіть песика, який теж побував в російському полоні, повернули в Україну.
Та не варто забувати, що в ситуації, в якій Україна мала тільки виграшні позиції, керівництво країни не забажало скористатись козирною картою. Якби росіяни не виконали рішення трибуналу, то увесь російський флот за межами своїх територіальних вод підпадав би під досить жорсткі санкції.
Але українська влада пішла на втрату своїх інтересів на догоду російським. Вся ця історія це що - добра воля щодо порушників російського кордону з боку видатного гуманіста сучасності Володимира Путіна? Адже українські моряки досі під слідством в Росії, а кораблі повернуто на умовах відповідального зберігання в рамках кримінальної справи. Сподіватимемося, що нашому МЗС не заважатимуть продовжити цю справу і справедливо вимагати від росіян фінансової компенсації та втрат від захоплення кораблів й арешту наших військових.
Самі росіяни пояснюють передачу кораблів тим, що вони були речовим доказом у відкритій кримінальній справі про незаконний перетин російського кордону і що саме зараз завершились слідчі дії, а тому стало можливе повернення українських кораблів.
Але й повернення кораблів відбувається не в повному обсязі. Російські військові вилучили з суден військове обладнання та засоби зв’язку. З одного боку, вилучається недешеве обладнання, з іншого - його відсутність унеможливлює проведення українськими правоохоронцями значної частини слідчих дій на кораблях.
Звичайно, повернення кораблів є частиною великої гри напередодні зустрічі в "нормандському форматі". Росіянам необхідно продемонструвати свою добру волю, що вони й врешті й роблять. Перевертаючи ситуацію з ніг на голову, коли програш в суді подається під соусом бажання зробити ще один крок до миру в «охопленій громадянською війною Україні».
Важливим завданням росіян під час проведення зустрічі в "нормандському форматі" стане не стільки українське питання, скільки створення «правильного» інформаційного фону напередодні чергового рішення щодо європейських санкцій проти Росії. І можна припускати, що в російської сторони є шанси отримати бажане, тим більше, що зустріч проходить у Парижі, а саме Емануель Макрон став чи найбільшим адвокатом російських ініціатив, і все це на тлі скромного мовчання Німеччини, яка так бажає запустити Північний потік - 2.
В цьому контексті цікавим є те, до чого готують Зеленського його радники. Адже президент переконаний в тому, що він здатний домовитись з росіянами. Тільки все ще лишається питання: чи в українських інтересах?
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
