Париж 9.12.2019: підсумки на перший погляд

Судячи з реакції соцмереж та ЗМІ на саміт Нормандського формату у Парижі, Україну це зачепило на порядок сильніше, ніж Росію. Такий висновок можна зробити, просто оцінивши кількість публікацій.

А що думають з приводу нормандського саміту експерти?

Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

"Зупинити обстріли було б добре, але чи вдасться?"

— Не буду оцінювати зустріч з позиції зради чи перемоги (це все залежить не від неї, а від ставлення людини до президента Зеленського). Спробую проаналізувати те, що було підписано.

Найголовніше – це звичайно гуманітарні питання. Вони були передбачувані.

По-перше, повна зупинка вогню до кінця 2019 року. Якщо вдасться, лише це можна це вважати перемогою Зеленського. Це – найзагальніша реалізація запиту на мир, який домінує у суспільстві. Хоча. Як тільки зупиняться обстріли, почнеться «розброд і шатаніє» в зонах окупації. Іншою ідентичності, яка об’єднувала людей навколо проросійської кишенькової влади, ніж “військова загроза України”, в так званих «ДЛНР» немає. Тому зросте незадоволення у «республіках». Відсутність бойових дій знімає потугу військового тиску з боку РФ. Бо якщо не стріляти, менше віритимуть у застосування сили взагалі. І Кремль знає про це на власному досвіді. А це дасть можливість активніше просувати українські інтереси у домовленостях. І найважливіше – дедлайн для режиму припинення вогню є, а санкцій за його порушення – немає. Думаю, що я достатньо перелічив для того, щоб обстріли не зупинились?

Найголовніше – якщо після першої домовленостей Зеленського і Путіна не відбудеться реального припинення вогню, його не варто очікувати і в наступні роки. Бо через лише одне невиконання втрачатиметься легітимність рішень взагалі.

Обмін військовополоненими. Є два плюси. Перший – це допуск представників Червоного Хреста до полонених. Другий – прописана норма про те, що почати обмін «з усіх встановлених». Тобто обмін має перспективу відбутись ближчим часом. Найголовніший мінус - відсутність термінів та задокументованого навіть бажання визначити критерії, хто може бути визнаний «утримуваною особою» для обміну.

Створення нових пунктів пропуску. Шість зон розведення самі напрошуються на те, щоб такі пункти були створені. Тому максимум три ще точки ми зможемо отримати. Це знизить навантаження на діючі КПВВ та спростить перетин лінії зіткнення мирним населенням. Нагадаю, що в чергах фіксуються навіть смерті.

СММ ОБСЄ повинна мати доступ до усієї території. Ймовірно, йдеться і про неконтрольований кордон також. Але – до кого звертатись, якщо їх будуть обмежувати?

Україна набралась чергових зобов'язань, більшість яких треба виконати до наступної зустрічі:

Щодо вимоги імплементувати формулу Штайнмаєра. Тут є два варіанти:

- просто внести її в перехідні положення закону про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО;

- внести зміни до Конституції.

Путін натякає, що все-таки друге. Але, у нас є вибір – або діяти по духу, або – по букві угод. Та в кожному варіанті – ми отримаємо чергові точки загострення всередині країни.

По-друге — прийняти та розвести війська ще у трьох точках. Не найгірше наше зобов’язання. Хоча, у Мінських домовленостях про розведення військ жодного слова. Стратегічно, це відкриває вікно можливостей для лобіювання вигідних Україні пунктів, що не передбачені мінськими угодами. Але тактично – це знову ж таки заяви про здачу інтересів України.

По-третє — узгодити передумови проведення місцевих виборів на Донбасі. Є дедлайн – протягом чотирьох місяців. Ну власне тут найголовніша претензія до української влади. Її заяви (спочатку кордон, а потім - вибори）розбігаються із закладеними в угоду нормами – спочатку обговорюють вибори. Поки що цього не відбулось, але передумови є. Про модальності відновлення українського контролю над нашим кордоном взагалі не йдеться.

Плюсом є відсутність згадок про суб’єктність проросійських бойовиків. Як і санкцій щодо їхньої «самодіяльності». Тому, традиційно, ми визнаємо їхню суб’єктність в межах нуля. Але не виключено, що російська сторона продовжуватиме наполягати на тому, щоб ми домовлялись з бойовиками. Зокрема, по обміну. Крім того, є відсилання до «Мінську» в питанні процедур. А це означає погоджувати модальність виборів та особливий статус з представниками ОРДЛО.

Як показує практики, зустріч навесні відбудеться лише в разі виконання Україною своїх зобов’язань. Можна також очікувати і на інтенсифікацію перемовин по осі “Путін-Зеленський”. Але, так ми все так само лишаємось заручниками мінських угод, які були підписані під військовим тиском. І так само наступає на граблі відсутності санкцій для тих, хто порушує підписані домовленості. А це розв’язує і так не дуже зв’язані руки Кремля.

І на останок. Ми не будемо вирішувати проблему Донбасу через поступки територіями - сказав Зеленський на прес-конференції. Тобто пропозиція про таке пролунала. Бо єдиний територіальний обмін, прийнятний Росії – це Крим. Тому можна порадіти за Зеленського. Але варто розуміти, що якби Кремль не заявляв, що «Крим поза процесом», жоден формат переговорів, у якому відсутній півострів, не вирішить проблему Донбасу.

Михайло Басараб, політолог, співзасновник Рух опору капітуляції:

"Сподіваюся, що рожеві окуляри залишилися у Парижі…"

Результати саміту у Парижі не можуть подобатися або вселяти спокій. Зеленському не вдалося вийти з вузького коридору «мирного врегулювання», яким ми йдемо ось вже шостий рік. Він привіз нульову нічию. Поки назвемо її так. Це якщо коротко.

Тепер щодо основних дратівливих точок підсумкового документу.

Перше. Згадка про «мінські домовленості». Вони підписані у 2014 і 2015 роках. Усі попередні роки їх чомусь називали «безальтернативним шляхом до миру». Це абсолютно безпідставне твердження буквально вдовбували у нашу свідомість. На міжнародному рівні стало правилом хорошого тону називати словосполучення «мінські домовленості», згадуючи про Україну. Можливо навіть не розуміючи сенсу сказаного. Хоча «Мінські домовленості» нікчемні з моменту підписання і діяли лише до 31 грудня 2015 року.

Друге. Розведення військ. Точно та сама історія, що і з «Мінськими домовленостями». Про початок розведення, зокрема, у Золотому, Петрівському і Станиці Луганській, йдеться ще з 2016 року.

Третє. Формула Штайнмаєра. Те саме. Ще у 2016 році Президент України заявив про імплементацію «формули Штайнмаєра» і про підготовку виборів в ОРДЛО також.

Ще три важливих зауваження:

- Комюніке не є міжнародним договором. Це джентльменська політична домовленість. Поки це благі наміри учасників зустрічі. Реалізувати вигідне Кремлю «політичне врегулювання на Донбасі» можна лише через ухвалення рішень у Верховній Раді.

- Вже під час прес-конференції було зрозуміло, що учасники по-різному читатимуть на практиці один і той самий документ. Це також вже звична практика переговорів упродовж всіх років війни.

- Закон про особливий статус ОРДЛО поки буде продовжено у чинній редакції (з відповідними запобіжниками).

Висновок: Нічого нового в підсумковому документі ми не прочитали. Нічого нового ПОКИ не відбулося.

Прихильники попереднього Президента зазвичай кажуть: неважливо, що стрьомне підписувалося і говорилося, має значення те, що воно не було втілене у життя. Кажуть, що це була така дипломатична тактика. Можливо.

Поки Зеленський може сказати те саме. Коли почне втілювати у життя, тоді це буде зовсім інша розмова. На перемогу ніхто й не розраховував. Але він таки привіз нульову нічию. Поки ми називаємо її так.

Певен, що за цю нічию боролося все громадянське суспільство. Не маю сумнівів, що поразки вдалось уникнути завдяки розробці Української доктрини безпеки та миру, яку підготувала Стратегічна Рада Руху Опору Капітуляції під провідним началом професора Василенка. Надважливу роль у цій нічиїй зіграла й Варта на Банковій. Разом з небайдужими Громадянами вартували Рух Опору Капітуляції, Національний корпус, Демократична сокира, Свобода, Українська галицька партія, УРП та ціла низка інших партій і громадських організацій.

Націлюємося далі на громадський контроль. Влада має чути націю. Своєю активністю ми застерігаємо і вберігаємо владу від помилок. Хай нарешті зрозуміють це. Ми, до речі, попереджали, що зустріч у «нормандському форматі» буде порожньою і непотрібною. Але Зеленському дуже хотілося «подивитися в очі». Сподіваюся, що рожеві окуляри залишилися у Парижі.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ