Змінити конституцію РФ: це прояв сили чи слабкості?
Щорічне послання президента РФ Владіміра Путіна Думі не просто зазвучало у дещо іншій тональності, ба, воно “несподівано” збіглося в часі з кількома іншими подіями в просторі між кремлівських веж. Чому слово несподівано взято в лапки? А тому що, як відзначають західні аналітики, зокрема, Сем Грін, директор Інституту Росії при лондонському Кінгз-коледжі, нинішні події в російському політичному житті — це результат не просто продуманої, але очікуваної стратегії. “Все-таки ми припускали, що шукатимуть новий формат влади, який дозволить і вівцям залишитися цілими, і вовкам бути ситими”, - коментує С. Грін британському виданню “Бі-Бі-Сі”.
Отже, Путін запропонував змінити російську конституцію, перерозподіливши владні повноваження на користь парламенту і Державної ради, яка має стати конституційним органом. Держдумі передадуть право затверджувати призначення прем'єр-міністра і членів уряду, президенту РФ заборонять обиратися більше двох разів (неважливо – підряд чи ні. Тобто рокіровка по типу 2008 року уже не буде можливою), Раді Федерації дозволять відсторонювати суддів Конституційного і Верховного судів Росії, і контролювати призначення очільників силових відомств. Іще одна принципова зміна стосується міжнародного права, яке “не повинно мати повного пріоритету над законами РФ”.
Того ж дня уряд РФ на чолі з Дмітрієм Мєдвєдєвим подав у відставку. І внесену 15-го Путіним до Держдуми кандидатуру голови Федеральної податкової служби Михайла Мішустіна, 16-го – без жодних «прем’єріад» у Думі затвердили. Щодо Мєдвєдєва, то на периферії він також не залишився: спеціально для “Дімона” Путін запровадив нову посаду — зробив його заступником голови Ради безпеки РФ, яку очолює.
Що ж, насправді, не так уже й важливо, хто після ймовірних конституційних змін в РФ отримає більше повноважень, а хто — менше: президент, прем’єр чи Рада Федерації. Тому що, як не крути, з якого боку не глянь, але тулуб в гідри один, хоча й голови різні, слушно зазначив російський опозиціонер Дмитро Гудков. Однак те, що Путін готує собі ґрунт для “царювання” Росією допоки зможе дихати — це, схоже, факт. Усе інше — продовження війни на Донбасі, жодного обговорення статусу Криму тощо — похідне і, очевидно, незмінне. У Кремлі, повторимося, хочуть відмовитися від пріоритету міжнародного права і міжнародних угод на користь внутрішнього законодавства. Звісно, анексувавши Крим і почавши війну проти України (а раніше, зробивши те саме з Грузією), РФ уже давно показала цивілізованому світові, як вона “поважає” міжнародне право. І зараз вони цю ситуацію консервують на невизначений термін. “Президент сусідньої країни запрограмував конфлікт Росії та України на роки, на десятиріччя, навіть на період після своєї відмови від влади. Цей конфлікт тепер буде підкріплено не тільки військовими, економічними і політичними можливостями російського режиму, але й зафіксовано у правовому просторі Росії, у її конституції. І ці зміни дозволять Кремлю готуватися до нових конфліктів й захоплень і не боятися більше міжнародного права чи українських позовів” - зауважив публіцист Віталій Портніков у своєму блозі.
А які міркування з цього приводу мають політичні експерти, що, на їхню думку, усе це означає та які наслідки матиме в першу чергу для України?
Укрінформу відповідають:
Віталій Мартинюк, політолог, керівник міжнародних програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”:
“До змін в конституції Путін вдався після неспроможності швидко інтегрувати Білорусь та очолити Союзну держав”
— Виступ та ініціативи Путіна означають його підготовку до продовження "царювання", і не важливо, на якій посаді. Примітно, що зсувають на іншу посаду Медведєва, це може свідчити про декілька речей. Перше - невідомо поки що, які повноваження будуть у нього на посту заступника голови РБ РФ, і у кого буде пріоритетність, у Медведєва чи у секретаря РБ Патрушева. Друге - уряд РФ може перетворитися на структуру простого виконання чужих вказівок, на зразок радянських виконкомів. Взагалі ця заявлена “перестройка” чимось скидається на відкат до радянських часів, де країною керував не уряд - "совмин", а політбюро ЦК КПРС на чолі з генсеком. Від перестановки доданків сума не зміниться. Україні не варто очікувати на зміну політики Росії, а декларативний відхід від міжнародного права лише показує, що й "мінські домовленості" та рішення паризької зустрічі "нормандської четвірки" взагалі нічого не значать для Кремля - Росія їх виконувати не буде. Як би українське керівництво не старалося продемонструвати зрушення на шляху до миру, війну Росії проти України такі потуги не зупинять. Війну може зупинити лише жорстка протидія. І мова тут не тільки про оборонну здатність, але й про санкції, міжнародну підтримку, завдання фінансових та правових збитків Росії…
Ще хотів би привернути увагу до одної складової звернення Путіна — демографічна ситуація в РФ. Він присвятив цьому питання дуже багато уваги, що свідчить про реальну демографічну проблему в Росії, яка її суттєво послаблює. Негативні демографічні показники призводять до старіння населення, зменшення кількості працездатного населення, проблеми з комплектуванням військових формувань, негативних наслідків міграції до РФ робочої сили з Азії. Путін задекларував низку ініціатив, але схоже, що коштів у федеральному бюджеті для їх повної реалізації немає, адже він зауважив про диференційований підхід до підтримки сімей.
Схоже також, що до змін в конституції Путін вдався після неспроможності швидко інтегрувати Білорусь та очолити Союзну державу. Лукашенко вдався до опору, і тут інтереси бацьки співпали з інтересами білоруської опозиції. В умовах ведення війни на широчезному театрі від України – до Африки і Південної Америки, Путін і його команда просто нездатні відкрити ще один фронт проти Білорусі.
Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
“Зміна російської форми правління на парламентсько-президентську з сильною персоналізацією створює стратегічні перспективи для послаблення РФ”
— У 2024 році мають відбутись чергові президентські вибори в Росії. І ніщо не забороняло Путіну зіграти варіант 2008-2012 років, коли він пересидів один термін у прем’єрах. Але, ймовірно, саме заміна президентського терміну на 6 років містить загрозу, що він просто не доживе до кінця перехідного терміну (у 2030, році коли він буде брати участь у виборах, йому буде 78 років). Хоча, ймовірно, не це головне. Головне – це відсутність довіри до оточення. Санкції роблять свою справу, і частина російської верхівки усвідомлює, що втрата їх доходу – це наслідок політики Путіна. Тому, йому можуть просто не дати реально керувати з «іншого місця».
Ще одна складова – це падіння довіри до Путіна в РФ. В країні з кожним роком збільшується електоральна група ХХІ століття, в той час як Путін – це символ і консервація минулого. Збільшується частина людей, яким потрібен драйв, зміни. І найнебезпечніший варіант змін для росіян – провести ці зміни через Конституцію. Небезпечно, бо це – той документ, який реалізується лише тоді, коли відповідає інтересам правлячого класу. При збереженні необмеженої влади «вождя».
Щодо України, то це має дві складові, які фактично ідентичні між собою. Перше, Путін посилює персоналізацію російської політики. Це говорить про те, що всі внутрішні конфлікти між баштами будуть мати все більше прихований характер. І, звідси, - вони вибухнуть нестабільністю в момент смерті Путіна і зміни влади. Друге. Парламентаризм не відповідає російській ментальності. Його посилення на початку і в кінці ХХ століття мали наслідком розвал країни. Тобто, зміна російської форми правління на парламентсько-президентську з сильною персоналізацією створює стратегічні перспективи для послаблення Росії. А відповідно – це посилює спроможність відновити територіальну цілісність та взагалі - на користь Україні.
Щодо ризиків, то це загроза переходу до повномасштабної військової агресії з боку Росії. Бо війна - традиційний засіб подолання будь-яких проблем усередині країни, які можуть настати і в результаті конституційних змін.
Що стосується ближчої перспективи, то коли увага перефокусовується від зовнішніх до внутрішніх проблем (конституційні зміни, соціалка), суспільство починає негативніше ставитись до власної влади. І починає зациклюватись на власних питаннях, а не на тому, «що там в Україні». Що негативно впливає на рейтинги. Тому Україна зацікавлена у тому, щоб цей етап (фокусування на власних проблемах Росії) тривав якомога довше.
Павло Бульдович, експерт-міжнародник, кандидат політичних наук:
“Росія готова грати на виснаження, максимально довго підтримуючи конфлікт низької інтенсивності на Донбасі”
— Просуваючи конституційну реформу, президент РФ як завжди намагається поцілити двох зайців одним пострілом: створити видимість демократизації політичної системи з одного боку, та сконцентрувати реальну повноту влади в країні в своїх руках після завершення президентської каденції у 2024 році – з іншого. Навряд хтось стане заперечувати, що, з погляду інституційного ландшафту, розширення повноважень парламенту і губернаторів – це елемент «демократичного дизайну» конституційного ладу. Водночас, формальне послаблення повноважень глави держави з паралельним посиленням Державної ради (яку Путін зможе очолити після президентства) – очевидний шлях до консервації абсолютної влади у спосіб, який не передбачає перебування на посту президента. Інакше кажучи, головне завдання Путіна – залишитися суперпрезидентом, не обіймаючи відповідної посади. Загалом пропоновані зміни засвідчують намагання Путіна закріпити за собою в майбутньому саме геополітичний блок як джерело стабільності його режиму, залишивши уряду й майбутньому президенту функцію господарників.
Обговорювана реформа має ще один важливий аспект вже в суто геополітичному контексті. Ініціатива щодо пріоритету конституції РФ над міжнародним правом, надмірно «патріотичні» вимоги до майбутніх кандидатів у президенти – це шлях приведення конституційного ладу в «бойову готовність». А значить, режим Путіна готується до подальшої конфронтації з контрагентами, передусім із Заходом, поширюючи стратегію «осадженої фортеці» з ідеологічної сфери - на систему політико-правових інститутів. Для України це означає, що Росія готова грати на виснаження, максимально довго підтримуючи конфлікт низької інтенсивності на Донбасі, а також попереджує можливість будь-якої міжнародно-правової відповідальності як за дії на сході України, так і за анексію Криму.
Мирослав Ліскович. Київ
