Сурков ніхто, звати його ніяк і нічого нам невідомого він не сказав

Давайте визнаємо: Суркову з Чеснаковим (автор інтерв’ю і давній співробітник інтерв’юйованого) дуже хотілося, щоби в Україні аж завили від образи. Тож давайте, передусім, оцінимо цю агресивно піар-акцію тверезо і прагматично. Найголовніше: в такий спосіб, вони резервують за собою «поличку на двох» в кремлівському секонд-хенді, а на папірці пишуть – «цена договорная». Тобто все це сказано і опубліковано для внутрішнього споживання - не для нас. А нам, якщо вже це читати, то уважно і без емоцій. Під таким кутом зору інакше виглядає практично все сказане Сурковим.

«Донбас не заслуговує такого приниження, Україна не заслуговує такої честі» - це Сурков про можливість повернення ОРДЛО в Україну. Тобто, іншими словами, про неможливість такого сценарію. На цьому етапі. А ви хіба по іншому думаєте? Ви хочете реінтеграції на російських умовах? Отже, основне для нас це, а не варнякання Суркова.

«України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад розуму. У дивний спосіб доведене до крайнощів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура "Самостійна Україна" є, а України немає. Питання тільки в тому, України вже немає чи ще немає?» Злить? Ще б пак! Але хіба ж ми вперше таке чуємо? Ставити знак рівності між українським світом і етнографією – це ж так типово для рашистського імперіалізму. А те, що Сурков нагадав нам, як уміє, про «недоформульованість» і провал в просуванні української національної ідеї – хіба ж це не правда? Хіба ж це нині не ключова для України небезпека? Суркову тут ще й подякувати треба.

«…Але з часом вона все-таки буде. Хохли – хлопці вперті, вони зроблять. Однак яка саме це буде Україна, в яких межах вона існуватиме та навіть, можливо, скільки буде Україн – питання відкриті. І в їхньому рішенні Росії так чи інакше доведеться брати участь». Якщо опустити «хохлів», то про оцю поточну мету імперії у нас написано кілотонни текстів. Так, вони мріють розвалити Україну, шість років вони намагаються зробити це силою зброї та в умовах тотальної інформаційної агресії. Це новина для нас? То краще давайте щось зробимо конкретне для оборони – тут нема чого іншого їм відповісти.

Таких от ворогів, як Сурков з Чеснаковим треба не те, що слухати - їх варто брати до уваги. І сказане треба розглядати саме в цьому ключі, бо там проступають хронічні комплекси і накидані на коліні плани – реалізовані, провалені, ті що «в процесі» і, нарешті, - зона «вологих мрій». Оцей, наприклад: «примус силою до братських відносин – єдиний метод, який історично довів ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший». Тут з Сурковим залишається тільки погодитись. Відповідно треба й реагувати.

На питання Укрінформу — наскільки серйозно треба ставитися до того, що сказав відставний Сурков? — відповідають:

Максим Ялі, політолог-міжнародник:

“Не варто сприймати сказане Сурковим аж наскільки буквально”

— З огляду на те, який резонанс в українських ЗМІ та соцмережах воно отримало, основна мета Суркова — гарненько хайпанути і "грюкнути дверима" на останок — досягнута. Що ж стосується висловлювань по Україні, то очевидно простежується образа Суркова, адже пішов або пішли (ніхто цього точно не скаже) його з посади, причина очевидна — не впорався із завданням. Його підхід він сам озвучив: "Примушування силою до братських відносин — єдиний метод, який історично довів ефективність по українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший". Тобто прямим текстом Сурков озвучив і ставлення в Кремлі до України (що її немає як держави) і спосіб, яким її повертають, і головне — продовжать повертати в зону сфери впливу РФ. Себто, можливо, змінитися тональність, стане м'якшою тактика, але точно не стратегія. І в цьому плані загострення на Донбасі в річницю Дебальцево — це найкраще тому підтвердження й нагадування. Хотілося б, щоб й українське керівництво вже зняло "рожеві окуляри" і нарешті почуло, що їй кажуть прямим текстом з Кремля. Нехай і вустами колишнього помічника президента РФ.

Богдан Петренко, політичний експерт:

“Ці заяви є невід’ємною, але неофіційною політикою Росії”

— Сурков – це людина, яка зробила себе сама. Усі його заяви варто розглядати саме через частину формування власного іміджу. І однією з таких частин є інтрига, недовершеність, його власна «непотопляємость» та вірність ідеям самопроголошеної ідеології путінізму. Тому все, що заявляється ним є засобом формування і власного іміджу, і підтримки ідеології Кремля.

Те, що нині він офіційно поза управлінням не робить його реально поза політикою. І частина правди у чутках, що він лишається куратором окупованого Донбасу є (у той час як Козак – займатиметься Україною без Донбасу). Щонайменше, - люди, які є «креатурами Суркова», залишаються при своїх «посадах» на Донбасі.

Сьогоднішній його позавладний статус надає Сурково значно більші можливості, а точніше – збільшує пропагандистську «широту» у заявах. Він не є офіційною особою, тому все що він говорить не може юридично сприйматись як позиція Росії. Де-факто він - кремлівський владний іхтамнєт. Але ці заяви є невід’ємною, нехай і неофіційною політикою Росії. Їх спрямованість – більше на Донбас, а не на Україну. Тому не треба сприймати прямолінійно, що «Донбас не повернеться».

Подібні меседжі від Суркова дозволяють упевненіше почуватися його людям, чинити спротив реінтеграції з Україною. Його слова – направлені на формування громадської думки на Донбасі (де його обов’язково сто раз переопублікують). Наприклад, що «Росія своїх не кидає», що в «ЛДНР» є окремішнє майбутнє поза Україною. Насамперед, це дозволить підняти ціну повернення ОРДЛО в Україну. Бо якщо навіть у тамтешній «владі» будуть переконані у поверненні Донбасу Україні – то всі ці пушиліни та пасічники самі шукатимуть шляхи як їм швидше та вигідніше для себе «злити» ОРДЛО в Україну. І заяви Суркова свідчать, що поки Кремль не планує від них остаточно відмовлятись. Щонайменше, до юридичного узгодження проблеми Криму, Донбас контролюватиметься російськими військами.

Віталій Власюк, юрист-міжнародник, керуючий партнер фірми "єПраво":

“Україні слід уважно слідкувати навіть за найменшими змінами в офіційній риториці посадовців РФ, а не приватних осіб, як ото Сурков”

— Слова неофіційної особи Суркова не мають жодної сили, окрім літературної. Все, що він сказав, у тому чи іншому вигляді уже звучало. Як юрист-міжнародник, я пропоную зосередитися на офіційних заявах політичного керівництва Російської Федерації. Серед основних за останній час, важливих для України, виділю такі, як «Ми визнаємо Україну як незалежну державу», «Ми не претендуємо на включення Донбасу» та «Питання Криму вважаємо закритим». Ось давайте з цих заяв і будемо сприймати РФ як суб’єкт у двосторонніх відносинах, станом на прямо зараз.

Набагато складніше питання: чи може змінитися ця позиція РФ в майбутньому і наскільки радикально? Чесна на нього відповідь звучить приблизно так: РФ хоч і завтра може виступити з радикальною заявою на кшталт «ми не визнаємо Україну як державу» тощо. Але навіть потужні держави не перебувають в ізольованій системі відносин, відтак повинні передбачати недружні кроки з боку інших держав у відповідь на власні недружні кроки.

Україні слід дуже уважно слідкувати за будь-якими, бодай найменшими змінами в офіційній риториці посадовців РФ та відповідно на них реагувати. Проте саме посадовців, а не приватних осіб, до яких нині відноситься Сурков. Окрім цього, Україна повинна наполегливо розбудовувати партнерські відносини з іншими державами, щонайменше для того, щоб РФ усвідомлювала, яку ціну їй доведеться заплатити за можливе продовження політики «примушування до братерства».

Ярослав Божко, політичний експерт, політтехнолог:

“Стратегія РФ гібридна й незмінна попри заяви Владислава Суркова”

— Заяви Суркова мають радше внутрішньоросійське призначення. Адже фактично курс, який він просував був відхилений керівництвом РФ на користь більш гібридного і менш відверто агресивного. Тож його інформаційні ресурси почали критикувати ці підходи (того ж Козака, Грефа, Кудріна) за те, що їх політика вестиме до провалу інтересів Москви за кордоном. Це ми спостерігаємо і в його інтерв'ю, де Сурков каже, що «України ще немає», але вона «може бути створена», натякаючи на те, що стратегія нинішніх кураторів українського напрямку в Кремлі виявиться для РФ втратою часу. А загалом, це все не слід розцінювати, як щось нетипове: стратегія РФ гібридна, і незмінна попри заяви Владислава Суркова.

Олександр Хмелевський, економіст, політичний оглядач:

“Сурков не сказав нічого нового. Проте на окремі тези як мінімум варто звернути увагу”

— Більшість з того, що сказав Сурков вже багато разів говорив Путін та інші керівники Росії. Вони дійсно вважають, що ніякого українського народу не існує, а Україна - держава невдаха. Політику примусу України до дружби, Росія теж здійснює давно. Сурков зараз є приватною особою і може висловлюватися відверто. Важливим в його словах є зізнання в тому, що Росія не збирається повертати Донбас Україні. Росія прагне заморозити конфлікт, представити події на Донбасі, як внутрішній конфлікт в Україні. Паралельно Росія домагається зняття санкцій та відновлення співробітництва з Європою. Тому, нам будуть висувати все нові вимоги, в тому числі абсолютно неприйнятні для України, аж поки Україна не відмовиться їх виконувати. Що стосується долі Суркова, то, можливо, він розпочне якийсь власний політичний проект.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ