Запис інтерв'ю з заступницею міністра оборони Аліною Фроловою відбувся напередодні кадрових ротацій в уряді. Враховуючи, що у команди Андрія Загороднюка не було можливості звітувати про піврічні результати своєї діяльності, ця розмова – гарна нагода зрозуміти, що вдалося зробити міністру та заступникам, яких досить часто критикували за “невійськовість”.

Тож, чи наблизились ми до НАТО, як зміниться чисельність співробітників в оборонному відомстві після реформи, чи “глушить” Міноборони російські телеканали, скільки коштують “інформаційні операції” проти військових і чому потрібні обмеження для бійців у користуванні гаджетами – про це та інше наша розмова з Аліною Фроловою.

ПЕРЕХІД З ОДНІЄЇ СТРУКТУРИ НА ІНШУ В АРМІЇ, ЯКА НАЛІЧУЄ 250 ТИСЯЧ ОСІБ, ЦЕ ДУЖЕ СКЛАДНИЙ ПЕРІОД

- Реформа в армії поступово переходить від теоретичних розробок та напрацювань до втілення на практиці. Зокрема, вже відбувся перший етап реформування – були створені нові командування та призначені їх командувачі. Які наступні кроки будуть реалізовані в 2020 році?

- Трансформація у нас розпочалася на рівні Збройних сил і на рівні Міністерства оборони. Ключова зміна – перехід Збройних сил на принципи та стандарти НАТО з точки зору управління.

Що це означає? По-перше, у нас розділяються функції головнокомандувача й начальника Генерального штабу. По-друге, у нас створюються так звані J-командування, які відповідають зразкам НАТО, і головне – розподіляються функції планування і застосування. Як це виглядає на практиці? Є командування, яке планує та здійснює операції, – це застосування. І якщо людина командує на війні, вона не повинна думати: де взяти навчених солдат, як отримати техніку, як отримати паливо. Людина має сфокусуватися на війні й виконувати операції.

Є інші командування, які займаються так званою генерацією. Наприклад, сили логістики, які мають закупити і доставити все, що необхідно, або командування, яке буде займатися навчаннями. Вони готують всіх солдат, офіцерів, і в той момент, коли командування, яке займається війною, потребує необхідні сили, вони надають їх. Таким чином, різні командування мають можливість професійно сфокусуватися саме на своїх завданнях, не відволікатися на щось інше. І це є найбільш ефективна на сьогодні система. Але для нашої армії – це докорінна зміна. До сьогодні все було влаштоване по-іншому. І перехід з однієї структури на іншу структуру в армії, яка налічує 250 тисяч осіб, – це дуже складний період. І ми усвідомлюємо, що будемо стикатися з величезною кількістю проблем, якихось неузгоджених дій, які можуть виникати, адже це суперважка задача. Але цей шлях армія має пройти.

- Зараз усі командувачі вже призначені, а як це торкнеться рядових працівників?

- Так, формально створені командування, і зараз відбувається перепризначення людей. Наприклад, зараз усі співробітники, які були в старих структурах, отримали повідомлення про звільнення. До речі, з приводу цього у нас був сплеск коментарів у соцмережах. Але це не означає, що вся армія звільнюється. Це означає, що люди виходять зі старої структури і перепризначуються в інші.

Ми наразі чекаємо закон, який має бути проголосований у Верховній Раді, й який якраз стосується саме визначення повноважень головнокомандувача. Також очікуємо зміни до Закону про національну безпеку (ВР ухвалила закон 04.03.2020 – після запису інтерв’ю – ред.). І це буде друга докорінна зміна, про яку я говорила: буде розподілено функції начальника Генштабу і головнокомандувача. Поки закон не проголосований, розподіл функцій не може відбутися. Чому? Тому що в чинному законі про нацбезпеку сказано, що такі функції мають бути розподілені лише в 2021 році. Ми змогли забезпечити все необхідне для розподілу раніше, і вважаємо, що до цього вже готові. Комітетом вони вже затверджені, зараз чекаємо першого засідання, яке буде після розблокування роботи парламенту.

- Ухвалення яких законів для міністерства зараз є найбільш важливим?

- У парламенті лежить багато наших законопроєктів, але найбільш терміновими є зміни до щойно згаданого закону, а також до Закону про дозвіл на перебування іноземних військ на території України на цей рік (ВР ухвалила закон 04.03.2020 – ред.). Ми раз на рік маємо надавати право доступу іноземним військам на територію України, від чого залежать всі наші тренування, перебування тут навчальних місій тощо. Тобто він теж очікує зараз розблокування роботи парламенту.

- А закон про оборонні закупівлі теж належить до першочергових?

- Він теж у парламенті, пройшов перше читання. З ним інша ситуація. Щоб ви розуміли, як виглядали зміни до проєкту після першого читання – це така стопка паперів десь на 600 сторінок. Ми його опрацювали, і він готовий до другого читання. Тож, цей рік буде роком значних змін для армії. Все те, до чого готувалися дуже довго, зараз фізично відбувається.

Крім зміни структури в Збройних силах, відбудуться зміни й у структурі Міністерства оборони. Ми вводимо директорати. Реформа, яка була розпочата в системі держуправління кілька років тому, до цього моменту не торкалася Міністерства оборони, але зараз ми сказали, що також переходимо до загальних стандартів. Ми будемо створювати директорати. Тобто функції в Міністерстві оборони будуть розділені на стратегію, якою займаються директорати, і програмування, планування, якими будуть займатися департаменти. Таким чином, ми матимемо фахівців, які відповідають за розробку стратегії, і тих, хто ці стратегії трансформує в програми-проєкти. Далі все йтиме на реалізацію в Збройні сили.

- Чи зміниться чисельність працівників Міністерства оборони внаслідок таких трансформацій?

- Практика, коли інші міністерства переходили на нову структуру, засвідчила, що так, чисельність збільшувалася. Чому? Тому що необхідно було добрати нових людей, перевести частково людей зі старої структури в нову. Всі міністерства, які проходили створення директоратів, вони на рік, на два, на три збільшували чисельність для себе, поки відбувались трансформації. Чи буде збільшуватись чисельність у нас – я не знаю. Тобто ми зараз проговорюємо різні варіанти. Ми намагаємося працювати в рамках тієї чисельності, яка є зараз. Але в будь-якому випадку хочу сказати, що, якщо ми порівняємо Міністерство оборони України з міністерствами оборони інших країн – у нас дуже маленька чисельність. Наприклад, штатна чисельність апарату Міноборони затверджена відповідною постановою Уряду і наразі становить 764 посади.

- Яка наразі ситуація з виплатами військовим зарплат та надбавок, враховуючи погіршення економічної ситуації в країні? Чи є затримки?

- Бюджет у нас виділений, і ви знаєте, що на сектор безпеки і оборони він зараз найбільший за всю історію – понад 5% від ВВП. Безпосередньо на сектор оборони – 3,03%. І звичайно, у нас є захищені статті – такі, як виплати заробітної плати, надбавок. Що ми ще намагалися зробити в бюджеті цього року, і поки нам це вдається, – це збільшити відсоток так званих інвестицій. Це означає, що інвестиції в розвиток інфраструктури, в розвиток закупівель, оновлення озброєння і техніки, які заплановані на рівні 20% в цьому бюджеті, вони будуть досягнуті, що є теж рекордною цифрою. Тобто сам бюджет – більший і відсоток того, що ми інвестуємо, а не просто, ну, скажімо так, витрачаємо на соціальні виплати, – він збільшується.

Для нас це критично важливо. Тому що за минулі роки, і це було правильне, абсолютне виправдане рішення, був більший фокус на те, щоб збільшити соціальний пакет для військовослужбовців, щоб закрити такі базові потреби, як форма, харчування – все, що пов’язане з щоденним існуванням. Зараз у нас цей базовий рівень непогано закритий, тобто армія дуже сильно змінилися з 2014-го року. Тепер прийшов час інвестувати в нові розробки, в обладнання, в озброєння, в інфраструктуру.

Стосовно грошового забезпечення військовослужбовців також хочу сказати, що воно збільшено на 5% порівняно з минулим роком. Таким чином у ньому враховані всі коливання, які можуть відбутися на ринку.

- А влітку міністерство планує вносити якісь зміни до бюджету?

- Поки що рано говорити про це. Тому, що, по-перше, ми дивимося на ситуацію в країні – чи можемо дозволити собі збільшити якийсь бюджет. По-друге, ми подивимося на те, як витрачалися кошти за ці пів року. Можливо, у нас вивільняться кошти, які ми можемо перекинути між статтями, і тоді ми внесемо бюджетні зміни. І по-третє, якщо будуть резервні фонди і нам щось негайно знадобиться, тоді ми також звернемось до уряду. Доживемо до літа – побачимо.

У ДЕРЖАВІ НЕМАЄ ЩЕ ЧІТКО СФОРМОВАНОЇ СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО/ООС

- Все частіше ми бачимо в новинах історії, як військові або колишні АТОвці стають учасниками правопорушень. Проблема психологічної реабілітації все більш гостро стоїть в країні. Більше того, прогнозують, що ситуація погіршуватиметься і зараз ми – лише на початку цієї кризи. Як армія зараз забезпечена психологами? Чи не розглядаєте ви можливість запровадження обов'язкової психологічної адаптації для військових, аби запобігти виникненню трагічних випадків у цивільному житті?

- До роботи в міністерстві я кілька років займалася темою ветеранів, була одним з ініціаторів Invictus Games в Україні. І ви знаєте, що ці ігри – Ігри нескорених – виникли як фактор реабілітації військовослужбовців, які постраждали внаслідок бойових дій. Тому я дуже глибоко занурена була в цю тему, і зараз, звичайно, теж дотична. Можу підтвердити: якщо ми подивимося на історію і досвід інших країн, то так – ми дійсно знаходимося лише на початку цієї проблематики. Наш виклик полягає в тому, що в нас дуже велика кількість людей, яких торкнулась війна. Якщо ми говоримо про Сполучені Штати, то там йдеться про 30-60 тисяч військовослужбовців, а в нас уже, на сьогодні, понад 300 тисяч, які потребують уваги. Це ті люди, які пройшли через військові дії, постраждалі. В нас ще є переселенці, в нас ще є, скажімо так, друге коло – це родини і друзі всіх, хто постраждав. Тому масштаби проблеми у нас надзвичайно серйозні. І не забуваймо, що війна продовжується, що під її впливом знаходяться навіть мирні жителі. Ми всі знаходимося в знервованому стані, ми всі читаємо новини, ми всі дивимося телебачення. А в державі немає ще чітко сформованої системи реабілітації. Є багато пілотних проєктів, є багато ініціатив, але система ще не створена. Комплексно цією проблемою займається Міністерства ветеранів, цей обов’язок був покладений на них, але Міністерство оборони, звичайно, постійно тримає в полі зору цю проблему. В нас є служби, які постійно займаються підтримкою військовослужбовців, але, скажімо так, ця система поки що не адаптована до всіх викликів, які є.

- Чи є сформований запит від Міністерства оборони – скільки армії потрібно психологів? Можливо, тоді Міністерство освіти, волонтери могли б допомогти забезпечити певною кількістю фахівців?

- У нас працює близько півтисячі психологів, є Служба морально-психологічного забезпечення. Тобто є люди, які здійснюють внутрішні комунікації в армії, які моніторять, що відбувається з військовими. Є служба внутрішнього правопорядку, яка відслідковує вже якісь інциденти, що відбулися. Є військові капелани, які теж працюють у цьому полі. Але, скажімо так, це ще система, яка не усталена. Ми знаємо також і про важливість роботи з декомпресії, коли людина «виводиться» із зони бойових дій. І, наприклад, те саме ми бачили з військовополоненими і з полоненими взагалі, яких повертають. Тобто людям потрібна декомпресія, але ви знаєте, що суспільство не завжди це розуміє. Наприклад, ми бачили, що обмеження доступу до полонених, які знаходилися у шпиталі, було частково сприйнято негативно нашими громадянами. І це при тому, що ми роз’яснювали, що не можна зараз цих людей витягувати на інтерв’ю, не можна їх виводити у широке коло спілкування, тому що є проблеми. Так само ви знаєте, що психологи працюють і з сім’ями військових.

МІНОБОРОНИ НЕ КОНТРОЛЮЄ ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ В ДЕРЖАВІ

- Нещодавно депутат від “Європейської солідарності” Вікторія Сюмар звинуватила Міноборони в тому, що начебто воно перестало “глушити російські телеканали” на лінії розмежування, й інформаційну війну вздовж кордону Україна фактично програє. Поясніть, будь ласка, в чому полягає зона відповідальності Міністерства оборони в цьому питанні?

- По-перше, Міністерство оборони не контролює, скажімо так, інформаційну політику в державі, це здійснюється на рівні міністерства інформаційної політики й на рівні Секретаріату РНБО. Тому що це – комплексне питання. Що робить Міністерство оборони? В Збройних силах є експериментальний комплекс «Серпанок», який використовується в тому числі й для «гасіння» сигналу. Він із самого початку не забезпечував і не забезпечує повністю по всій лінії розмежування «гасіння» сигналу телебачення. Там є дуже багато специфічних технічних моментів, про які я не можу говорити. Але я можу запевнити, що систему ніхто не вимикав, ця інформація не відповідає дійсності. Система працює, вона знаходиться у постійному обслуговуванні й вона виконує ті завдання, які покладаються на неї.

Але знову ж таки – це часткова робота, тобто вона не закриває всю лінію розмежування. Експериментальні установки, які знаходяться у нас, використовуються в комбінації з усіма іншими методами для глушіння. Наше міністерство виконує свою частину завдань, яка стосується згаданого комплексу. Але знову ж таки, це часткове закриття, “глушіння”, і десь воно ефективне, десь воно неефективне. Можу лише запевнити, що «Серпанок» не вимикався, він продовжує працювати.

МИ ПОВИННІ НАВЧИТИ НАШИХ БІЙЦІВ “ДІДЖИТАЛЬНОЇ ГІГІЄНИ” І КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ, АЛЕ ЦЕ ДОВГИЙ ПРОЦЕС

- Питання гібридної інформаційної війни зараз дуже непокоїть, особливо коли це стосується військових. У чому полягають інформаційні операції в сфері оборони? Розкажіть, будь ласка, найбільш яскраві приклади, як військові можуть потрапляти під вплив пропагандистів і як Міноборони цю проблему вирішує?

- Гібридна війна тим і небезпечна, що вона постійно змінюється, тобто методи змінюються кожен день. Як тільки з’являється можливість завдати точкового удару в якійсь елемент, відразу ворог це робить.

Щодо військових… Ми маємо приклади розсилання ворогом SMS нашим хлопцям. Тобто є установки, які дозволяють на лінії розмежування розкидати есемески – й наші бійці періодично можуть отримувати повідомлення про те, що «на вас чекають вдома», що «покиньте позиції», тобто ті речі, які можуть психологічно на них впливати.

- І часто таке буває?

- Буває по-різному. Іноді інтенсифікація спостерігається, а іноді менше.

- А від чого це залежить? Є якась система?

- Ні.

- Яка мета таких ворожих вкидів?

- Це і підбурювання певних настроїв, й інтенсифікація обговорення проблемних питань. Наприклад, напередодні Нового року була вкинута така інформація, що начебто у нас на Новий рік не було на робочому місці ні начальника Генштабу, ні міністра оборони. Була навіть зроблена така картинка, що міністр оборони нібито поїхав до тещі у Підмосков’я. І вона дуже активно поширювалася у соцмережах. Але ж міністр у той час майже цілодобово тут працював. І, звичайно, у міністра нема ніякої тещі у Підмосков’ї, його теща живе тут і нікуди не виїздила. Але такі речі вкидаються, вони підхоплюються швидко і створюють фон психологічного нервового напруження.

Ще є цікавий приклад наших натовських партнерів – щоб ми просто розуміли, наскільки дешевими можуть бути такі психологічні операції й чому вони стають зараз основою будь-якої війни. Під час навчань НАТО у балтійських країнах впродовж трьох тижнів був проведений експеримент. Вони зареєстрували фейкову сторінку цих навчань, і як ви розумієте, на неї підписалися в першу чергу військові, які брали в них участь. Тобто спочатку промотували трошки цю сторінку і військові підписалися, не верифікуючи її. Таким чином, були виявлені військові, виявлені підрозділи, в яких вони служать, і де вони розміщені. Після того провели зведення даних військових, які були зареєстровані, в інших соцмережах. Наприклад, у тих, що стосувались призначення побачень. І хлопцям почали масово призначати побачення. Таким чином, майже цілий підрозділ, умовно кажучи, залишив зону перебування на якийсь час і хлопці просто пішли в бари, кудись іще. Таким чином, штучно була створена ситуація, коли військові залишають зону перебування. На весь цей експеримент було витрачено менше 200 євро – і зробила це одна людина. Тобто ми з вами можемо бачити, що спрогнозувати такі операції неможливо. Що ми можемо зробити з цим? Ми можемо, по-перше, навчати наших бійців діджитальної гігієни й критичного мислення. Це довгий процес, але іншого запобіжника немає. По-друге, необхідно вводити певні обмеження. Це не дуже популярна тема, але обмеження необхідні. Треба розуміти, що якщо людина в армії, то вона не може фотографувати і викладати фото з геолокацією, вона не може публікувати, в якому підрозділі вона знаходиться, вона не може робити багато інших речей, які собі дозволяє людина без погонів.

Ми до цього не звикли, але так має бути. Адже якщо ми хочемо мати дисципліну, якщо ми хочемо мати захист, то маємо вводити обмеження. Такі обмеження, до речі, існують у всіх арміях світу, вони там діють – і військові розуміють, чому повинні цьому підкорятися.

- А як це на практиці виглядає? Їм же не кнопочні телефони роздають?

- Ні, мова йде про правила. Правила, які вводяться, які обмежують можливості щодо спілкування, наприклад, у соцмережах для бійців, для офіцерського складу.

- Тобто військовим краще не спілкуватися в соцмережах?

- Ну, вони мають бути свідомі щодо активності у соцмережах, щодо питань, на які вони можуть відповідати. Наприклад, не варто скачувати собі на телефон російські додатки. А в нас є з цим проблема. Тому що таким чином людина, яка знаходиться в Збройних силах, може ідентифікуватися за допомогою додатків, закачаних на телефон.

- Чи існують якісь нормативні документи, які ці питання регламентують?

- Вони зараз розробляються. У нас є документи, які носять рекомендаційний характер, але ми зараз розробляємо саме політики, які б унормували це питання.

- Чи буде якась різниця, згідно з цими новими документами, для військових в зоні ООС і для строковиків, скажімо в Херсонській чи Львівській областях?

- Вони все одно несуть службу, розумієте. Це розташування: він сьогодні у Львівській області, а завтра його перекидають. І по його переміщенню можна відслідкувати – куди дислокується підрозділ. Якісь військові беруть участь у спільних навчаннях, якісь мають доступ до керівних документів. Це є речі, які накладають певні обмеження. І вони мають бути свідомими щодо тих обмежень, які існують. І звичайно, як я сказала, ми маємо привчити до інформаційної гігієни людей. Крім того, ми ще створюємо у себе Центр протидії гібридним загрозам. Він зараз знаходиться в стадії формування. Завданням Центру буде вивчати кращі практики і використовувати досвід колег.

- Що собою являтиме такий Центр?

- Ми дивимося на досвід, який є в країнах НАТО. Їхні Центри акумулюють всі існуючі практики, з якими стикаються під час ведення бойових дій або навчань, вони аналізують їх і видають рекомендації. В центрах працюють аналітики, практики.

- Тобто наш Центр протидії гібридним загрозам розроблятиме рекомендації для ЗСУ?

- Вони будуть постійно працювати, відслідковувати – які з’являються нові тенденції, як ми маємо їм протидіяти, і які в нас мають бути створені спроможності всередині. Тому що одна справа – просто отримати якийсь урок, а інша – отримані навички потім впроваджувати. Хтось має відповідати за те, щоб ми могли в Збройних силах захищатися від гібридних загроз.

- Як швидко в Україні з’явиться такий центр?

- Ну, процес становлення його, звичайно ж, буде тривалим з точки зору того, щоб набути повної спроможності. Але він почне функціонувати вже за кілька місяців. Сподіваюсь, що перші наробки з’являться за півроку максимум.

- На кордоні з Кримом, з Придністров’ям, у Харківській, Чернігівській областях є проблеми з інформаційною безпекою, адже там масово транслюються російські телеканали. Чи військові якось обмежені там від пропаганди?

- Ми не можемо ввести такі обмеження. Якщо там є покриття, якщо там стоїть, умовно кажучи, приймач, то люди дивляться російське телебачення. Ми розуміємо, що на лінії розмежування, і не тільки на лінії розмежування, а по всьому кордону, російське телебачення загальнодоступне. Це знову ж питання не до Збройних сил України. Ці питання виносилися на РНБО і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення активно відслідковувала й продовжує відслідковувати порушення. Це їхня сфера відповідальності, у військових інші задачі.

ЗА П'ЯТЬ МІСЯЦІВ РОБОТИ МИ ВИВЕЛИ В ТОП-ТЕМУ ДЛЯ МІЖНАРОДНИХ ПАРТНЕРІВ ПРОБЛЕМУ БЕЗПЕКИ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ

- В міністерстві ви відповідаєте за міжнародний напрямок і співпрацю з міжнародними партнерами, зокрема, з НАТО. Нещодавно командувач ВМС ЗСУ Ігор Воронченко дав дуже детальну аналітику про домінування Росії в Чорноморському регіоні. Зрозуміло, що керівництво Альянсу добре поінформовано про цю ситуацію. Разом з тим, чи має Україна своє бачення – як із цим боротися, чи є ініціативи – як цьому протидіяти?

- Звичайно. Як ви пам'ятаєте, одним із 11 наших пріоритетів є безпека Чорноморського регіону і розвиток Військово-морських сил. Чому? Тому що, коли прийшла наша команда, ми побачили і чітко зрозуміли, що маємо діяти негайно, прямо зараз, тому що потім може бути пізно. Зараз ми маємо повзучу анексію, яка дуже подібна до ситуації в Грузії, де Росія продовжує маленькими кроками відсовувати кордон на лінії розмежування вглиб грузинської території. Ми зараз маємо таку ж саму тенденцію. І ми повинні зрозуміти, що йдеться ж не лише про наші території, на яких ми хочемо здійснювати патрулювання. Йдеться про економіку величезного регіону – це порти, це риболовля, це екологічна безпека, це дослідження, видобуток корисних копалин... Ну, тобто, це все ті речі, які дуже сильно впливають на економіку регіону і країни в цілому. І тут завдання Збройних сил, Військово-морських Сил – не лише здійснювати фізичний захист, а й давати можливість розвитку економіки. Тому що у нас є дуже велика кількість загроз в цьому регіоні.

Перше, що ми зробили, – почали постійно про це говорити з нашими партнерами, почали постійно давати статистику, зведення, презентувати. До речі, останнє потужне зведення для країн НАТО ми робили буквально пару тижнів тому, коли їздили в штаб-квартиру. І на кожній зустрічі з усіма партнерами перше, з чого ми починаємо — це зі зведення з фронту і зведення з Чорноморського регіону. І я вам можу сказати, що всього за п’ять місяців ми вивели це в топ-тему для наших партнерів. Тобто, якщо ви подивитеся зараз на теми міжнародних засідань, які відбуваються в НАТО, в ЄС, в міжнародних організаціях – безпека Чорноморського регіону йде темою номер один. І, наприклад, у середині березня, десь 16-19 числа, міністр оборони України їде на окреме засідання Комітету з безпеки Європейського парламенту, куди він запрошений саме для того, щоб проговорити тему безпеки в Чорноморському регіоні.

- Як часто ця тема обговорюється країнами НАТО?

- Такі засідання відбуваються постійно у НАТО. Після подій у Чорному морі – будівництво Керченського мосту, захоплення наших моряків і суден — тут був сформований так званий «чорноморський пакет» спеціально для України і Грузії. І ми продовжуємо розвивати цей “пакет”, ті ініціативи, які можуть підвищити кращу орієнтацію у Чорному морі.

Є така система, що називається situation awareness, тобто ситуаційна обізнаність. І для нас дуже важливо мати гарну ситуаційну обізнаність, для нас і для наших партнерів, і щоб це була спільна обізнаність. Ми постійно доносимо інформацію про гібридні дії Росії у Чорноморському регіоні, наприклад, коли Росія використовує наукові судна для розвідувальної діяльності. Наприклад, вони кажуть про те, що проводять наукову експедицію, запускають наукове судно, яке в певний момент гасить свої сигнали і, власне, підходить ближче до берега – для того, щоб проводити розвідувальну активність. Росіяни не дають нам можливості проводити нормальну протимінну діяльність. А це питання міжнародної безпеки, тому що в нас з 1-ї й 2-ї світових війн залишилося багато мін у Чорному морі, і цим треба займатися.

Крім того, Росія неправомірно використовує норми міжнародного права, коли вони, наприклад, проголошують так звані фальшиві навчання, тобто навчання, які не проводяться, а просто блокується ділянка моря для проходу. При цьому вони блокують периметри таким чином, щоб створювати складнощі для комерційних маршрутів. А ми з вами розуміємо, що коли комерційні кораблі мають проблеми, то вони 300 разів подумають – чи йти їм туди, чи не йти, чи змінити порти, чи перевозити вантажі іншими шляхами. Тому що це все економічні втрати, які власники суден сплачують з власної кишені.

Що ми намагаємося зробити і що ми робимо для того, щоб протидіяти? По-перше, ми дуже інтенсивно зараз розвиваємо спроможності Військово-морських сил. Це фокус №1 для нас. Ми ведемо перемовини з партнерами, ми включаємося у загальні системи обізнаності, ми готові купувати катери, ми розробляємо програми отримання катерів. Тобто ми формуємо все те, що дуже сильно може підвищити спроможність ВМС.

Ми будемо зараз вкладати дуже серйозні кошти в інфраструктуру ВМС, тому що це потребує створення баз, більш зручних локацій.

По-друге, ми збільшуємо кількість присутності військ НАТО і кораблів НАТО у Чорноморському басейні для збільшення кількості навчань. Адже, коли натовські кораблі заходять в українські порти, вони беруть наших моряків на борт для спільного патрулювання і навчання.

Також ми донесли своє прохання допомоги з розбудовою Військово-морських сил, і Великобританія ініціювала створення нової місії, яка призначена саме для підтримки ВМС і їх розбудови. Вони наприкінці січня зібрали країн-партнерів (зараз це 14 країн), з якими проговорюється, якою буде ця місія. Тобто, це буде цілеспрямована місія, яка буде навчати, доктринально розробляти, допомагати з інфраструктурою, допомагати всіма іншими компонентами, що дало б нам можливість швидко наростити спроможності.

Ну, і звичайно ж, ми говоримо про програму розширених можливостей НАТО. Для України статус партнера з розширеними можливостями дозволить брати участь у навчаннях НАТО щодо спільного захисту. Саме на цьому ґрунтується НАТО, як альянс. Це дасть нам можливість включитися в систему обміну розвідувальною інформацією НАТО і це дасть нам можливість розширити саме ситуаційну обізнаність. Тому що ми зможемо користуватися спільними системами. Тобто ми працюємо по всіх фронтах: ми створюємо нові альянси з країнами, які нам цікаві, у Чорному морі ми дуже сильно активізували нашу роботу з Туреччиною, з Румунією, з Грузією, з тими країнами, спільні дії з якими можуть вплинути на ситуацію у регіоні.

- А є, наприклад, домовленість із державами Чорноморського регіону, аби вони теж актуалізували проблему панування Росії в Чорноморському регіоні?

- Так. У нас навіть є серія міжнародних подій, які присвячені саме цьому. Наприклад, у Румунії наприкінці березня проходитиме Безпековий форум, присвячений саме безпеці у Чорноморському регіоні, який проводять румуни. Наші представники там теж будуть.

Тобто ця тема піднімається активно Румунією, Туреччиною, Грузією та нами. Це ті країни, які зараз дуже активно займаються цим.

- На ваш погляд, крім висловлення «глибокої стурбованості» Заходом, чи можна якось більш практично протидіяти повзучій агресії Росії?

- Як вам сказати... Знаєте, коли в якійсь країні немає війни, то її громадяни не завжди розуміють, що зробила армія для того, щоб її не було. Тут, напевно, така сама позиція. Зараз збільшився політичний тиск, зараз збільшилася увага до цього питання, збільшується допомога країнам, які є в Чорноморському регіоні, зростає кооперація країн, які є в регіоні, – і це все маленькі компоненти великої системи. Тому що перше, що ми маємо досягти, – це стримування від подальшої агресії.

Друге, що ми маємо досягти, – це повернення статусу-кво. У нас є дуже багато невирішених юридичних питань, які стосуються Азовського моря, якими ми зараз займаємося з парламентом для того, аби встановити там суверенну українську зону. Тобто величезна кількість факторів у комплексі впливають на ситуацію. Росії зараз набагато складніше щось робити, тому що до будь-яких дій прикута дуже величезна увага. Той час, коли агресивні дії залишалися поза увагою, вже у минулому. І Росія має 300 разів подумати перед тим, як зробити якийсь крок. Адже це може викликати цілу хвилю зустрічних дій, включаючи політичні, економічні обмеження, включаючи санкції та інші всі компоненти, які ми бачимо.

Туреччина тут теж відіграє значну роль, і ми бачимо, що вона стає ближчою до нас по якихось позиціях. Ми, до речі, очікуємо на приїзд турецького міністра оборони. Україна постійно перебуває на зв'язку з Туреччиною, у нас активізувалися контакти стосовно ВТС, тобто ми працюємо над політичною і практичною підтримкою.

- Останнє питання: чи розглядається можливість супроводу військовими катерами цивільних суден, аби убезпечити їх від росіян?

- Така допомога здійснюється. Я не маю права дати вам більше інформації, але така підтримка надається.

Ірина Кожухар. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ