Медійний закон: життя без цензури, але із певними табу

Нещодавно парламентарі відправили на доопрацювання обидва варіанти законопроєкту про медіа – документ, який має урегулювати поширення масової інформації. Ще наприкінці 2019 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону про медіа №2693 – авторства групи депутатів (переважно фракції «Слуга народу») на чолі з Олександром Ткаченком. Невдовзі з’явився альтернативний – Миколи Княжицького та групи депутатів фракції «Європейська солідарність» – №2693-1. Відтоді медіаексперти та правозахисники висловили чимало застережень до обох проєктів. Зокрема, юридичне управління ВРУ знайшло купу концептуальних недоліків, виклад яких зайняв аж 12 сторінок. «Прилетіла» критика і з боку західних партнерів. Міжнародний експерт зі свободи слова та регулювання медіа, колишній радник представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Джоан Барата звернув увагу на «розпливчасті або не повністю адаптовані до міжнародних стандартів» визначення, через які може виникнути серйозна плутанина (детальніше – тут). Українські експерти ж здебільшого ламали списи навколо ключової норми: що вважати чи не вважати мовою ворожнечі в країні, яка саме й постраждала від роздмуханої російськими пропагандистами ворожнечі в ході гібридної війни.

Відтак Укрінформ вирішив нагадати про суть претензій до документа та з’ясувати, як його вдосконалити.

ЯК ДАЛІ ЖИТИМУТЬ МЕДІА В УКРАЇНІ

Законопроєкт має визначити правові засади діяльності ЗМІ, а також державного управління, регулювання та нагляду у цій сфері, яку продовжить здійснювати Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

По-перше. Ще раз наголошено, що цензура у сфері медіа в Україні забороняється. Водночас проєкт не уточнює, про яку саме цензуру йдеться – державну чи з боку власників ЗМІ, і не згадується про покарання потенційному цензору.

Також не допускається незаконне втручання у діяльність ЗМІ з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій тощо. Але якщо посадова особа є автором поширюваної інформації або дала інтерв'ю, то вона має право вимагати попередньо погодити повідомлення, які поширюються медіа.

По-друге. У проєкті пояснюють, як відбуватиметься ліцензування та реєстрація ЗМІ.

Ліцензуванню підлягатимуть лише FM-радіо і Т2 – суб'єкти мовлення, які використовують радіочастотний ресурс. Своєю чергою, обов'язковою реєстрація буде для друкованих медіа, провайдерів телебачення і радіо, а також нерезидентів, які надають користувачам на території України доступ до медіасервісів на платних умовах. Згідно із законопроєктом, онлайн-медіа і платформи загального доступу до інформації будуть ухвалювати рішення про реєстрацію самостійно.

По-третє. Журналістам заборонять розповсюджувати таку інформацію:

• заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв'язування або ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності України;
• виправдання чи пропаганда дій, які спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу України;
• розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі;
• дискримінація окремих осіб та їх груп на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров'я, сексуальної орієнтації;
• пропаганда або заклики до тероризму, виправдання таких дій;
• порнографічні матеріали, заохочення сексуальної експлуатації та насильства над дітьми;
• заперечення або виправдання злочинів комуністичного режиму СРСР та нацистського режиму в Німеччині;
• створення позитивного образу осіб, які обіймали керівні посади у радянській Компартії, працівників КДБ і тих, хто переслідував учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Окремий розділ проєкту присвячений обмеженням, які пов'язані зі збройною агресією Росії проти України. У зв'язку з анексією Криму та військовими діями на Донбасі в ЗМІ заборонені:

• матеріали, що популяризують або пропагують російські державні органи, їх посадових осіб, а також осіб та організації, що контролюються РФ. Зокрема, їхні заяви з виправданням збройної агресії або анексії території України;
• неправдиві матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора у Криму та на Донбасі;
• програми та матеріали (крім інформаційних та інформаційно-аналітичних), серед учасників яких є особи з переліку осіб, які створюють загрозу медіапростору України;
• позитивне висвітлення діяльності російських органів влади. Інформація про їхню діяльність має подаватися за дотримання принципів об'єктивності та збалансованості, визначення яких у проєкті немає.

По-четверте. В документі йдеться про те, що власником медіа в Україні не можуть бути:

• громадяни РФ;
• юридична особа, в якій корпоративними правами володіє громадянин або резидент РФ;
• юридична особа, що отримує фінансування від фізичних осіб, що є громадянами РФ, або юридичних осіб, зареєстрованих в РФ.

За порушення суворо каратимуть. Накладатимуть штрафи від 5% до 25% від розміру ліцензійного збору або до 75 розмірів мінімальної заробітної плати (354, 2 тис. грн). Для інтернет-ЗМІ – це тимчасове блокування або заборона на території України. Найжорсткіші санкції – а це заборона поширення медіа на території України – будуть накладатися лише за рішенням суду.

Ми запитали в медіаекспертів, чим альтернативний проєкт відрізняється від основного. Відповідь була коротка: нічим принциповим. «Відмінність у порядку призначення Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення та повноважень цього органу. Однак ці зміни не вирішують інших проблемних положень законопроєкту. Загалом же він повторює текст законопроєкту Ткаченка, а отже – має ті ж недоліки (які саме – йтиметься нижче. – Авт.)», – каже юрист «Інституту масової інформації» Алі Сафаров.

«Ключові відмінності – це позиція щодо реєстрації іноземних медіа. В альтернативному, наприклад, пропонувалося цього не робити», – розповідає юрист і представник ГО «Лабораторія цифрової безпеки» Максим Дворовий.

«В проєкті Княжицького надається більш повне визначення поняття «онлайн-медіа», а також – додані вимоги щодо забезпечення прозорості фінансування ЗМІ, пропонуються механізми розкриття джерел фінансування. Себто, допоки ЗМІ не розкриє структуру власності – не зможе отримати ліцензію на свою діяльність чи продовжити наявну», – наголошує керівний партнер юрфірми «Горецький і партнери» Олег Горецький та експерти «Прес Асоціації України» (Press Association UA).

ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ?

Документ неодноразово зазнавав шквалу критики. В коментарі Укрінформу юрист «Інституту масової інформації» Алі Сафаров розповів, що окрім невдалої термінології, яка розмиває поняття медіа і складових інформаційного процесу, і може створити правову плутанину (зокрема, під поняття «медіа» можуть потрапляти соцмережі, разові друковані видання тощо), текст законопроєкту містить чимало інших неточностей. «По-перше, це занадто широка сфера дії закону. Фактично пропонується регулювати не тільки медіа, а й будь-який обмін інформацією. По-друге, не дуже чіткий порядок реєстрації медіа. Зокрема це стосується онлайн-медіа – законопроєкт не містить чіткого визначення, які саме онлайн-медіа мають реєструватися, а які – ні, – стверджує Сафаров, – І, по-третє, призначення членів перевірчого органу – Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, і контрольні функції цього органу, зокрема щодо онлайн-медіа і друкованих засобів масової інформації. Також є багато питань до структурованості норм законопроєкту, до юридичної техніки тощо».

«Критика пов’язана з хамським відношенням до громадянського суспільства при написанні законопроєкту. Адже спочатку документ зареєстрували, а вже потім – запропонували до обговорення», – скаржиться член правління Інтернет асоціації України Андрій Соломаха. За його словами, закон про медіа вийшов сумішшю різних законів, які просто об'єднали в один. І це не погано, але… «Збережено, наприклад, найгірші статті щодо видачі ліцензій на підставі так званих «конкурсів краси». Себто, коли ліцензію отримували створені під конкурс компанії з невідомими власниками. Не запроваджено європейську норму щодо аукціонів. Щодо ліцензування провайдерів – дослівно переписано норми чинного Закону під назвою «реєстрація», – каже Соломаха.

Основні зауваження юриста Олега Горецького стосуються повноважень Нацради та регулювання онлайн-медіа. «Сьогодні відсутні механізми регулювання висловлення в соціальних мережах. На практиці за такі висловлювання вкрай складно притягнути осіб до відповідальності та зобов’язати спростувати інформацію. Все це – наслідок застарілого законодавства у сфері медіа», – наголошує юрист.

Доповнює колег директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко. По-перше, каже вона, законопроєкт мав намір регулювати всі інтернет-медіа, включно з блогерами. Регулювати блогерів мала б Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, половина членів якої де-юре призначається парламентом, половина – президентом, але… «Де-факто в нинішніх умовах монобільшості 100% складу регулятора призначає президент, і назвати цей орган незалежним, на жаль, не можна. Крім того, блогерів дуже багато, просто безліч, і промоніторити весь їхній контент Нацрада не зможе. Отже, виникає ризик вибіркового регулювання та покарання», – наголошує Петренко.

Другим важливим моментом у законопроєкті є співрегулювання. «Оскільки законопроєкт запропонував поширити дію регулювання на всі інтернет-медіа, то справедливо вважати як мінімум усі інтернет-видання (такі як «Лівий берег», «Ліга», «Українська правда» тощо) частиною індустрії, гідної увійти до органу спільного регулювання на рівні з медіагрупами (як максимум, з букви закону виходить, що таке право мають і всі блогери, але на практиці навряд чи багато хто з них захоче для цього зареєструватися), – підкреслює вона. – Але в законопроєкті норма про створення органу співрегулювання виписана таким чином, що всі медіа за виключенням сьогоднішніх ліцензіатів Нацради (тобто телеканалів, радіостанцій і провайдерів) не зможуть доєднатися до органу співрегулювання. Створюється ризик розділення ринку на дві частини, одна з яких регулюватиметься за якоюсь привілейованою процедурою».

Третім важливим моментом є рішення законодавців почати регулювати іноземні ОТТ-платформи (Netflix, Megogog та інші сервіси відеотранслювання) та соціальні мережі. І в цьому питанні, за словами Петренко, норми законопроєкту «Про медіа» потрібно розглядати в комплексі із законопроєктом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на додану вартість…» (№2634), який пропонує обкладати їх 20% ПДВ. «Основна проблема полягає в тому, що ці норми законопроєкту «Про медіа» наразі виписані таким чином, що розповсюджуються абсолютно на всі іноземні медіа: не тільки Netflix чи Facebook, але і New York Times, і яке-небудь видання з Південно-Африканської Республіки. Навряд чи вони реєструватимуться в Україні, щоби українські користувачі отримали право купити їхню підписку. Отже, створюється ризик блокування доступу українських користувачів до джерел інформації з-за кордону та поглиблення піратства», – стверджує директорка «Детектор медіа». І додає, що, розділ законопроєкту про мовлення громад виписаний таким чином, що є ризик перекреслення попередніх зусиль з роздержавлення комунальних ЗМІ на місцевому рівні, виведення їх з-під впливу локальних політиків.

НАЙПРАВИЛЬНІШЕ – СИНХРОНІЗУВАТИСЯ З ЄВРОПОЮ

Щоби документ викликав менше запитань, за словами Андрія Соломахи, потрібно пройти прозору процедуру обговорення з індустрією та відкрито назвати тих людей, які приймають рішення, що включати до законопроєкту, а що ні. А також мотивацію цих рішень. «Наразі знову працює «таємна робоча група». Що ж, доведеться «тренувати» законотворців, поки вони не почнуть працювати за європейськими стандартами нормотворчості», – каже Соломаха.

«Треба синхронізуватися в регулюванні інтернет-медіа з кращими практиками Ради Європи, оскільки це сфера, в якій у всьому демократичному світі рішення ще тільки напрацьовуються», – наголошує Галина Петренко. Крім того, забезпечити незалежність регулятора від президента й парламенту. Як мінімум, прописати вищі вимоги до членів Нацради, ніж ті, які наразі пропонує законопроєкт, підкреслює вона. «Також конкретизувати норми про співрегулювання: передбачити достатньо часу на реєстрацію всіх охочих увійти до складу робочої групи зі створення органу співрегуляції та унеможливити блокування членства в цьому органі всіх, хто захоче доєднатися згодом, – наприклад, за допомогою високих членських внесків або інших обмежень у статуті, – каже Петренко. – Ну, і подбати про незалежність від держави, чиновників і політиків суб’єктів мовлення громад – зокрема, посилити механізми забезпечення незалежності редакційних колективів від менеджменту та власників. Ця вимога про незалежність є справедливою не тільки для мовників громад, але й для всіх ЗМІ, діяльність яких має намір регулювати законопроєкт «Про медіа».

Своєю чергою Олег Горецький наголосив, що Закон має встановити європейські стандарти в українському медійному середовищі. «Положення закону мають повністю створити умови протидії корупції і монополізації інформаційного простору, посилити відповідальність суб’єктів господарювання за порушення законодавства у сфері медіа», – резюмував Горецький.

Мирослав Ліскович. Київ