Денис Казанський, блогер, журналіст, нещодавно увійшов до політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи. Безумовно, він є одним з найяскравіших представників цього регіону, а його голос - одним з найбільш виразних. Укрінформ поставив йому кілька запитань, на які отримав письмові відповіді.

- Денисе, як саме вас запросили до ТКГ. Була попередня розмова (якщо так, то з ким)?

- Мене запросив міністр Резніков (віцепрем’єр-міністр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков - ред). Запропонував долучитися до ТКГ. Коли я зрозумів, що наше розуміння ситуацій та червоних ліній збігається, то погодився взяти участь у переговорах.

- Була ідея створення Консультативної ради, яка потім трансформувалася в розширення ТКГ представниками ОРДЛО, вона дуже критикувалася націонал-патріотичними силами.  Ви вважаєте ту ідею продуктивною?

- Ідею вважаю невдалою. Реакція суспільства була справедливою. І треба віддати належне владі - вона почула людей та відмовилася від створення консультативної ради.

- Чи взаємодієте з іншими членами групи і гуманітарної підгрупи - Вадимом Гораном, Костянтином Лібстером, Сергієм Гармашем? Чи ви щось узгоджуєте ?

- Ми періодично зустрічаємося та обговорюємо наші дії перед засіданням ТКГ. Коли хтось хоче озвучити якусь важливу інформацію на переговорах та донести щось до ОБСЄ, то з цим немає проблем - кожен може виступити під час засідання.

- Наскільки це важко морально, такі зустрічі: дивитися в очі сепаратистам? Які ваші враження ?

- Поки що усе відбувається у форматі відеозв’язку, отже дивитися на противника доводиться лише через екран. Це не викликає якихось особливих моральних страждать, я давно вже знаю, що це за люди та чого можна від них чекати. Російські маріонетки викликають не гнів, а сміх. Час від часу вони впадають в істерику через присутність переселенців на переговорах, і в такі хвилини виглядають особливо жалюгідно.

- Коли ви писали про кілька годин суперечок в рамках засідання ТКГ, то я згадувала іншу ситуацію. Коли російська та українська підгрупа в 2008 році розглядали питання перебування ЧФ в Криму, вони 5 годин обговорювали значення слова “інвентаризація”. Нам був важливий результат, їм процес. У вас не склалося родібне враження від засідань ТГК?  

- Позиція Росії та іхніх представників у цих переговорах - або ви приймаєте наші умови, або жодного миру та реінтеграції. Там де їм зручно, вони вимагають від нас, щоб ми виконували мінські угоди. А там де незручно - самі їх порушують. Наприклад, згідно з Мінськом, лінія  розмежування має бути зафіксована станом на вересень 2014. А зараз росіяни вимагають зафіксувати її станом на 1 січня 2020, тобто вимагають додатково передати до ОРДЛО 1800 квадратних кілометрів української території, яка, згідно з домовленністю, має бути під контролем Києва. Вимагають без жодних на те підстав, просто тому, що їм так хочеться. Звісно ж, для України такі умови і така поведінка не припустимі. Саме тому переговори у глухому куті. Через неконструктивну позицію російської сторони.

- Можна уточнити, чи порушувалася під час засідання тема Дебальцевого?

- Так, піднімається регулярно. І не тільки Дебальцевого, а усіх 1800 квадратних кілометрів території, що була захоплена в нас з порушенням Мінських угод.

- Чи є сенс переглядати закон про особливий статус? Вважають, що тоді РФ знову почне наполягати на закріпленні статусу ОРДЛО в Конституції. 

- Згідно з мінськими документами, Україна має узгоджувати закон про особливий статус з представниками окремих районів. Підписував ці домовленності не я, отже претензії з цього приводу треба висувати тому, хто про це домовлявся. Втім, у мінських угодах ніде не написано, що Україна має приймати усі умови росіян та їх представників. Вони, звісно. хочуть змінити наш закон. А ми, зі свого боку, вважаємо, що їхні бажання є неприйнятними. Щодо закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції, то офіційна позиція ОП України вже була озвучена - цього не буде.

- Нас попереджають про можливість вторгнення Росії. Це оголошують різні люди та структури, починаючи від СЗР та закінчуючи Турчиновим. Ви думаєте, що це реальна загроза? 

- Вторгнення Росії почалося більше 6 років тому. Якщо мається на увазі загроза загострення, то, звісно, вона існує.

- Періодично спливає тема “приєднання” окупованих територій до РФ. Бойовики чи маргінали на кшталт Прілєпіна про це оголошують, офіційні особи заперечують. Який, на вашу думку, довгостроковий план РФ: війна, “заморозка”.

- Росії ці території не потрібні. Вона неодноразово про це цинічно повідомляла. Донбас там сприймають, як «гирю на нозі України», та використовують просто, як інструмент. Їм потрібне не ОРДЛО, а вся Україна. Потрібно тримати постійну напругу на сході, щоб шантажувати нас цією ситуацією.

- Щодо обміну. Часто лунають докори, що сьогодні списки на обмін формуються непрозоро, і нам віддають сепаратистів, людей із незрозумілою біографією, а наших полонених залишають у в’язницях.

- Я не займаюся обмінами, це питання гуманітарної підгрупи, а я у політичній. Мене самого цікавлять відповіді на ці питання.

- Рокажіть про настрої населення окупованих територій. Вони змінюються?

- Ми не знаємо до кінця, які там настрої. Бо неможливо якось дослідити їх. Але точно знаю, що більшість людей хочуть нормального життя і розуміють, що у форматі ЛДНР це неможливо.

Більшість мешканців ОРДЛО, напевно, хотіли би стати частиною РФ. Але таке питання не стоїть - Росії вони не потрібні.

Отже залишається лише Україна. І якщо обирати між Україною та невизнаним кримінальним гетто, то більшість обере Україну, звісно. Це підтверджує і відтік населення. Кожен рік десятки тисяч людей переїжджають з ОРДЛО на підконтрольну територію. А у зворотньому напрямку їдуть одиниці.

Лана Самохвалова, Київ

Фото Олени Худякової
Перше фото Аліни Смутко, Школа журналістики та комунікацій УК