Російська Федерація останнім часом посилила тиск на Україну. Заяви Козака та «піхотинця Путіна» Кадирова, раптова перевірка боєготовності російських військ з перекиданням техніки та особового складу Керченським мостом на територію окупованого Криму, злочинна й підступна страта військового медика ЗСУ та збільшення обстрілів на Донбасі видаються ланками одного ланцюга. Ланцюга, що має на меті затягнути зашморг міцніше і змусити Україну капітулювати. Українці чинять спротив Кремлю та коронавірусу одночасно, думаючи про звільнення та захист своїх співвітчизників.

Про четвертий етап звільнення за каденцію Зеленського, про зниклих без вісті, нових політв’язнів Кремля та негромадян-патріотів України, про арештованих кримських татар, захист прав людини в умовах пандемії COVID-19 – в інтерв'ю Укрінформу розповіла Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова

ПРО ПОШУК ЗНИКЛИХ БЕЗ ВІСТІ НА ДОНБАСІ ТА УРЯДОВУ КОМІСІЮ

- Пані Людмило, у 2008 році за підтримки делегації МКЧХ мені вдалося побувати у Косово, де серед іншого довелося відвідати центр ООН, який займався ексгумацією жертв війни та етнічних чисток 1998-1999 років. Фактично через дев’ять років родини жертв отримали можливість дізнатися правду про загибель близьких та рідних. Скажіть, український уряд має намір залучити спеціалізовані установи ООН до пошуку зниклих без вісті своїх громадян?

- Чудова ідея, але спочатку потрібно, щоб держава Україна сама захотіла це робити. Тобто перший крок – це створення урядової комісії з пошуку зниклих на Донбасі. Відповідний закон був ухвалений два роки тому. Він діє. Але ми не можемо зробити перший крок. Коли у нас буде комісія, з’явиться суб’єкт перемовин, можна залучати ООН, МКЧХ інші міжнародні та регіональні структури, просто правозахисні організації, які опікуються цими питаннями. Але безумовно потрібно це зробити.

- То політична воля є?

- Політична воля є. Рішення за малим. Будемо тиснути на уряд. Урядова комісія з пошуку зниклих на Донбасі повинна працювати. Я завжди присутня на засіданнях профільного урядового комітету, який очолює Олексій Резніков (віцепрем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій – ред.) Якраз до сфери його повноважень належать безпека і соціальна політика. Усі ці питання ми обговорювали три тижні тому. На засіданнях розглядався новий склад комісії, оскільки попередній був затверджений ще у квітні 2019 року. Тоді ця комісія так і не запрацювала через те, що потім відбулися зміна уряду, вибори до Верховної Ради України, знову зміна уряду.

Зараз нібито вже усе погодили. До складу комісії увійшли два представники Уповноваженої ВР з прав людини, які опікуватимуться конкретними питаннями. Один – внутрішньо переміщених осіб, мігрантів, це Віталій Вікторович Іванкевич, інший – Олег Анатолійович Чуйко – дотриманням прав військовослужбовців і ветеранів, військовополоненими і зниклими без вісті. Вони входитимуть до складу комісії разом із представниками інших урядових структур та міністерств.

Минулої п’ятниці під час останнього засідання урядового комітету мені пообіцяли, що на найближчому засіданні Кабінету міністрів України це питання буде розглянуто і новий склад комісії буде затверджено. Але потім потрібно буде сформувати Секретаріат комісії, виділити кошти на її діяльність і зробити усе, щоб домовленості щодо реального пошуку без вісті зниклих через Мінський процес працювали.

Знаю точно від АТЦ (Антитерористичний центр) СБУ, що усі майданчики, на яких потрібно проводити пошук зниклих без вісті людей, громадян України, українська сторона передала тій стороні (ОРДЛО). Тепер нам потрібна безумовна підтримка ОБСЄ та інших учасників, які відстежують цей процес. Щоби встановити, де ці люди. Зникли вони без вісті й перебувають у місцях несвободи або в інших установах, або ж їх вже немає з нами. І тому тут потрібна дуже велика робота у т.ч. і з боку наших контакторів, які знаходяться у Мінську.

Але головне, щоб урядова комісія запрацювала і про її роботу було відомо родинам наших співгромадян. Щоби вони були залучені до її роботи. Ми співпрацюємо з громадськими організаціями, які об’єднують рідних зниклих без вісті, вони також хочуть бути присутніми на засіданнях комісії, коли розглядатимуться питання про їх близьких. Мої представники запропонують залучити представників таких родин.

- То коли ж саме рідним слід чекати на це засідання?

- Засідання заплановано на середу (22 липня), питання винесене на порядок денний. Ми чекатимемо прийняття такого рішення.

- А як взагалі ви оцінюєте співпрацю інституції Уповноваженого з урядом Шмигаля?

- З урядом у нас конструктивна співпраця. Можу констатувати, що й особисто прем’єр-міністр України ставиться до інституції Уповноваженого дуже серйозно. Він надає слово, уважно слухає наші пропозиції і відповідно реагує, якщо певний нормативний акт або його положення не дотримуються повною мірою.

- Чому ви так упевнені?

- Коли я представляла пану Шмигалю щорічну доповідь за 2019 рік з рекомендаціями Уповноваженої, які є обов’язковими до виконання, у тому числі, й про урядову комісію, і про закон про зниклих без вісті, законопроєкт про політв’язнів та інші, то слід відзначити його дії. Він кожному міністру надіслав вказівки щодо виконання усіх рекомендацій, а також щодо інформування громадськості. Потрібно сказати, що усі міністри, усі очільники обласних та районних адміністрацій розмістили положення щорічної доповіді на офіційних сайтах. Будь-який громадянин або посадовець може прочитати, як в Україні дотримуються прав людини і ознайомитися з нашими рекомендаціями. Якщо ж чиїсь права були порушені, то їх дотримання буде поновлено, як того вимагає Основний закон – Конституція України.

ПРО НАСТУПНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ, ПЕРЕМОВИНИ ТА ТЕЛЕМАРАФОН НА ЗАХИСТ БРАНЦІВ КРЕМЛЯ

- За каденції Володимира Зеленського відбулися три етапи звільнення громадян України з російського полону. Перший відбувся торік 7 вересня, коли з Росії додому повернулися 35 українців, під час другого – 29 грудня – з Донбасу повернулися 76 громадян. 16 квітня 20 родин змогли побачити рідних, звільнених під час третього етапу. Чи є підстави для оптимізму щодо наступного звільнення? Як йдуть перемовини, чи йдуть вони взагалі?

- Безумовно, перемовини йдуть. В Офісі президента України проводяться наради, які присвячені у т.ч. й зустрічам з рідними. Півтора тижня тому така зустріч була. Уповноважені особи підтвердили інформацію, що переговори відбуваються. Але вони йдуть важко. Безумовно, їх ускладнює те, що невідомо, коли пандемія COVID-19 закінчиться, а карантинні заходи будуть зняті, поїздки – відновлені й особисті зустрічі між переговорниками – теж. Коли люди зустрічаються (от, наприклад, я теж опікувалася звільненнями, у т.ч. й вашим), коли ти віч-на-віч говориш за столом переговорів – це одні досягнення, а коли телефоном або листуванням, то результат інший. Ефективність дуже різна.

Торік перемовини йшли надзвичайно важко, домовленості кілька разів порушувалися людьми, які хотіли дістатися «до рупора» першими. Тут краще помовчати, щоб був результат. І коли коло осіб обмежене чотирма, тими, хто знає, що відбувається – воно відбувається.

Те, що переговори йдуть – так, я підтверджую. Те, що вони складні – так. Те, що вони йдуть на різних майданчиках, у тому числі й у Мінську – так. Ті документи, які до мене приходять, перелік прізвищ, деталі, а я їх засвідчую для Мінська власною печаткою. Я розумію, що переговорний процес щодо звільнення триває. На жаль, поки ми не бачимо конкретних результатів, але процес не припинявся ніколи, він триває.

Зараз я завершую інший процес. Він стосується громадян, які були затримані у 2014 році, а потім засуджені. Ми повернули близько 400 осіб у 2018-2019 роках. І більше половини їх уже вдома. А якби ми не опікувалися ними, їх би досі ніхто не відпустив з ОРДЛО. Там відсутні такі механізми. Ми встановлюємо домовленості для повернення наших людей… Ще є проблеми з довічниками, їх родичі не можуть відвідати близьких, тому ми намагаємося вирішити і ці питання.

- На річницю звільнення політв’язнів Кремля та наших моряків у вересні планується міжнародний телевізійний марафон з умовною назвою «Захисти заручника Кремля». Знаю, що ви також запрошені до участі у цьому заході. Які надії ви пов’язуєте з цією подією, запланованою на 7 вересня 2020 року?

- Знаєте, я переконана, що якщо Україна разом з усім світом продовжує тиснути на Російську Федерацію, у нас все виходить. Я думаю, що ця подія – ще раз нагадування про кожного окремо і усіх разом для того, щоб дати зрозуміти, що ніщо не забуте, ніхто не забутий.

Потрібно, щоб кожен бранець, де б він не був – у Челябінську, в Салехарді, у Магадані, в Томську, у Підмосков’ї, щоби кожен відчув нашу підтримку і почув про себе. Розумів, що про нього знають, він не забутий. Що все одно грати відчиняться, усіх обов’язково заберуть, привезуть на літак і ми усіх тут зустрінемо, обіймемо, будемо плакати. Це будуть сльози радості. Ми усіх повернемо. Обов’язково.

ПРО НОВИХ БРАНЦІВ КРЕМЛЯ

- Нещодавно сталося нове затримання у Росії. Колишнього українського футболіста Василя Василенка звинувачують у шпигунстві на користь України. Є ще справа Олексія Житнюка, родичі якого збиралися звертатися до вас по допомогу. Яка ситуація з їхніми справами?

- Власне про першу справу ми дізналися від вас, коли окреслювали теми розмови. Дізналися і почали діяти. Про справу Василенка ніхто нічого не знав. Інколи таке трапляється. Офіс Уповноваженої моніторить публікації у ЗМІ, але й таке буває, що ми щось пропускаємо. Тому скористаюсь можливістю проінформувати громадян, у кого рідні знаходяться у місцях несвободи будь-якої країни і вони знають про це, або взагалі не знають, де знаходиться близька їм людина, яка перебувала за кордоном, то потрібно одразу звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Щодо колишнього українського футболіста Василя Василенка поки важко щось казати. Він вже майже рік перебуває у відомому вам слідчому ізоляторі “Лефортово”. Наше посольство, на жаль, про нього нічого не знає. Тобто російська сторона не поставила до відома наших дипломатів про затримання цього, можливо, громадянина України, про те, що він перебуває у місцях несвободи, що триває слідство. Ми звернулися із відповідним запитом до тимчасово повіреного України в РФ пана Василя Покотила, щоб наші дипломати обов’язково зробили запит до МВС Росії й написали ноту на МЗС РФ. Неповідомлення компетентними органами РФ про затримання чи будь-яке обмеження свободи громадян України є прямим порушенням статті 13 консульської конвенції між РФ та Україною, згідно з якою сторони зобов’язані ставити до відома одна одну у випадку затримання її громадян на суверенній території. Зокрема, як і у вашій справі, та у справах інших колишніх бранців, ми готували пакет документів, серед яких була і довідка, у якій вказувалося громадянство особи.

Наприклад, коли ми вели листування щодо Олега Сенцова, то російська сторона чітко вказала, що він є громадянином Республіки Україна, прибув на відбування покарання у виправну колонію (№8) Лабитнанги. У довідці було чітко зазначено його громадянство. І далі я чітко оперувала тим, що Сенцов є громадянином України. Це важливий документ. Документ, у якому було б зазначено, що Василенко громадянин України, дав би змогу консульській службі діяти далі. Але чому родина цього громадянина не звертається до державних установ України вже майже рік? Напевно вони про це не знають.

Щодо Олексія Павловича Житнюка. Ця людина 1993 року народження, молода людина. Ми про його справу дізналися 25 травня 2020 року. Коли до нас з офіційним листом звернулася його сестра, що проживає в Україні. Ми звернулися до відповідних структур в Україні, зокрема, і до Служби безпеки України, із запитом про встановлення особи. Отримали відповідь, що ця людина є громадянином РФ. Відтак він не може бути включеним до жодних списків на обмін, до нього не може потрапити український консул відповідно до своїх повноважень. Але він може відвідати Олексія в установі виконання покарань як фізична особа на підставі статті 89 КВК РФ, отримавши на це письмовий дозвіл. Це ж стосується й рідні цієї людини. Якщо такий дозвіл буде, то вони його можуть відвідати.

- Мені відомо, що він звертався до українських правозахисників по допомогу. Навіть до мене він звертався за порадою. Олексій коротко розповів, що є патріотом України, був арештований і засуджений за статтею 276 Карного кодексу РФ до тривалого терміну позбавлення волі. Я порекомендував, щоб його рідні звернулися до офісу Уповноваженого ВР з прав людини із заявою про надання допомоги…

- Так, це відбулося, але розумієте, він є громадянином Російської Федерації. Він жив у Москві, працював у столичній поліції, був арештований нібито за зв’язок з Україною (російські ЗМІ приписували йому шпигунську діяльність з військовою розвідкою Норвегії – ред.). Ми запитали про це в центрі обміну полоненими СБУ. Нам відповів його офіційний представник (уповноважений представник України в робочій підгрупі ТКГ з мирного врегулювання ситуації на Донбасі з гуманітарних питань) генерал Геннадій Кузнецов, що прізвища цієї людини в жодних списках на обмін немає. Тобто, ОРДЛО теж не подавало його прізвища на обмін. Ми надіслали відповідний запит по лінії української контррозвідки, щоб з’ясувати. Можливо, вона має дані, що ця людина дійсно співпрацювала. Якщо надійде відповідь позитивна, то це вже будуть інші можливості. І тоді, ми вже зможемо діяти далі.

- Що ви маєте на увазі?

- Ми будемо піклуватися про його долю. Можливо, через Офіс президента України, який безпосередньо проводить переговори про обміни з російською стороною. І самостійно будемо включати його до списків на обміни як громадянина Російської Федерації і намагатися взяти участь у вирішенні його долі й допомогти людині.

- Пані Людмило, скажіть, гіпотетично, чи є шанс у людей, які мають неукраїнське громадянство, але є палкими патріотами України, захищали її інтереси ціною власної свободи, ризикували життям і здоров’ям, потрапити до списків на обмін і сподіватися на волю?

- Ми розуміємо, що шанс у кожного з таких людей є, але потрібно робити усе можливе, щоб цей шанс не стратити. Пам’ятаєте, коли торік 7 вересня ми вас повертали додому, то на той час у російських в’язницях і в Криму знаходилося 115 осіб. Сьогодні ця кількість становить 132 людини.

- Це всі ув’язнені?

- Не тільки, серед них є й ті, кому в якості запобіжних заходів обрано обмеження у пересуванні з Криму до тієї частини України, яка контролюється її урядом. Безпосередньо у в’язницях перебувають 110 осіб. Загальна кількість збільшилася. 110! Ми добре пам’ятаємо, що минулого тижня знову захопили 7 кримських татар. Тобто кількість наших людей, яких кидають за грати, збільшується. Потрібно сказати, що з цих сто десяти 76 – це кримські татари. Тобто представники цього народу складають більшу частину від тих, кого бере у полон Російська Федерація. І тому ми стаємо свідками небезпечної ситуації. Кількість збільшується, зростає тиск на рідних, що перебувають поряд у Криму. Це робиться для того, щоби мати «докази». За кримськими татарами, яких затримали минулого тижня, та їх рідними стежили з 2015 року. П’ять років збирали інформацію і використали її лише тепер, коли прийшов час. Ці люди – з різних куточків півострова. Це така спланована акція.

- Точно, репресивна акція, яка є невід’ємною частиною системної й послідовної політики, спрямованої, даруйте за тавтологію, на викорінення корінного народу Криму…

- Так, саме так. Справа одна, але люди з різних куточків.

- Справа, як зазвичай, надумана і пов’язана з віросповіданням?

- Так, вона пов’язана з Хізб ут-Тахрір…

ПРО СПІВПРАЦЮ З МЗС УКРАЇНИ, МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ, РОБОТУ З РОСІЯНАМИ ТА ЇХ МАРІОНЕТКАМИ

- Розкажіть, як ви співпрацюєте з МЗС України у контексті захисту прав людини?

- Безумовно, ми співпрацюємо з дипломатами. Дуже плідно. Інформуємо одне одного. Зокрема, запитуємо, скільки разів консул відвідував ув’язнених, які дії він здійснював, який стан здоров’я громадян України, тимчасово позбавлених волі тощо.

- Так, це особливо важливо у час епідемії коронавірусу.

- Коли ми маємо інформацію, що у тій чи іншій в’язниці є COVID-19, ми запитуємо у наших дипломатів на місцях. Надсилаємо відповідні запити до офісу Уповноваженої Російської Федерації з прав людини, безпосередньо – Тетяні Москальковій. Ми пишемо листи Уповноваженим федеральних округів Російської Федерації.

- Напряму?

- Так, напряму. Це прискорює процеси. Вони швидше реагують на наші запити, вони мають безпосередній доступ до в’язниць. А пані Москальковій потрібно готувати запит на такий доступ на адресу Федеральної служби виконання покарань. Ця бюрократія може тривати місяцями. Тому ми налаштували роботу таким чином, щоб якомога швидше прискорити процедурні моменти. Якщо це Челябінська область, то ми пишемо на адресу Уповноваженого, що в цій області, якщо Красноярський край, то пишемо туди. Крім того, що вони реагують швидше, вони надсилають мій лист до в’язниці, де перебуває громадянин України і її адміністрація інформує вже нас.

- Ви можете навести приклад?

- Так, ось наприклад, на відповідний запит з в’язниці у Ростові-на-Дону прийшла відповідь на семи аркушах, де з подробицями йшлося про стан здоров’я наших хлопців, результати аналізів та обстежень, кількість посилок і передач, які отримали українські громадяни. Тобто ми отримуємо змістовні відповіді. Але безумовно, це не вирішує питання звільнення. Разом із тим, важливо дочекатися звільнення, щоб не захворіти на небезпечні захворювання, які не дозволять людині повернуться до нормального життя. Ми цим опікуємося також і тиснемо на російську владу. Завдяки співпраці з УВКБ ООН (Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців – ред.), його моніторингової місії та з ОБСЄ, нам вдається робити цю роботу.

- Нещодавно ви підписали меморандум про співпрацю з ОБСЄ…

- Так, минулого тижня ми підписали меморандум про співпрацю з координатором проєктів ОБСЄ в Україні послом Генріком Вілладсеном. Це добре. Ми співпрацюємо з багатьох питань. У тому числі, не залишаємо без уваги й ОРДЛО. На цих територіях є громадяни України, яких незаконно утримують у місцях несвободи, є громадяни, які поки що не знайдені й поки не підтверджені цими так званими «представниками влади ЛНР/ДНР» (показує пальцями лапки – ред.). У нас є такі звернення від наших громадян.

- Скільки їх?

- За період, поки я працюю на посаді Уповноваженого ВР з прав людини, ми маємо 120 звернень, 15-х нам вдалося вже звільнити. Це мало. Ще більше людей, долю яких не встановлено.

- Це зниклі без вісті?

- Так.

- Ви згадали про співпрацю інституту Уповноваженої ВР з прав людини з ОБСЄ, а як ви співпрацюєте з іншими міжнародними організаціями? Зокрема, зі згаданим МКЧХ у контексті пошуку зниклих без вісті, військовополонених та заручників?

- Так, ми тісно співпрацюємо з ОБСЄ. Особисто знайома з діючим головою ОБСЄ (прем’єр-міністром, міністром з питань Європи та закордонних справ Албанії Еді Рама). Як тільки він отримав повноваження, разом їздили на схід України під час його візиту, відвідали КПВВ. Надала йому всі необхідні дані, щоб упередити формування його позиції іншою стороною. Підтримую тісні контакти з іншими представниками ОБСЄ в Україні. У т.ч. з координатором ОБСЄ Тоні Фрішем, який веде гуманітарну групу ТКГ у Мінському процесі. Ми з ним співпрацювали у 2018 й у 2019 роках. Він неодноразово відвідував Україну і володіє ситуацією. Тоні неодноразово відвідував наших полонених на території ОРДЛО і мав таку ж можливість тут.

Насправді ми співпрацюємо і з МКЧХ теж. Ми готові допомагати йому на територіях, контрольованих українським урядом, але за умови, що його представникам йтимуть назустріч на окупованих територіях. Разом з тим, наразі не вирішено головне питання – допуску представників МКЧХ на територію ОРДЛО. Зараз такі перемовини тривають. Цей процес розпочато ще під час саміту у Нормандському форматі. Було ухвалено рішення, щоб допустити МКЧХ на неконтрольовані українським урядом території. Знаю із різних джерел, що такі домовленості будуть досягнуті найближчим часом. І це буде добре.

- Чому?

- Розумієте, коли наша сторона передає списки на обмін, та сторона не підтверджує існування таких громадян на тимчасово контрольованій нею території. А потім, коли туди їде МКЧХ або до в’язниць допускають представників ОБСЄ чи моніторингової місії УВКБ ООН, вони або підтверджують інформацію ОРДЛО, або ж дані про наявність наших громадян у цих місцях. І ми маємо об’єктивну картину.

Наведу приклад, ми дуже вболіваємо зараз за долю і здоров’я нашого громадянина Валерія Матюшенка. Я завжди турбуюся про нього. Ми завжди запитуємо, чи через Резнікова, чи Тоні Фріша про його стан, і завжди дуже просимо, щоб нам його передали у першу чергу по обміну. І щоразу так звана уповноважена з прав людини ОРДЛО Морозова постійно спростовувала інформацію про його перебування у в’язниці. Але останнього разу, коли цю інформацію підтвердили міжнародні інституції, його матусі дозволили узяти аналізи в ув’язненні. Коли їх дослідили наші лікарі й зробили висновки про тяжке захворювання і вимагали проведення негайної консультації фахівця високої кваліфікації, то Морозова сказала. Цитую: «Не такий він уже й хворий…!». Чим підтвердила його перебування та наявність захворювання. Це була перемога. Тепер ми розмовляємо про обмін, щоб повернути Валерія Матюшенка сюди і надати йому з гуманних міркувань кваліфіковану медичну допомогу, щоб права людини були дотримані.

- Ви згадали про ОРДЛО. А як ведеться робота на тимчасово окупованих територіях у Криму?

- Умовно кажучи, це співпраця з уповноваженою з прав людини в Криму Ларисою Опанасюк. Через мого представника, який з нею постійно контактує, вона реагує на наші запити. Йде у слідчий ізолятор, намагається зробити обстеження нашого співвітчизника, підтверджує чи спростовує інформацію, яку ми отримали від рідних або адвокатів. Зрозуміло, що ми не отримаємо усієї правди, але хоча би її частину ми матимемо від них. Якщо ми не можемо потрапити до в’язниці особисто, то, на мою думку, потрібно залучити усі можливі важелі й використати усю наявну інформацію для з’ясування ситуації.

ПРО COVID-19 У РОСІЙСЬКИХ ТЮРМАХ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

- Пані Людмило, востаннє ми бачилися з вами на початку березня, тоді я передав Уповноваженій Верховної Ради України з прав людини листівки від студентів з польського міста Торунь, адресовані нашим громадянам, що незаконно утримуються на окупованих територіях і в РФ. Яка доля цих листівок? Чи отримали бранці їх?

- Так, пам’ятаю. 16 березня усе закрилося. Жодного листа ми не змогли передати. Ми тримаємо ці листи, але ми не можемо їх передати адресатам. Як тільки з’являться можливості й адвокати зможуть пройти до своїх підзахисних, або ж консули – до наших громадян, ми обов’язково їх передамо.

- Такий прикрий збіг. Шкода.

- Так це випадково трапилося. На жаль, на сьогодні ми не можемо потрапити до в’язниць.

- Тоді яким чином у такій ситуації адвокати захищають своїх підзахисних, яким чином надають їм правову допомогу?

- Це вирішує суд, лише за рішенням суду й під час слідства. В усіх інших випадках доступ заборонено.

- Тобто на час пандемії COVID-19 перевірити дотримання прав людини надзвичайно складно, майже неможливо?

- Так. Тому лише через листування ми можемо отримувати інформацію з в’язниць або від родичів, які підтримують телефонний зв’язок з близькими. Ми лише таким чином дізнаємося про ситуацію та проблеми ув’язнених і намагаємося робити цю інформацію публічною.

Була інформація у ЗМІ про підвищену температуру ув’язнених слідчих ізоляторів «Матроська тиша» та «Лефортово». Дякуючи тому, що російська уповноважена Москалькова особисто відвідала «Матроську тишу», було підтверджена відсутність інфікованих на коронавірус. Так, мало місце підвищення температури, але позитивних результатів тестів зараження на COVID-19 зафіксовано не було.

Безумовно, вони теж усю правду не скажуть. Але ми повинні це робити. Точно так ми повинні відвідувати ув’язнених тут у нас в Україні. Упродовж цього року ми здійснили майже 500 таких візитів до місць несвободи, ми їх не припиняємо. Перевірили усі слідчі ізолятори, в’язниці. Перевіряли їх на готовність до епідемії ще до початку карантину, наявність засобів індивідуального захисту, дезінфекторів тощо. Ми зробили подання на ім’я міністра юстиції щодо цієї ситуації. Контролюємо процес.

У Росії, на жаль, ми не маємо таких можливостей. Російська влада заборонила усі візити, там немає Національного превентивного механізму (незалежний національний орган, створений і діє відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань (ФПКПК), спрямований на регулярний моніторинг усіх місць несвободи з метою попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там утримуються – ред.). Це у нас він є і діє. Згідно зі статтею 19-1 ЗУ «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», ми обов’язково проводимо візити без попередження і можемо увійти до будь-якої в’язниці, місця несвободи, а їх у нас 5044. Ми усі їх перевіряємо незалежно: COVID, не COVID. У разі спротиву, ми викликаємо поліцію й відвідуємо ці установи. Складаємо протокол або інші акти реагування.

У Російській Федерації немає такого механізму. У цій країні не ратифікований Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Тобто для них це нормальне явище. Думаю, ви про це пам’ятаєте. Тому в пані Москалькової немає таких можливостей, як у мене, вона не може зробити те, що можу зробити я у нашій державі. Саме тому наша інституція визнана незалежною, релевантною й ефективною на міжнародному рівні. Тобто ми отримали реакредитацію статусу «А», найвищого статусу повної відповідності Паризьким принципам ООН як національна правозахисна установа, що захищає та просуває права людини на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Я можу зайти у будь-яку в’язницю і відвідати наших громадян. Наприклад, у Таїланді. Я там була. Російська Федерація – це зовсім інша держава. Там лише через Федеральну службу виконання покарань можна намагатися отримати такий дозвіл. Зараз карантин. Доступ до ув’язнених обмежений…

- Дякую за відверту розмову.

Роман Сущенко. Київ
Фото Євгена Котенка