ОАСК: приклад, як суддівська недоторканість стає вседозволеністю
В розслідуванні справи за звинуваченнями голови Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), його заступника, п’яти суддів та керівника Державної судової адміністрації у спробі захоплення влади нарешті можна перейти до наступного етапу – допитів підозрюваних. Після тривалого переховування від повісток на лікарняних та у “раптових” відпустках судді-фігуранти цієї справи “змилостивилися” й отримали офіційні виклики. Чи то оголошення їх у загальнодержавний розшук цьому сприяло, чи суспільний резонанс, поради адвокатів, або щось інше – невідомо. Відомо, що допити мають відбутися вже наступного тижня. Приміром, голову суду Павла Вовка викликають до Національного антикорупційного бюро на понеділок.
Але це не означає, що позитивно (для суспільства) завершиться розслідування резонансних проваджень. Судді можуть і не з’явитися до НАБУ. І нічого слідчим на сказати. І відмовитися від отримання наступних повісток. Домогтися, щоб їхню справу, мов м’ячик, перекидали від однієї правоохоронної структури до іншої (нагадаємо, колеги з Печерського райсуду вже ухвалили рішення про передачу справи “ОАСК-фемідівців” з НАБУ до поліції). Заблокувати або затягувати розслідування та можливі судові процеси, гальмувати апеляційні процедури. І... ще багато-багато способів. І хто їм щось за це зробить? Вони ж – недоторкані...
Тобто, вже вкотре події довкола сумнозвісного ОАСК змушують задуматися над проблемами перманентної недореформованості вітчизняної судової системи. У чім же причина такої ситуації – в надмірних “кастових” преференціях? У вмінні служителів Феміди “крутити” законом як циган сонцем? Чи даються взнаки політичні впливи, корупція та суддівське пристосуванство?..
Київський окружний: хай живе наш суд, найвпливовіший суд в країні!
- "Якби вони знали, за якими процесами ми стоїмо, думаю, вони б ох... (здивувалися – Ред.). Я думаю, обіс... (злякалися) б пів країни. Цей крок – ох... (дивовижний)”...
- "Два суди належать нам – це Конституційний Суд і Окружний адміністративний"...
- “Ми – єдиний суд, який взагалі на 5 років пережив їх усіх. Неліквідований, нереформований, неоцінений"...
- “Я кажу: "Так а що це, ти сумніваєшся в нашій політичній проституції?"...
Це – лише невеличкі витяги із багатогодинних записів розмов (нібито) голови ОАСК Павла Вовка з підлеглими, оприлюднених трохи менше місяця тому детективами НАБУ. На підставі цих матеріалів в антикорупціонерів з’явилися підозри про існування в суді та довкола нього особливого злочинного угруповання, мета якого – захоплення влади через вплив на судові інституції, органи суддівського самоврядування і правоохоронні структури. Перепрошуємо, але змушені були перекласти цитати з російської і трохи відредагувати – не задля цензури, а щоб уберегти очі й вуха читачів від “професійної” лексики поважного служителя Феміди.
1. Говорили-балакали...
За прізвищем головного героя, записи охрестили “плівками Вовка”. І то – вже друга їх серія. Перша була рік тому, коли НАБУ розслідувало спроби незаконного впливу керівництва ОАСК на органи суддівського самоврядування – Вищу раду правосуддя (ВРП) і Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС). Пам’ятаєте ту історію з кількома епізодами? Спочатку ОАСК хотів заблокувати призначення двох членів ВРП за президентською квотою. Та Петро Порошенко проігнорував ухвалу, за що пізніше ДБР відкрило проти нього провадження. Згодом Вовк і Ко блокували призначення п’ятьох членів ВККС, яка має перевіряти й атестувати суддівський корпус. У правоохоронців є й дані про намагання голови ОАСК призначити “своїх” до Верховного Суду України...
2. Коли “треба” – хворіли...
А торішній безпрецедентний демарш членів Окружного адмінсуду, коли одразу 34 судді опинилися на лікарняних (це тоді, коли про коронавірус ніхто ще й не чув) – аби “законно” проігнорувати обов’язкове кваліфікаційне оцінювання?! Звісно ж, поміж учасників суддівського “іспитового бунту” був і сам Павло Вовк. А ще – “служителі Феміди” Ігор Качур, Володимир Келеберда та Віталій Амельохін, ті, що визнали незаконною націоналізацію “Приватбанку”. І то ж іще йшлося про звичайну та, як правило, “безболісну” процедуру переатестації...
“Кваліфікаційне оцінювання передбачене законом. І проходити його – обов’язок суддів”, – нагадав у коментарі Укрінформу голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков, – Саботуючи іспити, вони вирішили “перечекати” період міжвладної турбулентності. Але при цьому йшлося не лише про неповагу до влади, ВРП чи ВККС. Мова про зневажання закону, який передбачає обов’язковість подібних процедур. Причому, судді цієї інстанції часто ставляться до трактування закону так як їм вигідно, а не як належить...”.
3. “Як треба” “рішали”...
З-поміж іншого, українці “вдячні” суддям ОАСК за більш ніж десяток незаконних рішень щодо заборони Майдану і переслідування учасників протестів, масове поновлення на посадах люстрованих та звинувачених у корупції чиновників та правоохоронців.
У 2017-му Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що статки голови суду Павла Вовка і спосіб його життя не відповідають доходам, а електронну декларацію він заповнює “від ліхтаря”. Це вберегло країну від обрання Вовка до Верховного Суду. Але жодним чином не похитнуло його позицій у “власному” суді.
4. Відбувались “легким переляком”...
А ми ж могли б уже майже три роки не мати пов’язаних із цією інстанцією проблем! Якби не низка винятків, свого часу зроблених для неї владою (невже, без жодного “інтересу”?). Зокрема, ОАСК не потрапив під “роздачу” у грудні 2017-го, коли Указом глави держави було ліквідовано, переформатовано і створено наново понад півтори сотні судів. У попередньому списку “на вихід” ОАСК був, ВРП навіть погодила його ліквідацію. Але в останній момент чомусь передумали...
За рік, коли ОАСК поновив на посаді голови ДФС Романа Насірова, тодішній глава держави Петро Порошенко раптом “прозрів”, назвавши судову інстанцію “нереформованою”, бо судді, мовляв, так і не пройшли перевірки у ВККС. Але – то, як виявилося, були лише слова...
Може, саме після цього судді і повірили в те, що вони – найнедоторканіші поміж недоторканих... Тож неабияк активізувалися і продовжили ледь не щомісяця (а іноді й по кілька разів на місяць) штампувати резонансні рішення, до законності та неупередженості яких у суспільства та в юридичної спільноти було безліч питань.
5. Шукали підтримки “у своїх”...
При цьому, коли “пахло смаженим”, судді – як і належить за сумнозвісної корпоративної “кругової поруки” – зверталися за підтримкою до самоврядних суддівських і правоохоронних органів та колег із інших одіозних судів. Мовляв, у такий спосіб хочуть захиститися від тиску і втручання у “чесну суддівську діяльність”. Було так, приміром, і у квітні минулого року, коли суспільство й політикум обурила судова ухвала про нібито незаконну націоналізацію “Приватбанку”, і при оприлюдненні перших “плівок Вовка”, і ось тепер.
6. І відверто з українців знущалися...
17 липня НАБУ повідомило про підозри голові ОАСК Павлу Вовку, його заступникові Євгену Аблову та ще 5 суддям. Їм інкримінують “створення злочинної організації, захоплення влади, встановлення контролю над кількома державними органами та перешкоджання їхній роботі”.
Традиційно у таких випадках фігуранти миттєво “захворіли” і порозбігалися по відпустках. Повідомлення про підозру та виклики на допити не забрали. Й за кілька тижнів керівник апарату ОАСК повернув документи до Офісу генпрокурора. І все це супроводжувалося “благородним обуренням” через нібито незаконні дії НАБУ. Приміром, Вища рада правосуддя звинуватила Національне антикорупційне бюро в участі в інформаційній кампанії “з підриву авторитету судів”. А Печерський райсуд, який за іронією долі очолює людина з таким же як у голови ОАСК прізвищем – Сергій Вовк, – присудив забрати справу в НАБУ. Хоча, за законом, і не має таких повноважень. Проте, після оголошення “суддів-партизан” у розшук підозри їм нарешті вдалося вручити. Як-то кажуть, не минуло і місяця. Але до “крапки” у справі іще далеко...
Риба гниє з голови. Суддівський корпус – з ВРП? Думки експертів
Відомий правник, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. Корецького НАН України Микола Сірий застерігає від однобічних оцінок ситуації й наголошує, що головну проблему варто шукати не в площині поведінки та дій конкретних суддів конкретного суду, а у неправильному підході до організації адміністративного судочинства в Україні у цілому. “Коментувати кримінальне переслідування представників суддівського корпусу дуже складно. Адже для об’єктивної оцінки треба розуміти предмет і обставини справи. Бо дуже часто те, що обговорюється в ефірах, не зовсім відповідає тому, що є в реальних матеріалах провадження. Звісно ж, у загальній формулі, коли звучить вимога до особи, до якої правоохоронці мають претензії, вона, безумовно, повинна з’являтися на допити, брати участь у слідчих діях. Але, як свідчить досвід останніх років, на жаль, є й багато претензій до самих правоохоронних органів – у тому числі, й антикорупційних. І з точки зору кваліфікації дій, і з огляду на застосовані ними засоби розслідування. Коли НАБУ, наприклад, визначає комунальне підприємство речовим доказом – це ж повна нісенітниця... І подібного вистачає”, – каже пан Сірий.
За його словами, ключовим моментом у поведінці й діяльності суддів і, відповідно, у оцінюванні їх та сприйнятті суспільством має бути чітка відповідність вимогам Закону “Про судоустрій і статус суддів” щодо професійності, етичної складової, доброчесності, недопустимості будь-яких корупційних проявів. Й суспільна позиція та реакція на “відхилення” мають бути чіткими й жорсткими.
Втім, як наголошують експерти, через те, що влада і правоохоронці не завжди реагують на “суспільні сигнали”, деякі представники суддівського корпусу роками почуваються так, ніби “схопили Бога за бороду”. ОАСК – один із найяскравіших тому прикладів.
“Іноді складається враження, що судді саме цієї установи не тільки скандально відомі, але і найбільш недоторканні, – пише головний експерт StateWatch Олександр Лємєнов, – можна пофантазувати, що вище за них хіба президент України та його найближче оточення. Раніше – Порошенко. Зараз – Зеленський. При цьому кожен із них намагається обережно тримати суддів “при собі”. Але яка може бути цінність у суддях, що з легкістю продаються опонентам після чергових виборів? Ніякої... І, що дивно, маючи всі можливості, президенти не реалізують елементарне рішення – ліквідувати ОАСК”.
Натомість Микола Сірий вважає, що ліквідувавши одну судову інстанцію, проблеми ми не розв’яжемо. Адже глобально вона полягає у тому, що в Україні адміністративний суд наділили надмірними і невластивими повноваженнями. “Якщо порівняти повноваження нашого адмінсуду і подібних інстанцій у інших європейських державах, ми не знайдемо деінде адміністративних судів із такими широкими повноваженнями щодо перевірки рішень органів державної влади всіх рівнів. При тому, що створювали такі суди лише для розгляду двох категорій спорів: між громадянином і органом влади та між державними службовцями. Відповідно, змінивши це і сконцентрувавши надмірні повноваження в адмінсудах, законодавець власноруч створив проблему, від якої ми вже не один рік потерпаємо”, – пояснює правник.
Вихід, за його словами, у правильному перерозподілі повноважень судових органів, аби уникнути такої концентрації повноважень і потенційних впливів в одному суді. Бо зараз “коли переважна більшість держорганів розташовані, грубо кажучи, в 1-2 районах столиці, один суд стає над усією системою центральних органів державної влади в Україні”.
Окрема тема – згадана вже суддівська “кругова порука”. Голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков вважає, що вся відповідальність за неї лежить на Вищій раді правосуддя. “Це – орган, який мав би стежити за якістю суддівського корпусу. За тим, хто повинен і хто не має бути суддею. Карати, звільняти, пробачати суддів, яких потрібно, а не навпаки. Політична ж відповідальність, вважаю, лежить на Президентові Володимирові Зеленському, який свого часу обіцяв перевантажити цю ганебну корумповану спільноту, створивши замість неї нормальний орган суддівського врядування. Але руки до цього у влади чомусь так і не дійшли”.
Більше того, за словами пана Жернакова, зареєстрований у парламенті законопроєкт №3711 (про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування) не розв’язує, а навпаки поглиблює проблему. Бо пропонує надати ВРП у її нинішньому складі ще більше повноважень. Притому, що її перезавантаження – не лише передвиборні обіцянки, а й зобов’язання України перед МВФ, які ми маємо виконати вже до жовтня. “Рецепт змін простий – так само, як і при створенні Вищого антикорупційного суду, “з нуля” сформувати ВРП через конкурс за участі незалежних міжнародних експертів”, – підсумовує Михайло Жернаков.
Владислав Обух, Київ
