Між великим і малим: чи на часі Україні сперечатися щодо герба

Згідно з постановою, уряд до жовтня має утворити організаційний комітет, розробити та затвердити відповідні положення, а також вирішити питання щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення організації та проведення конкурсу. Переможець має бути визначений до 1 грудня. Тема протистояння навколо державної символіки, про яке українці встигли благополучно забути, знову стає актуальною. Так само, як і на зорі незалежності.

Укрінформ нагадує ключові моменти українського «герботворення».

Тризубовий герць 1992 року

У серпні 1991 року питання національних символів України було напряму пов’язане не лише з політикою, але з економікою – теж. Без герба не можна було виготовляти паспорти, свідоцтва, атестати, інші документи. За словами Левка Лук’яненка, «…З усіх громадян, які в’їжджають із закордону на територію колишнього Радянського Союзу, третина їде на Україну. Ці люди платять твердою валютою, але платять не Україні, а сусідній державі через те, що ми не маємо герба».

Але тільки 19 лютого 1992 року Рада затвердила тризуб в якості малого Державного герба. Цьому передував відкритий конкурс, оголошений ще за УРСР – 24 червня 1991 року. На нього було подано понад 200 робіт, які розглядала конкурсна комісія. До її складу увійшли, крім депутатів, провідні українські науковці: історики, геральдисти, юристи. Серед відомих імен – народна депутатка і архітектор Лариса Скорик, історики Михайло Брайчевський і Ярослав Дашкевич. Зрештою, Державним гербом України комісія затвердила тисячолітній символ князя Володимира – золотий тризуб на синьому полі. Прикметно, що понад 80% із запропонованих тоді ескізів теж містили тризуб. Щоправда, поєднання інколи було вельми оригінальним: тризуб і трактор, тризуб і ракета... Були герби з калиною, соняхами, чорнобривцями. Дехто бачив гербом України зображення золотих церковних куполів...

І ще в 1991-му українським «Меморіалом» було проведено соціологічні опитування щодо української державної символіки. Як зауважив Лесь Танюк, «Підтримали тризуб 87 відсотків опитаних українців, 64 відсотки – росіян, 92 відсотків євреїв і 96 відсотків кримських татар…» Саме тому тризуб міг сприйматися як герб по-справжньому об’єднуючий.

Лаконізм проти надлишковості

Засідання Верховної Ради України 19 лютого 1992 року варто згадати у подробицях. Представляючи проект з лаконічним тризубом, Лесь Танюк, тодішній голова Комісії з питань культури та духовного відродження, приводив на його користь такі аргументи: по-перше, тризуб був знаком Київської держави Володимира Великого, тобто символізує безперервність і тривалість історичного шляху українського народу. По-друге, це потужний духовний символ, і означав триєдність та тривимірність світу. По-третє, тризуб містить ще один потужний смисл – триєдність українських земель: заходу, центру і сходу. А ще у ньому вбачається триєдиність влади в демократичній республіці: законодавчої, виконавчої та судової. А ще – принаджувала надзвичайна лаконічність і скромність нового герба. В якості прикладу наводили Японію, яка зробила своїм символом квітку-хризантему, герби Швеції та Швейцарії, а також Ізраїлю, де на гербі зображена лише менора – семисвічник – дерево життя. І жодних тобі хижих птахів чи звірів із роззявленими пащами чи дзьобами, жодних стрічечок, колосків-квіточок та іншого барокового, або вже новітнього, радянського надлишку.

…Цікаво, що білоруси у той же, «долукашенківський», період свій перший герб «Пагоню» затвердили спочатку… в обрамленні колосків, але через 10 днів відмовилися від подібного «схрещування» і колоски прибрали.

Вила, зброя чи пагін

Коли дійшло до обговорення, емоційна напруга у залі Верховної Ради сягнула максимальних позначок. Як зауважив тодішній спікер Іван Плющ, національно орієнтована меншість ніби помінялася з прокомуністичною більшістю місцями. Останні, за словами В’ячеслава Чорновола, «очухавшись від післяпутчового шоку», почувалася досить бадьоро. Вони всіляко затягували розгляд важливого питання, галасували й не забували згадувати про «кровавих пєтлюровцев и бандєровцев». Дехто навіть «сльозогінні» моторошні листи від виборців зачитував, на що Плющ резонно зауважив, що Верховна Рада щороку отримує 160 тисяч листів, тож мабуть не варто їх усі зачитувати… А ще комуністи вбачали в тризубі… мілітаристський символ, загрозу. «Найоригінальнішим» був депутат-комуніст Матвєєв, з Миколаєва: «Известная американская ракетно-ядерная система называется «Трайдент», что в переводе на украинский язык означает «Тризуб». И во всем мире трезубец воспринимается как вид оружия…». Лариса Скорик, яку свого часу українці діаспори називали «пітбулем опозиції», відповіла, що кожен бачить у цьому символі лише те, що бажає бачити. Вона ж у тризубі бачить молодий паросток, пагін.

Дебатам не було видно кінця, кожен депутат пропонував якесь доповнення, але зрештою все ж вдалося проголосувати за тризуб. Його, за пропозицією Леоніда Кравчука, затвердили як Малий герб. До Великого Державного герба – «з козаками, калиною чи малиною», кому вже як заманеться, вирішили повернутися згодом.

Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави, а питання про Великий герб знову було відкладено на майбутнє. У статті 20 Конституції України зокрема йдеться, що «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)».

Тобто, Великий герб – нікуди подітися – це вимога Конституції. А по суті – це знову був компроміс між демократичною меншістю і комуністами. (Уявляєте, який вплив мала ця публіка ще чверть століття тому! А ви кажете – нічого не змінюється в Україні. – Ред.). Останні, так само як і в 1992 році, затято не хотіли бачити тризуб Державним гербом України. Варто лише нагадати, що конституційної ночі питання герба ставилося на голосування близько 20 разів, і воно, поряд із державною мовою та статусом Криму було найгострішим.

Шляхетна мета чи банальне окозамилювання

Втім, ідея так званих «великого» і «малого» гербів походить ще з доби пізнього Середньовіччя – геральдика розвивалась, рухаючись від простого до складного. Малий герб – це більш лапідарний символ, тоді як великий – більш пишний, урочистий, переобтяжений усілякими геральдичними символами. На ньому могло бути зображено все, що завгодно, починаючи від пір’я фазана й зображення певних територій, що входять до складу тієї чи іншої країни, й закінчуючи девізом. Особливо ж це стосувалося монархій чи країн із федеративною формою правління, але не унітарних держав, якою, власне, є Україна.

Нинішній, проголошений Верховною Радою конкурс – не перший. Спроби повернення до Великого герба були в 1996, 2001 і 2007 роках. Утім, належного відгуку в суспільстві вони не мали, так само, як і не було порозуміння серед фахівців, які буквально «загрузли» в геральдичних деталях. Сперечалися і про фігуру козака, і про лева, які б мали символізувати Західну і Східну Україну, і про інші нюанси. До того ж, виникало й цілком логічне запитання щодо потрібності подібних символів, які в ХХІ втратили свою актуальність й виглядають радше як атавізм. Особливо зважаючи на те, що світ рухається до спрощення будь-якої символіки, а не до її ускладнення, а деякі країни взагалі замість герба послуговуються емблемами, які не мають правового статусу (наприклад Франція та Туреччина).

Впродовж 29 років незалежності тризуб «вірою і правдою» служив українцям в якості герба, тож ідея повернення до суперечок навколо Великого Державного герба викликала в суспільстві певне здивування і навіть підозри. Дехто вбачає в подібній ініціативі певний пропагандистський чинник, адже тему герба можна буде використовувати як такий собі «символ єднання»; дехто, як відволікаючий момент під час кризи, а дехто, навіть, спробу зробити те, що свого часу не вдалося комуністам – «протягти» щось своє.

Натомість спікер ВРУ (він же ініціатор відповідної постанови) Дмитро Разумков запевняє, що йдеться лише про шляхетні наміри: ухвалити до 30 річниці незалежності великий Державний герб України, виконавши тим самим, вимогу Конституції.

Тож чи є це загрозою для нащого тризубу? Певно що ні, адже з плином часу цей давній символ все більше викристалізовується. Він – на цеглі Десятинної церкви, на дитячих малюнках, на шевронах українських військових. Він на мирній українській території, і він – на території окупованій. Не великий, і не малий. Просто герб України. І щось підказує, що попри все, тризуб переживе і нинішні гербові пертурбації.

Світлана Шевцова, Київ