Справа депутата Юрченка, або Ті, що мають політику за «кусок пирога»

Справа депутата Юрченка, або Ті, що мають політику за «кусок пирога»

Аналітика
Укрінформ
Вкрай низька політична культура дозволяє хабарникам та гвалтівникам потрапляти в українську політику. Це скінчиться колись?

Генеральний прокурор Ірина Венедиктова нарешті підписала підозру депутату Олександру Юрченку, якого НАБУ вважає причетним до корупційних схем у Верховній Раді. Крім усього іншого, черговий скандал з народним депутатом показав відверто низьку “якість” вітчизняного політикуму, в якому постійно крутяться люди сумнівної репутації. Скажете, політика – брудна справа? Але ж не настільки, щоб у найвищому представницькому органі держави “засідав” цвіт безпринципності. Хоча, чому тут дивуватися? Адже політична культура в нашій державі ще молода, і вона є прямим відображенням ступеня розвитку суспільства в цілому. До влади, за словами президента Зеленського, люди спочатку приходять "чемні і чесні, але міцності їм далі не вистачає". То звідки ж ноги у цієї проблеми?

Той, хто й “зрозумів”, і “навчився”

13 вересня НАБУ викрило на хабарі Івана Фіщенка – помічника депутата Олександра Юрченка з фракції "Слуга народу". За матеріалами справи, помічник депутата взяв перший транш коштів розміром 13 тис. доларів із запланованої суми 200 тис.доларів, які мали піти на підкуп інших народних депутатів – а саме: членів Комітету з питань енергетики. НАБУ оприлюднило відео прихованої зйомки між народним депутатом Юрченком, посередником та детективом, де крім грошей, йшлося також про вимогу Юрченка отримати 3% від акцій майбутнього заводу, який, відповідно до легенди правоохоронців, мали б побудувати в Україні іноземні інвестори.

Лише під тиском громадськості 17 вересня Генеральний прокурор Ірина Венедіктова підписала підозру і клопотання про тримання під вартою народного депутата від "Слуги народу" Олександра Юрченка. Його помічник тим часом вийшов з СІЗО під заставу 1 млн грн.

В Офісі президента Володимира Зеленського вважають, що "Слуга народу" Олександр Юрченко не має права залишатися народним депутатом.

"Що найбільше обурює у поведінці депутата Олександра Юрченка, то це зухвалість у спілкуванні – його, а разом з ним і його помічника, нехай і неофіційного.НАБУ зафіксувало, що пан Юрченко у свої 32 роки поводиться так, ніби він повністю пропустив увесь політичний розвиток нашого суспільства після 2014 року. Не побачив, не зрозумів, не навчився…З політичної й моральної точок зору, враховуючи наведений НАБУ відеоматеріал, пан Юрченко втратив етичні підстави бути депутатом Верховної Ради. Влада – не місце для "плюшок", – йдеться в заяві ОП.

Олександр Юрченко випливає, що в політиці з 2011 року
Олександр Юрченко в політиці з 2011 року

Цікавий факт. Депутат-“плюшка” - якраз дуже досвічений учасник політичного життя країни. Із біографії 32-річного Олександра Юрченка випливає, що в політиці він з 2011 року, тобто майже від студентської лави. Спочатку як громадський діяч у громадських обєднаннях, потім як партієць. Щоправда, партії змінював як рукавички.

На позачергових місцевих виборах у 2014 році був членом Голосіївської районної ТВК від ВО “Свобода”. У 2015 році балотувався до Київської міської ради від партії “УКРОП”. А у 2019 році був обраний народним депутатом 9 скликання по 211-му округу (Голосіївський район міста Києва) від партії “Слуга народу”.

Ну, і на закуску, ще одна яскрава деталь до характеристики. Як виявилося, у 2009 році Олександра Юрченка 1988 року народження (ці дані співпадають) було затримано охороною одного з київських супермаркетів за… крадіжку чотирьох пляшок пива «Старопрамен», Ну, ви розумієте масштаб цієї особистості…

Перебіжчик – то політична норма

Але, якщо подивитися взагалі на історію вітчизняного парламентаризму, то подібне політичне розмаїття в депутатських біографіях дуже характерне для України явище. Депутати, чиновники, громадські діячі у нас дуже часто змінюють партії та переконання залежно від політичної кон'юнктури.

Ось найсвіжіші приклади. Депутат Роман Іванісов, якого недавно виключили з партії «Слуга народу» після того, як стало відомо про його судимість за зґвалтування неповнолітньої в 90-х, встиг поміняти кілька політсил. В 2010-му він йшов на місцеві вибори від партії «Батьківщина». В 2015-му – від партії Блок Петра Порошенка. На останніх парламентських виборах балотувався від «Слуги народу».

Перехід Ігоря Райніна, ексголови адміністрації 5-го президента України Петра Порошенка, до партії з абсолютно протилежною ідеологією "Опозиційна платформа – За життя" в листопаді минулого року спричинило неабиякий скандал. При тому, що Адміністрацію Порошенка Райнін очолював близько 3 років, він не хотів також втрачати політичний контроль над своєю «вотчиною» – Харківською областю. Як тоді зазначила співголова Євросолідарності Ірина Геращенко: «Опозиція – хороший час втратити ідеологічних чи ситуативних попутників, людей у футлярі. Я завжди була за те, що партія має будуватися на ідеології. А не на приналежності до влади», – написала вона на своїй сторінці у Facebook.

Ірина Геращенко
Ірина Геращенко

Скандальний Ілля Кива «перебіг» в ОПЗЖ перед самими парламентськими виборами, склавши перед тим повноваження лідера Соціалістичної партіії. Це при тому, що він закликав розстрілювати автобуси з переселенцями з Донецька й називав електорат Опоблоку «ватними тваринами».

Загалом, ГО «Європейська координаційна рада» проаналізувала зміну партійного «напрямку» і виявила 231 кандидата на парламентських виборах 2019 року, які змінювали свої політичні переконання від виборів до виборів, починаючи з 2012 року.

Щоправда, тепер зміна політична “орієнтації” ускладнена – депутатам заборонено змінювати партійну приналежність під час каденції. А от раніше, це було справжньою депутатською “забавою”. За час каденції парламенту 2002-2006 років, наприклад, від восьми до десяти переходів з фракції у фракцію здійснили десять народних обранців; 16 депутатів сім разів ішли з одного табору в інший; шість разів змінював свої політичні переконання 31 депутат; 42 парламентарія – по п'ять разів міняли фракції. Загальна цифра «перебіжчиків» становила 296 осіб. Це майже конституційна парламентська більшість!

Номінацію «лідера-перебіжчика» тоді отримав колишній генеральний прокурор України Михайло Потебенько, який здійснив 12 парламентських переходів. Він устиг чотири рази побувати позафракційним депутатом, а весь інший час міняв свої політичні уподобання, переходячи з фракції у фракцію. На той час то була справа в прямому сенсі фінансово вигідна.

Тож нинішнім є у кого вчитися…

Основи партійного будівництва по-українськи

Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

На жаль, гроші, посади, преференції для бізнесу досі є головною рушійною силою будь-яких процесів в українській політиці. І тому зрозуміло, як до неї потрапляють такі “кадри” як Юрченко та інші. Часто політичний “ліфт” працює так, як це описав у своєму дописі в ФБ головний редактор Цензор.Нет Юрій Бутусов. За його словами, Олександр Юрченко був висунутий на 211-й округ за поданням одного із найбільш впливових «слуг» – народного депутата Андрія Холодова. «Сам Холодов зв'язок з Юрченком заперечує. Однак, судячи з розмов підозрюваних на відеозаписах і за реальним впливом Холодова в Києві та в Офісі президента, ця версія видається цілком вірогідною. Холодову належить найбільша мережа кіосків з продажу сигарет у Києві. А Юрченко за хабар в $13 тис. вніс правки до законопроекту "Про управління відходами", і просив у детектива НАБУ 3% частки в бізнесі – "шматок великого пирога".

Ігор Буркут
Ігор Буркут

«Річ у тім, що у нас партії – це організації для вирішення особистих інтересів, – зазначав ще у 2014 році політолог Ігор Буркут. – Зрештою, ресурси їхні вичерпуються, виникають конфлікти і члени цих партій, яких не об’єднує конкретна ідея, розбігаються хто куди. А потім чекають, доки з’явиться нова правляча сила, аби до неї приєднатися. Дивлячись на наших політиків, плутаєшся, хто до якої партії належить, бо ж вони перебігають з однієї до іншої. Це вкрай небезпечний процес, він показує дуже низьку політичну культуру суспільства, його не сформованість».

На жаль, з того часу у вітчизняній політичній культурі нічого не змінилося. Як справедливо підмітили аналітики видання «Тиждень», на відміну від партії, члени якої перевіряються роками спільної роботи і доводять на ділі свій політичний хист та переконання, у “Слуги народу” не було жодної можливості випробувати власних кандидатів, тому до парламенту привели дві з половиною сотні людей, у яких не впевнені навіть ті, хто здійснював цей вибір. І доки в Україну нарешті не прийде справжня європейська політика зі справжніми ідеологічними партіями та політичною відповідальністю, подібний сумний сценарій партійного будівництва, а відтак, і низька якість парламентського корпусу, раз по раз повторюватиметься.

Марина Нечипоренко, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-