КСУ: як меншість може «законно» руйнувати Україну

27 жовтня Конституційний суд України на закритому засіданні визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за недостовірне декларування статків чиновниками та суддями, а також низку інших антикорупційних норм, які складають так звану антикорупційну платформу. На це рішення бурхливо відреагувала громадськість і окремі політики. Долучилися також в Офісі президента та в НАЗК. При цьому в агентстві нагадали, що в декількох суддів КС якраз і виявили ознаки тієї статті, яку вони скасували. У Зеленського ж наголосили, що якщо статтю скасують за рішенням КСУ, президент домагатиметься її відновлення.

Політична реакція: дуже схоже на антидержавний заколот

Стаття 366-1 ККУ передбачає відповідальність для чиновників та суддів у вигляді штрафу чи позбавлення волі за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації. Цікаво, що 26 лютого 2019 року Конституційний суд, вивчивши подання 56 народних депутатів, вже визнавав статтю Кримінального кодексу про відповідальність за незаконне збагачення загалом неконстититуційною. Наприкінці року Верховна Рада дещо “переосмислила” її та ухвалила нову редакцію. Щоправда, вона знову не влаштувала багатьох – саме в тій частині, де йдеться про “кримінал” за недостовірні відомості в декларації, – але цього разу з розглядом нового депутатського звернення КСУ не забарився.

За словами, народного депутата, заступника голови партії "Голос" Ярослава Юрчишина, лише три тижні тому Конституційний суд почав розгляд справи про неконституційність окремих положень Закону України "Про запобігання корупції", Кримінального кодексу України та низки інших законів, що стосуються антикорупційної реформи, за поданням 47 народних депутатів, в основному з фракції ОПЗЖ та групи «За майбутнє». Депутати вимагали визнати неконституційними:

• статтю Кримінального кодексу, якою встановлено відповідальність посадовців за незаконне збагачення (ст. 368–5 ККУ);
• статтю Кримінального кодексу за декларування недостовірної інформації (ст. 366–1 ККУ);
• вимоги щодо конфіскації незаконно набутого майна посадовців;
• відкритий цілодобовий доступ до Реєстру декларацій;
• обов’язок посадовців зазначати в деклараціях: інформацію про членів сім’ї (зокрема, їхні статки); дані про нерухомість, якою володіє декларант; фінансові зобов’язання посадовців (кредити, позики тощо);
• проведення Національним агентством із питань запобігання корупції (НАЗК) моніторингу способу життя публічних службовців та забезпечення доступу НАЗК до державних реєстрів.

«Положень багато, як і багато необхідно часу, щоб заслухати позиції сторін і детально розібратись у безлічі правових інститутів. Однак КСУ так не подумав. Суд дуже швидко перейшов у закритий режим розгляду і вже 27 жовтня, з порушенням своїх же процедур розгляду видав на-гора рішення, яке може знищити усю антикорупційну реформу», – прокоментував депутат в колонці для УП.

На його переконання фактично йдеться про знищення руками конституційних суддів системи електронного декларування, а також будь-якої відповідальності за її порушення, включно із незаконним збагаченням (уже повторно!). «Спроби підірвати легітимність антикорупційної системи не припинялись ні на мить з моменту її запуску, але саме останні пів року вони стали такими системними», – каже Ярослав Юрчишин.

Його колега по парламенту Єгор Чернєв із провладної фракції “Слуга народу” не стримував емоцій. “Рішення про скасування статті КК щодо незаконного збагачення та позбавлення НАЗК повноважень йде врозріз з антикорупційною політикою держави, з нашим прагненням потрапити до когорти країн з розвиненою демократією та взагалі суперечить здоровому глузду. Це антидержавний заколот у чистому вигляді в інтересах Коломойського та олігархів з ОПЗЖ, адже саме "За майбутнє" та ОПЗЖ зробили подання до КСУ. Вважаю, що Конституційний суд своїм рішенням втратив легітимність якщо не юридичну, то в очах народу фактичну, і це набагато важливіше. А тому його склад має бути замінений, а антикорупційна реформа відновлена», – переконаний депутат.

Офіційна реакція: не забуваємо про конфлікт інтересів

Національне агентство з питань запобігання корупції відреагувало на рішення КСУ заявою про те, що корупційні практики в Україні перемагають на найвищому рівні і те, що судді Конституційного Суду прийняли рішення в «справі про незаконне збагачення» у власних інтересах.

Річ у тім, що НАЗК раніше виявило ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів КСУ – Ірини Завгородньої та Сергія Головатого. Повідомляється, що у декларації Головатого за 2019 рік виявлено на 3,6 млн грн. недостовірних відомостей, а в його колеги Завгородньої за 2018 рік виявлено недостовірних відомостей на 615 тис. грн, у декларації за 2019 рік – 754 тис. грн.

У відомстві нагадали, що декларування недостовірної інформації – це порушення статті 366–1, щодо якої судді голосували за визнання неконституційною. НАЗК зазначає про наявність у Завгородньої та Головатого конфлікту інтересів під час участі в ухваленні рішення.

"Розгляд цими суддями справи ставить під питання об’єктивність рішення Конституційного Суду. І це в той час, коли мова йде про справу, від якої залежить майбутнє України, її сприйняття на міжнародному рівні, доступ українців до правди про життя посадовців", – відмітив голова НАЗК Олександр Новіков.

Президент Володимир Зеленський відреагував на рішення Конституційного Суду про систему декларування майна. "…До сьогодні ця система працювала ефективно, нарешті показавши українському народу, чим насправді володіють політики, та дозволивши притягнути до відповідальності порушників антикорупційного законодавства», – йдеться у заяві пресслужби президента. Зеленський обіцяє використати своє право на законодавчу ініціативу, щоб відновити "сталу та максимально ефективну" роботу системи електронного декларування та невідворотність відповідальності за умисне порушення цих правил: "Українські посадовці та депутати продовжать декларувати своє майно та доходи, а антикорупційні органи матимуть необхідні повноваження для їхньої перевірки та притягнення порушників до відповідальності».

Правнича реакція: а може, трагедії і не варто робити. Дещо дивно, з огляду на загальну статистику подібних справ…

Цікаво, що коментуючи можливе визнання неконституційною статті 366-1 КК "Декларування недостовірної інформації", правники не схильні робити трагедію з цього рішення. Оскільки практика застосування цієї статті є вкрай «мізерною» і тому рішення КСУ матиме мінімальний вплив на правозастосування.

«В 2019 році із 410 осіб, які постали перед судом як обвинувачені у цьому злочині, щодо 360 провадження були закриті, у т.ч. 306 у зв’язку із дійовим каяттям, 41 – зміною обстановки, 5 – передачею на поруки; до 32 таких осіб застосовані громадські роботи, до 8 – штраф, 10 осіб звільнені від покарання; і жодна особа не засуджена до позбавлення волі, – наводить судову статистику Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НАУКМа, директор з наукового розвитку і член правління Центру політико-правових реформ.

За його словами, так само жодна особа із 533 не була засуджена за ст. 366-1 КК України до позбавлення волі і в 2018 році, але 499 із них були звільнені від кримінальної відповідальності, а ще 12 – від покарання.

«Тому якщо за це діяння буде встановлена лише адміністративна відповідальність у вигляді штрафу тисяч так на 50-100 (наразі адміністративний штраф за подання неправдивих відомостей в декларації встановлено в межах від 17 до 42,5 тисяч гривень), він буде мати достатній стримуючий ефект. При цьому процедура набагато більш проста, ніж кримінальна», – вважає Микола Хавронюк.

Таку думку поділяє і його колега, експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін. Він також переконаний, що в оцінці будь-якого рішення чи законодавчої ініціативи треба зважати на правозастосування. Мовляв, краще багато дрібних покарань, але реальних, аніж значних, проте одиничних.

Конституція – як політичне дишло?

У той же час, правників та й суспільство хвилює факт, що КСУ перетворюється із органу вищого й неупередженого правничого арбітражу в інструмент реалізації політичних замовлень. «Згадати хоча б дозвіл Леоніду Кучмі балотуватися на третій президентський термін, допомогу в узурпації влади Януковичем, підтримку розпуску парламенту у 2019 році», – нагадує Ярослав Юрчишин. Народний депутат переконаний, що 28 жовтня суд прийняв чергове політичне рішення, яке може знищити усю антикорупційну реформу, і до турботи про Основний Закон країни воно не має жодного стосунку.

Тривожні тенденції в діяльності КСУ, як головного тлумача Конституції «на замовлення», раніше зазначав і Микола Хавронюк. Зокрема, і в контексті систематичного намагання певних політичних сил зруйнувати з трудом створену антикорупційну інфраструктуру.

Проштовхування певних змін до законів, як це було, наприклад, з «поправками Лозового», з проєктом закону №3355 (яким створювалася можливість заховати власні активи в дітей, що проживають окремо) дуже клопітно. Більш ефективним для захисників прав корупціонерів, за словами експерта, видався інший спосіб – визнання певних положень законів неконституційними. «Не маючи більшості у парламенті, достатньо знайти лише 45 депутатів і певну кількість аргументів, щоби вирішити питання», – каже Микола Хавронюк.

Саме у такий спосіб протягом останніх років були визнані неконституційними:

• стаття 368-2 Кримінального кодексу «Незаконне збагачення» – і в один момент створено умови для закриття кримінальних проваджень стосовно десятків осіб, які вчинили це діяння;
• положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» – і НАБУ позбавлено права, діючи в інтересах держави, подавати до суду позови про визнання недійсними угод (рішення за конституційною скаргою «Запорізького заводу феросплавів» Ігоря Коломойського);
• стаття 375 КК «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»– і всі ті судді, які виносили неправосудні рішення, залишилися задоволеними;
• указ президента України «Про призначення Ситника директором НАБУ» – прийняттю цього рішення не завадив той факт, що Конституційний суд для початку не визнав неконституційним (і він залишається чинним) закон, на підставі якого був виданий відповідний указ і проігнорував положення частини 3 статті 106 Конституції, згідно з яким президент України уповноважений видавати укази на підставі законів.

Наведені рішення КСУ суттєво підбадьорили «захисників» корупціонерів. Свідченням цього є зроблений 2020 року «залп із багатьох стволів» – конституційні подання і конституційні скарги щодо неконституційності:

• положень законів «Про Вищий антикорупційний суд» і «Про судоустрій і статус суддів» (конституційна скарга Т.Зайця №18/425 (20) від 27 серпня 2020 року);
• закону «Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)» (за поданням 50 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання В.Німченко, О.Пузанов, Н.Шуфрич);
• закону «Щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (за поданням 50 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання Р.Кузьмін, В.Німченко);
• положень Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» (за поданням 50 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання Г.Мамка, В.Німченко, А.Славицька);
• Закону «Про Вищий антикорупційний суд» (за поданням 49 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання В.Німченко, А.Бурміч, Н.Приходько);
• положень статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України та окремих положень Кримінального процесуального кодексу України (за двома окремими поданнями 47 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання Г.Мамка, О.Волошин). В обох поданнях ідеться про нібито неконституційність інституту спеціальної конфіскації;
• положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та інших (за поданням 47 народних депутатів України, представники суб’єкта права на конституційне подання Г.Мамка, О.Волошин). Тут знову – про нібито неконституційність уже нової статті 368-5 Кримінального кодексу «Незаконне збагачення», а також вже згаданої статті 366-1 цього ж кодексу «Декларування недостовірної інформації», положень законів про моніторинг способу життя суб’єктів декларування, стягнення необґрунтованих активів та ін.

«Кількість і зміст наведених конституційних подань свідчать про використання права звернення до Конституційного суду України не з метою захисту Конституції, а задля захисту напрацьованих старих корупційних схем і надбаного внаслідок їх використання майна, а головне, можливості й надалі безпечно існувати у цьому корисливо-злочинному просторі», – припускає Микола Хавронюк. За його словами, з таким підходом до роботи КСУ, який дійсно має не допускати звуження змісту прав і свобод громадян, Україна може стати жертвою надзвичайно формального дотримання демократичних стандартів на шкоду безпеці свого існування.

Що з цим робити?

Здається, вихід один. У президента є більшість у Верховій Раді, тому необхідно термінове прийняття законопроекту про перезавантаження кадрового складу Конституційного суду. «Чергове одіозне рішення суддів КСУ лише підтверджує моє переконання у нагальній неохідності ліквідації цієї інституції, як такої, з передачею його повноважень Верховному Суду України. Постійні одіозні, аморальні та відверто цинічні рішення КСУ пов'язані з очевидною невдалою моделлю обрання суддів цього суду. Судді КСУ обираються на основі політичної мотивації, а не професійних, а головне – моральних якостей», – переконаний аналітик Борис Кушнірук. Дійсно, політична мотивація в судовій гілці влади – це найбільша її вада. А для суду, що є верховним тлумачем Основного закону і поготів.

Марина Нечипоренко, Київ