Закон про місцеві референдуми: можна буде відставити міську раду, мера?

На сайті Верховної Ради з'явився текст законопроекту про місцевий референдум. Його винесли на громадське обговорення, яке триватиме до 11 квітня. Потім проект доопрацюють і внесуть в Раду.

За словами віце-спікера парламенту Руслана Стефанчука, кожен охочий може надіслати власні пропозиції та зауваження на електронну адресу: localreferendum@gmail.com. Крім того, планується провести локальні обговорення закону на місцях. «Північ, південь, захід і схід. Аналізуючи текст законопроекту з представниками сільських, селищних, міських рад, територіальних громад, небайдужих громадян ми зможемо вдосконалити напрацьоване і надати народу дієвий механізм безпосереднього впливу на місцеву владу», – підкреслив Стефанчук.

Отже, з’ясовуємо, як хочуть проводити місцеві референдуми?

ЩО ПРОПОНУЄТЬСЯ: КОРОТКО ПРО КЛЮЧОВЕ

Згідно із законопроектом, щоб провести місцевий референдум, потрібна буде вимога щонайменше 10% від загальної кількості виборців громади. З ініціативи громадян референдум оголошує територіальна комісія. Витрати на підготовку і проведення волевиявлення бере на себе місцевий бюджет і фонди суб'єктів процесу референдуму.

Предметом місцевого референдуму може бути:

• висловлення недовіри місцевій раді і (або) сільському, селищному, міському голові;
• втрата чинності нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування або окремими його положеннями;
• затвердження статуту територіальної громади або змін до нього;
• затвердження програми розвитку територіальної громади або змін до неї;
• інше питання місцевого значення, віднесене Конституцією та законами України до відання територіальної громади, її органів та посадових осіб.

Водночас на голосування не можуть виносити питання, які:

• є предметом всеукраїнського референдуму;
• суперечать положенням Конституції та законів України;
• спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці;
• спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.

Не можуть бути предметом і питання:

• віднесені Конституцією та законами до компетенції інших органів публічної влади;
• щодо реалізації окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування законом (делеговані повноваження);
• питання місцевих бюджетів та тарифів на житлово-комунальні послуги.

Взяти участь у місцевому референдумі зможуть повнолітні громадяни України, виборча адреса яких належить до території цієї громади. Не буде права голосу у військових строкової служби, недієздатних осіб, українців, які живуть за кордоном або перебувають в місцях позбавлення волі.

Також у документі йдеться про те, що виносити на місцевий референдум можна буде лише одне питання, і на це питання треба дати чітку відповідь «так» або «ні». Рішення на референдумі вважатиметься прийнятим за наявності 50% голосів плюс один голос, воно є обов'язковим до виконання місцевою владою і може бути змінено не раніше, ніж через три роки.

Крім того, референдум не може призначатися і проводитися у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного чи надзвичайного стану.

ОЦІНКА ЕКСПЕРТІВ: ДОКУМЕНТ НЕПОГАНИЙ, АЛЕ НЕ ОБІЙШЛОСЯ БЕЗ «АЛЕ»

Ми запитали в експертів, наскільки якісний цей законопроект, за що його можна похвалити? Зрештою, чи є до нього якісь конкретні претензії?

«Перш за все на користь законопроекту про місцеві референдуми говорить процедура його підготовки», – коментує експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов.

Він наголошує на важливості того, що текст законопроекту оприлюднено для громадського обговорення ще до офіційної реєстрації. І згадує, що подібна процедура була застосована й до попереднього законопроекту – його «старшого брата» – про Всеукраїнський референдум. «Законопроект про місцеві референдуми готувався відкрито, робочою групою із залученням кращих українських незалежних експертів. Документ виглядає цілісним і професійно написаним», – каже Попов.

«Можна, звісно, придиратися до механіки, до трактувань окремих пунктів у частині реалізації й так далі. В цілому ж… Із точки зору популізму документ виписаний досить непогано», – вважає політичний експерт Олександр Антонюк.

«Цей законопроект досить ґрунтовний і великий – 131 сторінка, містить 124 статті. Дуже правильно, що автори будували свою логіку довкола того, що місцевий референдум – це право територіальної громади безпосередньо вирішувати питання місцевого значення. Тобто, що робити це можна не лише у представницький спосіб через місцеві ради. Цей момент тут реалізований. Крім того, в частині формування комісій з референдуму, в частині агітації, утворення виборчого фонду тощо – цей документ також враховує, і це правильно, що можуть бути як прихильники, так й опоненти питання місцевого референдуму. Зрештою, до плюсів я би відніс і те, що ніхто не намагався помістити в документ непередбачені Конституцією поняття, як обласні та районні референдуми», – наголошує екс-заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера.

Водночас, на думку експертів, в документі міститься низка дискусійних моментів. Зокрема, в тому ж переліку питань, які можуть бути предметом місцевого референдуму.

Ігор Попов вважає, що один із ризиків – це спроби виносити на референдуми питання, які розділяють суспільство і мають більш глобальний рівень – питання мови, декомунізації, геополітики чи впливу на рішення центральних органів влади. «Оскільки відповідність питання референдуму закону оцінюватиме ЦВК, то більшість таких питань будуть визнані невідповідними, і весь процес приведе лише до публічних скандалів. Проте, ініціатори референдумів можуть спробувати знайти окремі аспекти у глобальних питаннях та спробувати провести референдум по перейменуванню окремої вулиці чи всього міста, або про специфіку використання мовного законодавства. Відповідні застереження повинні бути максимально промодельовані та враховані», – каже експерт УІМ.

Також він згадав про можливість висловлення недовіри місцевій раді чи меру. За його словами, це внесе зміни у баланси інтересів та інструменти впливу на місцевому рівні. «З одного боку, громадяни завжди підтримують ідею запровадження механізмів відкликання обраних осіб. Але з іншого – опоненти чинного мера можуть зібрати 10% голосів громади, сконцентрувати сили та спробувати змінити владу, не чекаючи виборів. Щоправда, закон дає такий шанс лише один раз за каденцію», – зауважив Попов.

Олександр Антонюк також звернув на це увагу. «Моделюємо ситуацію в умовному окрузі, де існує дві-три групи, що між собою конфліктують. Приміром, депутати не можуть ухвалити бюджет міста, ну, бо не врахували якісь преференції, комусь щось не перепало. Що починає така політсила робити? Вона починає дискредитаційну кампанію, радикалізує місцеве населення й – ініціює референдум. Мовляв, а давайте знімемо мера. Тут можуть бути зловживання і маніпуляції. Зрештою, зібрати 10% голосів не так вже й складно. Вважаю, що треба підняти поріг хоча б до 30-35%. Та й узагалі, я прихильник думки, що в країні, яка знаходиться в стані війни, проводити плебісцити будь-якого характеру – мега ризиковано. Так, в документі чітко прописано, що не може бути предметом референдуму. Втім, яким би не був механізм референдуму, в умовах війни, він може бути використаний для дестабілізації ситуації та загрози національній безпеці. Зрештою, непрямі, завуальовані питання цілком можливі. Відтак я пропонував би авторам внести в документ певну правку, яка би заблокувала використання цього інструменту до завершення військових дій. Без врахування всіх запобіжників на законодавчому рівні, будь-яка неточність може коштувати дуже дорого», – стверджує політолог.

Андрій Магера в цілому погоджується із зауваженнями попередніх спікерів, утім виокремлює низку інших проблемних моментів. Так, у законопроекті йдеться про те, що лише одне питання можна буде виносити на місцевий референдум, натомість, каже він, якщо уважно вчитатися в текст… «Там написано, що якщо ставиться питання про недовіру місцевій раді, то одночасно (!) виноситься й питання про недовіру міському, сільському, селищному голові. І навпаки, – наголошує пан Магера. – Але ж це не можна включити в одне питання. Чому? А тому що один виборець може довіряти раді, але не довіряти голові, а інший – довіряти голові, але не раді. Розумієте? Цей недолік треба виправити».

Вказуючи на ще одну проблему, експерт звернувся до положень Конституції, де в частині місцевих виборів сказано, що право обирати сільського, селищного, міського голову й, відповідно, місцеву раду – належить жителям відповідної територіальної громади. «Ключове слово – жителям. У мене виникає питання: чому на місцевому референдумі, де територіальна громада бере участь в голосуванні, йдеться не про жителів, а про громадян, які мають відповідну виборчу адресу? Зрозумійте, що виборчу адресу певної тергромади особа може мати навіть за умови, що вона там не проживає. Знов таки – питання: а чи не буде тут способів втручання?» – запитує він. І тут же наводить приклад: «Уявіть, що поруч міста Києва, Харкова, Одеси, чи поруч будь-якого іншого великого міста знаходиться невеличкі громади. Земля в цих громадах може бути дуже коштовною. І для того, щоб вплинути або на результати виборів до відповідної місцевої ради, або на результати місцевого референдуму, коли, наприклад, ставитиметься питання щодо землі тощо – на жаль, може йтися про зловживання. Чому? Все елементарно. Дають гроші певній кількості виборців, щоби вони змінили свою поточну виборчу адресу на виборчу адресу потрібної громади. І вони це роблять без проблем, і беруть участь в голосуванні, і, як наслідок, впливають на результати референдуму. Нагадаю, що законодавець зробив дуже ліберальний спосіб зміни виборчої адреси. Для цього не потрібно жодних підтверджуючих документів».

Останнє з низки зауважень пана Магери стосується територіальної комісії. В законопроекті сказано, що саме вона (ця комісія) з ініціативи громадян оголошує референдум. Утім експерт каже, що в даному разі не все так просто, як видається на перший погляд. «Теркомісія має досить багато можливостей для відмови у проведенні референдуму. В проекті закону міститься низка зачіпок, формулювань, які дозволяють або безпосередньо теркомісії, або політичним партіям (представники яких є членами відповідних теркомісій) заблокувати цей процес. Виходить, що де-юре місцеві референдуми проводяться за ініціативою громадян, але де-факто – проводитимуться тільки ті референдуми, які вигідні владі, впливовим політсилам», – підсумував Андрій Магера.

Мирослав Ліскович. Київ