Як російська пропаганда паразитує на стереотипах про війну
Ще не так давно ми говорили про загострення ситуації на сході України. Але країна-агресор продовжує підвищувати ставки і тепер уже правильніше буде сказати про нагнітання Росією напруженої ситуації навколо всієї України. У режимі "турбо" нині запрацювала новинна машина. Не приховувана, а акцентована Кремлем інформація про концентрацію військ, техніки довкола наших кордонів. Різка реакція США, НАТО і ЄС (особливо країн Балтії та Польщі). Безпрецедентні частота і рівень українсько-американських контактів. Засідання в Брюсселі Комісії Україна-НАТО. Дзвінок Байдена вбивці Путіну з пропозицією про зустріч для обговорення складних питань…
Кожне з цих повідомлень заслуговує на окремий багатосторінковий розбір. Але, як не дивно, саме зараз і саме у такому news-водоспаді особливо важливим видається поговорити про сенси, терміни, політологічні стереотипи мислення.
МОСКВА ПОГРОЖУЄ - ПОРІВНЮЄМО 2014 І 2021 РОКИ
Зараз багато хто порівнює нинішню ситуацію з весною 2014 року. За багатьма параметрами: стан армії в Україні і в Росії, ступінь консолідації української влади і суспільства; розуміння наявної проблеми Заходом і його готовність допомогти нам. При цьому погано відстежується інформаційне забезпечення, нюансування того, що відбувається з боку Кремля. Тут серед інших виділю два фактори. В одному ситуація з 2014-го змінилася кардинально, в іншому залишилася практично такою самою, з окремими уточненнями.
Перше. Сім років тому роспроп робив акцент на тому, що в Україні влада є начебто незаконною, нелегітимною, крім того – по суті своїй нібито праворадикальною, фашистсько-нацистською. В умовах злагодженої роботи багатоязичної та багатомовної пропагандистської інформмашини, російської агентури впливу, підгодованих "корисних ідіотів" це мало частковий успіх.
На сьогодні така кремлівська тріскотня залишилася переважно для внутрішнього ринку. Оскільки на зовнішній арені, після парламентських і президентських виборів з пристойними параметрами відкритості, які проходять у нас ритмічно, важко переконати когось у нелегітимності нашої влади. А у Верховній Раді немає жодної партії, якій можна було б приписати хоч щось, схоже на радикалізм.
Другий фактор. Маніпулювання російської пропаганди стандартами західної журналістики, аналітики; паразитування на стереотипах і комплексах політології, окремих політичних теорій, підходів. Якщо узагальнити, головні принципи пристойних медіа є такими, що мають бути представлені кілька точок зору, як мінімум дві. Ну і далі - правда, напевно, десь посередині. Суть роботи роспропа у 2014 році була в тому, що він межу правди, вона ж – межа брехні, відсунув настільки далеко, що у підсумку щось середнє між повідомленнями двох сторін, української та російської, прагнуло до того, щоб бути перпендикулярним правді.
І ось цей прийом у нинішній ситуації залишається активним і дієвим. Тільки тепер - вже у більш тонкому налаштуванні. І саме з тієї причини, що звинувачення України та її влади у незаконності-нелегітимності, а також фашизмі-нацизмі, великою мірою на міжнародній арені вже не є дієвими.
НЕ МОЖНА ОБГОВОРЮВАТИ МАНІПУЛЯТОРІВ У ЗВИЧНИХ СХЕМАХ
Водночас маніпулювання журналістськими стандартами і паразитування на політологічних стереотипах процвітають. Однак у промовах російських топчиновників і на «политических ток-шоу» телеканалу "Россия-1" такі меседжі можуть пройти непоміченими, загубитися серед наростаючих загроз і шовіністичних істерик.
Зате це дуже добре видно в контенті «независимых» російських медіа, а також у ЗМІ демократичних країн (у тому числі балтійських), та й у частини українських аналітиків, у тому числі тих, які не відносяться до медведчуковського або мураєвського пулу... Так, наведені нижче тези повторюються настільки часто, системно і не завжди навіть проплачені Кремлем, просто тому що «так принято» і при обговоренні нашої поточної проблеми не враховується, що йдеться про маніпуляторів, до розгляду яких звичайні методи не підходять.
Перша теза - найбільш звична, класична: "Правда посередині – винні обидві сторони". Серйозні, здавалося б, політологи наївно говорять щось на кшталт: "Це неможливо, щоб у такому загостренні була винна тільки одна сторона". А у чому ж за нинішньої ситуації можна звинуватити Україну? Ну, наприклад, у тому, що вона не до кінця врахувала інтереси Росії в Україні і почала чинити тиск на союзну Путіну групу Медведчука. Або у тому, що Київ занадто рішуче заговорив про своє прагнення в НАТО. А це, як бачимо, "не може не хвилювати Кремль". Тобто ті, хто так говорить (і ніби всього лише пояснює ситуацію), в результаті фактично не визнають за українськими політиками права вчиняти на своїй території дії, не узгоджені з Кремлем. І це - саме те, чого хоче Путін.
У рамках цього ж підходу зрівнюються також російські та українські ЗМІ - нібито і ті, і інші "розпалюють військові настрої рівною мірою". (Як можна порівнювати наступальний шовіністичний угар роспропа і оборонну риторику українських медіа, не уявляю, але їх регулярно порівнюють).
Друга теза: "Так давайте розберемося, кому вигідно це загострення". Цілком очевидна у цьому випадку відповідь - Путіну, Кремлю - за визначенням видається занадто однобокою, а тому тенденційною. І тоді починається перебір варіантів, кожен з яких від початку є помилковим. Проте аналітики - люди дисципліновані: якщо їх просять про щось поміркувати, то вони можуть…
При цьому розгляд як вигодонабувачів так званих керівників так званих «республик» для Кремля є виграшним – вже сам собою, оскільки приписує тим неіснуючу суб'єктність, відсутню «свободу воли». Плюс - загальне розмивання відповідальності, зняття її виключно з Путіна.
Ну, а далі ми плавно підходимо до розгляду ще одного, найцікавішого варіанту - що "Ескалація вигідна [також і] нинішній українській владі". А вже це твердження є настільки частим і стереотипно політологічним, що воно заслуговує бути представленим як окрема третя теза.
Чому він з'являється? Загальновідомо, що війна, військове загострення можуть сприяти консолідації суспільства, підвищенню рейтингу керівника країни. Тому таке припущення видається логічним не лише Лаврову з пристяжним Азіровим, а й низці західних аналітиків. При цьому абсолютно не враховується, що "Команда Зе" йшла до влади під виключно мирною риторикою і дотримувалася її до останнього часу. Якщо ж вона змінює її - то просто тому, що Росія своїми діями не залишає їй іншого вибору.
ЧОМУ ПОРІВНЮЮТЬ З ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ, А НЕ ДРУГОЮ
Ще один популярний концепт для опису того, що відбувається на сході України – «саморазворачивающаяся эскалация». І тут з'являються свої особливості розгляду та опису. "Ну, так, - може визнати аналітик. - Росія справді "підвісила" Київ на погрози, загострила ситуацію. Але далі вона, ця ситуація, може вийти з-під контролю Кремля, як буває, коли на передовій з двох сторін лінії фронту – стільки озброєних людей".
Що тут не так? Ну, перш за все ми знову повертаємося до пункту 2.2 з попередньої глави. А саме: приписування ватажкам або військовим «ЛДНР» якоїсь окремої суб'єктності, нібито цей хвіст може повиляти собакою. Але як це можна обговорювати всерйоз - після зачистки російськими силовиками отаманської вольниці на окупованих територіях. І повної постановки там всіх і вся на контроль.
У розвиток цієї тези можна також почути: "Ситуація є настільки напруженою, що достатньо випадкового пострілу, щоб спалахнула велика війна". Ну як це можна уявити? Українські військові підконтрольні центральній владі, вони навіть відповідні обстріли погоджують. Російські найманці знаходяться під контролем тих, хто їх найняв, і роблять те, що накаже Москва, яка дає їм зарплату. Ну, яка війна може бути в таких умовах в результаті "випадкового пострілу"?.. І знову - саме лише таке обговорення для Кремля вже є дуже корисним, оскільки знову-таки розмиває відповідальність. І у разі рішення Росії почати війну заздалегідь дає їй лазівку для виправдання: «Это не мы, это в результате “случайного выстрела”».
Стривайте, «саморазворачивающаяся эскалация», «случайный выстрел» (а також «виноваты обе стороны», «всем было выгодно») - це звідки? З історії початку Першої світової війни! І ось чомусь саме зараз і саме з нею стало модно порівнювати нинішнє загострення... І це взагалі модний за кордоном наратив (у тому числі і завдяки тому, що, як кажуть, Джон Кеннеді знав історію серпня 1914 року і це допомогло йому під час врегулювання Карибської кризи). Однак у нинішній ситуації проведення аналогій саме з початком Першої світової для Росії є теж вигідним – з вище описаних причин.
Тим часом порівнянь з історією початку Другої світової війни набагато менше. Хоча саме воно видається більш коректним. Провина однієї сторони, ескалація ситуації нею і, врешті-решт, початок війни після її ж провокації. Адже саме це, а не «саморазворачивание», так схоже на те, що ми бачимо зараз (і навіть провокація вже була – з «убитым мальчиком», правда, війна цього разу, на щастя, не почалася). Але чому такі порівняння, більш очевидні, є менш популярними? Здебільшого тому, що на Заході в рамках «лівого ідіотизму» порівняння з фашистами-нацистами стало до непристойності затертим, банальним. Як то кажуть, "Хто перший у суперечці згадав Гітлера, той програв". Тому Путін може й надалі спокійно поводитися в стилістиці фюрера. Порівнювати ж його все одно будуть з Миколою II або Хрущовим. Теж не ангелами, але персонажами все ж більш пристойними.
СЛУХАЄМО – АНАЛІЗУЄМО – РОЗУМІЄМО
Попереду, найближчими днями, у нас дуже важливі події нон-стоп. Приїзд до Києва глав латвійського і литовського МЗС Рінкевічса і Ландбсергіса; зустріч президентів Франції та України; послання Путіна Федеральним зборам і подальше засідання Ради Федерації (вона, згідно із законом, дає президенту право на використання ЗС Росії за межами країни) тощо.
Тож обговорень і коментарів буде безліч. Ми ж відстежуватимемо, які тези і якою мірою отримають найбільший розвиток. І їх прискіпливий аналіз, виявлення способів маніпулювання, як наведених вище, так і нових, допоможе нам краще розуміти те, що відбувається.
Олег Кудрін, Рига
