Зміна риторики Кремля. Війна відкладена, але розслаблятися зарано
Те, що агресивна риторика Москви після вівторкового дзвінка президента Джо Байдена Путіну значно змінилася у бік пом'якшення, було очевидно вже протягом декількох наступних днів. Але цікаво подивитися на ситуацію у розвитку. В умовах непрозорої "візантійської політики" Росії це можливо, якщо проаналізувати свіжі, останні послання російської пропаганди. Чим і займемося.
ТИЖНЕВИЙ РИТМ РОСІЙСЬКОЇ ТЕЛЕПРОПАГАНДИ
Інформаційна обслуга Кремля розробила свій особливий графік, комфортний для її безперебійної роботи. З понеділка по четвер - дні «облучения», ударні, як безпілотники. П'ятниця-субота - дні відпочинку. І знову «ударный» час - вечір неділі, коли триплетом виходять головні програми російського політичного ефіру. О 20:00 починаються «Вести недели с Дмитрием Киселевым» (18 квітня це було 2 години 45 хвилин). Після цього - «Москва. Кремль. Путин» (35 хвилин). І на завершення - «Воскресный вечер с Владимиром Соловьевым» (2 години 25 хвилин). Майже шість годин поспіль - неслабо. Причому у кожного з цих ефірів – своя функція.
1. Щось на кшталт «итоговой информационно-аналитической еженедельной программы» Кисельова, насправді - маніпулятивний нереальний виклад реальних подій.
2. «Прокладка» - полегшений формат для любителів візантійського вуайєризму. До культу особистості вождя в «Кремль. Путин» російський глядач вже звик, "підсів" на нього. Головна функція цього ефіру - створення і зміцнення іміджу «самого человечного в мире человека» (як колись називали Леніна). Це очевидна розважалочка, в якій рідко говориться щось серйозне.
3. Типу «политическое ток-шоу» Соловйова. Насправді – «комедия соц-арт» з розподіленими заздалегідь ролями: «гениальный кинорежиссер, размышляющий о текущей жизни», «бывший спецслужбист, грубоватый правдоруб», «внук Молотова, показывающий преемственность советской и российской политики», «глупый иностранец/украинец» (тобто, який виступає за політику США, ЄС або Україну - ред.), «умные иностранцы/украинцы» (тобто ті, які підтримують політику Кремля - ред.) тощо. «Иностранец» і «украинец» тут не дарма пишуться через дріб, оскільки червона нитка ефіру – що українці не іноземці, а «такие же, как мы». Ну, зрозуміло, крім усіляких «нацистов» і «бандеровцев»
Ці ефіри не лише підбивають височайше затверджений підсумок тижня, але і намічають контури кремлівських темників наступного тижня. (Третя з названих програм, як легко порахувати, закінчується далеко за північ).
І з понеділка починається новий цикл, що підхоплює нон-стоп заявлені теми і підходи.
РОКІРОВКА ГОЛОВНИХ ТЕМ - США ТА УКРАЇНИ
Почнімо з «Вестей недели» від 18 квітня. Якщо попередні ефіри кисельовської програми починалися з нагнітання військової істерії навколо України, яка нібито зажадала війни, то тепер було принципово по-іншому. Спочатку - «муси-пуси» з приводу 60-річчя польоту Юрія Гагаріна і того, як відзначали цю подію «обнуляторы» Путін і Терешкова. Слідом за цим Білорусь, якщо точніше - спільна гебістська розводка російської ФСБ і білоруського КДБ з приводу «покушения на Лукашенко».
І лише третім сюжетом... ні, знову не Україна як така, але тема, що стосується нас прямо. Обговорення дзвінка Байдена Путіну, чому він нібито програв у грі поглядів, «сморгнул». Про Україну тут йдеться, як про «сателлита» США, з яким окремо спілкуватися не варто. Відповідно, і недавня болтологія про виключно агресивну Україну змінилися розповідями, що це Америка «направляла Украину на Донбасс». Ось ще сильно: «Отказ воевать на стороне Украины показал ничтожность военных гарантий США». Теж показово: спочатку роспроп переконує всіх, що Америка нібито підрядилася воювати на нашому боці, а потім самі ж кричать про нікчемність ними ж придуманих «гарантий».
Власне ж до України, ситуації на сході нашої країни, в ОРДЛО, черга дійшла ... після двох годин програми.
Така сама ситуація - і в «Вечере с Соловьевым». Ще тиждень тому програми починалися з України, яка нібито ось-ось почне війну. І лише потім обговорювали США і їх «совершенно разложившуюся демократию». Після дзвінка Байдена тут також відбулася рокіровка цих тем: найперше США і лише потім – Україна.
І ЗНОВУ АНАЛОГІЇ З КАРИБСЬКОЮ КРИЗОЮ І ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ
У попередньому матеріалі "Як російська пропаганда паразитує на стереотипах про війну" ми вже розглядали особливості висвітлення нинішнього загострення роспропом.
Ті самі закономірності залишаються і зараз, але з деякими уточненнями. Після дзвінка Байдена Путіну порівняння з Карибською кризою стало більш популярним, ніж з Першою світовою війною. Саме так проговорювалася проблема і у Кисельова, і у Соловйова. Така картинка виявляється найбільш втішною для нинішнього Кремля, повертає його до часів, коли було дві наддержави і одна з них – СРСР. Здається, Москва готова продовжувати і продовжувати цю тему, відклавши «усмирение» України серед іншого для того, щоб насолодитися солодкістю такого порівняння.
А реалії Першої світової, які прямо так названі не були, прослизають в коментарях у відеорепортажах (так було в «Вестях недели»). Українська армія і окупаційні війська в ОРДЛО описуються як дві рівні сили, які засіли в довгій окопній війні і мріють порушити таку рівновагу. Ось як «Россия-1» описує ситуацію з «дэнээровской стороны»: «Подготовка, как к обороне, так, конечно, и к наступлению, которого в окопах ждут все прошедшие семь лет». (Вражаюча логіка кремлівських «сказочников» - вони ж щойно говорили, що це Україна жадає війни).
І от, за хвилину, ще одна дуже цінна заява: «Ведь цели противостоящих армий вполне амбициозные. По крайней мере, в окопных разговорах среди солдат «народной милиции ДНР» запросто можно услышать упоминания о польской или румынской границе». Оце так! Хороші ж завдання ставляться «народной милиции».
Але тут, до речі, згадується й інше. У різних «модальностях», «кластерах» та інших варіантах мирного врегулювання, які просуваються Кремлем, говориться, що «народные милиции» «ЛДНР» мають бути збережені. При цьому у телерепортажних подачах особливо навіть і не приховують, що під «милицией» маються на увазі філії російських ЗС з агресивними планами.
А взагалі хотілося б повторити висновок, зроблений у попередньому матеріалі. При описі нинішнього загострення ситуації точними є історичні аналогії напередодні Другої світової війни (Гітлер щодо Чехословаччини, Югославії, Польщі; Сталін щодо Фінляндії, трьох країн Балтії). Тобто випадок, коли є явна сторона-агресор, яка ставить ультиматуми і камуфлює їх масованою пропагандою, провокаціями, і є сторона, що піддається агресії.
Інший наратив, на кшталт аналогій з Карибською кризою або Першою світовою війною, є помилковим. Той, хто використовує його, хоч-не-хоч підіграє Кремлю, повторюючи його меседжі.
У РОСІЇ БАГАТО ГОВОРЯТЬ, ЯК ВОНИ НЕ БОЯТЬСЯ "БАЙРАКТАРІВ"
І ще одна вкрай цікава деталь, яку російські пропагандисти намагаються приховати, але вона прориває їх обгортку-камуфляж і виходить назовні. Судячи з усього, Карабахська війна сильно запам'яталася Москві і контрольованим нею Збройним силам. Насамперед ударними турецькими безпілотниками "Байрактар".
Минулого тижня в «Вечере с Соловьевым» цей самий «Байрактар» кілька разів згадувався у такому приблизно контексті. Триває розмова з доблесним пособником окупантів в ОРДЛО. Вихваляючись, він каже, мовляв, наші воїни нічого не боятися, в тому числі «Байрактарів». Соловйов, який тримає в голові чітку розкладку корисних і шкідливих для Кремля меседжів, одразу ж схоплюється. Він, пропагандист, який розпалює війну і добре знає, що у разі її початку поїде відпочивати на свою італійську віллу на озері Комо, починає пояснювати, що «Байрактари» – це зовсім не страшно і боятися їх взагалі не треба. Співрозмовник його уважно вислуховує і повторює – мовляв, так, наші воїни дуже сміливі, вони взагалі нічого не боятися – навіть «Байрактарів»... Завіса.
Я би не став торкатися цієї теми, якби вона не отримала розвитку в недільних «Вестях недели» у Кисельова. Окремий великий сюжет у програмі називався «Убийца "Байрактаров"». У ньому розповідалося про розроблений концерном «Калашников» безпілотник-камікадзе під назвою «Ланцет». Він запускається з катапульти (за принципом рогатки) і за твердженням роспропа, є грізною зброєю, яка вже «наделала шума в Анкаре». Новину про «Ланцет» оперативно підхопили і почали розкручувати провладні російські медіа, а також українські філії на кшталт Strana.ua.
Але і це ще не все. Офіційний представник російського МЗС Марія Захарова, згадуючи недавні роспроповські провокації, «погибшего мальчика» і «погибшего дедушку» (судячи з усього, які загинули від випадкових боєприпасів, якими нашпигована земля, де сім років йде війна), з особливим акцентом говорила про українські «ударные беспилотники». Тому дискредитація цього виду зброї різноманітними способами, безумовно, продовжиться.
Звичайно, "Байрактар" – не панацея і не гарантія чого б то не було. Але вже одне те, що їхня поява в українській армії викликала переполох в Росії, видається позитивним фактом.
З'ЯВИЛАСЯ ПАУЗА. ТРЕБА ЇЇ ВИКОРИСТОВУВАТИ
Понеділкові ефіри російської телепропаганди продовжили намічену лінію. Українська тема захована на другий план. А на першому - російсько-американські відносини, до яких прив'язуються також останні білоруські та чеські ексцеси.
Але і розслаблятися не можна, оскільки тема ця недалеко, під рукою. Це як каструлька з варивом, поставлена на повільний вогонь. Зараз її трохи відсунули. Але у будь-який момент вогонь під нею можна і посилити.
Тож у України у військовому загостренні з'явилася деяка пауза. Бажано використати її максимально ефективно.
Олег Кудрін, Рига
