Два роки Володимира Зеленського: як змінилася країна та що вдалося
Рівно два роки тому, 20 травня 2019 року, Володимир Зеленський склав присягу і вступив на посаду президента України. За цей час були як успіхи, так і те, чого в силу різних непередбачуваних обставин, зокрема через пандемію коронавірусу, яка стала критичним випробуванням і для української економіки, і для нації, зробити не вдалося. Нам важко, але поки що стоїмо, удар – тримаємо достойно. Заявлений Революцією гідності курс не змінився – Україна йде в об’єднану Європу і в НАТО. Ба більше, зовсім нещодавно п’ята колона Кремля в Україні отримала потужний санкційний хук, а її головний агент – Медведчук – підозру в державній зраді.
Отже, чого дочекались Україна та українці за два роки президентства Зеленського, що змінилося і що вдалося за цей час? Власне, які проблеми можна окреслити?
«Продовжуємо рух у звичному для нас стилі: трохи хаотично, але більш жваво і в правильному напрямку, який український народ вибрав у 2014-му»
Володимир Фесенко, політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:
«Другий рік президентства Зеленського був складним і неоднозначним. Він почався нібито на спаді першої хвилі епідемії, але восени країну заскочила друга й третя хвилі, які виявилися більш масштабними й загрозливішими, ніж перша. Тому практично і президенту, і уряду довелося боротися з дуже негативними соціальними та економічними наслідками епідемії. І це достатньо болісно вдарило по позиціях президента. Зокрема, десь із травня минулого року й до січня цього року спостерігалося падіння його рейтингів. Окрім цього, додалося ще багато інших проблем, як от пам’ятне рішення КСУ й напруга навколо антикорупційного законодавства, дуже непроста виборча кампанія до місцевих рад. І хоча партії «Слуга народу» вдалося зберегти лідерство, але втрати були відчутними. Після виборів, шляхом активної регіональної політики та активних політичних домовленостей на місцях, довелося формувати коаліції. Тобто вплив на місцях президентська політсила зберегла, але ситуація стала набагато більш складною для президента і його команди. Через це у багатьох минулого року навіть виникло відчуття послаблення Зеленського. Однак невдовзі, починаючи з лютого поточного року, ми знову побачили рішучого президента, який пішов у наступ, проявив патріотичну позицію. У першу чергу, це стосується протидії проросійським силам, а щонайперше – Медведчуку. У результаті його рейтинги, а також рейтинги партії «Слуга народу» знову почали зростати. І на сьогодні, вважаю, його головний політичний здобуток – це те, що попри всі складнощі Зеленський залишається лідером рейтингових перегонів. Й прості громадяни, й еліти побачили сильного президента. До слова, в останніх навіть з’явився певний острах, адже Зеленському через РНБО вдалося знайти «чарівну паличку» у вигляді санкцій. Безумовно, сфера дії цієї «чарівної палички» обмежена, але він продемонстрував свою силу. Крім того, було зроблено заявку на політику деолігархізації. Це дуже складне завдання, є над чим працювати, проте наміри вже визначені. І якщо цей процес реально почнеться– це стане зламом однієї з фундаментальних основ української політики.
Також відзначу, що в цей непростий час президенту вдалося зберегти й зміцнити партнерські стосунки, були вдалі зовнішньо-політичні ініціативи, зокрема, підписання великого договору з Великою Британією, активні контакти з Туреччиною. Так, на Донбасі складна ситуація, триває загострення. Але це сталося не з нашої вини, а внаслідок того, що президент Зеленський виявився непоступливим, не пішов на поступки Путіну, не став виконувати вимоги Кремля. Відтак РФ почала посилювати свій тиск на Україну. Але, що також дуже показово, саме в цей непростий для України час відбулися стратегічно важливі контакти зі Сполученими Штатами, з іншими нашими партнерами. Гадаю, що незмінність і послідовність зовнішньої політики достатньо чітко проявилася в другий рік президентства Зеленського. Власне, в останні місяці ми також бачимо активізацію в питанні Євроатлантичних намірів України. І ця позиція дуже чітко формулюється.
Щодо проблем… Скажу так, Володимир Зеленський – це найбільш незвичний президент за всю історію України. В нас іще ніколи не було політика, який би прийшов на таку високу державну посаду з неполітичного середовища. І для Зеленського це стало викликом. Безумовно, є проблеми, є помилки. Як і раніше, наприклад, слабким місцем можна назвати кадрову політику. Окрім того, не завжди вистачає послідовності, системності в роботі. Як відомо, шостий президент - людина емоційна, імпульсивна, схильна до імпровізації, до швидких і нестандартних рішень, до бліцкригів. Часто це приносить непоганий результат, але не завжди. Я вже згадував про чарівну паличку під назвою «санкції РНБО», однак що стосується питань економічних, війни і миру, зовнішньо-політичних – їх одномоментно не вирішиш, тут потрібен час і системні зусилля.
В Зеленському йде боротьба двох начал: з одного боку класичного президента, а з іншого – людини, яка намагається діяти нестандартно. Інколи він діє на межі і тут є величезні ризики для нього. Але, знов таки, це пов’язано з тим, що, на жаль, усі ті класичні правила, до яких звикнув український політикум, вони, вибачте за тавтологію, законсервували нашу політику, зокрема й законсервували її проблеми – корупцію, неефективність, відірваність від інтересів пересічних громадян. Але, що важливо, крім зламу правил – потрібно створювати і нову систему, і про це також треба думати.
Моя загальна оцінка двох років президентства Зеленського? Дива не відбулося. Водночас, не відбулося й катастрофи. Ми продовжуємо рух у звичному для нас стилі: трохи хаотично, але жваво і в правильному напрямку, який український народ вибрав у 2014 році».
«На відміну від багатьох своїх попередників, у рейтинговому сенсі Зеленський пережив перші два роки свого президентства стабільно»
Петро Олещук, політолог:
«Насправді, короткі підсумки підводити досить важко, тому що саме по собі це питання достатньо широке за своїм змістом. Однак в політичному сенсі можу відзначити своєрідні електоральні гойдалки. Певний час спостерігалося падіння рейтингів чинного президента і його партії. Це було пов’язано з минулорічними місцевими виборами, а також з періодом після них, коли активно просувалася тема з підвищенням тарифів. Утім, згодом ситуація вирівнялася. І уже зараз можемо говорити про зростання рейтингів Зеленського. Таким чином, за останній рік президент пережив першу серйозну електоральну кризу, але знайшов вихід із ситуації. Думаю, що досягти цього вдалося за рахунок цілої низки серйозних рішень, які були ухвалені на початку цього року, і які надали нового імпульсу діяльності Зеленського та його політсили. На відміну від багатьох своїх попередників, у рейтинговому сенсі він пережив перші два роки свого президентства стабільно.
Рік пройшов під знаком пандемії коронавірусу, тобто був украй нелегкий. Але за цей час було ухвалено й низку визначальних для подальшого розвитку України рішень. Щонайперше – це земельна реформа. Мабуть, найбільш значиме рішення, як би дехто до нього не ставився. Крім того, це реформа місцевого самоврядування, поточним закріпленням якої стало проведення місцевих виборів. Процеси децентралізації в нашій країні стали незворотними. Все це підштовхнуло Україну до більш виразної демонстрації Євроатлантичного вибору. Нагадаю, що останнім часом було підписано низку спільних декларацій між президентом України та президентами Литви, Латвії, Польщі щодо підтримки вступу нашої держави до ЄС. Туреччина ж задекларувала підтримку вступу України до НАТО. Звісно, цей процес, м’яко кажучи, не простий і не швидкий, тим не менш.
Нарешті, в економічному плані цей рік був також нелегким. Україна далеко не в числі лідерів у боротьбі з коронавірусом і його наслідками. Проте я наразі утримаюся від якихось оцінок. Маю надію, що невдовзі все почне налагоджуватися і ми нарешті почнемо виходити з цієї складної ситуації.
Узагальнюючи: так, далеко не все із того, що було зроблено очікувалося, як і далеко не все, що очікувалося – зроблено. Утім процес іде, хоч і достатньо повільно, і не легко. Тому моя оцінка президенству Зеленського – «добре».
«Я схильний вважати, що зі своєю задачею президент і його команда більш-менш впоралися»
Валентин Гладких, політичний аналітик:
«Ситуація з коронавірусом змусила президента Зеленського серйозно попрацювати над виправленням помилок. Гадаю, це було пріоритетним напрямком роботи нинішньої влади. І я схильний вважати, що зі своєю задачею вони більш-менш впоралися, зрушення помітні (пригадайте, як було рік тому і як є зараз).
Другий аспект – реалізація проекту «Велике будівництво». Не розумію чому, але зазвичай, коли говорять про «Велике будівництво», то звертають увагу лише на інфраструктурні проекти - ремонт доріг, мостів… Не треба забувати водночас, що в цей проект потрапили також об’єкти соціально-культурної сфери, соціального призначення – лікарні, поліклініки, школи, дитсадки. Звісно, для українських реалій все це в диковинку, адже ми постійно жили в умовах, коли все це діло руйнувалося, розкрадалося і перепрофільовувалося. Приміром, ще вчора була спортивна школа, а вже сьогодні – нічний клуб. Що б не говорили про цей проект його критики, мовляв, не та ціна, не та швидкість чи якість, утім досягнення «Великого будівництва» помітні неозброєним оком. Ну, і третє – це створення підстав для запровадження ринку землі. Це важливо. І тут Зеленському треба віддати належне, адже в нього вистачило сміливості і мужності зробити крок в цьому напрямку, він не побоявся взяти на себе відповідальність, зважаючи на потенційні ризики.
Що стосується зовнішньо-політичних досягнень, то, гадаю, в актив президенту Зеленському можна занести найтриваліший за весь період війни режим тиші. Так, цей режим був недосконалий, але він дозволив зберегти десятки, якщо не сотні життів, як українських військовослужбовців, так і цивільних. Поруч з цим – мирні ініціативи, як от намагання відкрити нові контрольно-пропускні пункти тощо. Зеленському вдалося продемонструвати і переконати світову громадськість в тому, що Україна докладає всіх зусиль для мирного врегулювання, яке, однак, досі не відбувається винятково через деструктивну позицію РФ. Тут же можна згадати і про нещодавню напругу поруч наших кордонів. Зверну увагу на заяву керівника представництва ЄС в Україні Матті Маасікаса, який наголосив на ефективній роботі українських дипломатів та безпосередньо президента, мовляв, саме завдяки їхнім зусиллям вдалося досягти деескалації. Зрештою, в контексті війни і миру варто також згадати й про «Кримську платформу», яку на сьогодні активно розкручують. Це величезний плюс, тому що до останнього часу Крим нечасто перебував на порядку денному. Не можу пройти і повз ідеї підписувати двосторонні декларації про європейські та євроатлантичні перспективи України. Мені все це імпонує, адже чим більше таких декларацій ми підпишемо з країнами, які є членами ЄС та НАТО, тим складніше буде шукати аргументи для євробюрократії.
Щодо проблем, то, по суті, вони залишилися ті самі. Перш за все, це стосується корупції. Так, на найвищих щаблях влади її поменшало. Але той факт, що президенту і прем’єру не заносять валізки з грошима, ще не означає, що ці валізки зникли. Тобто, з корупцією борються недостатньо. Крім того, як і раніше, спостерігається брак комунікації з народом. В цьому контексті знову повернуся до земельної реформи. Так от, я нещодавно був на круглому столі, де презентували результати одного соцдослідження. Виявилося, що більшість громадян не обізнані з тим, що в Україні відбувається така реформа і що запроваджується ринок землі. А ті, які обізнані сказали, що вони чули про це. Тобто глибина і рівень усвідомленості насправді дуже низькі. На жаль, влада дуже часто неспроможна донести подібні речі до суспільства. З цим треба працювати.
І останнє – Зеленському поки що не вдалося поліпшити соціально-економічну ситувацію в країні. Розумію, що не підфартило з епідемією коронавірусу, але тим не менш…
Підсумовуючи: я би з певним авансом поставив президенту за другий рік «добре».
Мирослав Ліскович, Київ
