Викрадення Романа Протасевича: як злочин Лукашенка може відгукнутися Україні

До інциденту із захопленням і посадкою літака міжнародного рейсу Ryanair Афіни-Вільнюс, що транзитом летів над територією Білорусь, на другу добу залишається наразі більше запитань, ніж відповідей. Зокрема, незрозуміло, хто саме повідомив про мінування пасажирського лайнера і на підставі чого був піднятий у небо винищувач МіГ-29? Зрештою, не менше дивує й поведінка самого пілота Ryanair. Невже він не міг учинити інакше, враховуючи, що до Вільнюського аеропорту залишалося 10 хвилин льоту (73 км), а до литовського кордону лише 30 км?

Очевидно, що міг. Льотчик першого класу, діючий пілот «Аерофлоту» Андрій Литвинов написав у Twitter, що би він робив на місці колег із Ryanair: «1. Займаюся порятунком літака і пасажирів. 2. Приймаю рішення на посадку на найближчому аеродромі, а це Вільнюс. 3. Повідомляю про своє рішення диспетчеру. 4. Якщо мене примушують до інших дій, включаю сигнал біди, доповідаю на аварійній частоті про напад на повітряне судно. 5. Наполягаю на посадці на тому аеродромі, на який було прийнято рішення виходячи з повітряної обстановки, метеопрогнозу, придатності аеродрому, мінімуму і т.д. 6. Якщо виникає реальна загроза, то прямую за винищувачем, але на землі вимагаю консула і ЗМІ. 7. Відмовляюся від подальшого виконання завдання у зв'язку зі стресовою ситуацією і їду в готель».

В будь-якому разі, завдання, яке «фальсифікатор виборів» поставив перед своїми спецслужбами – знаття з борту і арешт керівника Telegram-каналу «Білорусь головного мозку», колишнього головреда знаменитого каналу NEXTА Романа Протасевича – виконано. (Детальніше про затримання Протасевича та реакцію світу на це авіапіратство можна прочитати на сайті Укрінформу – тут і тут).

Ми ж своєю чергою спробували з’ясувати, як ця ситуація, що склалася навколо лукашенківської Білорусі, може вплинути на Україну – чи прогнозуються якісь конкретні зміни?

Політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко в коментарі Укрінформу зазначив, що подібні заходи, безперечно, призведуть до того, що можливостей для геополітичного маневру у режиму Лукашенка взагалі не буде. «Захід від нього відвернеться повністю, а це відкриває можливість для ще більшого контролю над ним з боку Москви. Більше того, я не виключаю, що це і було головною метою цією спецоперації – не стільки затримання Протасевича, скільки – унеможливити толерування Лукашенка на Заході. Тому не КГБ Білорусі було в спецоперації головним суб’єктом. Лукашенко, разом з усією Білоруссю, став заручником Путіна, – каже експерт. – Питання у тому, чи зможе Україна використати саме цей момент і зробити так, щоб імовірні заходи щодо режиму в Білорусі (санкції чи інші обмеження) хоча б частково поширювались і на країну-агресора, яка точно стоїть за цим інцидентом. Бо для нас важливішим є протидія тим, хто смикає за мотузки маріонеток, а не самим маріонеткам».

У будь-якому випадку, продовжує він, для України проросійськість Білорусі необхідно розглядати у довгостроковій перспективі, що безперечно вимагатиме безпекового посилення північного кордону.

«Для нас головний наслідок – це криза в стосунках з Білорусією. Вона продовжує поглиблюватися, стає більш системною», – висловився у схожому ключі політолог Володимир Фесенко.

Україна, за його словами, діє в даному разі солідарно з країнами Євросоюзу. Але… «Все ж таки, нам потрібна певна гнучкість та обережність. Тобто не треба бігти попереду паровоза й вдаватися до якихось радикальних дій. А треба розуміти, що ми маємо достатньо великий північний кордон з цією країною. І це вже зона ризику», – наголошує політолог.  

Нарешті, акцентує на цьому, як і попередні спікери, юрист-міжнародник Борис Бабін: «Об'єктивна реальність полягає у тому, що посилення міжнародної ізоляції Білорусі та подальша маргіналізація її режиму істотно спростить її поглинання державою-агресором. А тому в нас істотно посилюються виклики на усьому північному кордоні».

Крім того, Борис Бабін звернув увагу ще й суто практичний наслідок, мовляв, так званий «Мінський процес» вже точно, як мінімум, географічно не буде «мінським». «Поки ситуацію рятує «відеоконференцзв'язок», але запланована рано чи пізно очна зустріч все одно поставить просте питання – де її проводити», – додав він.

Є ще один момент, який так чи інакше може вплинути на Україну.

Після трагічних подій 2014 року – збиття малайзійського боїнга – дуже мало транзитних рейсів проходить над нашою територією. Утім, схоже, зовсім скоро ситуація може змінитися. Комітет сенату США і законодавці низки країн, зокрема Чехії, Латвії, Німеччини, Литви, Ірландії, Польщі та Великої Британії, уже закликали заборонити польоти над Білоруссю. Зрештою, від слів до діла, першою відповідне рішення на практиці ухвалила латвійська національна авіакомпанія AirBaltic: рейс з Риги в Одесу уже в понеділок, 24 травня, обійшов територію Білорусі над Литвою над Польщею, а рейс з Риги до Тбілісі – рушив через повітряний простір РФ. Слідом за AirBaltic угорський лоукостер Wizz Air також вирішив направити рейс з Києва до столиці Естонії в обхід повітряного простору Білорусі. Це, звісно, лише «перші ластівки». Проте, якщо світові авіакомпанії все ж вирішать наслідувати згадані приклади, то, вочевидь, їхні маршрути можуть бути перенаправлені. І частина з них – проходитиме саме над Україною. Власне, авіаексперти Богдан Долінце та Кирило Новіков цього не виключають.

«Все залежатиме від того, які саме обмеження почнуть вводити, а також, які країни згодяться це робити. Не виключено, що все завершиться на рівні намірів і не більше. Зрештою, у світовій практиці такого ще не відбувалося, щоби через примусову посадку якогось рейсу запроваджувалися наскільки жорсткі заходи, – каже Богдан Долінце. – Тим не менш, якщо ми говоримо про потенційну можливість, про об’єми цього ринку, то може йтися десь про 220-280 тисяч рейсів на рік або про 500-1000 рейсів на добу (в залежності від періоду року і дня доби). Саме таку цифру надають білоруські провайдери».

Експерт наголошує на тому, що частку транзитних рейсів виконують російські та білоруські авіакомпанії. «Що стосується європейських авіаперевізників, то йдеться про 70-120 тисяч рейсів на рік або 200-350 рейсів на добу. Ось що нам цікаво. Адже доволі значну частину саме із цих рейсів – 25-50 тисяч рейсів на рік (а той більше) – можуть перенаправити і через Україну», – каже Долінце.

А додаткове навантаження – ми потягнемо? Кирило Новіков переконує, що так. «Українська система повітряного руху на сьогодні завантажена не більше, ніж на третину від своїх потужностей. Це ж стосується і штатного персоналу – його у нас достатньо для того, щоби збільшити навантаження польотів в українському небі. Зрештою, й технічна можливість так само дозволяє збільшувати кількість рейсів, причому не на якісь там 5-10-20, а в рази. Отже, з цим проблем точно не буде», – стверджує пан Новіков.

Рішення за авіакомпаніями. «Але в даному контексті потрібно не забувати про те, що вони (авіакомпанії. – Ред.) також враховуватимуть усі ризики прольотів, приміром, над територію біля окупованого Криму та Донбасу», – підсумував пан Долінце.

І це ще одне «але», за яке ми маємо «дякувати» путінській Росії.

Мирослав Ліскович. Київ