Східний вояж Лаврова у підсвітці

Східний вояж Лаврова у підсвітці "української статті" Путіна

Укрінформ
Переговорні майданчики, геополітичні понти і загроза прямої агресії

Чим більше у Кремля розбіжностей на західному векторі, тим більшого значення набуває східний напрямок. Часом - декоративно-піарівського, часом - втіленого у конкретні справи. Ми вже писали про це на прикладі довгого візиту Сергія Лаврова до Китаю та Південної Кореї (22-25 березня): «Турне Лаврова, саміт ЄС і довгобуд Nord Stream-2: Чи є зв'язок».

Цього тижня ситуація в чомусь схожа: теж чотириденна поїздка глави російського МЗС - до Душанбе і Ташкента (13-16 липня), з досить широким колом зустрічей і подій. І тут теж є свій фон і свій прожектор, який більш яскраво висвічує ситуацію і робить її більш зрозумілою.

СХІД ПОЧИНАЄТЬСЯ НА ЗАХОДІ

Втім, зайдемо здалеку. Перед тим як говорити про Схід, поговоримо про Захід. Ще нещодавно російські телепропагандисти, усі ці попови-скабєєви, соловйови-кисельови з приводу кліматичних змін лише гигикали, відтоптуючись на Греті Тунберг. Але щось змінилося і ось вже ті самі люди кажуть, що московська спека спантеличує. І треба щось робити, причому всім разом. Це, звичайно ж, невипадково. За Трампа, якому було плювати на кліматичні проблеми, ця тема для Кремля була нефункціональною. А тепер, за Байдена - інша річ.

Адже суть московської дипломатії не в тому, щоб вирішувати проблеми, а в тому, щоб їх плодити, по-шантажистськи пропонуючи свої послуги для їх вирішення. І поки Москву карають за агресію, отруєння, хакерство, їй дуже важливо мати сфери, майданчики, на яких можна зберігати постійний контакт із Заходом. Але якщо якась Сирія, Лівія (тепер, можливо, ще й Афганістан) потребують грошових і людських витрат, то кліматичне балабольство для Москви загалом є безкоштовним. Але при цьому – надзвичайно корисним.

І ось, починаючи з Женевського саміту Байден-Путін, з'явився окремий "кліматичний трек". Спочатку відеовиступ Путіна на Саміті з питань клімату (22 квітня). А тепер, 12-15 липня, приїзд до Москви з великою програмою і безліччю зустрічей Джона Керрі, держсекретаря США за «другого Обами», нині ж – спецпредставника американського президента з клімату. Цілком очевидно, що він у системі відносин з РФ, що вибудовуються Байденом і Блінкеном, грає роль «доброго слідчого». Про виняткову конструктивність і привітність Москви і Путіна (у цьому питанні) Керрі каже так солодко і переконливо, що заслухаєшся і навіть повіриш.

Окремо варто зупинитися на персоні візаві Керрі – нинішньому раднику президента РФ з питань зміни клімату. З 2018 року - це Руслан Едельгерієв. До того – глава уряду Чечні, до того - міністр сільського господарства. А перед тим - високопосадовець у системі кадирівського МВС (Спецвідділ з охорони перших осіб, тобто людина особливо наближена). Едельгерієв, з одного боку, має гарну освіту, елементи європейського лоску, але з іншого, як кажуть, при переговорах здатний жартома використовувати емведешну стилістику у чеченському варіанті. Тож цікаво буде простежити за результатами його частих зустрічей з Керрі і за тим, наскільки це буде схоже на вербування, таке популярне у російській дипломатії після воцаріння в Кремлі Путіна.

ЗДРАСТУЙ, АФГАНЕ. ПРИВІТ, ТАЛІБАНЕ!

Отже, Лавров устиг поспілкуватися в Москві з Керрі (12 липня), і ввечері наступного дня поїхав до Душанбе, де 14 липня мало розпочатися засідання Ради міністрів закордонних справ Шанхайської організації співробітництва (Китай, Росія, Казахстан, Таджикистан, Киргизія, Узбекистан), а також засідання Контактної групи «ШОС–Афганістан». Другий сюжет, мабуть, навіть більш цікавий, оскільки є дуже показовим для російської зовнішньої політики, в якій Афганістан, схоже, стає в один ряд з Сирією та Лівією.

14 липня глави МЗС ШОС ухвалили спеціальну спільну заяву з такою головною тезою: «Подтверждаем позицию государств-членов ШОС о безальтернативности урегулирования конфликта в Афганистане путем политического диалога и осуществления инклюзивного мирного процесса самими афганцами и под руководством самих афганцев». Говорячи російською, цю країну знову чекають великі терки за владу.

Минулого тижня (8 липня) до Москви приїжджали представники Талібану (офіційно – «терористичної організації, забороненої в РФ»), де провели переговори. І ось вже Москва, не відкидаючи контактів з центральним урядом у Кабулі, починає акуратну підтримку Талібану, розповідає на своїх інформресурсах, який він хороший, зокрема у протистоянні з ІДІЛ. З іншого боку, Росія попереджає талібів, що вони отримають жорстку відсіч, якщо «торкнуться інтересів союзників Росії». Тобто, після виходу з Афганістану США і їхніх союзників Москва, попльовуючи їм услід, намагається влізти в цю ситуацію настільки, щоб можна було маніпулювати різними сторонами і бути важливою для всіх.

Подивимося на карту - з ким із пострадянських країн Центральної Азії межує Афганістан? Довгий кордон з Туркменістаном (800 км) і Таджикистаном (понад 1300 км), трохи коротше – з Узбекистаном (144 км). З Киргизстаном «Афган» не межує. Але новини від 14 липня – «Талибы изгнали с афганского Памира десятки семей киргизов». Значить, і Бішкек на афганську тему зав'язаний безпосередньо... Дивимося ще одну російську новину з таким же датуванням: «Проект по строительству новой погранзаставы (на афганському кордоні, – О.К.) в Таджикистане с участием РФ реализуется – МИД».

ПРИВ'ЯЗУВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ, ВКЛЮЧНО З ТУРКМЕНІСТАНОМ

І ось з таким набором карт гра російської дипломатії на афганському напрямку стає очевидною. Загравати з Талібаном, але в надії, що він не заграється. Лякати Талібаном пострадянські центральноазійські країни, влазячи в них дедалі більше, якщо не економічно, як Китай, то військово. Окрема історія - Туркменістан. Завдяки своїм запасам енергоносіїв, диктатура в Ашгабаті досі намагалася триматися відокремлено від Росії. Тепер же, якщо є бажання (Москви), можна дестабілізувати афгано-туркменський кордон настільки, що будуть потрібні гарантії безпеки від РФ. І тоді (своє)вільному нині Туркменістану доведеться йти в загальне стійло ЄврАзЕС, ОДКБ ("Ташкентський договір") тощо.

Переходимо до наступного пункту. 15 липня Лавров вже у Ташкенті, де 15-16 липня проходить міжнародна конференція "Центральна і Південна Азія: регіональна взаємопов'язаність. Виклики і можливості" (афганська тема тут теж одна з головних). Склад у неї цікавий: президенти Узбекистану і Афганістану Шавкат Мірзієєв і Ашраф Гані, прем'єр Пакистану Імран Ган, віцепрезидент Єврокомісії Жозеп Боррель, глави МЗС Китаю і РФ Ван І і Сєргєй Лавров.

Зустріч двох останніх була (принаймні у відкритій частині) не дуже цікавою, фанфарною – «Лавров: отношения РФ и Китая находятся на самом высоком уровне за всю их историю». Втім, і за цією банальністю можна побачити традиційну для останнього часу картину. Прагматична КНР реалізує свої плани, по максимуму використовуючи вигоди інтеграційних процесів (у тому числі, в рамках ШОС). А Росія займається переважно військово-дипломатичним піаром, оплачує свою уявну велич кров'ю (але з огляду на нинішні закони про засекречування військових втрат – це Кремлю мало чим загрожує).

Важливо й інше - забуваючи комплекси Афганської війни (1979-1989), долаючи їх, Москва знову починає військові ігри з Афганістаном, поки що – по його периметру. Але ж це тільки початок, а хто знає, як далі розгорнеться…

Карикатура Сергея Йолкина
Карикатура Сергія Йолкіна

МАЛОРОСІЯ ЯК "МАЛА ЗЕМЛЯ" ВЛАДІМІРА ПУТІНА

А тепер повернемося до путінської статті про "адіннарот". Цей двомовний шедевр «Об историческом единстве россиян и украинцев» побачив світ 12 липня і весь цей тиждень навколо нього тривають ритуальні танці в полі Росії (інформаційному). Втім, однієї статті виявилося мало. І вже у вівторок, 13 липня, Путін, перебуваючи у Петербурзі, ще додатково відповів на питання (схоже, своєї ж пресслужби, написані під його диктовку) з приводу цього матеріалу. Завдяки чому захоплені схлипи стали на тон вище.

Кумедна деталь: відразу ж, у понеділок, сатиричний твіттер-акаунт ІА "Панорама" випустив таку от news»: «Сергей Шойгу распорядился в течение 24 часов довести до личного состава Вооружённых сил содержание статьи Владимира Путина об Украине. Министр обороны час назад вылетел с внезапной проверкой войск в Ростовскую область». Смішно, прямо як з брежнєвськими працями, «Малой землей», «Возрождением», «Целиной».

Але як же смішно стало у четвер, коли два джерела РБК повідомили, що Сєргєй Шойгу таки зробив цю путінську статтю обов'язковою темою для занять з бійцями з військово-політичної підготовки.

Тепер же - про менш смішне. У фіналі путінського матеріалу президент РФ відмовляє Україні в праві самостійно вирішувати свої справи без узгодження з Москвою і заявляє, що російська сторона «никогда не допустит, чтобы наши исторические территории и живущих там близких для нас людей использовали против России». «Тем, кто предпримет такую попытку, хочу сказать, что таким образом они разрушат свою страну», – погрожує Путін проросійським путчем.

І це послання не лише Україні, а й усьому світу. Кремль знову, вкотре заявляє про своє святе право втручатися у внутрішні справи як мінімум України (найбільшого і найважливішого для Москви гравця на пострадянському просторі). При цьому він сподівається, що під шумок нескінченних кліматично-афгансько-сирійських тощо обговорень його з часом втомляться обсмикувати на українському (і не лише) просторі. І підходи, заявлені у статті про "адіннарот", універсальні. Так-так, Центральної Азії, яка не має з Московією спільного минулого Київської Русі (у путінському виконанні – Стародавньої Русі), вони теж стосуються!

ОБҐРУНТУВАННЯ АГРЕСІЇ СТАЮТЬ ДЕДАЛІ ЯВНИМИ

Не випадково у другій частині-продовженні "відповіді на питання" (від 13 липня) президент РФ вирішив акцентувати на інший його ідефікс – розпаді СРСР, який відбувся завдяки праву союзних республік на вихід зі складу Радянського Союзу. (Закінчив багатообіцяюче: «Потом ещё, может быть, об этом поговорим», тож можна очікувати матеріалу і на цю тему).

А тепер знову повернемося до статті від 12 липня (пробачте за довгу цитату): «Хотите создать собственное государство? Пожалуйста! Но на каких условиях? Напомню здесь оценку, которую дал один из самых ярких политических деятелей новой России, первый мэр Санкт-Петербурга А.Собчак. Как высокопрофессиональный юрист он считал, что любое решение должно быть легитимно, и потому в 1992 году высказал следующее мнение: республики - учредители Союза, после того как они сами же аннулировали Договор 1922 года, должны вернуться в те границы, в которых они вступили в состав Союза. Все же остальные территориальные приобретения – это предмет для обсуждения, переговоров, потому что аннулировано основание. Другими словами – уходите с тем, с чем пришли. С такой логикой трудно спорить».

Ха! А як же з РРФСР-РФ? З Калінінградською областю імені Канта, з половиною Сахаліну і усіма Курильськими островами?.. А ось так - слухаємо доповнення, яке вилетіло з Пєскова: «Российская Федерация ниоткуда (тобто, зі складу СРСР, - О.К.) не выходила, вот в чем дело» (на прохання уточнити – а як же підпис Єльцина у Біловезькій пущі - Пєсков не дав відповіді). За цією логікою – РФ як частина Союзу зберігається. А значить, Кремль залишає за собою право вирішувати, які кордони правильні, які ні, так само, як і право прирощувати до себе інші республіки.

І нинішні фінти російської дипломатії, очолюваної Лавровим, теж дедалі відвертіше говорять про намір відновити колишній контроль як мінімум по радянському кордону.

Олег Кудрін, Рига

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-