Ближче до НАТО: що дає Україні участь в збройному комітеті Ради Альянсу
26 жовтня Україна взяла участь у засіданні вищого дорадчого Комітету Північноатлантичної ради НАТО у галузі озброєнь. Подія безпрецедентна. Чому? Попри те, що нашу державу й раніше залучали до участі у засіданнях конференції (про це йтиметься нижче), але зараз вперше йдеться про питання, що належать до прерогативи виключно держав-членів НАТО. Зокрема, це інновації в оборонно-технічній сфері, взаємодія з наукою і оборонно-промисловим комплексом та досягнення оптимального співвідношення військових потреб і бюджетних можливостей.
Що це за Конференція та хто ще з країн-нечленів НАТО брав у ній участь?
Конференція національних директорів озброєнь НАТО (Conference of National Armaments Directors, CNAD) або комітет Ради НАТО з питань озброєнь, як уже було згадано, – це вищий дорадчий комітет Північноатлантичної Ради Альянсу (North Atlantic Council, NAC). Своєю чергою Північноатлантична рада – це основний орган прийняття політичних рішень альянсу, що складається з постійних представників країн-членів.
«CNAD заснували у 1966 році для координації зусиль держав-членів (а там, де доцільно – й країн-партнерів) щодо розробки, закупівлі та досягнення взаємосумісності озброєння та військової техніки», - коментує Укрінформу заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.
Комітет виявляє можливі шляхи співпраці між країнами щодо поділу ризиків і витрат на розробку, науково-дослідні роботи, а також щодо досягнення економії масштабу, взаємодії з промисловістю, стандартизації та взаємосумісності.
Конференція національних директорів озброєнь скликається двічі на рік у форматі пленарних засідань: одне з яких – за участі винятково членів Альянсу, а друге – за участю партнерів. Також відбуваються щомісячні збори у форматі постійних засідань. Все проходить у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.
«Відомо, що, наприклад, у таких засіданнях, окрім України, також беруть участь представники Австрії, Азербайджану, Фінляндії, Швеції, Швейцарії та інших країн. Свого часу в засіданнях CNAD брала навіть РФ», – каже військовий експерт, редактор порталу Defense Express Валерій Рябих.
Що стосується безпосередньо України, то, зауважив експерт, ще у березні 2004 року була започаткована Спільна робоча група Україна – НАТО з оборонно-технічного співробітництва: «Ця група відповідає за визначення та координацію виконання конкретних заходів співробітництва Україна – НАТО, які належать до сфери озброєнь. Вона підпорядковується як Комісії Україна – НАТО, так і Конференції національних директорів з питань озброєнь».
Однак якщо до минулого року, коли 12 червня 2020 року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО, засідання більше стосувались питань надання технічної допомоги та впровадження стандартів НАТО, то з набуттям нового статусу…
«Може бути суттєво розширено спектр питань до яких долучатимуться представники України. Особливо з огляду на те, що Україна надалі демонструє рішучість в досягненні кінцевої цілі – приєднання до Альянсу у якості повноцінного його члена», – підкреслив пан Рябих.
Про що йшлося на засіданні та що конкретно це може дати Україні?
«Під час засідання було розглянуто декілька ключових тем, включаючи інновації та основні програми НАТО. Директори з озброєнь, зокрема, обговорили новітні та проривні технології, щоб зрозуміти їх потенціал, визначити дії, способи та терміни впровадження. Також надали вказівки щодо якнайшвидшого забезпечення можливостей, критичних для стримування та оборони, завдяки посиленню співпраці між союзниками, а також з науково-технічною організацією НАТО та Стратегічними командуваннями, і так далі», – розповідає Валерій Рябих.
Простіше кажучи, на засіданні вирішувалися здебільшого питання, пов’язані з порядком денним Альянсу. І це цілком логічно.
Власне, щодо України…
«По нас наразі відкритої інформації немає. Однак є висока ймовірність того, що під час засідання та в ході зустрічей з представниками конкретних країн-членів НАТО могли обговорюватись питання передачі Україні ряду ключових для оборони нашої країни летальних озброєнь. Зокрема – протикорабельних ракет, різноманітних морських оборонних систем, ракет та елементів протиповітряної оборони», – каже експерт.
«На цьому засіданні ухвалюють рішення про те, яку зброю виробляти і розробляти, а головне - хто це буде робити. Оскільки сьогодні Україна має статус розширеного партнерства з НАТО, у цьому випадку, імовірно, вона також буде інтегрована в процес розробки і створення зразків озброєння для країн-членів НАТО», – доповнює військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов.
А це означає, що, можливо, буде задіяний український оборонно-промисловий комплекс і науково-технічний потенціал.
«Спектр того, що ми можемо виробляти, дуже широкий. По-перше, завдяки ОПК, а по-друге, тому що ми маємо унікальні технології, яких немає навіть у США. Наприклад, нещодавно до супутників Юпітера вирушила ракета «Атлас», основним розробником і виробником якої став український «Південмаш», – нагадує пан Жданов.
Крім того, Україна може робити системи наведення і навігації (та ж ракета «Нептун»). Як приклад – Україна з нуля за три роки на замовлення Саудівської Аравії зробила ракетний комплекс «Грім» і передала його. І це не кажучи вже про радіолокаційні станції. Зокрема, українській «Кольчузі» – пасивній РЛС, яка бачить небо, але її ніхто не бачить – немає аналогів у світі.
«Нарешті, у нас з Великою Британією є спільний проект з виробництва ракетних катерів, а з Туреччиною – ударного безпілотника Akinci. Тобто є безліч проектів, в яких Україна бере участь», – наголошує військовий експерт.
І це країни НАТО.
«І НАТО вже ставить питання на сьогодні, що нашу державу треба залучати, і що український ОПК і науковий потенціал, можливо, отримують додаткові замовлення від Альянсу. Зрештою, розробити і зробити ракету в Україні у кілька разів дешевше, ніж зібрати її у США або Німеччині. Тому присутність України на зустрічі директорів озброєнь важлива тим, що, з одного боку, вони продовжують нас інтегрувати в свої структури і залучати, а з іншого – НАТО економічно вигідно використовувати Україну в якості країни-виробника (навіть окремих частин або комплектуючих)», – переконує пан Жданов.
Однак Альянсу необхідно розуміти всі процеси всередині країни, бажано – і в ОПК.
«Протягом років йшла концентрація рішень і зусиль, а зараз – все це потроху викристалізовується, виходить на практичний рівень. Ми беремо участь в конкретних проектах НАТО, а отже ми, фактично, є вже учасниками процесів, які проходять всередині Альянсу. І критично важливо в цьому плані – реформування нашої оборонної промисловості. Отой процес, який іде на сьогодні – ліквідація «Укроборонпрому», приватизація, корпоратизація, перехід на цивілізовані форми управління оборонними підприємствами… Як тільки усе вийде на практичну реалізацію, як тільки замість квазідержавного концерну «Укроборонпром» буде створена прозора, абсолютно зрозуміла система функціонування оборонної промисловості – тоді Україні буде набагато простіше реалізовувати спільні проекти з нашими партнерами по НАТО», – переконує Михайло Самусь.
Зараз же нашим партнерам важко зрозуміти, куди саме вкладати кошти, передавати технології, як вони захищатимуться, чи не будуть раптом украдені і так далі.
«До цього часу наші партнери, ті ж американці, просто фізично не могли вкладатися в українські ОПК, адже це було таке радянське утворення, з яким нічого не можливо було зробити. Воно було не зрозуміле для сучасного бізнесу. А оборонна промисловість на заході – це бізнес, який хоче розуміти, де будуть його гроші і технології через пару років. Втім, зараз процес запущено», - стверджує заступник директора ЦДАКР.
Україні дуже важливо брати участь в подібних заходах НАТО. Хоча б тому, що вони, крім усього іншого, надають нам додаткові імпульси в реформуванні.
«Щодо тем, напрямків і галузей співпраці, які будуть корисними Україні як з точки зору боєздатності, так і комерційного успіху на світових ринках – їх неймовірна кількість. Треба просто все зробити правильно та ефективно», – підкреслив пан Самусь.
У будь-якому разі…
«Політика президента Володимира Зеленського, спрямована на вимоги чіткої позиції НАТО з питань приєднання України, починає давати свої плоди», – стверджує експерт-міжнародник Петро Олещук.
Звичайно, поки що навряд чи варто говорити про те, що Україна просунулась на шляху безпосередньо вступу до Північноатлантичного альянсу, але…
«Все ж таки ми досягли, що нас все конкретніше починають сприймати як важливого партнера та союзника. При цьому ми бачимо, як поступово Україна починає проникати до структур НАТО. А це можна назвати певним переломом у свідомості керівництва Альянсу», – підсумував політолог.
Мирослав Ліскович. Київ
