Як Путіна під Гітлера гримують
Владислав Сурков вже давно має репутацію такого собі «адвоката диявола» при російській владі. Усі, навіть найбільш відверті та ганебні акції російської влади, що до, що після 2014 року, здійснювалися або під його керівництвом, або – при повній підтримці вже у ролі нібито спостерігача-аналітика. Автор сценарію війни з Україною й не приховує ключової своєї мети, яку він, утім, пов’язує із метою всієї російської державної машини, а саме: знищення України як держави. Звісно, таку от одержимість можна було б списати і на психіатрію, але – нехай Сурков сьогодні де-юре віддалений від Кремля, проте послуги його там затребувані. А написане їм – що це, як не спроба обґрунтувати чергову реінкарнацію фашизму у ХХІ столітті? Плюс – презентувати направлений назовні експансіонізм Росії, як єдино можливий спосіб існування, камуфлюючи таким чином її колосальні внутрішні проблеми та негаразди?
«Висока» філософія, лякалки «про хаос» і «прогин» від Суркова
Оговоримося одразу: ті, хто бажає ознайомитися із новим твором Суркова, має бути готовим до сприйняття деяких нюансів. Це не «легке читання», як то, наприклад «статті», підписані Путіним чи Мєдвєдєвим – там одразу бачиш і невігластво, і відверто занижений стиль, щоб було зрозуміло найбільш невибагливим читачам. Товариш Сурков завжди обов’язково наганяє пафосу, використовує складні інтелектуальні конструкції, наводить «наукові аналогії». В останньому своєму опусі (мовою оригіналу) «Куда делся хаос? Распаковка стабильности» Сурков починає з філософії та фізики. Спочатку йде сентенція про те, що кожна система несе в собі зерна своєї самознищення, а потім – підтвердження у вигляді елементарного пояснення другого закону термодинаміки: у замкненому просторі ентропія, тобто розпад, наростає. Від цього «декору» Сурков переходить до основного – криза, розпад загрожують усім державам, але є запобіжник у вигляді «міцнодіючої державності».
А далі автор переходить до улюбленого – вилизування нинішньої російської влади (мовою оригіналу): «…в начале века российская система власти остановила лавину социального хаоса и вытащила травмированную страну из-под завалов перестройки. Двадцать лет стабильности, которых не хватило Столыпину, теперь у нас есть. И еще будут. Вертикаль, порядок и скрепы гарантированы. Эти годы, точно, когда-нибудь станут вспоминать как золотой век». Щоправда, він ставить далі «але» і намагається (вибачайте, але знову – цитата): «Но если второй закон термодинамики верен (а он верен) и энтропия не может уменьшаться и исчезать, то возникает вопрос (довольно тревожный вопрос) – где она в таком случае? Когда порядок навели, что стало с беспорядком? Где теперь хаос, которого вроде нигде не видно? Куда он делся?».
І отут Остапа, як у Ільфа з Петровим, починає «нести»: він стверджує, що хоч роль каналізатора невдоволення виконував інтернет, але ж замовником розробки «світової павутини» був Пентагон. Тому – про яку свободу можна вже говорити? – цифровий концтабір майже побудований. Проте це не стримує невдоволення народів – чи то утисками прав, чи то рівнем життя. І воно, за Сурковим, переходить до такого собі мовчазного невдоволення і небажання мати справу з державою як такою. У підсумку – вибух, як той, що знищив СРСР, коли люди не хочуть більше жити «по-старому». І тут Сурков й береться довести, як Росії цього уникнути.
Коли єдине, що Росія можна принести світові – це війна
Знову довга цитата, щоб всім було чітко зрозуміло: «Социальная энтропия очень токсична. Работать с ней в наших домашних условиях не рекомендуется. Ее нужно выносить куда-нибудь подальше. Экспортировать для утилизации на чужой территории. Экспорт хаоса дело не новое. <…>. Сплачивай своих+разобщай чужих=будешь править и теми, и другими. <…> Все империи делают это. На протяжении веков Русское государство с его суровым и малоподвижным политическим интерьером сохранялось исключительно благодаря неустанному стремлению за собственные пределы (виділено тут і далі нами. – Ред)»… І далі: «Имперские технологии эффективны и сегодня, когда империи переименованы в сверхдержавы. Крымский консенсус – яркий пример консолидации общества за счет хаотизации соседней страны. Жалобы Брюсселя и Вашингтона на вмешательство Москвы, невозможность урегулирования значимых конфликтов по всему земному шару без российского участия показывают, что наше государство не утратило имперских инстинктов».
Чи потрібне ще щось? Чи не напряму висловлюється теза: стабільне існування Росії можливе лише, якщо усі негаразди та ріст соціального невдоволення буде мікшуватися зовнішньою експансією? Тобто – експортом ВІЙНИ на сусідні території. Україна напряму не названа, але навіщо це робити, коли війна й так йде, вже восьмий (!) рік? Тобто, ми бачимо з тексту Суркова, що саме війна пропонується як єдина стратегія Росії. Причому саме як спосіб вирішення внутрішніх проблем. Те, що історією доведено, наскільки це зараз нереально, аж смішно, що наддержава – це економіка і наука, передусім, це все Суркова не переймає, він обґрунтовує необхідність увібгати Росію у вагон, який їде у 1914 рік, де її чекатиме такий саме крах, що уже знищував першу Російську імперію.
Смішно, але обґрунтовуючи цю маячню, Сурков пише і про перекидання внутрішнього напруження в Китаї… Звісно, він має на увазі Тайвань. Але ж то «острівець» на півдні, а на півночі перед Китаєм є безкрайні, майже незаселені та багаті на корисні копалини, простори, які управляються вкрай погано. Кому вони ще належать? Ну, подивиться на мапу світу, Сурков, вам все зрозуміло?
Отож, такі концепції можуть виникати тільки в запаленому розумі. Чому саме зараз така риторика знадобилася Кремлю (а той факт, що така стаття не з’являється «просто так» – очевидний)? Це просто зухвалість, яку можна доручити озвучити не обтяженому держслужбою Суркову? Чи це спроба блефувати при не надто гарних «картах» на руках?
Що саме треба назвати фашизмом
Що корисне в опусах Суркова – це те, що він сам дає відповіді на свої ж запитання. А кажучи про необхідність перенесення внутрішньої соціальної напруги назовні, він тим самим визнає наявність цієї внутрішньої напруги.
І виявляються цікаві тенденції. Наприклад, інфляція за цей рік становитиме в Росії більше 8%, це вдвічі більше, аніж було закладене в бюджет. Якщо говорити про показники по галузям, то найбільш болюча інфляція – на продукти харчування, ціни піднялися на майже 12%. І це – тільки за офіційною статистикою, двозначних позначки інфляції не було в Росії вже майже десять років. А, якщо оцінювати без «хитрощів», то інфляція набагато суттєвіша і про це говорять ледве не всі відомі російські економісти – Сергій Гурієв, Ігор Ніколаєв, Андрій Нєчаєв Григорій Явлінський. Це значить, що реальні доходи населення падають, що визнає й Росстат (тобто офіційно) – зараз росіяни за рівнем життя повернулися у 2010 рік. Журналісти у Москві підрахували ціну «борщового набору» за півроку з весни до осені. Він став дорожчим удвічі, в регіонах – все приблизно так саме. Восени, коли зазвичай овочі дешевшали, у 2021-му – вони залишилися на тих самих показниках, чи навіть – подорожчали.
Звісно, «чорним лебедем», як в усьому світі, став коронавірус. Але реакція російської влади на нього виявилася неадекватною, економіка тільки входить в стадію наслідків – і масові банкрутства компаній малого та середнього бізнесу ще попереду. А додати сюди локдауни та к'юар-коди – ну, самі розумієте… Саме тому так багато у Мережі «челобітних» до Путіна зараз із моліннями про їх відміну.
Тобто, передумови для соціального вибуху в Росії зростають. І у російського уряду є можливість пом’якшити увесь цей негатив, знешкодити соціальну «вибухівку» – адже світові ціни на нафту та газ є більш ніж вигідними. Але ні: влада не спішить йти на поміч бізнесу та громадянам – усього на допомогу в умовах пандемії Кремль розщедрився на сукупні виплати та кредити, що становлять приблизно 3,5% від ВВП. Хтось скаже: але ж все-таки вони були! І Росія (вустами Суркова – також) позиціонує себе як наддержава. Втім, якщо подивитися на реальні наддержави, то їх витрати на протидію коронавірусу будуть дещо іншими – Німеччина майже 40%, Франція, Італія, Велика Британія – близько 30%, США – понад 20% ВВП, І відсотки залежать від абсолютних об’ємів економіки і зрозуміло, що Штати – попереду. А Росія тут де? Тобто абсолютно ясно хто, чого і на що вартий.
Але вбогій «наддержаві» Путіна з компанією куди важливіше й далі витрачатися на ракети і танки, на військові авантюри – в Україні, в Сирії та в різних куточках Африки; продовжувати годувати в прямому сенсі білоруський та венесуельські режими Лукашенка та Мадуро, а от ті самі «дорогі росіяни» – якось вже собі там проживуть, не дарма ж так люблять у Росії згадувати про блокаду Ленінграду – тоді ж вижили. Ну, не всі, звісно, але ж самі розумієте …
А тут і з’являється Сурков – який і пропонує готовий варіант вирішення усіх проблем, знову цитуємо: «А пока что мир наслаждается своей многомногополярностью, парадом постсоветских национализмов и суверенитетов. Но в следующем историческом цикле забытые сегодня глобализация и интернационализация вернутся и накроют это сумеречное Многополярье. И Россия получит свою долю в новом всемирном собирании земель (вернее, пространств), подтвердив свой статус одного из немногих глобализаторов, как бывало в эпохи Третьего Рима или Третьего Интернационала. Россия будет расширяться не потому, что это хорошо, и не потому, что это плохо, а потому что это физика».
Відомо, що в деяких людей бувають обмовки – по Фрейду. От і з Сурковим стається саме так: коли він наводить якісь асоціації із чимсь «третім». Але ані привабливі статуси Третього Риму, ані сумнівні Третього Інтернаціоналу зараз для путінської Росії не прийнятні. Бо якщо на щось і схожа оце «запалення» концепції Суркова, то саме на стратегії Третього Рейху. А що це, насправді, як не відвертий фашизм? От, мовляв, наш інтерес, реалізація нашого «філософського кредо» у тому, щоби поширювати імперську експансію за наші межі. А те що іншим це не сподобається, нас не переймає.
В усіх є варіанти, у нас – немає
Який можна зробити висновок нам, крім того, що треба організувати нездоланний опір? Кремль устами Суркова нарешті визнає, що його наміри щодо України не мають нічого спільного з якимось «братством» і з іншими історичними фальшивками. Це чистої води імперська експансія, щоправда, на нашу аргументовану думку, імперії уже дохлої, скільки б суркови не намагалися удати зворотне.
І ще – те, що, не виключено, у когось викликає сумнів. Так, у статті Суркова може бути присутнє й суто особисте – таке собі гарячкувате нагадування Хазяїну про себе. Але навіть, якщо припустити таке, то інстинкт політичної тварини Суркова не помиляється: в Кремлі шукають ґрунт під ногами і цей варіант є там цілком прийнятним. Чи готовий Путін приміряти на себе оці відверто гітлерівські тези? А чому ні? Хіба не так він діє з 2008 року – і донині? Тут інше постає питання: Наскільки зберігається У Путіна інстинкт самозбереження, ну, не вірить же він насправді, що «ми у рай, а вони просто подохнуть»? Якщо й вірить, то навряд чи його оточення цю самовбивчу віру розділяє. Але все одно, сильним світу цього треба все одно дати собі відповідь – що важливіше: ситуативна економічна вигода (оце все про газ та енергоносії у широкому сенсі слова) чи демократія, як стратегія майбутнього?
Так, якщо прагматично, то влізати зараз Путіну у відкриту війну немає сенсу – це буде означати кінець «Північного потоку-2» та інших проєктів. Просто тримати Європу та Україну у тонусі та відверто шантажувати, лякаючи війною? Схоже, це найбільш ймовірна версія. І сурковська стаття – один з елементів цієї конструкції.
А для України відповідь однозначна: нам завжди треба готуватися до найгіршого, бути здатними йому протистояти – адже ми на передовій і ми під кулями.
Віктор Чопа, Київ
