Не змарнувати потенціал України!
З великою тривогою та водночас з надією про краще майбутнє нашої держави ми підводимо підсумки 2021 року.
Сьогодні російський лідер загрожує всьому цивілізованому світу, виставляючи різноманітні ультиматуми і погрожуючи ескалацією та розширенням географії збройного конфлікту в Україні. Він уперто наполягає на розподілі світу на блоки, підпорядковані світовим гігантам, і мріє про поновлення СРСР чи Російської імперії. Він розуміє тільки силу і, не зустрічаючи зрозумілої йому відсічі, переходить усі можливі червоні лінії, хоч сам знущально виставляє їх для інших.
У світі, схоже, немає реальних планів загнуздання агресора: попередження не діють на того, хто пішов ва-банк. Проте є водночас і добра новина: ключ до трансформації самої Росії – в Україні, у стінах Святої Софії. Саме духовна сила українців й готовність їх до захисту своєї волі та незалежності визначать долю цього затяжного конфлікту.
Чи готові українці до цієї місії?
Без сумніву, наша країна, зокрема й нинішнє її керівництво, має цілу низку позитивних здобутків: відкриття ринку землі, допомога внутрішнім переселенцям, успішні дипломатичні ініціативи, зокрема, створення «Кримської платформи» та інші. Але очікуваних системних змін на краще не сталося. Навпаки – наростає політична криза, на неї нашаровуються кризи економічна й енергетична. Всі вони є наслідком не лише непрофесійності керівництва держави, а й його небажання прислухатися до остережних голосів. Влада не звертає належної уваги на критику, не дослухається навіть до слушних рекомендацій опозиції, не звертає увагу на експертну думку і навіть у своїх лавах не хоче чути заперечень, позбавляючись критиків і замінюючи високопосадовців, якщо їхні позиції суперечать бажанням офісу Президента.
Нас тривожить, що нечисленні проросійські політичні сили в Україні дисципліновані та відмобілізовані, немовби керуються з єдиного центру. Натомість широкий загал проукраїнських політиків такої консолідованості, на жаль, не виявляє. Ми вдячні багатьом із них за належні державницькі кроки й нейтралізацію підступних задумів прихованих ворогів, однак реальністю є й інше. Взаємна боротьба, амбіції бачити тільки себе національним лідером, неспроможність поставити інтереси держави вище за свої партійні й особисті інтереси – все це демотивує й розколює суспільство.
За таке взаємопоборювання чи не найбільша відповідальність лягає на Президента Володимира Зеленського і його правлячу партію, які сьогодні уособлюють українську владу. З усього видно, що владна верхівка вправно освоїла ті видимі й потаємні інструменти системи, яку вона покликана була змінити. Ми поділяємо тривогу українських правозахисників, які фіксують численні випадки порушення прав людини, нехтування верховенством права, руйнування парламентаризму, намагання перетворити суддів на слухняних виконавців волі офісу Президента України.
У стосунках з олігархами Президент Зеленський переймає російські засоби їх приборкання та повного підпорядкування владі. Замість відділення бізнесу від влади, чого очікувало суспільство від нової керівної сили, в політиці чинного Президента щораз більше проявляється прагнення контролювати бізнес і прибрати своїх конкурентів з політичного ринку. При цьому рівень політичної корупції в правлячій політичній силі настільки високий, що це прямо суперечить мандатові, отриманому Президентом Зеленським на виборах 2019 року.
Помітними стають спроби зменшити в країні політичну свободу. Знову з’явилися «темники», наявні ознаки цензури. Діалог з громадянським суспільством зводиться до рівня окремих пресконференцій та слухань на засіданнях парламентських комітетів. Влада намагається «зачистити» медіаринок, використовує правоохоронні органи і суди для залякування своїх опонентів і протестних громадянських рухів. Прикладом можуть слугувати десятки кримінальних проваджень, відкритих проти чиновників місцевої влади Києва, які тривають вже більше ніж пів року. Мета очевидна: перебрати під свій контроль більшість повноважень КМДА щодо Києва і заодно очорнити Віталія Кличка з його найменшим антирейтингом в 12%.
Вручення підозри у вчиненні державної зради та сприянні терористичній організації Петру Порошенку – один із проявів небезпечного крену в політиці Президента Зеленського. Обидва ці формулювання передбачають наявність прямого умислу на скоєння дій, кваліфікованих саме таким чином. Підозра має бути обґрунтованою, але в офіційній версії вона не містить жодного аргументу, який би доводив такий умисел. Тому вона є юридично нікчемною і свідчить про очевидне політичне переслідування чинним Президентом свого опонента. Як можна не бачити, що таке переслідування стане щедрим подарунком державі-агресору й викличе чергове розчарування союзників України, допомога з боку яких в умовах російської агресії є необхідною передумовою нашої перемоги?!
Це переслідування лише поглибить розкол у державі, оскільки сподобається одним й гальванізує протест з боку інших. Чи цього хоче Президент Зеленський, коли на кордонах нашої країни стоять ворожі війська?
Так, ми усвідомлюємо, що в умовах граничних геополітичних викликів керівництву держави хотілося б мати суспільство, яке слухалось би його керма. Проте спроби зібрати це суспільство в «один кулак», згортаючи демократичні свободи й нарощуючи елементи авторитарності, насправді є погибельними, оскільки неминуче вестимуть до подальшого зловживання владою, а тоді до фактичного поглинання країни авторитарною Росією. Натомість країну можна і треба консолідувати, опанувавши якісно іншу методологію, до якої не звикла наша система державного управління, а саме: невтомного узгодження своїх дій з політичними партнерами й опонентами, пошуку спільної стратегії національного розвитку на основі спільної ціннісної платформи.
Більша відповідальність, яка завжди лягає на чинну владу, не знімає відповідальності за стан справ у державі з політичної еліти та громадянського суспільства загалом. Невимовно боляче дивитися на те, як взаємна ворожнеча – отой бич української історії – вкотре підриває наші сили й національні шанси. Єдине розділення, яке мали б дозволити собі українці в цей відповідальний момент, – це розділення на тих, хто особисто захищає країну від російської агресії, і тих, хто їм допомагає її захистити. Адже саме це й допомогло нам вистояти 2014 року. Не забуваймо, що в Кремлі добре знають наш національний характер, зокрема знають про руйнівну силу наших стихійних «чорних рад». І не лише знають, а й на них розраховують і їх повсякчас провокують. Тому ще і ще раз закликаємо усіх нас: стишімо запал міжпартійних і міжособистісних суперечок! Навчімося розрізняти головне від другорядного – і єднаймося у цьому головному!
У 2010–2013 рр. наша Група намагалася остерегти Віктора Януковича та його команду, що політичний режим, який ігнорує громадянське суспільство, порушує права людини й не дотримується верховенства права, приречений на поразку. В цих умовах влада швидко втрачає легітимність. Сьогодні ми хотіли б спрямувати свій остережний голос як до Президента Зеленського, так і до всіх учасників політичного процесу. Потенціал України неймовірний, і гріш ціна буде всім нам, якщо ми його змарнуємо!
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама