Розмова Байден-Путін: Пу ще не програв, але вже готується
Про те, як пройшла телефонна розмова між президентам и США та РФ пізнім вечором 30 грудня ми конкретно ще нічого не знаємо і не факт, що колись знатимемо про неї все, що хотілося би. Втім, про дуже важливі загальні речі можна уже говорити, виходячи навіть з тональності перших офіційних повідомлень з Білого дому і Кремля. Отже...
- Мети, заради якої Кремль ініціював цю розмову, схоже, не досягнуто. Звісно, там не чекали на «капітуляцію Заходу» прямо перед Новим роком, але, принаймні, хотіли забезпечити пропагандистську перевагу перед переговорами у Женеві. Судячи з тональності, цього не вийшло.
- Погроза Кремля відповіти своїми «наслідками» на американську обіцянку економічних і політичних «наслідків нових санкцій за наступний етап російської агресії проти України» – це ніщо інше, як останній аргумент, психічна атака. Адже що таке «повний розрив відносин із США»? Чим це загрожує Америці? Складно уявити. Чого не скажеш про саму Росію, яка звикла використовувати «американські можливості» як на державному, так і на приватному рівнях.
- Перед перемовинами в Женеві сторони лише підтвердили свою риторику. Білий дім взагалі підкреслив, що «істотний прогрес у цих діалогах може відбутися лише в умовах деескалації, а не ескалації». Росія, схоже, хоче видати відвід 10 тисяч «зелених чоловічків» від українського кордону ближче до Ростова саме за деескалацію. Чи погодяться з цим США не ясно, наразі.
- З власне домовленостей: сторони домовилися провести консультації в Женеві не протягом одного дня 10 січня, як зазначалося, а двох – 9-го і 10 го.
- Рівень цих консультацій – заступники глав (причому далеко не перші) дипломатичних відомств США та РФ свідчить лише про початок. Не чекайте проривів від січневої Женеви. Сенсація щодо того, буцімто до переговорів доєднаються Байден з Путіним (на хвилиночку: президенти – до «десятих» заступників міністрів!) виявилася фейком.
Що тут треба обов’язково додати? Є протягом року періоди політичної і ділової сплячки. Про них всі добре знають: це серпень в Європі, коли всі – і чиновництво, і бізнес – йдуть у відпустку, «травнево-пасхальні» свята у нас, різдвяно-новорічні – у всьому світі. І от нетиповий, 2021 рік щодо останніх днів грудня цей стереотип зруйнував одним махом.
Спочатку, наче ніщо такого повороту не віщувало. І були ж, нібито, віднесені на «після свят», на 10 січня, американо-російські переговори щодо «українського питання», і засідання комісії НАТО-Росія призначене на 12 січня в Брюсселі, і консультації в рамках ОБСЄ очікуються у Відні 13-го… Сама по собі, така концентрація подій щодо вирішення «російського питання» – насправді йдеться про нього, а не про «українське питання» – уже привертає до себе увагу. Але надвечір передноворічного 29-го грудня все це стало доповнюватися новинами більш, ніж важливими. Спочатку було об’явлено про вищезгадану телефонну розмову Байден-Путін 30 грудня. І це уже було сенсацією, бо крім незвичної дати, це була ще й ініціатива Кремля.
«Російський очільник запросив телефонну розмову з президентом США (якось це вибивається з практики Кремля. Як правило, там кожного разу з особливим задоволення в прес-релізах вказують, що саме їх запрошують до розмов). Білий дім погодився», – пише у своєму блозі колишній посол України в США Валерій Чалий.
Потім з’явилася новина, що у перемовинах 10 січня візьмуть участь і президент США, і Путін. Це круто піднімало рівень і самих контактів, і очікувань від їхніх результатів. Втім, дуже скоро виявилося, що це – фейк. Якщо чесно, то останній факт трохи заспокоїв. Бо надто вже висока активність розвинулася навколо проблематики, де Україна привчила себе чекати на різні неприємності на кшталт вимог негайно виконувати якусь «формулу Штайнмайєра».
Втім, у ніч на 30 грудня цей потік доповнився позитивним повідомленням про те, що держсекретар США Ентоні Блінкен провів консультації з ключовими союзникам в Європі – Великобританією, Францією, Німеччиною. Заявлений результат: остаточне погодження покарання Росїї у випадку розгортання нового етапу її агресії проти України.
Нарешті, Блінкен зв’язався з Києвом. «Президенту України зателефонував державний секретар США. Що дійсно символічно. Про Україну без України нічого вирішувати не будуть – впевнено заявляють наші стратегічні партнери». – написав той же Валерій Чалий.
Спробуємо підбити підсумок. Звісно, суб’єктивний поки що. Схоже, стає зрозумілою дивна ситуація кінця жовтня 2021 року, коли Україна і США сильно розійшлися в оцінці рівня небезпеки, яку несла концентрація російських військ на кордоні з Україною. Оцінка Києва про те, що нічого екстраординарного не відбувається, була об’єктивною, базувалася на даних розвідки, набутому досвіді, вона була обґрунтовуванням політики вичікування, коли ініціатива зміни ситуації продовжувала належати Кремлю. Мабуть, у Києва й насправді не було іншого обґрунтованого виходу. А Вашингтон – свідомо загострював ситуацію, щоби перехопити стратегічну ініціативу. Москву попереджали, погрожували їй «пекельними санкціями» і врешті спровокували на дивну відповідь: поспішити з виставленням неприйнятних для НАТО умов. Коли вся ця закрита кухня стала надбанням інформаційного ринку, всім стало очевидно, що Альянсу треба наполягати на збереженні своєї 100-процентної суб’єктності.
Тобто Росію витягли на переговори, в яких вона або не зможе не відступити, або не відступить і остаточно опиниться в позиції «задокументованого» ізгоя. Додайте до цього супутні обставини – той же «реванш потомків сталінських держиморд», тобто, розгром у російському «суді» всесвітньовідомої правозахисної організації «Меморіал». Кремлю є з чого непокоїтися, навіть, панікувати. Схоже, це й було причиною російської ініціативи про телефонну розмову 30 грудня.
Між тим, секретар української РНБО Олексій Данилов вкотре заявив, що російських сил, сконцентрованих на кордоні з Україною, недостатньо для того, щоби в Кремлі ризикнули на повномасштабне вторгнення. Тож пан Данилов закликав українців «спокійно святкувати Новий рік».
Що ж, давайте прислухаємося до поради секретаря РНБО. Думається, що й на Святвечір 6 грудня і на Різдво 7-го – можна буде спокійно зібратися в родинному колі.
З Прийдешніми!
Оксана Петрук, Київ
