Перемовини в Брюсселі: до агресора не можна повертатися спиною
До серії переговорів «Цивілізований світ – агресивна позасистемна Росія» 9,10, 12 і 13 січня всі країни та міжнародні організації, які протистоять російській агресії та «ультимативному» хамству, підійшли без ілюзій. І це допомогло витримати тональність цих контактів у рамках пристойності та з перспективою на продовження. На Заході традиційно виходять з принципу: краще говорити, ніж воювати. А нам – єдине, що поки залишається – прислухатися до того, що було сказано після закінчення чотиригодинної зустрічі. А сказано було не надто багато.
Якщо коротко, то, як і говорилося ледве не всіма ключовими гравцями американської та європейської політики, ультиматум Росії щодо нерозширення НАТО на Схід було відкинуто – вдруге за три дні. Щоправда, це будо зроблено у підкреслено дипломатичний спосіб.
"Ми мали відкриту дискусію, фокусувались на напрузі навколо України і збільшенні кількості російських військ на кордоні. Але тільки Україна та НАТО мають вирішувати, коли Київ може вступити в НАТО. Росія не має мати права вето", – сказав глава НАТО Єнс Столтенберг.
Чітко проглядається принципова позиція НАТО і щодо згаданого вище питання: Альянс хоче, щоби Росія постійно залишалася у полі зору – так спокійніше. Втім, на цих переговорах домовитися про взаємне представництво Росії при НАТО і навпаки – не вдалося
Єнс Столтенберг: «Сьогодні на зустрічі ми проговорили, що будемо відновлювати офіс НАТО у Москві і представництво Росії при НАТО, тому що ми віримо в силу діалогу». І далі «…незалежно від того, чи представництва будуть відновлені, чи ні, ми переконані, що Росія хоче взяти участь у серії зустрічей для обговорення різних питань».
Ще одна цікава деталь. Порівняно з Женевою, керівництво російською делегацією було змінено. Заступника міністра закордонних справ Сергія Рябкова замінив інший заступник Лаврова – Алєксандр Грушко, військове відомство представляв заступник міністра оборони РФ Алєксандр Фомін. А от Венді Шерман, заступниця держсекретаря США, яка очолювала американську делегацію на перемовинах 9-10 січня в Женеві, взяла участь в перемовинах у Брюсселі, і це підкреслило неухильність підходу з боку Вашингтона.
"На засіданні ради НАТО-Росія я підтвердила фундаментальні принципи міжнародної системи та європейської безпеки: кожна країна має суверенне право обирати свій власний шлях", – сказала Венді Шерман. А щодо того, як забезпечити деескалацію, пані Шерман порадила Кремлю: треба просто «відвести війська у казарми».
Особливих очікувань у НАТО не було. Єнс Столтенберґ говорив, що хорошим результатом буде домовленість про подальші зустрічі. Її, схоже, сторони досягли. І для України дуже важливо, що генсек НАТО підкреслив принципове: не можна говорити нині про вторгнення РФ, адже в 2014 році Росія ВЖЕ напала на Україну та окупувала частину її суверенної території. Тож Росія – ніякий мне посередник, а сторона конфлікту. Україна має право на самооборону і не загрожує Росії.
Між тим, з-за океану надходять новини, без сумніву, сенсаційні.
- Наприкінці 2021 року адміністрація президента США без публічного розголосу виділила Україні додаткові $200 мільйонів військової допомоги. Передбачено постачання практично того ж таки оборонного озброєння, яке США й раніше постачали Україні. Йдеться, зокрема, про стрілецьку зброю та боєприпаси, переносні радіостанції, медичне обладнання, запчастини для обладнання тощо.
- Республіканці в Сенаті, за ініціативи сенатора Марка Рубіо, підготували до голосування резолюцію з вимогою до адміністрації ввести проти Росії реально важкі покарання на випадок агресії. Заходи, нарешті, зазначені публічно та конкретно. Серед них вимога, щоби Північний потік-2 в разі продовження агресії не запрацював ніколи.
- За даними газети Washington Post демократи в Сенаті підготували свій список санкцій, які будуть застосовані, якщо Росія таки нападе. Білий дім, начебто, погодився з цими пропозиціями, і вони теж будуть проголосовані найближчим часом. Вперше до списку того, про що ми давно чули, на кшталт відключення від системи міжнародних розрахунків SWIFT, прозвучала погроза введення персональних санкцій проти Путіна. Це безпрецедентно: президентів у практиці міжнародних відносин, зазвичай, санкціями не обкладають. А щодо ситуації з Путіним, то тут залишається констатувати: наступна «станція» – повістка в Гаазький суд.
Наразі, ми дійшли до ситуації, коли продовжувати обговорювати питання «нападе Путін, чи не нападе» стало вже просто смішно, незважаючи на всю трагічність його змісту. Це питання без шансів отримати відповідь треба уже перестати ставити. Так само, як перестати повторювати дивну формулу «нічого про Україну без України». Як ви собі це уявляєте чисто технологічно? Уже давно сказано, як це має звучати в реальності – «жодних РІШЕНЬ про Україну без України». Втім, у нас уже дійшло до того, що напередодні засідання Ради Росія – НАТО – тобто ДВОСТОРОННЬОГО формату – деякі українські політики продовжували публічно бідкатися, що «України знову не буде там», де про неї говоритимуть.
У четвер, 13 січня, у Відні відбудуться консультації в рамках ОБСЄ. В них українська делегація участь уже візьме безпосередньо. А цікава ця зустріч, насамперед, тим, що на ній може засвітитися позиція різних країн Європи – і наших друзів, і учасників Нормандського формату, і тих, хто досі не був помічений в особливих симпатіях до України. Чекаємо.
Олег Мельничук, Київ
