Мінсько-пекінсько-берлінські маневри Кремля: дипломатія, армія, спорт
Ну, ось і минув місяць з початку енергійних переговорів між, узагальнено кажучи, Заходом та Росією. Зарозумілі вимоги щодо «гарантій безпеки» Кремль підкріпив концентрацією своїх збройних сил навколо українських кордонів. Але лобова дипломатична атака не вдалася, узгоджена відповідь демократичних країн виявилася досить жорсткою та однозначною.
Тому на поточному тижні нам довелося побачити видозміну порядку денного, що його висуває Москва та піарівськи забезпечує її пропаганда. І тут щільно переплелися різні російські ігри та маневри – дипломатичні, військові, олімпійські.
КРЕМЛІВСЬКА ДИПЛОМАТІЯ: ВІДПОВІДІ У ВІДПОВІДЬ НА ВІДПОВІДЬ
Після московських переговорів Макрона з Путіним багато й докладно обговорювалися ініціативи французького президента та некрофільські "частушки" російського. При цьому важливіша деталь, що логічно вбудовується в дипломатичну конструкцію попередніх тижнів, залишилася малопоміченою.
Ось що президент РФ сказав на пресконференції після переговорів: «Ми зараз підготуємо відповідь на той папір, який ми отримали з Брюсселя та Вашингтона. Загалом я пана президента (Макрона. – Ред.) проінформував про це. Направимо (російський «папір». – Ред.) у Вашингтон та Брюссель. Там (у відповіді росіянам від США та НАТО. – Ред.) дійсно є речі, які можна обговорювати. Вони, щоправда, мають другорядний характер, та все ж».
Путін виконав обов'язкову програму кремлівського фігурного катання – заявив, що Росія, як і раніше, добиватиметься відповідей на «головні» питання щодо «гарантій безпеки»: нерозширення НАТО, нерозміщення ударних систем біля кордонів РФ, повернення інфраструктури НАТО до ситуації 1997 року. Але наприкінці цього спічу він знову повернувся до теми переговорів між Росією і Заходом. І закінчив стисло-оптимістично: «Я не вважаю, що на цьому наш діалог закінчено».
І куди поділося путінське розривання на собі ленінградського тільника – вимога відповісти а) терміново, б) позитивно? Корисно згадати і слова Лаврова – ще два тижні тому він різко розділяв відповіді, отримані Москвою від НАТО та США. Першу з них називав «ідеологізованою» настільки, що йому навіть «трохи соромно за тих, хто ці тексти писав». Але вже Путін розглядає ці відповіді, не поділяючи, в одному пакеті. При цьому хвалить їх – обидві! – не без легкої критики, «та все ж».
Російські ЗМІ, звісно, довели до народу ці слова свого невінчаного монарха. Але надміру розкручувати їх не стали. Що не дивно, бо в них Путін виглядає не альфа-самцем, яким колись здавався, а скромним рахівником з ЖЕКу, який переписується з суміжниками. Але сказати про шкідливий вплив таких слів на імідж Путіну пропагандисти посоромилися. І за три дні на преспідході після зустрічі з казахстанським президентом Путін майже дослівно повторив ті самі слова.
Також у четвер в інтерв'ю телеканалу «Дождь» на прохання дати відповідь, коли з'являться ці російські відповіді, представниця російського МЗС Марія Захарова з властивою їй прямотою відповіла: «Я не маю конкретної дати… А можна я повернуся до попередньої теми?..».
І ці люди нещодавно дорікали Заходу за те, що він зволікає з обговоренням. А самі? Не кажучи вже про те, як це виглядає насправді. Захід відповів на ультиматуми Росії. Москва готує відповідь на відповідь Заходу. І... мабуть, потім знову почне вимагати, щоб Захід дав відповідь на її відповіді на попередні відповіді... "в будинку, який збудував ЖЕК". Тобто, вибачте Джек.
Виходить «дурна» нескінченність. І та сторона, яка заварила кашу та кричала «швидко-швидко-швидко», виглядає недолуго.
ШКОЛА КДБ: СИЛЬНОГО ОПОНЕНТА ТРЕБА ДИСКРЕДИТУВАТИ
А ось нарешті відбувся візит до Росії міністра закордонних справ Великобританії Ліз Трасс. З усіх останніх човникових візитів до Москви офіційних осіб вона виглядала, мабуть, найбільш вражаюче. Недаремно Лавров дав найпохмуріше визначення їх спілкування - "розмова німого з глухим". І це показник того, наскільки чітко, хоч і дипломатично коректно Трасс за пунктами показувала Росії всю непристойність її поведінки щодо України.
І ця її позиція, в дусі «залізної леді», проявилася від початку. Відкриваючи переговори з російською стороною, Трасс заявила, що на них швидше можна буде досягти «прогресу для зміцнення безпеки всіх», якщо Москва повернеться до поваги принципу територіальної цілісності та суверенітету України, «під яким Росія добровільно підписалася 1994 року в рамках Будапештського меморандуму».
Точна та правильна позиція! Коли Кремль робить усе, щоб «забути» цю тему, немов порушення у дворовому футболі, Великобританія бере її, обтрушує від пилу і тицяє в ніс Кремлю. Тому ж нічого не залишається, як мляво та непереконливо виправдовуватися, що, розпочавши агресію проти України та відібравши частину її території, Росія Будапештського меморандуму не порушувала. І це гарна точка відліку для початку розмови з Москвою.
За словами Трасс, у четвер Лавров сказав їй, що «Росія не має планів щодо вторгнення в Україну». Але замість того, щоб радісно розмахувати цією обіцянкою перед пресою, як роблять інші, далі британський міністр наголосила, що коли це так, то ці слова мають «бути підкріплені реальними діями». І ось якими: «Ми хотіли б, щоб військове обладнання, а також військові, розгорнуті на кордоні з Україною, переїхали кудись, тому що зараз конфігурація сил створює реальну загрозу».
А що ж російська сторона? Вона, як і раніше, найбільших зусиль докладає до створення альтернативної реальності. Показово, як після зустрічі Путіна з Макроном оглядач телеканалу «Росія-24» обурювалася, що на Заході обговорюють, які ж «ідеї та пропозиції» були у загашнику у Макрона і практично ігнорують геніальну путінську цитату: «Нравится, не нравится / Терпи, моя красавица». Подібний рівень аналітики був і після зустрічі Лаврова з Трасс – російські ЗМІ найбільше обговорювали не суть, не принципову позицію Лондона, а географічну обмовку пані міністерки щодо Воронезької та Ростовської областей.
І це, по суті, чергове «пробивання дна» російською дипломатією. Наприкінці минулого року вона вже відзначилася непристойною публікацією поточного ділового листування всередині «нормандського формату». Тепер же – оприлюднює, розкручує обмовки під час переговорів. Але що буде далі? Чи є тут червоні лінії для російської дипломатії? А також пропаганди, яка тепер найчастіше невіддільна?
ПАМ'ЯТАЄМО ПРО ПАСТКИ «МЕМОРАНДУМУ КОЗАКА»
Ще одне корисне спостереження – щоб відвернути увагу від провалу російського дипломатичного бліцкригу, роспроп активніше розкручує – зливами, «інсайдами», прямими заявами офіційних осіб – дві теми. По-перше, що Захід активно тисне на Київ, вимагаючи від нього виконати Мінськ-2 у російському трактуванні. По-друге, знову ж таки Захід спеціально шкодить Україні та українській економіці, «роздмухуючи військову істерію» у той час, як Москва нічого поганого не хоче. Зрозумілі та логічні антизахідні месиджі, які є хорошими як для продажу на російському інформринку, так і на українському.
Країна-агресор взагалі впевнено почувається у цьому – підловлюванні співрозмовників та опонентів на обмовках, протиріччях, реальних чи гіперболізованих, чи сконструйованих. І в цьому сенсі тривожними постають переглянуті поспіль брифінги українського та російського політичних радників лідерів країн «нормандського формату». Слова Андрія Єрмака – спокійні, оптимістичні, начебто повинні вселяти впевненість у тому, що все добре, ситуація під контролем. Але слідом ми чуємо похмуро напористий брифінг Дмитра Козака, після якого створюється відчуття, що російська сторона прагматично та діловито вибудовує небезпечні дипломатичні пастки.
Дипломатично довго говорить Єрмак: «Я не можу сказати конкретну дату, ми, політичні радники, точно зустрінемося, дуже скоро. Ми не зупинятимемо цей процес. Ми не визначили ще – де, але цей процес точно відбуватиметься, ми точно продовжуватимемо говорити». Далі він пояснює, що є розбіжності та позиції, які слід узгоджувати, однак запевняє, що є і «воля продовжувати, і є воля домовлятися»: «Триває процес, усі зацікавлені – й українська делегація, й наші партнери з Німеччини та Франції. І представники Росії також про це кажуть, що справді потрібно підготувати і потрібно зробити можливим, щоб відбулася зустріч лідерів».
А ось пояснення Козака. На запитання, чи є домовленість, коли відбудеться наступна зустріч радників Норманді, він відповідає: «З урахуванням результатів переговорів у (тристоронній – Ред.) контактній групі». Далі Козак заявляє, що Україна має почати виконувати якусь «джентльменську, словесну угоду про те, що політичні умови обговорюватимуться в контактній групі». Щодо зустрічі лідерів «нормандського формату», то, за словами Козака, на нинішньому рівні розуміння і в нинішній ситуації «ніхто навіть не ризикнув порушувати це питання, тому що немає предмету для обговорення на рівні глав держав та урядів "нормандського формату"».
Тривожить не те, що пояснення українського та російського представників прямо суперечать одне одному. Це природно, коли йдеться про країну-агресора та державу, що захищається від агресії. Тривожить те, що оголошені позиції протилежні у тому числі й у суто ділових, технологічних питаннях: «які умови та передумови наступної зустрічі радників», «наскільки реальною є зустріч лідерів країн "норманді"». Повторюся, представники російської сторони, які масово мають специфічну кадебістську виправку та підготовку («технологія допиту»), дуже спритно вміють підловлювати опонента на протиріччях, щоб далі дискредитувати його перед іншими партнерами з комунікації.
Можна нагадати, як у 2003 році Козаку майже вдалося загнати в пастку з «придністровським врегулюванням» президента Молдови Володимира Вороніна. "Меморандум Козака", на який Воронін вже практично погодився, був відкинутий буквально в останній момент перед підписанням.
Дмитро Козак – дуже досвідчений та небезпечний переговорник.
ВІЙСЬКОВІ ТА ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ ТА МАНЕВРИ
Важлива подробиця: російські медіа, повідомляючи про російсько-білоруські навчання в Білорусі, в поясненні після основної новини розповідали про серію маневрів ВМФ Росії в різних морях-океанах, але насамперед у чорноморсько-азовському басейні. І навпаки, кажучи, наприклад, про прибуття в Чорне море групи з шести російських великих десантних кораблів, у подальших поясненнях розповідали про навчання Союзної держави РФ і РБ – «Союзна рішучість-2022».
Таким чином, виразнішою поставала особлива функція цих двох великих навчань «дуплетом». На тлі маскованого, але при уважному погляді все ж таки очевидного дипломатичного приниження Москви – показово демонструвати жорсткість, силу.
Звичайно ж, не можна не звернути увагу на дати навчань: сухопутного, «білоруського» – 10-20 лютого. І «чорноморсько-азовського» з перекриттям зон торговельного судноплавства – 13-19 лютого. В обох випадках очевидна прив'язка до термінів зимової олімпіади в Пекіні, яка закінчується 20 лютого. В умовах коли, чи то партнер, чи союзник, чи суверен проводить суперподію, яку Москва за визначенням не може зіпсувати, проводяться дві навчальні квазі-війни.
Тут доречно порівняти позицію роспропу під час літньої Токійської олімпіади-2020, яка через коронавірус проходила на рік пізніше, тобто лише півроку тому, і нинішньої – пекінської. Здавалося б, Японія та Китай – близькі країни та культури. Але це якщо не брати політику, їх державний устрій та союзників. Через це підхід російської пропаганди виявився прямо протилежним. На токійському турнірі вона відтоптувалася, відшукуючи будь-які хоч трохи придатні приводи. Відзначилася також сексизмом і гомофобією, якими вже зовсім позамежними. Найогидніші зразки згаданого, як завжди, припадали на пропагандистські «ток-шоу», насамперед, на телеканалі «Росія-1». Показово, що тоді влітку з окремих приводів російській стороні навіть довелося вибачатися.
Під час проведення Олімпіади у Пекіні – все інакше. Урочистість позитиву! Негатив з'являється при технічному розборі скандалів, складних суддівських рішень, у великому спорті неминучих. І весь бруд роспропу скеровується за звичною вже адресою: Україна та Захід…
А тепер повернімося до зв'язки «військові навчання – Олімпійські ігри» та узгодженості їх термінів. Крім іншого, це за принципом «відкладеного попиту» посилює тривожні очікування (вторгнення) на тиждень, що починається 21 лютого і на всі наступні дні. Інтрига загострюється, причому з акцентом на мілітарну силу РФ. Тобто російська дипломатія & пропаганда отримують максимально комфортні умови роботи. А це для Москви чи не найголовніше. Втім, і військові дії, «останній аргумент королів», залишаються нехай не найвірогіднішим, але все ж таки можливим варіантом.
За таких умов Україні треба жити, працювати та розвиватися. І це надовго.
Олег Кудрін, Рига
