Визнання так званих «Л/ДНР» Путіним - нова реальність для України та світу

Ось і відбулася ця подія, що її чекали давно. І все одно якоюсь мірою виявилася несподіваною. Путін визнав так звану «независимость» так званих «ДНР» і «ЛНР». Ця подія сильно змінює поточну політико-дипломатичну картину України та світу.

ВАЖЛИВА ОБМОВКА ПЕРЕГОВІРНИКА В «НОРМАНДІ» КОЗАКА

Ухваленню путінських указів передувала вистава на дві дії.

Першою стало засідання Ради Безпеки РФ. Напередодні прессекретар Пєсков заявив, що це буде «большой Совет безопасности». У підсумку він виявився не лише «большим», але й відкритим. Тобто, транслювався по російському ТБ у прямому, як заявлялося, ефірі. Втім, звичка брехати і тут позначилася. Час на наручному годиннику Шойгу майже на п'ять годин відставав від того, що зображувалося на таймері телеканалів. Тобто, Кремль знову показав заздалегідь записану «консерву».

Дійство являло собою погано поставлену виставу. Ось доповідає переговірник в "Норманді" Дмітрій Козак. Він гнівно обрушився на українську позицію при обговоренні Мінських домовленостей. А в кінці промови, зніяковівши, як старшокласник, що не вивчив урок, каже: «И, Владимир Владимирович… если… здесь или потом? Я хотел просто ответить на вопрос по поводу “присоединять – не присоединять Донбасс, что делать с этим дальше?” Как это использовать в переговорах с Западом. Потому что такая, очень серьезная проблема». «И что?», – запитав Путін. Виникла незручна, навіть затяжна пауза, потім обидва почали щось одночасно мимрити, і Путін, як старший за званням, запропонував поки обмежитися цим.

Така природна, не пафосна мізансцена яскраво контрастувала з брехливими промовами інших радбезівців - про "геноцид" на Донбасі і турботи про благополуччя його населення.

«Как это использовать в переговорах с Западом. Потому что такая, очень серьезная проблема»! Козак обмовився, практично прямо сказав, що жителі окупованих територій були для РФ лише заручниками, важелем для тиску на Захід і Україну на переговорах щодо Мінська-2, перш за все в «Норманді». Тепер, після визнання, цей важіль зникне. І в цьому є проблема для Москви. Важливо, однак, зрозуміти, чим вона хоче заповнити прогалину (але про це трохи пізніше).

СТРАХ І ЗАЇКАННЯ ГОЛОВНОГО РОЗВІДНИКА РОСІЇ

Під час перегляду Радбезу виникало дивне відчуття психологічного дискомфорту, якого зазнали всі його учасники. Починаючи з Путіна: він тарабанив пальцями, жував губи, закочував очі, будував дивні гримаси. Важко зрозуміти, через що така нервовість? Адже досвід схожих рішень під час відторгнення грузинських територій (Абхазії і Південної Осетії) у Путіна вже був. Невже слідом за визнанням «Л/ДНР» хазяїн Кремля готує якийсь дуже різкий крок, тому і тривожиться?

Настороженими, знервованими виглядали й інші учасники засідання. І тут теж незрозуміло, чи то вони так бояться свого правителя, який сказав їм перед цим щось жорстке, чи то, знову ж таки, побоюються різкого рішення, яке може послідувати за визнанням «республик» ОРДЛО.

Але і на цьому тлі виділився глава СЗР Сєргєй Наришкін. Він запропонував дати "партнерам" останній шанс виконати Мінські угоди. До того щось схоже сказав секретар Радбезу Ніколай Патрушев. Але та людина є більш статусною, до того ж його «вольтерьянство» було першим, а значить, ніби як, випадковим. А коли Наришкін у цьому «свободном обсуждении» зайшов на друге коло, Путін «включил злость», почавши з'ясовувати, чи пропонує Сєргєй Євгенійович відмовитися сьогодні від прийняття рішення про визнання «республик». Той, заїкаючись, почав відбиватися від звинувачення, і ляпнув, що пропонує взагалі прийняти їх до Росії. На що Путін саркастично відповів, мовляв, мова про це поки не йде – лише про визнання незалежності. І тут Наришкін з полегшенням і приниженою квапливістю погодився... Загалом, уся сцена виглядала постановкою чеховського оповідання, в якому самодур начальник знущається з маленького чиновника. Але ж йдеться - на хвилиночку! - про директора Служби зовнішньої розвідки.

Однак, чи у Наришкіні річ? От, скажімо, Шойгу і Медведєв у своїх промовах виглядали упевнено. Але, мабуть, лише тому, що від початку ні в чому не суперечили думці головного. А Наришкін не просто допустив вільність, а створив видимість організованої фронди («Я За Патрушева (який вважається другою за впливовістю людиною, – О.К.), а не за Путина»). І одразу ж його по-панськи відшмагали на очах у всього світу. Це чудова післямова, а заодно і епітафія до всіх розповідей про керуючого Росією «коллективного Путина». Ні, наразі тут повне єдиновладдя або, якщо завгодно – сумнозвісний фюрер-принцип: «Фюрер всегда прав». Дуже погана форма правління, яка підвищує ризик важких для долі світу рішень.

ПРОМОВА ПУТІНА - ЕМОЦІЙНА ІСТОРИЧНА БЕЗГРАМОТНІСТЬ

Другою дією кремлівської постановки став 55-хвилинний телевиступ Путіна, який передував визнанню «Л/ДНР». В принципі, нічого нового ми там не почули - все та сама суміш історичної безграмотності, замшілої імперськості та нетлінної українофобії.

Але були й окремі особливо тривожні моменти. Як, наприклад, слова Путіна, що його «обращение адресовано и нашим соотечественникам» в Україні. Боронь нас боже і армія від таких «соотечественников».

А далі почався довгий екскурс в історію СРСР і окремо України. Чи потрібно говорити окремо, що він не має нічого спільного з історичною наукою. Путін, зокрема, назвав нашу державу «Украиной имени Владимира Ильича Ленина». Ну так, звичайно, всі ж знають, що до Ілліча ніякої України зроду не було.

Дійшовши до нинішньої ситуації в Україні, Путін описав її вкрай негативно, причому у всіх сферах життя. І зрештою назвав нашу державу «колонией с марионеточным режимом». При цьому він окремо виділив трагедію в Одесі у травні 2014-го, знову назвав групу, яка розв'язала в місті військові дії, «участниками мирной акции протеста». І варто поставитися серйозно до путінських слів, звернених до захисників Одеси: «Мы знаем их («злочинців», – ред.) поимённо и сделаем всё для того, чтобы их покарать, найти и предать суду». За нинішніх обставин це може загрожувати переслідуванням по лінії Інтерполу, а також диверсійними операціями з викраданням тих, кого Кремль вважатиме злочинцями.

Також російський президент повторив кремлівські наративи, що Україна становить загрозу для Росії, особливо в разі її вступу до НАТО. Паралельно він розкритикував небажання Заходу позитивно реагувати на кремлівські ультиматуми щодо запропонованих РФ «гарантий безопасности». Ближче до фіналу промови Путін зробив взагалі феєричну заяву, яка не потребує коментарів: «Россия сделала все для сохранения территориальной целостности Украины».

А потім були підписані президентські укази про визнання «Л/ДНР». Настала інша реальність. Але тепер важливо зрозуміти її подробиці, які мають прояснитися на пленарних засіданнях Держдуми і Радфеду – як саме вони проштампують рішення Путіна, в яких формулюваннях і з якими доповненнями, в яких, врешті-решт, кордонах маріонеткових утворень?

…Початок виявився багатообіцяючим. Голова Думи Вячеслав Володін під час «дебатов» в «парламенте» сказав: «Вчерашним решением наш президент остановил войну, бойню...». Що це - концептуальна заява чи випадкова мирна фразочка. Чи означає вона, що на цьому Кремль призупинить брязкання зброєю?

(Далі буде)

Олег Кудрін, Рига

Фото: kremlin.ru