У травні поточного року Міністерство юстиції подало позов до Восьмого апеляційного адміністративного суду  про заборону політичних партій, діяльність яких була призупинена рішенням Ради національної безпеки та оборони України.

Після розгляду судом цих позовів, а потім — апеляції, діяльність проросійських політичних сил в Україні заборонена, а їхнє майно та активи підлягають конфіскації на користь держави.

На початку листопада Мін’юст своїм наказом затвердив перелік майна забороненої судом Комуністичної партії України, яке має перейти у власність держави.

Як зауважила заступниця міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Валерія Коломієць, саме в КПУ майна виявилося найбільше з-поміж інших заборонених партій, тому, власне, з неї й вирішили розпочати.

Про те, як відбувається процес конфіскації, чи очікувати на нові позови про заборону проросійських і не тільки політичних сил, чому важливе документування воєнних  злочинів громадськими організаціями та інше Валерія Коломієць розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу.

КРАЩЕ ПОВНО ВИВЧИТИ МАТЕРІАЛИ ТА ВСТАНОВИТИ НАЙШИРШИЙ ПЕРЕЛІК МАЙНА ЗАБОРОНЕНИХ ПАРТІЙ, ЯКЕ ПІДЛЯГАТИМЕ КОНФІСКАЦІЇ. ПОСПІШАТИ НЕМАЄ КУДИ

— У затвердженому Міністерством юстиції переліку майна забороненої судом Комуністичної партії України для передачі у власність держави відсутні банківські рахунки. З чим це пов’язано і чи будуть вони конфісковуватися як і інше майно?

 — Це пов’язано з банківською таємницею. У нас була ціль якнайшвидше передати все майно КПУ, яке ми встановили і розшукали, в управління Фонду державного майна. А для того, щоб мати доступ до рахунків Комуністичної партії, треба подавати позов до суду, який надасть нам доступ до банківської таємниці, перелік рахунків політичної сили і всього, що на тих рахунках є.

Тому, якщо нам суд надасть доступ до банківської таємниці і буде встановлено, що в цієї партії є банківські рахунки та певні суми на них, вони в подальшому будуть передані до державного бюджету, не в Фонд держмайна. Окрім того, на усі рахунки і так було накладено арешт, тому здійснювати будь-які операції та пробувати приховати наявні там кошти КПУ позбавлена можливості.

— Це буде окремий наказ щодо конфіскації рахунків?

— Думаю, ми просто доповнимо вже існуючий про конфіскацію майна Компартії.

 — У згаданому наказі зазначено, що конфісковується в КПУ нерухомість на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також — у Криму. Як це відбуватиметься і яка доля цього майна в подальшому?

 — Тут все просто. Ми говоримо про право власності. Тобто спочатку встановили перелік майна партії —  нерухомість, рухоме майно, корпоративні права, права інтелектуальної власності, земельні ділянки, склали реєстр і передали його у Фонд держмайна. Далі Фонд реєструватиме своє право власності.

Якщо, наприклад, це майно знаходиться, умовно кажучи, на Хрещатику в Києві, то Фонд держмайна вже може передати його на приватизацію чи в оренду, тощо. Якщо ж говоримо про майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, або території, де ведуться активні бойові дії, то право власності на нього все одно буде за Фондом держмайна. І коли наразі тимчасово окупована територія буде деокупована або завершиться фаза активних бойових дій, а майно, сподіваємося, не буде знищене та пошкоджене, в подальшому Фонд держмайна на праві власника або управлінця цього майна може його реалізовувати.

 — Коли очікувати накази щодо переліків майна для конфіскації інших заборонених партій?

—  На сьогоднішній момент Мін’юст просить АРМу (Агентство з розшуку та менеджменту активів -  ред.) здійснювати розшук цих активів. І говорити, що наступного тижня чи через два буде готовий відповідний перелік не буду, бо не маю таких повноважень. Але думаю, що найближчим часом можна очікувати такі накази.

Наразі в Україні заборонені всі політичні партії, які були в рішенні РНБО, плюс ще 5 політичних партій, які ми теж називаємо проросійськими й щодо яких подали позови про заборону їх діяльності як до 24 лютого, так і вже під час активної фази після повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну.

Тобто загалом діяльність 16 проросійських політичних партій заборонена судом і відповідні рішення вже набрали чинності.

Ми чудово розуміємо, що нам краще повно вивчити всі матеріали, встановити найширший перелік майна, яке підлягатиме конфіскації. Поспішати немає куди, оскільки майже на все майно та рахунки, що нам вдалося встановити перед подачею позовів, ми наклали арешти. Думаю, оскільки ми вже з Комуністичною партією вирішили, найближчим часом будуть і решта.

НА СЬОГОДНІ ЖОДНА ІЗ ЗАБОРОНЕНИХ СУДОМ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НЕ ЗВЕРТАЛАСЯ ДО ЄСПЛ

— Раніше міністр юстиції Денис Малюська говорив про посилену увагу до членів заборонених політичних партій. Зокрема, він стверджував, що новостворені ними партії теж можуть бути заборонені, а до самих проросійських політиків застосують санкції.

Наразі, наприклад, депутати забороненої ОПЗЖ продовжують працювати в Раді, щоправда, в новоствореній групі. Подібна тенденція спостерігається і в органах місцевого самоврядування в регіонах. Які запобіжники напрацьовані щодо цього? Як юридично оформити заборону таким особам брати участь у політичному житті країни?

— Якщо ви говорите про те, щоб відсторонити народних депутатів від несення ними обов’язку як осіб, яких обрав народ України на конкретний строк, то на сьогоднішній момент такого механізму немає.

У Верховній Раді знаходиться законопроєкт, відповідно до якого припиняється діяльність депутатів місцевих рад, які обрані від, наприклад, заборонених партій.

Сказати про якісь конкретні строки його розгляду я не можу, тому що у парламенті його представляє Міністерство розвитку громад і територій України.

Є інший момент: читала у ЗМІ, що люди обурюються — мовляв, партію заборонили, а людей, які були її членами, не притягують до відповідальності. Зауважу, що заборона політичної партії  відбувалася, в тому числі, на основі матеріалів кримінальних проваджень проти керівництва політичних партій. Ми не можемо впливати на те, яким чином і з якою швидкістю Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань чи Офіс Генерального прокурора розслідує ті чи інші справи.

Також маємо розуміти, що наявність кримінального провадження може бути завершена як передачею справи до суду, так і непередачею через невстановлення злочинних дій чи дій, які становлять небезпеку.

Можуть бути різні випадки. І говорити про те, що людина, яка належить до керівництва певної політичної сили чи є її членом апріорі має нести кримінальну відповідальність — не можна.

Я розумію, що ми всі хочемо притягнути до відповідальності людей, які фактично, в тому числі  - інформаційно, вели війну всередині нашої країни і вплинули на те, що сьогодні відбувається.  Але маємо розуміти, що ми, як європейська держава, цінуємо презумпцію невинуватості, й тому, якщо органи правопорядку будуть вважати, що ті чи інші представники, наприклад, “Партії Шарія”, ОПЗЖ, інших заборонених політичних партій мають стати перед судом, це буде їхнє рішення.

Також чула, коли говорячи про заборону політичних партій, люди вживають поняття “люстрація політичних партій”.

Насправді, маємо розуміти, що люструвати або заборонити політичну діяльність колишнього члена, членкині, керівника чи керівниці однієї із заборонених політичних партій ми не можемо. Як ви знаєте, у нас діє закон про очищення влади. І коли Венеціанська комісія надавала по ньому свої висновки, виникло багато проблем, оскільки вона визначила, що цей закон не відповідає усім вимогам права Європейського Союзу.

Згідно з практикою законодавства ЄС виборні посади не підпадають під люстрацію. Чи є можливість внести відповідні зміни до Виборчого кодексу? Можливо, це буде доцільно, не можу сказати, але треба розуміти, що тут наше бажання впирається в певні європейські стандарти дотримання прав людини. І тому на сьогодні говорити про якісь автоматичні  люстраційні процедури щодо згаданих вище осіб теж не можна.

Ми в будь-якому випадку маємо розуміти, що коли будемо деокуповувати території, питання люстрації все одно постане, тому що є люди, які тим чи іншим чином співпрацювали з окупаційною владою. Наскільки це було умисно, неумисно, за бажанням, через активну позицію чи вимушено  — це теж будуть встановлювати органи правопорядку.

Можливо, коли будемо вирішувати комплексно це питання і щодо деокупованих територій, буде доречно так само говорити і про людей, які керували й ідейно спрямовували діяльність заборонених політичних партій. Зараз я висловлюю власну думку, а не чітко означену державну політику.

 — Тобто говорячи про притягнення до відповідальності членів заборонених політичних партій, ми маємо очікувати дії та рішення від правоохоронних органів...

 — Щодо конкретних осіб — однозначно лише так.

 — Чи маєте нові матеріали від СБУ щодо майбутніх позовів про заборону політичних партій?

— Так, позови будуть. Зараз не говоритиму, що це за політичні сили, тому що ми одразу з позовом подаємо заяву про його забезпечення, щоб політичні партії не могли відчужити майно та знімати кошти зі своїх рахунків, аби їх приховати. І якщо зараз назву певну партію, вони цим скористаються.

Наразі в нас є тільки одне звернення, але ми очікуємо більше. Окрім того, знаю, що низка громадських організацій теж збиралися звертатися, в тому числі й до СБУ, з ініціативою про заборону кількох політичних сил, які досі транслюють комуністичну ідеологію. Чесно кажучи, я не дивуюся цьому, тому що, нагадаю, Партія регіонів, наприклад, юридично досі існує.

— Чи готує Міністерство юстиції нові позови про анулювання реєстраційних свідоцтв політичним партіям, які порушили вимоги статті 24 Закону України “Про політичні партії в Україні”, оскільки протягом десятирічного строку  не висували своїх кандидатів на виборах Президента та народних депутатів?

— На початку 2020 року ми подали близько 50-ти позовів про заборону політичних партій. Тоді йшлося не про проросійські політичні сили, а про неактивні партії, які в подальшому могли бути продані, тобто використані для того, щоб легше зайти в політичний процес. Результат розгляду цих позовів різний. Були випадки, коли політичні сили забували реєструвати необхідну кількість осередків. Так, це показує певну некомпетентність керівництва чи юристів цієї політичної сили, але вони реально здійснювали політичну активність.

Також траплялося, коли політична сила не висувала кандидатів для участі у виборах, але це могло бути пов’язано з відсутністю коштів чи іншими причинами. Судді дійсно досліджували кожну справу і певна стабільність у їх розгляді була встановлена.

Ми не завжди погоджувалися з висновками суду, але розуміли, що вони остаточні. 

І тому “мертві” партії, які були потрібні як спосіб продажу, суд анулював, а щодо політичних сил, які довели суду, що ведуть активну діяльність, рішення виносилися переважно на їхню користь.

Наразі перед Міністерством юстиції не стоїть ціль щодо анулювання реєстрації партіям на підставі вказаної вами статті. Зокрема, і через воєнний стан, і через наявність інших оперативних завдань.

– Чи є в Європейському суді з прав людини практика оскарження рішень судів про заборону політичної партії та яка вона? І чи є готовність та розуміння того, як діяти Мін’юсту в разі звернення до ЄСПЛ представників заборонених партій?

– На сьогодні жодна із заборонених судом політичних партій не зверталася до Європейського суду. Це не означає, що вони не звернуться, тому що строки для цього в них ще є.

Чи готові ми до цього? Однозначно готові. Більше того, з самого початку розгляду цих справ ми виступали за відкритість і обгрунтованість своєї позиції. Зокрема, ми одразу заявили клопотання в першу інстанцію розгляду по кожній справі про публічну трансляцію судових засідань, хоча звучало багато критики, нібито ці справи слухалися за зачиненими дверима.

Ми чудово розуміли, що згодом почнуться маніпуляції з заявами про позови до Європейського суду з прав людини щодо цих справ, але треба розуміти, що коли хтось із представників заборонених політичних партій буде подавати відповідну скаргу до ЄСПЛ, то суд встановлюватиме, чи порушувала держава права на виявлення своєї політичної позиції тих чи інших громадян, чию політичну партію заборонили, чи ні.

Зрозуміло, що Європейський Союз, як і Європейський суд, завжди говорять про дуже просту річ: коли ідеться про втручання чи обмеження чийогось права, треба розуміти, що має бути співмірність права конкретної особи або групи осіб і права суспільства в цілому.

Так, наше право на безпеку, на суверенітет та цілісність нашої території,  на сьогоднішній момент превалює над правом умовного Сальдо (Восьмий апеляційний адмінсуд у червні 2022 року заборонив діяльність проросійської політичної партії “Блок Володимира Сальдо” - ред.) чи когось іншого висловлювати свою проросійську  позицію.

Тобто цей баланс з нашого боку повністю збережений. Я б навіть сказала, що насправді, можливо, треба було б ще раніше забороняти ці політичні партії, але зробили тоді, коли було вирішено, що це доцільно.

ПЕРШ НІЖ НАЗИВАТИ ЛЮДИНУ КОЛАБОРАНТОМ, КРАЩЕ ДОЧЕКАТИСЯ РІШЕНЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ І СУДІВ

 — Українські суди почали виносити рішення про конфіскацію майна російських громадян, яке знаходиться на території України. На якій стадії виконання ці рішення і про які суми йдеться?

  — Наразі маємо одне таке рішення, його виконання у процесі. Треба розуміти, що ми говоримо досить часто про конфіскацію дуже великого блоку активів. І тому в кожному конкретному кейсі Кабінет Міністрів має окремим актом визначати, що і куди буде передано. Тому на сьогоднішній момент реалізація цього першого рішення Вищого антикорупційного суду в процесі реалізації, а відповідний нормативно-правовий акт уряду – у процесі написання.

– Хто займається пошуком цих активів?

– Є рішення РНБО і указ Президента про застосування санкцій щодо певної особи. Далі цей кейс де-факто передається Міністерству юстиції, і ми за допомогою Служби безпеки, НАЗК, НАБУ, інших правоохоронних органів та тих, які можуть здійснювати такий розшук, із використанням різноманітних пошукових систем, інформації з відкритих джерел та від НГО виявляємо це майно.

Але тут питання не лише в тому, щоб відшукати майно умовного підсанкційного олігарха, пов’язаного з російською федерацією, та конфіскувати його. Справа в тому, що ми маємо діяти так, аби надати цій людині можливість скористатися правом на його захист у суді -  одночасно з цим надавши суду усі достатні та допустимі докази щодо того, що це майно належне саме цій людині.

Саме тому ми подаємо позов про конфіскацію майна в суд, а не забираємо майно розпорядженням Кабміну.

Окрім того, треба не просто розшукати майно, яке часто записане на інших осіб, а встановити і довести, що воно належить конкретній підсанкційній особі, щодо якої ухвалюється рішення про конфіскацію.

– Правоохоронці інформують про виявлення та оголошення підозр громадянам України в колабораційній діяльності. Чи фіксували у Мін’юсті  випадки співпраці з ворогом працівників управлінь відомства на тимчасово окупованих територіях України?

– Такі випадки були ще з 2014 року. І якщо подивитися на ютуб-канал так званого міністерства юстиції днр чи то лнр,  логічно, що в цих псевдоструктурах працюють деякі наші колишні працівники.

Зрозуміло, що і зараз такі випадки є. Але треба мати на увазі, що ми про це зможемо говорити виключно після того, як конкретним особам пред’являть підозру, потім справа з обвинувальним актом дійде до суду, а останній своїм рішенням встановить винуватість конкретної особи.

Зараз спостерігаю тенденцію, що досить часто ми, маю на увазі – суспільство, з великою недовірою ставимося до людей, які жили на тимчасово окупованих росією територіях. 

Насправді це нормально, для цього й існують стабілізаційні заходи на деокупованих територіях, бо треба розуміти, що певна особа там робила в час окупації, яку діяльність провадила, чи співпрацювала з окупаційною владою тощо.  Але це призводить і до недовіри. Виходить, що деякі люди можуть вважати: якщо хтось жив і працював на тимчасово окупованій території, значить, він однозначно колаборант. Але ж треба розуміти, що деколи люди виконували свої функції, оскільки розуміли, що хтось має це робити. Та і виїхати з цих територій було важко, тим паче — під обстрілами.

До того ж, люди на ТОТ могли іноді не уникнути певного виду діяльності, зокрема, пов’язаної з функціями, які допомагають або забезпечують життєдіяльність міста, області тощо.

Тому перш ніж називати людину колаборантом, на мою думку,  краще дочекатися рішень судів.

Звісно, ми відслідковували інформацію щодо імовірної колабораційної діяльності на тимчасово окупованій території наших працівників. У разі, коли до нас доходила інформація про такі випадки, ми направляли звернення до правоохоронних органів, тому що в нас немає ні компетенції, ні фізичної можливості перевірити цю інформацію.

І вже за результатом того, як відпрацюють наші колеги з правоохоронних органів, будемо бачити реальні цифри щодо кількості таких випадків.

– Наразі низка громадських організацій займаються збором та фіксацією воєнних злочинів, вчинених росіянами на території України.  А також – Офіс Генерального прокурора, Міністерство юстиції, інші структури. Чи не заважаєте ви один одному в цьому процесі? І яка доля цих напрацювань?

– Цей процес взагалі був феєричний з перших днів. Міністерство юстиції не займається збором і фіксацією фактів воєнних злочинів. Ми збираємо інформацію щодо фактів порушення прав людини, оскільки представляємо Україну в позовах проти російської федерації в Європейському суді з прав людини. Відповідно, ці факти часто ідентичні, і фактично ми говоримо про одні й ті само речі, що й воєнні злочини.

Усю інформацію, яка в нас наявна, ми збираємо або через портал, за допомогою якого до нас звертаються громадяни, або через органи державної влади, які так само надають нам інформацію. Всі наявні дані ми верифікуємо в Офісі Генерального прокурора, оскільки для нас важливо, щоб в ОГП була відображена наявність кримінального провадження щодо певного факту, підтверджено його існування та проводилося розслідування. У цьому питанні є повна синергія.

Головне розуміти, що єдиним лідером у процесі фіксації, розслідування воєнних злочинів є Офіс Генерального прокурора.

Більше того, жодна громадська організація, за винятком деяких, не має доступу до сірих зон. Такого доступу до деокупованих територій та інструментарію, як в Офісу генпрокурора, немає в жодної організації. Але важливо, що фіксацією воєнних злочинів займається і громадськість також. Поясню. По-перше, люди, які перебувають на тимчасово окупованих територіях можуть реально фіксувати, що там відбувається. Друге –  через горизонтальні зв’язки ті ж  громадські активісти можуть досить легко і швидко знаходити свідків тих чи інших подій. І тому чудово, що в нас є такі організації.

На мою думку, вони ще важливі навіть не у фіксації воєнних злочинів, а у своїй адвокаційній діяльності, тому що Європа, Сполучені Штати Америки, всі наші міжнародні партнери завжди з великою повагою та цікавістю ставилися і ставляться до українського громадянського суспільства. 

Адвокація українських громадських активістів, які реально працюють з цими кейсами, є досить важливою, в тому числі й на міжнародній арені. Я б сказала – це дипломатія від громадянського суспільства.

Для мене особисто ще важливо, що ми надаємо  правову допомогу жертвам воєнних злочинів.  Система безоплатної правової допомоги з перших днів вторгнення фактично не припиняла свою роботу, ми допомагаємо всім, хто до нас звертається.

Зробити це можна за єдиним телефонним номером 0 800 213 103 або через соцмережі. Розумію, що це може бути непросто для людей на тимчасово окупованих територіях через проблеми зі зв’язком чи з інших причин.

За нашими даними, наразі більше консультацій у центрах БПД потребують внутрішньо переміщені особи, родичі загиблих військовослужбовців чи військовополонених, зниклих безвісти. У нас досить широкий пул клієнтів, серед яких є жертви сексуальних злочинів, тортур, діти.

Будь-яка дитина, яка постраждала через військову агресію, має право на безоплатну правову допомогу - безоплатного адвоката для представлення себе в органах державної влади чи в правоохоронних органах.

— Раніше заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов говорив, що для створення спецтрибуналу розглядається багатосторонній договір з країнами і багатьом країнам-союзникам, за його словами, вже відправили драфти робочих документів... Як, за вашими спостереженнями, сприймається іноземними партнерами ініціатива щодо створення міжнародного трибуналу для путіна?

 — Як ми знаємо, 30 листопада Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄС пропонує створити спеціалізований суд за підтримки ООН для розслідування та судового переслідування злочину агресії росії. Згодом однією з перших країн, що підтримала цю ініціативу, стала Франція. Тому можна однозначно сказати, що Трибуналу бути — і бути вже у найближчий час.

Також хочу нагадати про історичне рішення, що було ухвалене щодо компенсаційного механізму в ООН. До того було аналогічне рішення Кабінету Міністрів Ради Європи, в якому було зазначено і про компенсації,  і про створення трибуналу, тому що в нас немає іншої можливості притягнути до відповідальності політичну верхівку росії.

Чи можу я зазначити конкретні часові рамки, в котрих запрацюють обидві ініціативи? Ні, оскільки це міжнародна політика, що спирається на багато чинників і потребує значної підготовчої роботи. Але однозначно, як ми можемо спостерігати, обидві історії почнуть реалізовуватися вже найближчим часом, зокрема, через активну роботу моїх колег — Ірини Мудрої (заступниця міністра юстиції — ред.) та Антона Кориневича  (посол з особливих доручень МЗС України — ред.), котрі їх вже не перший місяць просувають на міжнародній арені, співпрацюючи з кожною державою та міждержавною організацією окремо.

— Генасамблея ООН підтримала резолюцію щодо створення механізму компенсації Україні збитків, завданих агресією рф. Наскільки  довгим може бути процес створення цього механізму?

— Це процес переговорний, оскільки в нас вже є рішення Генасамблеї ООН. І в ЄС теж демонструють, що вони підтримують ідею.

Міністерство юстиції спільно з Офісом Президента давно вже напрацювали бачення, як цей механізм має виглядати. Більше того, якраз Міністерство юстиції, моя колега Ірина Мудра, не один місяць відвідувала різні країни, де адвокатувала та лобіювала цей механізм, пояснювала, що ми пропонуємо. Це був не простий “забіг” для того, щоб зробити не просто промоцію, а дістати підтримку, можливо, якісь сумніви, та розвіяти їх, пропрацювати на юридичному рівні можливість створення цього механізму. Тому наразі це рішення -  уже прорив.

Наші міжнародні партнери надають Україні фінансову підтримку, за яку ми дуже вдячні. Треба розуміти, що вони зацікавлені у тому, щоб запрацював механізм компенсації, бо ж якщо в них є заморожені російські активи на мільярди доларів, то чому ці країни повинні платити, умовно кажучи, з власної кишені?

Тобто ми говоримо, що країна-терорист тероризує весь демократичний цивілізований світ, і при цьому боїмося застосувати  більш прогресивні міжнародні юридичні інструменти до неї? Як бачимо, вже ні.

- Ви налаштована досить оптимістично на створення Міжнародного трибуналу і запуск компенсаційного механізму...

—  Я впевнена в цьому, тому що знаю, як довго і самовіддано мої колеги працювали над створенням цих юридичних механізмів і скільки часу вони витратили на переконання наших міжнародних партнерів у необхідності й юридичній можливості застосувати їх. Треба розуміти, що ми говоримо про певні зміни парадигм у міжнародному праві.

Ми не можемо просто так взяти і забрати заморожені активи російської федерації, тому треба було переконувати країни, що цей механізм -  один із можливих варіантів вирішення цієї історії.

Ми не маємо можливості притягнути путіна і його спільників-терористів до відповідальності за усе, що вони зробили, — і тут також необхідно було проводити багато адвокаційної роботи щодо того, чому це важливо і на часі.

Але ми бачимо, що нам вдається, і що навіть усілякі сімоньяни зі скабєєвими змінили риторику з “ми візьмемо їх за три дні” на “ми маємо перемогти будь-якою ціною, аби не було репарацій та трибуналів”. Результат очевидний.

Юлія Гайдіна, Київ.

Фото Євгена Котенка