Демократура «путінократії» та дві такі несхожі «путіноміки»
У минулих двох подачах ми розглядали, як виник термін «путінізм». Це сталося буквально за кілька днів після того, як Борис Єльцин назвав свого «наступника». Перші два президентські терміни вибудовувався авторитарний режим нового лідера та паралельно змінювалося сприйняття його «путінізму». Станом на 2007-2008 роки він оцінювався на Заході, у США дуже критично. Але тут з'явився фейковий «ліберальний наступник» - дмитро медведєв. А новий президент США Барак Обама почав перезавантаження відносин з росією. Отже, аж до російських протестів 2011-2012 рр. взагалі було незрозуміло, чи є у путінізму майбутнє.
При цьому паралельно з «путінізмом» існували інші визначення реальності, яка вибудовувалася в країні, захопленій кланом гебістів. Ці слова і книги, в яких вони з'явилися, показові, цікаві та заслуговують на згадку.
16 РОКІВ ПРОЖИВАННЯ У РФ – ХОРОШИЙ БАГАЖ ДЛЯ КРИТИКИ
Німецький журналіст, політичний аналітик Борис Райтшустер – виходець із соціал-демократичної родини. Тож його бажання поїхати вчитися у перебудовну росію було невипадковим. 1990 року Райтшустер отримав у москві кваліфікацію перекладача, а після розпаду СРСР став російським кореспондентом німецьких медіа. Усі реформаторські «лихі 90-ті» пройшли під його уважним спостереженням. Як і становлення путінського режиму, який він почав згодом жорстко критикувати. Журналіста не вдалося ні купити, ані залякати. Тому після 16 років перебування у країні йому довелося залишити ерефію.
Райтшустеру належать кілька бестселерів про росію. Найпопулярніша книга – «Демократура Путіна», яка тричі видавалася в різних редакціях з різними підзаголовками (2006, 2014, 2018). «Демократура» – чудовий неологізм, який точно описує режим раннього путіна: суміш імітаційної «гібридної демократії» та м'якої диктатури. Але в українському та російському перекладах ця книга вийшла за іншою назвою «Путінократія» (2014). Можливо, не так витончено, але теж по-своєму добре, з роками дедалі точніше (з огляду на персоналістський характер режиму).
ВАЖКА ДОЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ПУТІНСЬКУ КЛЕПТОКРАТІЮ
Втім, для сильної роботи яскравий неологізм у заголовку не є обов'язковим. Американська дослідниця Карен Давіша у 2014 році видала об'ємну працю «путінська клептократія. Хто володіє росією?». У п'яти розділах Давіша зобразила, починаючи з розпаду Радянського Союзу, як путін йшов до влади. Ключова глава – шоста, де показано, що вже за перші сто днів президентського правління було закладено фундамент путінської системи клептократичного авторитаризму. І в сьомому розділі стисло описаний наступний «клептократичний розвиток» Росії. Дуже сильна аналітична робота, особливо своєчасна для 2014 року, на початку російської агресії проти України. Але...
Час розповісти про складнощі із публікацією цієї книги. Авторитетне британське Cambridge University Press відмовилося видавати роботу в наявному вигляді, оскільки через твердження про зв'язок Путіна зі злочинним світом побоювалося судових позовів. У результаті «путінську клептократію» випустило американське видавництво Simon & Schuster. Але це виявилося своєрідною пасткою – єдиною публікацією. Надалі видавництво відмовлялося давати (продавати) права на переклади іншими мовами, за його словами, також через побоювання позовів про наклеп.
В особистій бесіді Давіша сказала, що дуже хотіла б побачити свою роботу українською та російською мовами. За її словами, можна було знайти можливість зробити це. Для чого довелося б використовувати ширше коло юридичних підстав, включаючи американський закон про свободу інформації. Книгу можна було б видати в іншій державі мовою тієї країни. Але, на жаль, до цього не дійшло – Карен Давіша померла 11 квітня 2018 року. А її робота про «путінську клептократію», і зараз дуже важлива просвітницьки, залишається в єдиному виданні…
«ПУТІНОМІКА» – МЕНШ ПОПУЛЯРНА РОВЕСНИЦЯ «ПУТІНІЗМУ»
За часів президентства Рональда Рейгана (1981-1989) слова «рейганізм» та «рейганоміка» були майже синонімами. Під ними розуміли передусім економічну політику 40-го Президента США. (Вважається, що розумний каламбур «рейганоміка» вигадав знаменитий радіожурналіст Пол Харві. Пізніше цей прийом став розхожим – достатньо додати до прізвища якогось політика кінцівку «-номіка»)
Президент путін, звичайно, зовсім не схожий на президента Рейгана. У всьому, за винятком одного – прізвище у нього теж коротке і теж закінчується на «н». Тож слово «путіноміка», у смислі «путінська економіка», з'явилося швидко, одночасно з «путінізмом» – уже у січні 2000 року, у газеті «Ведомости». Щоправда, такого широкого ходіння не отримало. І це зрозуміло – в авторитарній владі, яка не звітує перед виборцем, економіка – справа не першої важливості.
Але іноді цей термін все ж таки використовується. У прикладному сенсі нам буде корисно порівняти дві книги, випущені на Заході під такою назвою. 2018 року – «путіноміка» американського професора Кріса Міллера, 2021-го – «путіноміка» бельгійського експерта, дипломата Альбрехта Ротахера. У них багато що зрозуміло вже з підзаголовків: «Влада і гроші в росії, що відроджується» у Міллера; «Як кремль шкодить російській економіці» у Ротахера. Але все ж таки подивимося на авторів та їхні книги трохи докладніше.
«НАПРОЧУД УСПІШНА» І «ЯК НІКОЛИ АКТУАЛЬНА»
Отже, ось «задньообкладинковий» анонс роботи Міллера:
«Коли володимир путін вперше прийшов до влади у 1999 році, він був маловідомою фігурою, яка керувала країною, котра пережила півтора десятиліття кризи. Через роки він відновив росію як велику державу <…> У цьому новому аналізі путінської росії Кріс Міллер досліджує її економічну політику та інструменти, які російська еліта використала задля досягнення своїх цілей. Міллер стверджує, що, незважаючи на корупцію, кумівство і надмірну залежність росії від нафти як рушійної сили економіки, економічна стратегія путіна виявилася напрочуд успішною. Пояснюючи економічну політику, що була в основі двох десятиліть правління путіна, Міллер показує, як на кожному етапі путіноміка служила потребам путіна, гарантуючи економічну стабільність і підтримуючи накопичення влади. Навіть під час західних фінансових санкцій і низьких цін на нафту путін як ніколи актуальний на світовій арені».
З незвички подібний текст західного «академічного» гуманітарія може здатися підозріло схожим на кремлівську пропаганду. І справді: за «росією, що відроджується» у підзаголовку – безапеляційне «відновив росію як велику державу» в анонсі. І ще: «стратегія путіна виявилася напрочуд успішною»; «путін як ніколи актуальний на світовій арені». Та що це за?..
Але жодних звинувачень у науковій некоректності на адресу Міллера не може бути. Адже він же говорить поряд про «корупцію, кумівство та надмірну залежність росії від нафти як рушійної сили економіки», про «накопичення влади» путіним (що передбачає недемократичне правління). І те, що це прокидом, штрихами, а похвала – широкими мазками, у препишних тонах, так то авторське бачення, обґрунтоване численними викладками та посиланнями.
Коли ми в Україні не розуміли (й іноді не розуміємо) благодушних настроїв на адресу кремля та особисто путіна, то треба враховувати, що робіт, подібних до такої «путіноміки», там багато. І надто різка критика чи навіть звинувачення на адресу авторів, на кшталт Кріса Міллера, будуть там категорично неприйнятні та отримають жорстку відсіч – як замах на свободу слова та свободу досліджень.
«ЯК КРЕМЛЬ ШКОДИТЬ РОСІЙСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ»
А ось для порівняння анонс книги бельгійця Ротахера:
«Ця книга проливає нове світло на політекономію росії за путіна. Автор, колишній дипломат ЄС (ага, тобто, мабуть, прямо стикався з російськими діячами під час переговорів, - О.К.), представляє історичний огляд російської економіки та 60 років державної комуністичної безгосподарності, за якою настала олігархічна приватизація. Книга пропонує глибоке розуміння правління путіна та силової механіки державного управління російською економікою. Вона виявляє та оцінює відсутність верховенства закону, а також схильну до свавілля та часто корумповану адміністрацію, яка систематично перешкоджає підприємництву та появі незалежного середнього класу. Крім того, у книзі розглядаються бюджетна політика росії, її залежність від експорту природних ресурсів, державні підприємства та їх привілеї, а також зовнішня торгівля росії.
Цей серйозний та змістовний аналіз розвінчує міф про економічну міць росії, і його має прочитати кожен, хто хоче зрозуміти економічні реалії Євразійського континенту або планує вести бізнес з росією».
Чи не правда, важко повірити, що це про ту саму країну і економіку в той самий історичний період. При цьому обидва тексти написані з наукової точки зору коректно як відображення реальності. Але нюансування – прямо протилежне.
У минулих подачах ми говорили, що у двох перших авторів, які вжили слово «путінізм» у січні 2000 року, було так само – зовсім різний погляд на описуване явище: позитивний, оптимістичний («лінія Гвіна») та негативний, песимістичний («лінія Піонтковського»). Стосовно «путіноміки» ми бачимо продовження тих же двох ліній.
Обережність підходів наших західних партнерів, союзників багато в чому пояснювалися (і пояснюються) такою широтою огляду, діапазоном представлених експертних думок, на які вони спираються.
Але наступного разу ми поговоримо про речі більш очевидні та менш пристойні. Про те, як путінська обслуга вже точно за гроші, блага, за свій шматочок від загального владного пирога описує, віртуально створює свій варіант «путінізму» – хвалебно-фанфарний. Це, наприклад, В'ячеслав Ніконов, на прізвисько «онук Молотова-Ріббентропа» та Владислав Сурков, який нам і без усяких прізвиськ добре відомий.
(далі буде)
Олег Кудрін, Рига
