Моніторинг українського законодавства – одна з функцій Міністерства юстиції. До цього процесу залучені не лише фахівці, посадові особи, а й громадськість. Власне, кожен громадянин може зробити зауваження та внести пропозицію щодо нормативно-правового акту, надіславши листа поштою чи на e-mail.
Для зручності цієї роботи була створена платформа “Онлайн-моніторингу” за підтримки Проєкту ЄС “Право-Justice”, яку в міністерстві визначають як “прямий доступ громадян до формування державної політики”. Презентували її на початку лютого 2023 року, а повноцінно вона запрацювала навесні.
Про перші підсумки роботи, активність громадян, виявлені недоліки в законодавстві, боротьбу з радянським минулим у нормативно-правових актах, результати роботи “Барнахусу” та інше – в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник міністра юстиції Олександр Банчук.
- Що наразі являє собою платформа "Онлайн-моніторинг”? Наскільки активно та охоче громадськість бере участь у формуванні правової політики, використовуючи інструменти платформи, як передбачалося?
- Нині ми ведемо активну роз’яснювальну роботу щодо функцій цієї платформи за допомогою партнерів із "Проєкту ЄС "Право-Justice".
Суть “Онлайн-моніторингу” в тому, щоб збирати інформацію від громадян, експертів, фахових юристів та адвокатів про наявність певних проблем чи прогалин у чинних законах та усувати їх.
Раніше цю інформацію ми збирали через пошту та e-mail, хоча паралельно продовжуємо це робити, але нині є можливість використовувати платформу, посилання на яку можна знайти на сайті Мін’юсту.
Для того, щоб скористатися платформою, необхідно створити на ній особистий кабінет. Далі, користуючись підказками, висловити своє зауваження чи пропозицію з приводу певного положення закону чи нормативно-правового акту.
За останньою інформацією на платформі свої кабінети вже створили 1000 осіб.
- Як це працює на практиці? Кабінет створено, що далі?
- Він дає технічну можливість особі вносити свої пропозиції та зауваження або до конкретного закону, або до окремих його статтей, інших нормативно-правових актів. Збирають цю інформацію та систематизують дві експертні групи Директорату правосуддя та кримінальної юстиції.
Друга складова процесу – відсіювання отриманих пропозицій та звернень. За результатом цього аналізу визначаємо системні й точкові проблеми та проводимо обговорення. Іноді вони тривають кілька годин із залученням відповідних фахівців з інших структур. Разом ми робимо опис проблеми, вказуємо варіанти вирішення і виносимо їх на кінцеве обговорення.
Цю роботу, насправді, ми проводимо давно. Проте онлайн-платформа дозволяє легше комунікувати і суттєво спрощує цю діяльність, пришвидшує її через наявність електронної бази, в якій відображуються всі дії щодо розгляду заявленої особами пропозиції.
За підсумками цієї роботи ми формуємо звіт, а також, як міністерство, – можемо проводити роз’яснювальну роботу, пропонувати зміни до підзаконних актів чи законів.
Останнє, звісно, найскладніше, бо маємо підготувати ці зміни, переконати інші міністерства у необхідності їхнього застосування та погодити їх із ними.
Далі треба отримати підтримку уряду та винести питання на розгляд парламенту.
Це досить довгий процес, але, починаючи його, ми завжди можемо обґрунтувати таку необхідність не лише на підставі нашої позиції, а реальною проблемою, що доводять результати звіту й аналізу кількох десятків експертів.
Цей механізм усунення недоліків українського законодавства працює, але не так швидко, як хотілося б.
Проте ми маємо вже ухвалені закони, які вирішують проблеми, виявлені в результаті моніторингу нормативно-правових актів у сфері виконавчого провадження, банкрутства тощо.
- Щодо яких галузей законодавства найбільше отримуєте звернень?
- За моїми спостереженнями, щодо невиконання судових рішень.
Це системна проблема в Україні. Багато судових рішень не виконуються. Причини цьому різні.
Поступово ми все одно робимо кроки, щоб виправляти таку ситуацію, бо розуміємо, знову ж таки, – без зміни в цій сфері дуже складно буде здійснювати процес євроінтеграції, повний вступ України в ЄС.
- Які перспективи реалізації проєкту в подальшому, чи планується його вдосконалення?
- Це не той випадок, коли в один момент зупиниться підтримка проєкту партнерами, а з нею – і робота платформи. Хоча не думаю, що ця підтримка зменшиться.
Власне, здійснювати моніторинг та аналіз законодавства, – це складова роботи міністерства і директоратів. А аналіз означає – пропонувати варіанти вирішення виявлених проблем.
Тому розмірковуючи про подальшу долю проєкту, можу сказати, що далі його шлях – виключно на удосконалення, платформа працюватиме на постійній основі.
Варто відзначити, що кожне звернення, яке ми отримаємо через платформу, точно потрапить на опрацювання. Не гарантуємо, що по кожній проблемі будемо ухвалювати рішення, бо всі звернення проходять етап відсіювання, як я вже говорив, але відреагуємо на кожне. Важливо, що в цьому контексті ідеться про вирішення питання в загальних інтересах, а не лише окремої людини.
Моніторинг законодавства дозволяє нам вивчити, як працюють закони. Бо інакше ми цього не зрозуміємо.
І якщо ми ухвалили закон і не знаємо, як він працює, або не знаємо його недоліків чи проблем, не реагуємо на це, тоді ми залишаємося глухими до питань з боку суспільства.
Закони і кодекси, щодо яких ми отримуємо звернення, ухвалювалися здебільшого у 2017-2019 роках. При цьому важливо уточнити, що всі вони чинні, а така робота допомагає їх удосконалити.
- Раніше в Мін’юсті ініціювали скасування всіх ухвалених до 1991 року нормативно-правових актів, аби “позбавитися зайвого нормативного багажу радянських часів”. До ВР подали відповідний проєкт закону, але згодом його відкликали. Чи не проводиться зараз такий моніторинг? Скільки застарілих нормативно-правових актів ще необхідно скасувати?
- Це питання активізувалося з моменту повномасштабної агресії Російської Федерації. Нагадаю, у квітні минулого року парламент у цілому ухвалив Закон “Про дерадянізацію законодавства України”.
Значна більшість його положень стосувалася вилучення із законодавства України усього радянського на будь-якому з рівнів, що також стосувалося і законодавства.
Але важливо, що в перехідних положеннях цього закону є два додатки, котрі визначали, що 256 актів УРСР і 929 актів СРСР не будуть застосовуватися в Україні.
Також цим законом надано доручення уряду, а фактично – Міністерству юстиції, подати перелік інших актів вищих представницьких органів влади СРСР та УРСР на додаток до вже визначених, які також не будуть застосовуватися.
Користуючись Єдиним державним реєстром нормативно-правових актів та інформацією, наданою міністерствами, ми збирали дані про такі акти, сформували список і подали в уряд для визнання їх такими, що не застосовуються. Список складався з 2660 документів. Зараз вони визнані такими, що не застосовуються на території України.
У нашому законодавстві знайдеться відповідь на будь-яке з запитань. Станом на зараз ми не знайшли інших чинних актів радянського минулого в українському законодавстві.
- Раніше ви сказали, що кожне п’яте рішення ЄСПЛ проти України стосується порушення прав засуджених та осіб під вартою. Ви апелювали до необхідності змін у пенітенціарній системі шляхом внесення змін до законодавства. Чи вирішилася ця ситуація наразі й які рішення на законодавчому рівні ще потрібні?
- Наша ціль полягає в тому, щоб удосконалити існуючу інфраструктуру пенітенціарної системи, зменшити тюремне населення. І йдеться не лише про старі будівлі системи, окремі з яких датуються 19 століттям, а й про підходи.
Зробити це плануємо, зокрема, за рахунок введення альтернативних видів покарань, щоб не всі засуджені перебували в місцях позбавлення волі.
Як приклад цієї ідеї – введення пробаційного нагляду. (З часу цієї розмови парламент ухвалив Закон «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань в умовах воєнного стану», згідно з яким – за деякі кримінальні правопорушення каратимуть пробаційним наглядом. – Ред.).
Ми вносимо зміни до кодексів, які передбачають запровадження такого виду покарання як пробаційний нагляд. Таким чином ми не ізолюємо особу від суспільства, але зобов’язуємо її у визначений час з’являтися до офіцера пробації, проходити відповідні навчання, курси, лікування від певної залежності чи агресії тощо. Водночас ми допомагаємо особі з роботою, якщо потрібно. Важливо, що людина утримується в цей час не в поганих умовах місць несвободи, а вдома.
Інші країни, переважно скандинавські, також ідуть цим шляхом. Досвід показує, що особи, які не поміщаються в місця позбавлення волі й до яких застосовані так звані альтернативні види покарань, менше схильні до вчинення повторних злочинів. Тому знову ж, це не означає, що ми будемо відпускати винуватого і не карати його, це означає – проводити постійну роботу з ним.
Ми розуміємо, що в умовах воєнного стану в країні першим є питання оборони, проте, на мій погляд, в цих умовах упродовж 2022-2023 років нам багато вдалося зробити у питанні реформування пенітенціарної системи.
Із російською агресією перед пенітенціарною системою постали нові виклики: частина установ руйнується внаслідок обстрілів, частина лишилася у тимчасовій окупації. Новий досвід і великий виклик – утримування російських військовополонених, за що відповідає Мін'юст. Виходить, у нас і так недостатньо, я б сказав, умов, бюджетів, персоналу для утримування українських в'язнів, так ще й додаткове навантаження – російські військовополонені. Тож ми вимушені були в обмежених ресурсах виділяти приміщення, персонал, кошти на утримання російських військовополонених, бо розуміли і розуміємо, що їхнє утримання дає надію на обміни наших людей.
Ви згадали про виконання рішень ЄСПЛ, так-от минулого року на виконання одного із таких ми ухвалили закон про примусове годування в’язнів. Була проблема, констатована ЄСПЛ, коли засуджені з різних причин відмовлялися від їжі. У нас була прогалина в цій процедурі й парламент усунув її.
Також були питання щодо близько півтори тисячі довічників – в умовах воєнного стану ухвалили закон, який дав їм право перегляду їхніх вироків.
Є низка й інших ініціатив, підтриманих парламентом, які покращують становище пенітенціарної системи.
І ключове тут, що всі названі мною зміни ухвалені в період воєнного стану. Мені здається, ми стараємося змінити ситуацію в пенітенціарній системі, й дуже добре, що народні депутати України дослухаються до наших пропозицій.
Власне, всі ці ініціативи визначені у Стратегії реформування пенітенціарної системи до 2026 року, яку уряд також схвалив у період воєнного стану.
- Венеційська комісія рекомендувала законодавчо відтермінувати виконання закону про олігархів, визначити його недоліки та розробити альтернативний законопроєкт, що передбачав би ефективну конкурентну політику, підвищення прозорості держзакупівель, боротьбу з корупцією, зміцнення плюралізму ЗМІ тощо. Як залучений до цієї роботи Мін’юст?
- Висловлена позиція, що ми поки не будемо реалізовувати цей закон в умовах воєнного стану. Зауважу, що закон чинний і не визнаний таким, що цілком не відповідає вимогам Ради Європи.
- У такому разі, чи повинні ми дослухатися до цих рекомендацій?
- Коли ми в 1995 році приєдналися до Ради Європи, то взяли на себе зобов’язання дотримуватися всіх її стандартів.
Венеційська комісія є складовою Ради Європи, тому маємо виконувати її рішення на шляху до європейської інтеграції.
- Свого часу ви прогнозували, що класичний суд присяжних запрацює в Україні з 2021 року. Які прогнози зараз, чому загальмувався процес?
- У 2019 році ми внесли до парламенту відповідний законопроєкт. Але в умовах воєнного стану за відсутності належного фінансування це стало складним питанням. Водночас, навіть кілька місяців тому в рішенні РНБО щодо ситуації у сфері правосуддя одним із заходів визначено впровадження повноцінного суду присяжних.
Тож від цієї ідеї не відмовилися, але питання – коли її реалізовувати. Зараз ми можемо напрацьовувати певні рішення в умовах воєнного стану, але тільки з тим, щоб впроваджувати їх уже після його завершення.
- Як вплинула війна на роботу центрів “Барнахус” в Україні? Чи не фіксуєте збільшення попиту на послуги центрів в умовах війни, зважаючи на статистику вчинених злочинів проти дітей?
- Зараз в Україні відкриті центри “Барнахус” у Вінниці, Чернівцях, Тернополі, Житомирі, Києві. Вони почали свою роботу до повномасштабного вторгнення. Нещодавно відновив роботу “Барнахус” у Миколаєві, який тимчасово зупиняв діяльність через бойові дії.
Робота кожного центру залежить від готовності окремих структур співпрацювати в тому чи іншому регіоні.
За моєю інформацією, по всій Україні в центрах “Барнахус” уже проведено щонайменше до сотні відповідних дій – допитів, обстежень, інших процесуальних дій.
Це не так багато, але я завжди говорю: навіть якщо одній дитині допоможемо, значить, ми свою місію виконали.
Розуміємо, що кількість дій могла б бути більшою, оскільки у зв’язку з російською агресією у нас сотні потерпілих дітей. На жаль, є вбиті. Що вже говорити про дітей-свідків страшних злочинів!
Особливо великий обсяг роботи – на деокупованих територіях, де в нас поки що немає центрів “Барнахус”. Найближчий центр до лінії фронту – поки що лише в Миколаєві.
Початку такої роботи у кожному з регіонів передує досить складна підготовка: налагодження контактів із місцевою владою, органами правопорядку, судами, психологами, досить тривале і затратне навчання фахівці, які будуть працювати в цьому центрі.
Зараз таких центрів по Україні 6, а має бути 11 до кінця цього року й початку наступного. Взагалі наша мета – відкрити хоча б по одному центру в кожному регіоні.
Наразі ведеться робота щодо відкриття “Барнахусу” в Сумах, Кропивницькому та Одесі.
Важливо зауважити, що для дитини послуги центру безкоштовні.
Нагадаю, що суть роботи центрів полягає в тому, щоб зібрати в одному місці представників усіх структур, які працюють з дитиною, постраждалою від злочину чи яка стала його свідком.
У цьому питанні важливо поставити на перше місце дитину та її інтереси, а не тих, хто з нею працює.
Філософія така, що всі мають підлаштовуватися під дитину.
Юлія Гайдіна, Київ
Фото: Кирило Чуботін