Російське вторгнення: білоруський контекст у серпні 2023 року
Свої погрози воно спрямовувало насамперед на партнерів України в західному світі. Водночас О. Лукашенко не відмовлявся від спроб намацати шлях до деескалації, про що й заявив під час зустрічі з міністром оборони Китаю Лі Шанфу.
ЯДЕРНІ РОЗДУМИ ЛУКАШЕНКА
Протягом серпня від О. Лукашенка лунали ядерні погрози. 1 серпня, перебуваючи з візитом у Брестській області, на кордоні з Польщею, він повідомив про те, що триває передавання ядерних боєголовок із Росії (нібито в РБ уже була перевезена половина від запланованої кількості), а також вирішив нагадати, що в країні функціонує атомна електростанція, яка, на його думку, також є суттєвим фактором безпеки Білорусі: «… якщо рвоне, не дай боже, то мало не здасться… Тому із цією справою треба бути дуже обережними».
А 17 серпня вийшло його інтерв’ю пропагандистці Діані Панченко, яка була обличчям телеканалів із групи В. Медведчука. У ньому О. Лукашенко, розмірковуючи про можливість ядерного удару по Україні, зробив застереження: «Тому ви нас не чіпайте. Ми вас не чіпаємо, і ви нас не чіпайте. Це стосується найменше України. Це стосується насамперед тих безумців на Заході, які там уже готуються (нібито до агресії стосовно РБ, – ред.)». Тобто ядерна риторика була спрямована передусім на союзників України в ЄС та США.
Крім цього, у серпні в Білорусі відбулися заняття підрозділів ракетних військ ЗС РБ, зокрема оснащених оперативно-тактичним комплексом «Іскандер-М» (носій ЯЗ). Під час навчання вони відпрацьовували підготовку та завдання ракетних ударів «як у звичайному, так і в спеціальному спорядженні». У цьому контексті додамо, що 30 серпня на озброєння армії РБ надійшов ще один ОТРК «Іскандер-М» (за інформацією міноборони РБ – не останній). Примітно, що на здатність білоруських військових вправлятися з новими видами озброєння звернула увагу військова розвідка України. Керівник ГУР МО Кирило Буданов заявив, що російська сторона визнала «повну неготовність Білорусі до експлуатації пристроїв подібного озброєння» за підсумками тренувань білоруських сил з ядерними імітаторами для системи «Іскандер».
БЕЗСЛАВНИЙ ФІНАЛ ПВК «ВАГНЕР»
У серпні стало відомо про авіакатастрофу у Тверській області РФ, у якій загинули власник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин та командир групи Дмитро Уткін. Ця подія фактично зняла питання подальшого існування «вагнерівців» як автономної структури, зосібна на території Білорусі. Прикметно, що російське керівництво, судячи з усього, розв’язало проблему бунтівників без консультацій з білоруською стороною, хоча О. Лукашенко особисто гарантував безпеку «вагнерівцям» та їхнім керівникам після червневого заколоту.
Загибель Є. Пригожина (вочевидь, несподівана для РБ) поставила білоруського диктора в невигідне становище: нівелювала його посередницькі успіхи та позбавила важливого козиря «рятівника Росії», який О. Лукашенко намагався розігрувати у відносинах із Кремлем. Він був змушений виправдовуватись, стверджуючи, що не мав забезпечувати безпеку Є. Пригожина («ніколи в такому ключі розмова і не йшла»), та пообіцяв зберегти «ядро ПВК» у Білорусі відповідно до раніше досягнутих з Є. Пригожиним домовленостей. Мова тут – про співпрацю з найманцями для навчання білоруських військових та спецназівців.
Проте, попри заяви О. Лукашенка, такий сценарій розвитку подій є малоймовірним. «Вагнерівців» відправили до Білорусі, щоб знизити ризики повторення бунту в Росії. А смерть Є. Пригожина та інших командирів ПВК позбавила найманців лідерів, які могли б очолити новий протест. За обставин, що склалися, Кремль швидше докладатиме зусиль для інтеграції «вагнерівців» у офіційні армійські структури, а також – для виконання своїх завдань у певних країнах Африки. До того ж у серпні з’явилися дані, які свідчать, що поступове скорочення чисельності найманців у Білорусі почалося ще до загибелі Є. Пригожина. Зокрема, на супутникових знімках табору ПВК у селі Цель під Осиповичами зафіксований демонтаж наметів. Розбирати їх почали як мінімум з 1 серпня, а до 23 серпня було демонтовано понад 100 із 237 наметів. Про зменшення кількості найманців у Білорусі повідомляла й Держприкордонслужба України. У ЗМІ фігурувала інформація про плани щодо поступової передислокації «вагнерівців» до Африки, зокрема до Нігеру, Лівії, Судану, Малі, ЦАР та Мозамбіку, або навіть про можливе відправлення їх назад до Росії (з посиланням на анонімні джерела). Водночас можна припустити, що незначна частина «вагнерівців» продовжить працювати в РБ інструкторами.
У всьому іншому військове співробітництво між Білоруссю та Росією здійснювалося у робочому порядку. У серпні відбулася зустріч міністрів оборони РФ та РБ С. Шойгу та В. Хреніна на полях форуму «Армія-2023» у Москві. Також 24 серпня в Департаменті міжнародного військового співробітництва міноборони Білорусі пройшла робоча зустріч з військовим та військово-повітряним аташе при посольстві Росії в Білорусі Ігорем Йолкіним, під час якої сторони обговорили реалізацію Плану співробітництва між оборонними відомствами Білорусі та Росії на 2023 рік.
БІЛОРУСЬ – «АНТИ-РОСІЯ» 2.0
Загалом інтенсивність політичних контактів між країнами в серпні дещо знизилася, однак російське керівництво дотримувалося визначеної раніше стратегії щодо Білорусі, нагадуючи, що бачить сусідню державу частиною російської зони впливу. Так, на полях II Міжнародного антифашистського конгресу, що відбувся в Мінську (організувало міноборони РБ), посол Росії в Білорусі Борис Гризлов повторив погрозу В. Путіна про те, що напад на Білорусь будуть вважати нападом на Росію (її висловлено разом із заявою про нібито зростальну загрозу з боку Польщі). Згодом від заступника секретаря Радбезу РФ Олексія Шевцова лунали звинувачення на адресу країн Заходу, які нібито наростили тиск на Мінськ, «готували бойовиків» та «хотіли зробити (з РБ, – ред.) другу Україну, ще одну "анти-Росію"». Такими аргументами Шевцов виправдовував розміщення ЯЗ та посилення російської військової присутності в Білорусі.
Зберігалася напруга в відносинах між Білоруссю та сусідніми європейськими державами, зокрема з Польщею та країнами Балтії, що сприймають як загрозу присутність у РБ «вагнерівців» та говорять про сприяння офіційного Мінська нелегальній міграції. Наступний виток ескалації стався 1 серпня, коли польська сторона звинуватила білоруську в порушенні повітряного простору Польщі. Країни обмінялися гострими заявами, звинувачуючи одна одну в провокаціях, а МЗС обох країн викликали послів та повірених для пояснень. Згодом, 28 серпня, міністри внутрішніх справ Польщі, Литви та Латвії погодили механізм повного та одночасного закриття кордонів із Білоруссю в разі «критичного інциденту» (застосування зброї на кордоні, що загрожує національній безпеці, або організований масовий прорив мігрантів через кордон). Вони вимагали від Білорусі вивести сили «Вагнера» та відвести нелегальних мігрантів від кордонів сусідів.
Реагуючи на такі заяви сусідів, О. Лукашенко зібрав 31 серпня засідання Ради безпеки, під час якого відкинув вимоги про виведення найманців: «Відповідь проста: ні в Польщі, ні в Литві, ні в інших країнах Балтії не повинно бути ні одного іноземного військовослужбовця. Тоді можна і нам висувати претензії». Водночас були помітні намагання обох сторін знизити градус напруги, принаймні на рівні риторики. Зокрема, польські посадовці допускали поновлення роботи деяких, уже закритих, пунктів пропуску на кордоні з РБ, якщо О. Лукашенко піде на поступки. Він відповідно говорив про бажання налагодити відносини з сусідами, а секретар Радбезу РБ О. Вольфович запевняв у відсутності в Білорусі «якихось загрозливих заходів для безпеки інших країн». Проте такі заяви навряд чи свідчать про реальну готовність Білорусі йти на поступки (прикладом цього стало дзеркальне звинувачення Польщі в порушенні повітряного простору РБ). А ситуація, що склалася з ПВК «Вагнер», узагалі поставила під сумнів здатність РБ самостійно визначати долю угруповання.
БІЛОРУСЬ, КИТАЙ ТА ПИТАННЯ МИРУ
У зв'язку з візитом міністра оборони Китаю Лі Шанфу до Білорусі знову постала тема дипломатичного врегулювання російсько-української війни. Спілкуючись із китайським міністром, О. Лукашенко зазначив, що «основні ідеї нинішнього та майбутнього – перспективного світоустрою Китайської Народної Республіки та Білорусі збігаються». І далі пояснив, що Білорусь – «абсолютний прихильник багатополярного світу, ми абсолютні прихильники територіальної цілісності та єдності кордонів і територій, що склалися після Другої світової війни. Ми за невтручання у внутрішні справи держав». Тобто О. Лукашенко дав зрозуміти, що Білорусь підтримає китайські мирні ініціативи, якщо ті будуть представлені.
Тема можливих мирних переговорів також прозвучала на зустрічі Лі Шанфу з В. Хреніним. «У рамках переговорів міністрів оборони РБ та КНР китайська сторона зазначила, що послідовно дотримуватиметься мирних переговорів, і високо оцінила зусилля Білорусі щодо врегулювання кризи в Україні», – заявив з цього приводу помічник Хреніна В. Ревенко. Також звернемо увагу, що одразу після завершення візиту Лі Шанфу відбулася зустріч О. Вольфовича з послом КНР в РБ Се Сяоюнем.
Варто відзначити активну роботу білоруської опозиції з налагодження офіційних контактів в Україні. У серпні відкрито Місію демократичної Білорусі в Києві, відбулися зустрічі представників Об’єднаного перехідного кабінету, що його очолює С. Тихановська, з українськими депутатами, помічником глави Офісу Президента М. Подоляком, експертами, представниками білоруських збройних формувань, що воюють в Україні. Водночас варто звернути увагу на коментар Президента України, який відкинув можливість військової участі України в будь-яких процесах у РБ. Також він вважає, що перемога України у війні з Росією стане тим фактором, який відкриє шлях для дипломатичного вирішення білоруського питання. «Я впевнений, не варто думати пані Тихановській про армії інших держав», – додав він.
Читайте на Укрінформі липневий огляд подій в Білорусі.
Володимир Головко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Ольга Кравченко, аналітик Центру політичного аналізу
реклама