Початок кінця Моспатріархату в Україні

За день до голосування проєкту закону про заборону МП, на черговій проповіді патріарх Кирило радісно рапортував, що якби не ядерна кнопка, яку створили великі фізики під покровом Серафима Саровського, то Росії б не існувало. Благословення смертельної зброї для українців – коник патріарха, але це крайній полюс – благословляти зброю знищення всього світу. Це Моспатріархат, історія якого в Україні добігає свого кінця.

Ми йшли до цього довго. Майже десять років. Бо в 2014-му, коли вперше оприявнилися масові історії державних зрад духовенства МП, безліч наївних і ненаївних людей у коридорах влади, кулуарах, кухнях, захристях, політичних олімпах, ринках, кабінетах говорили і вірили: ця церква захоче стати українською. Не захотіла.

В 2019 році, коли все українське суспільство просило МП: давайте з нами в автокефалію, кожен буде зі своїми статками, парафіями, давайте разом, хіба ми не українці, хіба не рідні? Не захотіла.

В 2022 році, коли в Україну прийшли війна, геноцид, руйнування, – не просто не захотіла. Приєдналася до ворога. Десяток єпископів офіційно стали частиною РПЦ. 60 порушених кримінальних справ про пряму, антиєвангельську та безсоромну державну зраду. Кращі пішли. Митрополія не захотіла стати українською.

У держави не було іншого виходу. Прийнятий у першому читанні урядовий законопроєкт про можливість судової заборони МП створено за всіма юридичними канонами. Проєкт закону 8371 дасть механізм заборони МП. Непростий, судовий, довгий. Тобто «заборона» по факту виглядає як серія кроків, коли у російсько-орієнтованій парафії спочатку виявляють зв’язок з Москвою, просять виправити, а якщо ні, то забороняють через суд. Ідеологом такого підходу був дуже глибокий знавець українського релігійного поля, дослідник релігії та очільник Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (яке називають «міністерством релігій») Віктор Єленський. Найінтелігентніша людина української релігійної сфери – він зміг не лише пояснити доцільність закону дипломатам, а й переконати тих, хто зібрав під це голоси. Це було і непросто, і нешвидко.

Що далі. Європейська солідарність, яка виступає за більш радикальні кроки, планує до другого читання вживити в тіло закону процедури, які б пришвидшували заборону.

Бо МП готує цілі штати юристів, які будуть битися за кожну проросійську парафію. Кілька слуг, з числа лобістів МП, мріють навпаки – вихолостити закон до другого читання.

З яким текстом ми підійдемо до прийняття в другому читанні й у цілому, будемо бачити. Я тут маю стриманий оптимізм. Бо... всі втомилися. Спецслужби, які роками збирали та тримали в столі дані на батюшок-диверсантів і не могли зробити жодного кроку, бо ж не було політичної волі. Суспільство, яке щодня проносить мимо зачиненої церкви МП труну із бійцем і не може його відспівати там, бо МП не пускає. Військові, які вважають, що війна – час неймовірної ясності. Та й українська влада, яка дуже чітко розуміє, що московська влада церкві МП рідніша. Законопроєкт ставить дуже багато запитань... Ми спробуємо на них відповісти згодом, бо все тільки починається.

Поки готувався матеріал, Служба безпеки оприлюднила інформацію, що керівництво російської православної церкви створювало власні приватні військові компанії на території РФ. ПВК займаються вербуванням та бойовою підготовкою найманців для війни проти України. Тобто РПЦ не просто благословляє зброю, вербує священство – воно готує бойовиків, убивць. Такі ось «вагнери в рясах». Можуть вони мати структури в Україні? Як на мене, питання риторичне.

Лана Самохвалова

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства