Верховна Рада 9 грудня 2023 року призначила нового голову Комітету з питань свободи слова. Ним став народний депутат із парламентської фракції «Голос» Ярослав Юрчишин. Укрінформ обговорив з політиком його плани на посаді, рівень свободи слова в Україні під час війни, дієві механізми для підвищення якості інформації у медіапросторі, а також методи повернення з російського полону українських журналістів.

РІВЕНЬ СВОБОДИ СЛОВА В УКРАЇНІ НЕ МІГ ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ ЗМІН ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

- Пане Ярославе, раніше ви займали посаду заступника голови антикорупційного парламентського комітету, а зараз стали головою Комітету ВР з питань свободи слова. Це кардинальна зміна напряму діяльності. Що зумовило такі зміни?

- Антикорупція і свобода слова – це два дуже важливі пріоритети для розвитку демократичної Української держави і нашої євроінтеграції.

Комітет Верховної Ради з питань свободи слова – майданчик, який допомагає журналістам достукатися до влади. За неписаною традицією, цей комітет – квота опозиції. Тому, коли почали аналізувати, які з опозиційних фракцій не мають керівних посад у Верховній Раді, мені як депутату з парламентської фракції «Голос» запропонували стати керівником Комітету ВР з питань свободи слова. Я погодився на цю пропозицію, бо розумію, що Україні потрібно демонструвати високий рівень забезпечення доступу до інформації, якість захисту прав журналістів. Це важливо, адже рівень свободи слова – один із ключових напрямів для української євроінтеграції.

- Комітет свободи слова – найменший у Верховній Раді. Чи планується його розширення?

- Якщо в антикорупційному комітеті працювала достатньо велика команда, то в Комітеті з питань свободи слова до мого приходу було всього троє членів. Як відомо, колишній голова Нестор Шуфрич зараз заарештований за підозрою у державній зраді, відповідно, залишилось двоє членів – Євген Брагар і Сергій Швець. Раніше в цьому комітеті було більше людей, але вони перейшли в інші комітети.

Варто також зауважити, що коли на посаду голови призначали Шуфрича, переважна більшість повноважень була передана Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Наразі у планах є розширення комітету, але спочатку необхідно зробити його роботу більш ефективною, показати результат, а тоді будемо повертати повноваження і запрошувати колег-депутатів.

- Як ви оцінюєте рівень свободи слова в Україні під час воєнного стану?

- Рівень свободи слова в Україні не міг залишитися без змін під час воєнного стану. В будь-якому випадку, війна – це звуження поля інформації, більший контроль з боку держави, бо не можна дозволити ворогу проникнути в наш інформаційний простір.

На другий рік від початку повномасштабного російського вторгнення та на десятий рік війни ми говоримо не про відсутність свободи слова, а про те, наскільки і як вона присутня. Коли міжнародні медіаексперти вимірювали свободу слова в Україні, то, як це не дивно, навіть у порівнянні з 2021 роком, результати показали підвищення рівня свободи слова. Це своєрідна відповідь на критику про те, що в нашій країні під час війни все зацензурувано. Україна показує позитивну динаміку в цьому питанні. Як історик, я не можу назвати багато прикладів, які б демонстрували аналогічний підхід.

- Розкажіть про свої плани на посаді. Які напрями діяльності наразі в пріоритеті?

- Нещодавно я провів перші зустрічі з керівництвом Міністерства внутрішніх справ, Національною спілкою журналістів, представниками правозахисних організацій, керівництвом Суспільного та Starlight media. Після цих розмов я зрозумів, що уваги до проблем у сфері свободи слова останнім часом було недостатньо.

Як ми знаємо, однією з рекомендацій європейських партнерів на момент надання України статусу кандидата на членство в ЄС був якісний закон про медіа. Ми виконали цю вимогу, зауважень до неї не було, проте наразі ключовим є питання імплементації. Баланс, ефективність журналістських розслідувань, якість доступу до інформації, питання акредитації на лінії фронту, питання доступу до органів влади і комунікація з владою – це все про якість інформації і рівень довіри суспільства до влади. Ми маємо ефективно над цим працювати.

Наразі створено робочу групу з членів різних комітетів, яка працює над удосконаленням закону щодо доступу до інформації. Ми плануємо адаптувати його до вимог війни. Думаю, що вже в новому році презентуємо відповідний проєкт закону.

Ми маємо вивести українські медіа та свободу слова на новий рівень, або люди почнуть звертатися за інформацією тільки до анонімних джерел, зокрема телеграм-каналів, які дуже часто, за даними Служби безпеки України, використовуються країною-терористом для поширення дезінформації. Ну і, звісно, маємо боротися з фейками та підвищувати низький рівень медіаграмотності суспільства.

- Чим зумовлений низький рівень медіаграмотності українського суспільства? Як із цим боротися?

- Це зумовлено пострадянською культурою, освітою, яка з одного боку вселяла недовіру до усього, а з іншого – змушувала беззаперечно вірити тому, що говорять по телевізору, радіо, пишуть у газетах. Мене тішить, що наразі в новій українській школі розвивається компетенція критичного мислення. Діти виконують вправи на розрізнення фактів і суджень.

Якщо зараз проаналізувати, як спілкуються наші громадяни в соціальних мережах, – це переважно категоричні оціночні судження, замість діалогу відбуваються дискусії та сварки, так би мовити «позиція на позицію». І, власне, це виклик. Але його можна подолати. З молодшим поколінням вже працюють у цьому напрямі. Своєю чергою, медіаексперти розробили не один курс медіаграмотності для молоді, студентів та дорослих людей. Наша задача – продумувати, як можна ці елементи популяризувати серед населення. Я вже провів попередньо переговори з представниками Міністерства освіти, планую також зустрітися з міністром освіти Оксеном Лісовим, щоб об’єднати зусилля для підвищення медіаграмотності українців.

РАДА ЗВЕРНЕТЬСЯ ДО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДЛЯ АКТУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ПОЛОНЕНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ

- Станом на 9 листопада відомо про те, що щонайменше 25 журналістів перебувають у російському полоні. Як комітет планує сприяти їх звільненню та поверненню додому?

- Ви праві, наразі нам відомо про щонайменше 25 журналістів, які перебувають у полоні ворога. І це один із найбільших викликів не лише для нашого комітету, але й для усієї України. За правилами війни, журналіст має бути особливо захищений міжнародними стандартами. У нашому випадку, на жаль, Росія не визнає полонених журналістів журналістами, намагається їх подати суспільству як комбатантів. Але камера – це ж не автомат, хоча, звісно, в деяких випадках може бути набагато ефективнішою…

Країна-терорист не надає інформацію про деяких полонених осіб, зокрема про журналістку Вікторію Рощину. Нам узагалі не надають інформацію про те, де ця людина, що з нею. Це проблема, адже ні родичі, ні держава, ні Міжнародний червоний хрест та інші організації не можуть з'ясувати, в якому статусі наразі медійниця.

Питання повернення наших людей – в пріоритеті. Проте, це завдання складне в плані вирішення проблеми, оскільки корінь проблеми не в Україні, а в позиції Російської Федерації.

Нещодавно я проводив зустріч з керівництвом Національної спілки журналістів, де вони запевнили, що комунікують з міжнародними організаціями, особливо з представниками Європейської федерації журналістів, щоб ті сигналізувати своїм урядам про потребу більш активно включатися у процес визволення українських медійників із російського полону.

Своєю чергою, наш комітет спільно з організацією «Репортери без кордонів», Міжнародною федерацією журналістів, Європейською федерацією журналістів, Радою Європи та ОБСЄ працюватимемо над порушенням цього питання на міжнародному рівні. Найближчим часом Комітет ВР з питань свободи слова напрацює проєкт постанови, звернення до міжнародних організацій з метою актуалізувати інформацію щодо кількості полонених журналістів із переліком прізвищ, в якому статусі і де саме вони перебувають. Після розробки відповідну постанову схвалить Верховна Рада. Згодом, скоріше за все, будемо просити наших друзів у Європарламенті ухвалити аналогічну заяву.

Злочини, які вчиняє Російська Федерація, з точки зору міжнародного права створюють можливість для нас впливати на те, щоб країна-терорист не мала впливу на міжнародний порядок денний. Активна позиція комітету полягає в тому, щоб працювати самостійно та підтримувати міжнародні журналістські моніторингові організації в зборі доказів щодо злочинів проти журналістів, адже це – вагомий елемент нашого великого позову до Міжнародного кримінального суду. Це стане аргументом у доказі того, що Росія фактично порушує базові права, включаючи право на свободу слова. Також я вже розмовляв із партнерами з Платформи прав людини та Інституту масової інформації, попросив, щоб їхні юристи у сфері медіа дослідили наявність додаткових механізмів на міжнародному рівні щодо унеможливлення протидії та перешкоджання роботи журналістів, щоб українська сторона могла їх успішно застосовувати.

- Щодо захисту прав журналістів, які наразі працюють в Україні. Як комітет, органи влади та правоохоронці взаємодіють для правового захисту журналістів, коли порушуються їхні права на виконання професійних обов'язків?

- Зменшення ефективності розслідування справ щодо перешкоджання роботі журналістів, пошкодження майна під час виконання журналістами професійних обов'язків також є серйозним викликом для нас. Ми прослідковуємо падіння показників відповідних розслідувань у 2022 році. У порівнянні з 2021 роком воно склало більш ніж 80%. Це дуже тривожна цифра. Ми розуміємо, що війна, розуміємо, що певний період часу взагалі ніяких розслідувань не проводилось, справи перевідкривалися, але Міністерство внутрішніх справ має розуміти те, що ці справи мусять бути на особливому контролі, адже це індикатор, за яким нас будуть оцінювати як демократичну державу.

Під час зустрічі із заступником міністра внутрішніх справ Богданом Драп’ятим ми обговорили це питання. Він, фактично, надав нам міні-звіти щодо кожної з останніх резонансних справ. Наприклад, виявилось, що 19 грудня у справі нападу на керівника департаменту журналістських розслідувань «Української правди» Михайла Ткача мали бути оголошені підозри деяким особам. Це непогано. Звісно, вирішеним питання буде лише тоді, коли буде вирок у справі, коли ініціатори, замовники та виконавці будуть притягнуті до відповідальності. Але прогрес уже є. І це чудово. Будемо й надалі співпрацювати з компетентними органами та тримати кожну таку ситуацію під власним контролем.

- Президент України Володимир Зеленський нещодавно порушував питання про доступ журналістів на фронті. Він заявив: «Зміни підготовлені – інформації про фронт має бути більше». Ви знаєте, що передбачають ці зміни?

- Я знаю, що комунікаційники Генерального штабу Збройних сил України вже тривалий час напрацьовують не спрощення, а вдосконалення системи акредитації журналістів. Ці напрацювання передбачають більш зрозумілі межі доступу до “червоних”, “жовтих”, “зелених” зон фронту.

Трагічні загибелі й вбивства журналістів дуже чітко свідчать про те, що нам треба берегти кожного українця, кожне життя. Як казав Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний: «Для Росії люди – це ресурс, для нас люди – це цінність». Аналогічно, журналіст – для нас це величезна цінність. Усі журналісти в такий важкий для країни час – важливі.

Ми в комунікації з усіма компетентними структурами й особами, які напрацьовують ці зміни. До моменту, поки вони не будуть презентовані, я не можу розповідати деталі, адже є певні домовленості.

Зміни пропрацьовуються з військовими кореспондентами, фіксерами міжнародних засобів масової інформації. Дуже сподіваюсь, що перед затвердженням змін вдасться організувати зустріч військових із представниками медіаспільноти, щоб проговорити всі нюанси, нововведення, поставити запитання і зрозуміти, як це буде працювати.

Після впровадження змін будуть набагато зрозумілішими певні механізми та процедури, але не скажу, що буде простіше – не буде, адже в країні війна все ж таки.

ВІД МЕНЕ ВИМАГАЛИ ЗАЯВУ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКРИТТЯ ТЕЛЕМАРАФОНУ, АЛЕ Я НЕ ЗБИРАЮСЬ ЦЬОГО РОБИТИ

- Як ви оцінюєте якість інформації об'єднаного телемарафону «Єдині новини» в контексті інформування громадян під час воєнного стану?

- Питання якості інформації складається з кількох компонентів. По-перше, рішення створити єдиний телемарафон під час повномасштабного вторгнення і організаційно, і з питань безпеки було дуже правильним. Усім необхідна була інформація про те, що відбувається в різних зонах бойових дій. Ми отримали джерело такої інформації, якому за замовчуванням змогли довіряти.

По-друге, вдалося уникнути ситуації, яка була в 2014-му та в 2019-му роках, коли на певних каналах власники дозволяли запрошувати експертів, які могли сидіти і розмірковувати на тему: «А чей Крым?», або поширювали проросійські вкиди. Після початку повномасштабного вторгнення цього не відбулось.

Свою функцію в певний момент об’єднаний телемарафон виконав, але наразі ми бачимо статистику, згідно з якою він втрачає глядача. І тут питання. Ми інвестуємо гроші в інформаційну безпеку, але механізм, яким, власне, ця безпека мала би забезпечуватись, не настільки ефективний, як був раніше. Що ж потрібно зробити? Проаналізувати, зрозуміти, що не працює і чи можна це виправити. Якщо не можна виправити, будемо шукати інші варіанти. До того моменту, поки немає іншого сценарію, користуємося і дивимося те, що маємо.

- В нещодавньому опитуванні USAID-Internews щодо споживання медіа «Українські медіа, ставлення та довіра у 2023 році» учасники фокус-груп, які дивилися телемарафон, сказали, що вони вважають його більш позитивним на тлі негативного інформаційного середовища щодо новин про війну. Саме через це певні групи населення не довіряють телемарафону, зокрема мешканці тимчасово окупованих територій, люди, які проживають у зонах, що найбільш постраждали від війни, а також військовослужбовці. Ви вважаєте, що це дійсно так?

- Насправді, я ще вивчаю це питання. Чому відзначалося певне домінування більш оптимістичного погляду? Знову ж таки, марафон засновувався в період, коли потрібна була мобілізація населення, і він спрацював. Зараз ми розуміємо, що війна буде тривати довго, тому нам потрібно запровадити механізми більш збалансованої подачі інформації.

Кому буде довіряти суспільство, щоб їм розповідали оперативну інформацію про те, що відбувається на полі бою? Звісно, люди довіряють військовим. Саме тому, коли речник Генштабу Андрій Ковальов, речник Повітряних сил Юрій Ігнат частіше з'являються в ефірі, ніж Юрчишин, Арахамія та інші політики, це правильно.

Інше питання – це баланс інформації в одній категорії. «Детектор медіа» проводить дослідження, моніторинг телемарафону щодо балансу подання інформації політичної та військової. З цих досліджень можемо зробити висновок, що показник дуже залежить від того, слот якого каналу в ефірі. Наприклад, слот Суспільного показує хороший баланс подачі думок. Інші канали, на жаль, менше працюють в цьому напрямі, що варто було б виправити.

Повертаючись до питання оптимістичного чи неоптимістичного підходу. Коли речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат говорить в ефірі про збиті ворожі літаки, ракети, дрони, – це позитив. Це не прикрашання реальності, це – реальність. Водночас, коли ми не говоримо про свої втрати, позиції наших військ і просимо зберігати інформаційну тишу, таким чином захищаємо суспільство і військових. Нехай ворогу буде важче отримати інформацію про нас. Але українські журналісти мають формувати нашу позицію щодо фронту. Якщо вони не будуть цього робити, її формуватиме Росія.

Багато колег вимагали від мене заяву про необхідність закриття єдиного телемарафону, але я не збираюся цього робити взагалі. Не комітет цей марафон починав, не комітету його закривати. Проте, якщо ми не зробимо його якіснішим, він просто себе вичерпає. І якщо за наступний рік ми не знайдемо варіанти, як вдосконалити телемарафон, я не переконаний, що він цей рік переживе.

- Наразі тривають активні дискусії як серед суспільства, так і серед представників влади про необхідність закриття Телеграму, через який Росія може поширювати фейки та ІПСО. Яка ваша позиція щодо цього питання?

- Тут варто повернутись до медіаграмотності. Коли наше суспільство буде більш обізнане, медіаграмотне, тоді в нас не буде таких загроз і люди не будуть вірити у все, що публікується у всесвітньому інформаційному павутинні. Дійсно наразі триває дискусія про те, що у Телеграмі публікується велика кількість неперевіреної інформації і його варто закрити. Хоча, насправді, ми розуміємо, що в Телеграмі купа потрібної інформації для суспільства, починаючи від сповіщення про тривоги, ботів різних компаній, наприклад Нової пошти, державних структур, які допомагають людям здобувати необхідну інформацію, закінчуючи каналами вищих посадових осіб держави.

Це все, як з динамітом, адже Нобель його вигадав не для того, щоб зробити зброю масового знищення, а щоб розвивати гірничу промисловість. Тому інформація – це м'який динаміт. Нею можна вбити, але водночас вона може допомогти. Питання полягає лише в тому, які джерела будуть читати наші громадяни, який в них рівень критичного мислення та медіаграмотності.

Марина Шикаренко, Київ
Фото – Володимира Тарасова